Братська церква, Берестя, пам’ятка мурованої архітектури, стиль псевдорос., споруд. в 70-х рр. ХІХ ст. До недавнього часу в БЦ містився склад обл. архіву.
Брайзіке, нім. назва Берестя в східнонімецьких джерелах ХІV ст.
Брест, рос. і біл. назва Берестя.
Брест-Литовський піший полк, частина армії Української Держави на 1918. Належав до І-ої пішої дивізії в складі Волинського армійського корпусу. Командир – полковник М. Ясенецький.
Б. Монкевич. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року. – зб. «Україна в минулому», вип. VІІ, К. – Львів, 1995, с. 88-89.
«Брест. Энциклопедический справочник», вид. у Мінську, в-вом БелСЭ 1987 за ред. І. Шамякіна. Бл. 1000 ст. про Берестя: про важливіші моменти з історії міста, численні історичні та мистецькі об’єкти, підприємства, сусп. організації. За обсягом матеріалу це перше такого взірця видання про найбільше місто Полісся. Уведено в обіг чимало нових фактів, дат, імен – у цьому безсумнівне значення довідника. Позитивний матеріал знецінюється в масі ідеологічного заповнювача – про героїв фортеці, переможців соц. змагань, почесних громадян міста тощо. Автори стоять на антинауковій позиції повного заперечення укр. нац. характеру міста і краю, що веде до численних перекручень і замовчувань.
Бретцер Яків, маляр. Н. 1690. П. 1733. Член ордену єзуїтів. Жив деякий час і помер у Пинську. Оздоблював костели.
Тэмперны жывапіс Беларусі канца ХV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 188.
Бриндзя, поліська нар. страва – соус з сиру, квасного молока, лою і води. Споживається з гречаними галушками.
Село Ляховцы Брестского уезда – «Город. Губ. ведомости», 1891, № 75.
Брич Володимир, укр. активіст Берестейщини. Був в УПА, відбував ув’язнення в Гулазі.
Броди, с., Пруж., ср. Щерчівська, Від зал. ст. Тевлі 15 км.
Бродниця, укр. с., Іван., на р. Пилипівці, зал. ст. на залізниці Янів-Поліський–Пинськ. Від Янова (Іванова) на сх 12 км. На кінець ХІХ ст. 25 дворів. У 1905 селяни Б. зруйнували панський маєток.
Бронна Гора, селище і зал. ст., ср. Соколівська, Берез., фабрика меблів. За 400 м від ст. БГ німці обладнали місце для масових страт цивільного населення 1942. На БГ загинуло бл. 40 тис. здебільшого євреїв з усієї Берестейщини. У повоєнні роки в БГ склад ракет бл. 170 одиниць
Чорна книга, К., 1991, с. 228-235.
Бруздович Францішек, пол. художник. Н. 1861, с. Бродниця, Іван. П. 1912. Вчився у Варшаві, у Краківській школі мистецтв – у Матейка. Приймав участь у розписах костелів у Кельцях, Полоцьку, Несвіжі, в с. Тимковичах. Копил. р-н., Білорусь. Виставлявся у Львові, Мінську, Варшаві, Кракові, Дюсельдорфі.
Ф. Бруздовіч. – ЭЛМБел., т. 1, с. 472-473.
[76]
Буг (Західний), ріка, права притока Вісли, довжина 826 км, на Берестейщині 162 км. Пл. басейну 73 кв. км. Витікає у Львівській обл., гирло в Польщі. Притоки: Полтва, Рита, Луга, Прірва, Мухавець, Лісна, Пульва, Нарва. При впадінні Мухавця в Б. розташоване Берестя. Б. – той природний шлях, що віддавна єднає Берестейщину з Волинню і Галичиною. Походження назви Б. виводять від слова «бгати» – Б. – крива річка. Додаток «Західний» дано вже росіянами на відрізнення від Бугу (Богу) Південного.
Є. Крамар. Промовляють назви річок. – ж. «Жовтень», 1978, № 1, с. 154.
«Буг Цайтунг», нім. видавництво в Бересті 1915-1918 і газета з такою назвою. Після відступу німців перейшло у власність укр. в-ва «Рідне слово».
Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя, новіші часи, Вінніпег, 1968, с. 181.
Бугшопи, с. біля Берестя. 1918-1919 в Б. функціонував пол. концтабір для військовополонених вояків Укр. гал. армії з суворим режимом, де укр. патріотів косила голодна смерть, антисанітарія, пошесть.
Будзилович Олександр, збирач укр. фольклору на Поліссі. Закінчив Петербург. духовну академію в 60-х рр. ХІХ ст. Записував пісні в околицях Кам’янця. Добірка Б. була опублікована в СПНТСЗК: «Горе моє, горе», «Як я в батенька була, то була мала», «Чорна гречка – білі купи», «На дворі дощ іде, а в хаті лужа», «Ой, у гаю, гаю зелененьким», «Тихо, тихо Дунай воду несе», «Моє поле поорано і посіяно жито», «Закувала зозуленька межи гори летючи», «Зелений дубочок на яр похилився», «Стали думи думати, кого в рекрути брати», «Виступала чорна хмара», «Летіла тетеронька по полю», «Ступлю я на калину, гукну я родину», «Пошлю сокола, пошлю небожа під високеє небо», «Стояла рутонька край плоту», «Гаї розвивають», «А не пчолка гула», «Моя матенько-утко, чом не виходиш хутко», «Ой, ну Марися, вбирайся», «Ой, золото, золото – Марися», «Ішли, ішли гулонькою (вуличкою) жіночки», «Лави дригають, окна мигають», «А я в печі сидячи», «Не я б’ю, верба б’є».
Буди, с., Дорог., ср. Дітконвицька. Від зал. ст. Антопіль 15 км.
Будини, антична народність на тер. України. Регіон розселення, за Геродотом, – північніше неврів; в інш. місці – північніше савроматів. В землі Б. греки мали факторію Гелон. Окремі публіцисти локалізують Б. на Поліссі. Суч. історики розміщують Б. над горішнім Доном.
М. Гр. ІУР, т.1, К., 1991, с. 118-119; В. Паїк. «Велика Скитія» – «Велика Сколотія». – ж. «Державність», Львів, 1992, № 1, с. 10.
Будько Григорій, архітектор. Н. 4.04.1933, с. Орепичі, Жаб. Закінчив Львів. політех. ін-т. Праці: приміщення проектного ін-ту «Меліоводгосп» 1968 (Пинськ), міськкому 1974 (там же), головний корпус Берест. пед. ін-ту в Бересті тощо. Член спілки архітекторів.
Архитекторы Советской Белоруссии, Мн., 1991, с. 20.
Бужани, протоукр. плем’я VI-IX ст., жили в поріччі Бугу, також на Берестейщині, союз племен на терит. волинян і дулібів. Назва племені виводиться від м. Бузька.
[77]
Бузук Петро, укр. мовознавець. Н. 2.06.1891, с. Тернівка, Молдова. П. 7.10.1943, заслання. Б. про поліські говори: «Якби на території цієї переходової смуги через які-небудь політичні умови утворилася окрема держава, це мабуть об’єднало б ці перехідні діалекти в окрему мову, напр., у яку-небудь поліську. Але ж такої поліської мови поки що нема, а є все-таки окремі українська і білоруська мови, об’єднавчі, державні та культурні чинники з’являлися в інших місцях; концентрація укр. і біл. говорів, себто їх тяжіння до цих центрів одбулося так, що поліські говори розділилися поміж обома мовами». Ін. пр.: «Взаємовідносини між укр. та біл. мовами», «До характеристики діалектів південно-біл. і перехідних до укр.».
Булай Юрій, архітектор, Н. 30.09.1925, Берестя. Закін. Біл. політех. ін-т 1956. Викладає в альма-матер. Член спілки архітекторів.
Архитекторы Советской Белоруссии, Мн., 1991, с. 22.
Булак-Булахович Станислав, біл. і пол. військ. діяч, офіцер рос. армії, співробітник Юденича, потім у Польщі. 1920 організував на Поліссі з дозволу поляків біл. військ. відділ у 12 тис. чол., перейшов на сов. територію, опанувавши район Калинкович, Брагина і Мозиря, але під тиском ЧА вернувся в Польщу, де загін Б. було розформовано під закидом у мародерстві і погромах. Біл. громадськість сприймає Б. неоднозначно.
Булаховський Леонід, укр. мовознавець. Н. 1888, Харків П. 1964. Говірки Берестейщини вважав укр. Пр.: «Підвищенний курс укр. мови» 1930, «Курс суч. укр. літ. мови» 2 тт, 1951; «З історичних коментарів до укр. мови» 1956, «Питання походження укр. мови» 1956.
Булгак Йосафат, гр-кат. (уніатський) діяч, Н. 1758, імовірно Берестейщина. П. 1838. Вихованець «пропаганди» в Римі. До 1795 єп. уніат. у Пинську. Після скасування пин. єпархії росіянами Б. обіймає єп. кафедру в Бересті. Зі смертю митроп. Г. Кохановича 1814 стає рівночасно уніат. митрополитом у Рос. імперії. Був присутній на коронації царя Миколи І. Звертався з пастирськими посланнями до вірних із закликами не брати участі в пол. повстанні 1830. Потурав Семашкові.
ЕП, т. 4, с. 621.
Булгак Юрій, гр-кат. (уніатський) єп. у Пинську. Р. нар. невід. П. 1769. Булгаки – давня боярсько-шляхетська родина Пинщини. Б. обіймав пин. єпископію 39 років. Був архимандритом Ліщинського монастиря в Пинську і Супраслі (неподалік Білостоку), де видав «Біблію руську». Безуспішно боровся за право посідати луцько-волинську єпархію.
ЕП, т. 7, с. 619-621; Булгак Ю. – УЗЕ, т. 3, с. 1317.
Булгаковський Дмитро, збирач і видавець укр. фольклору Пинщини. Н. 1845, м. Єлець, Орлов. губ. Р. см. невід. Закін. 1869 Мін. дух. семінарію. Священикував у Пин. пов. 1902 вирікається дух. сану, після чого вчителює. Ст. і повісті проти алкоголізму. Найцінніша пр. Б. «Пинчуки» (СПб, 1890), зб. фольк. матеріалів, куди увійшло 257 укр. пісень, колядок, веснянок, весільних, солдатських тощо, 210 загадок з відгадками,
[78]
65 прислів’їв. У передмові подано нарис обрядів пінчуків, забобони, погляди на потойбічне життя. Зб. Б. Франко назвав помітним явищем укр. фольклористики, а словник згадується Б. Грінченком серед інших лексикографічних укр. матеріалів.
І. Франко. Виб. ст. про нар. творчість, К., 1955, с. 60; Б. Грінченко. Словарь укр. мови, т. 1, К., 1907, с. XXV; А. Кримський. До етнографії Полісся. – Тв. у 5 тт. т. 3, К., 1973; М. Довнар-Запольський. Рец на зб. «Пинчуки». – «Этнограф. обозрение», 1891, № 4, с. 207-270; П. Горецький. Історія укр. лексикографії, К., 1963, с. 131.
Булгари, село-хутір, належить до Лемешевич, Пин. Відомі з 16 ст. з прізвища Орда-Булгарський. На кінець ХІХ ст. Б. було 9 дворів. Від Пинська на сх. 28 км.
Бульбаші, зневажлива назва укр. повстанців на Поліссі та на пн. Волині 1940-1952, витворена сов. агітпропом на ґрунті загальновживаної назви бульбівці, похідної від псевдо Бульба, відомого повст. командира Т. Боровця-Бульби.
Бульбівці, неофіційна назва укр. повстанців на Поліссі та пн. Волині, походить від псевда повстанського командира Т. Боровця-Бульби.
Буряк Анатолій, поліський краєзнавець. Уродженець с. Достоєво, Іван., вчитель місцевої серед. школи, викладач історії. Очолює раду Достоєвського краєзнавчого музею.
Г. Камарова. Адкуль вы родам? – ЛіМ, 1984, 9. 11.
Буса, с., Іван., ср. Молодівська. Від Янова 25 км.
Бусел Яків, член проводу ОУН Північно-західних земель. Відбував ув’язнення в концтаборі Берези. Автор підпільних публікацій. Загинув в 1945 в бою з енкаведистами.
В. Гоцький. Береза Картузька. – ж. «Біль», вип. 2, Львів, 1991: с 13; Бусел Я. – ЕУ, т. 1, с. 198.
Бусні, укр. с., Жаб. Від Жабинки 10 км.
Бутримович Матвій, службовець Речі Посполитої, суддя і мечник пинський в останній чверті XVIII ст. Прибічник політ. і госп. реформ. Здійснював низку заходів у справі економіч. піднесення Полісся. Будував шляхи, греблі, меліоративні споруди. Очолював споруд. Дніпропетровсько-Бузького каналу, організував школи для сел. дітей. Про діяльність Б. на Поліссі з повагою писали рос. чиновники після поділу Речі Посполитої
Слув кілька о Пінську, Пинськ, 1936, с. 11-13.