49. М. Возняк. Історія української літератури, т. 1, Львів, 1922. с. 205.
50. А. Резанович... див. 40.
51. Див. 48.
52. З фольклорних записів О. Будзиловича в Берестейському повіті, опубліковано в «Сборнике памятников народного творчества в Северо-западном крае», Вильно, 1866.
53. Оскільки недоля припрягла нас до білоруського воза, то, природно, ведучи мову про Берестейщину, не випадає обминати дразливі проблеми українсько-білоруських взаємин та фундаментальні питання білоруської історії. Допікає іноді сумнів: а чи варто взагалі ятрити свої і сусідські болячки в наш неспокійний час, коли Україна і Білорусь унаслідок відомих причин опинилися в лабетах багатьох скрут. У цих умовах не можна, на мою думку, не почуватися солідарним з тими білорусами, які стоять на позиціях суверенітету і пожвавлення процесу національного відродження. Та Платон – друг, але істина – більший друг. Щось за п’ять минулих років, коли все, що можна і треба було сказати, було сказане, ми не чули слів співчуття і розуміння з Мінська щодо наших поліських кривд. Досі лунають наклепницькі спекуляції за якими йдуть, як узвичаєно, заборонні санкції. Без уваги на так звану українсько-білоруську дружбу атаки білоруських патріотів проти українців Берестейщини не припиняються ні на хвилину в найтрагічніші моменти для нас. Тим-то було б з боку поліського українства і всієї української спільноти необачним і невиправним в ім’я будь-яких високих матерій зрікатись своїх прав та ідеалів, зрікатися самих себе.
[36]
VIII. Берестейщина в довідковій літературі
Уперше читачеві пропонується довідник енциклопедичного характеру про Берестейщину, корінний український край, що перебуває за межами національної держави і переживає чи не найдраматичніший період у своїй понад тисячолітній історії.
Відомості про Берестейщину головно як поняття географічне (Пинські болота, Біловезька Пуща, реліктові зубри, екзотично відсталі поліщуки) потрапляють вряди-годи на сторінки солідніших польських та російських довідкових видань, зокрема варшавської «Енцикльопедиі повшехней» (28 тт. 1859-1868) та петербурзького «Энциклопедического словаря Брокгауза и Эфрона» 1866-1907). Український матеріал і надто поліська його частина в польських і російських виданнях поспіль виривається з національного контексту й інтерпретується тенденційно, як наприклад, в «Енцикльопедиі мацєжи польскєй»: «Полісся то – країна польська» (Львів, 1898, с. 62)
Рекорди суб’єктивності побили одначе видання білоруські – «Беларуская савецкая энцыклапедыя» (БелСЭ, 12 тт. 1969-1976), «Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі» (ЭЛМБел, 5 тт., 1984-1987) енциклопедичні довідники «Брест» (вид. БелСЭ, Мн., 1987) та «Этнаграфія Беларусі» (Мн., 1989). – білоруська наука пріоритет на Берестейщині білоруського національного начала над українським утверджує за допомогою прямого і систематичного фальшування фактів поліської історії.
У ще більшій мірі не поталанило Берестейщині на сторінках рідних поліщукам, принаймні мовою, київських видань «Української радянської енциклопедії» (УРЕ, 1959-1965, 1974-1985), «Українського радянського енциклопедичного словника» (УРЕС, 1966-1968, 1986-1987) та «Радянської енциклопедії історії України» (РЕІУ, 4 тт, 1966-1972), в яких перевагу над міркуваннями науковості і патріотизму віддалося комуністичній ідейності, тим-то Берестейщині та іншим українським етнічно територіям з-поза меж УССР забракло місця на об’єктивну інформацію.
Але в довідковій українській літературі є, як відомо, і позитивна традиція – «Українська загальна енциклопедія» (Львів, 1930-35, 3 тт.) та два випуски, статейний і словниковий, «Енциклопедії українознавства» (ЕУ, 13 тт. Сарсель, Франція, 1949-1984, тепер перевидається у Львові), де про Берестейщину сказано фактично все, що на той час про неї знала українська наука.
Дещо однобічно трактується Берестейщина в «Малій енциклопедії України» Є. Онацького (Буенос-Айрес, 1957, 4 тт.) – в статті про Берестя зокрема необґрунтовано стверджується, ніби Берестя і цілий край в українській історії знані тільки завдяки двом визначальним, на думку автора, подіям – церковній унії 1569 року та Берестейському мирові 1918 року. Помилка Є. Онацького спростовується матеріалами «Словника Берестейщини».
Чимало інформації про окремі населені пункти, ріки, урочища Берестейщини, східної передовсім, містяться в краєзнавчому словнику
[37]
О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» (Вінніпег, 1984).
І в УЗЕ і ЕУ поліські статті, як і має бути, інтегровані в загальнонаціональному матеріалі, на цьому тлі вони ще яскравіше виграють своїми українськими барвами. Час проте ставить на чергу довідники регіональні, крайові.
Тематика «Словника Берестейщини» охоплює вагоміші й характерніші фізико-географічні показники краю, ключові явища історії від давнини до подій і фактів історичного значення найновішого часу. Є інформація про знаних краян, про польських, російських та білоруських діячів, чиє життя і діяльність були пов’язані з Поліссям. Не обійдено увагою також тих постатей, які в нашій історичній та національній пам’яті значаться в негативному реєстрі: ми повинні знати і пам’ятати ненависників українства поліського, знати наші втрати духовні, матеріальні, людські – в такій мірі знати, як знаємо національних героїв, світлих патріотів, чиїми іменами пишається вся Україна.
Автор далекий від думки, що йому вдалося вичерпати тему. Проте «Словник Берестейщини», безумовно, може стати підвалиною для подальших студій. Є підстави сподіватись, що в недалекому майбутньому Берестейщина приверне увагу як окремих дослідників, кваліфікованих і об’єктивних, так і цілих наукових установ, і тоді білі плями, природні і штучні, щезнуть, і навколо краю поліщуків розвіється пітьма облуди і незнання.
Працюючи над «Словником Берестейщини», автор перш за все мав на оці пізнавальні потреби своїх краян, поліських українців, приречених обставинами життя на інформаційну ізоляцію і голод. Від ознайомлення з поліськими проблемами, зрештою, виграє також і читач усієї України.
Мета автора сповна покривається пророчими словами з Євангелія: «Пізнайте істину й істина зробить вас вільними».
[38]
СКОРОЧЕННЯ
найчастіше вживаних назв, видань, установ,
етнонімів, інші скорочення
АУМ «Атлас укр. мови», Київ
БДТІ Білоруський театрально-мистецький інститут, Мінськ
БелСЭ Беларуская савецкая энцыклапедыя, Мінськ
Берез. Березівський район
Берест. Берестейський район, взагалі берестейський
Біл. Білоруський
БК «Берестейський край», газета, Берестя
БСЭ «Большая сов. энциклопедия», Москва
В-ва Варшава
ВкнЛ Велике князівство Литовське
Вол. волинський
г. газета
гал.-вол. галицько-волинський
ГБ «Голос Берестейщини», газета, Берестя
гр.-кат. (ун.) греко-католицький (уніатський)
губ. губернія, губерніальний, губернський
ДАБМ «Дыялекталагічны атлас беларускай мовы», Мінськ
Дорог. Дорогичинський район
ЕП «Енцикльопедія повшехна», Варшава
ЕУ «Енциклопедія українознавства», Сарсель, Франція
Жаб. Жабинський район
Іван. Іванівський район
Ів. Фр. Іван Франко, твори в 50 тт.. Київ
К. Київ
Кам. Кам’янецький район
лит. литовський
ЛіМ «Літаратура і мастацтва», г., Мінськ
Л-в Львів
Л-д Ленінград
літ. література, літературний
ЛУ «Літературна Україна», г., Київ
М. Москва
Малорит. Малоритський район
МБ «Мастацтва Беларусі», тепер «Мастацтва», ж., Мінськ
М. Гр. ІУР Михайло Грушевський. Історія України-Руси
МДК Московська Діалектологічна Комісія
Мн. Мінськ
МСКБ Музей стародавньої культури Білорусі в Мінську
Н. народився
нім. німецький
Н. П-В. Н. Полонська-Василенко, Історія України, К., 1993
НТШ Наукове товариство ім. Шевченка
ОУН Організація українських націоналістів
[39]
П. Помер
пд. південь, південний
пн. північ, північний
пол. польський
Поч. Початок, початковий
ПРЛ Поліська розмежувальна лінія. див. у «Словнику»
Пруж. Пружанський район
рос. російський
САП «Словнік артистув польскіх», Варшава
сов. совєтський
СПб Санкт-Петербург
СПНТСЗК «Сборник памятников нар. творчества в Северо-западном крае», Вильно
ср. сільська рада, адміністрат.
Стол. Столинський район
СХУ «Словник художників України», Київ
УАН або ВУАН Укр. або Всеукраїнська Академія Наук, Київ
УГА Українська галицька армія
УГКО БО Українське громадсько-культурне об’єднання Берест. області
укр. український
УНР Українська Народна Республіка
УПА Українська повстанська армія
УРЕС «Український радянський енциклопедичний словник», Київ
ЭСБЕ «Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона», СПб
[40]
А
Авакумович, правосл. священик при Федорівській церкві в м. Пинську в 30-ті рр. XVII ст. Спільно з Камінським очолював пин. міщан в обстоюванні Федор. Церкви, на яку претендували гр.-кат. (ун.).
С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске – «Виленский вестник», Вильно, 1870, №№ 15, 16
Августинович Олександр , пол. художник. Н. 7.2.1865, с. Іскшиня, бл. Кросно. П. 1944, Варшава. 1903-1929 жив у Львові. Автор картин про Полісся «Сільська вулиця». Інші тв.: автопортрет (1899), «На пасіці» (1905), «Види Львова» (1918).
Августинович О. – «Митці України» К., 1992, с. 10; САП, т. 1
Авраам , брест. єврей, багатій, одержав 1489 право на збирання «володимирського мита», за що мав до королівського скарбу платити щорічно по 60 кіп широких грошів.
«Пам’ятки української мови. Українські грамоти XV ст.», К., 1965, с. 46, 139
Авраам , турово-пин. правосл. єп. Р. нар. невід., Греція. П. після 18.ХІ.1631. Висвячен. на єп. 1621 в Києві таємно. Через протидію пол. влад, які в Пинську підтримували єп. Шаховського-Оникевича П., гр.-кат. (ун.), А. не мав реальної влади в своїй єпархії.
Біскупство пінськє. – ЕП, т. 3.
Акання , властивість вокалізму біл. мови: в ненаголошеній позиції перехід «о», «е» («є»), «а» після твердих голосних в «а». Укр. говіркам Берестейщини невластиве. Внаслідок А. укр. прізвища по-біл. вимовляються і пишуться: Хмяльніцкі, Шавченка, Цярешчанка.
Аканне – ЭЛМБ, т. 1, с. 66
Аким Турівський , єп. турово-пин., середина ХІІ ст. Захоплений 1146 в полон при черговій зміні князівської влади в Турові.
ПСРЛ, т. 11, с. 312; М. Гр. ІУР, т. 2., Л-в, 1905, с. 305