31. М. Грушевський. Історія України-Руси, т. 4, К., 1993 с. 405.
32. Ось взірець історіософії сучасного білоруського публіциста, коли мова заходить про Київську Русь і Велике князівство Литовське: «Україна затверджує свою монополію на культурно-політичну спадщину так званої Київської Русі. Герб України – тризуб Рюриковичів. Невдовзі мова піде про український характер державності Великого князівства Литовського. Уже сьогодні можна почути, що «Статут Великого князівства Литовського» написано українською мовою. Наука тут ні до чого. Це політика. При тім політика, що цілковито ігнорує інтереси Білорусі. Україна справді належала до Великого князівства Литовського. Але про те, що вона собою являла, свідчить такий факт. Польський король одним помахом пера приєднав цю територію до Польської держави...» (П. Васілеўскі. Хай памірае надзея. – ж. «Мастацтва Беларусі», 1991, № 12, с. 4).
33. Документи Богдана Хмельницького, К., 1961, с. 554-556, 583-585, 601-604, 663.
34. Польський єзуїт А. Боболя понад 20 років вів насильницьке насадження католицизму на Поліссі. 16.05.1657 р. полонений козаками і страчений. Канонізований Римом.
35. Я. Дзира. Перший паспорт козацтва – г. «Літературна Україна», 1991, 13.06; Реєстр 1581 р. – там само.
36. В. Антонович. Коротка історія козаччини. – ж. «Дніпро», № 1, с. 122.
37. А. Филипович. Діаріуш – РИБ, т. 4, СПб, 1878.
38. У Білорусі чинилися спроби оголосити Я. Радзивілла білоруським національним героєм, фабрикувалися «народні» пісні про нього – вольному воля, але для Берестейщини Я. Радзвілл, зрозуміло, – кат.
39. В. Сергійчук. Розвідка у війську Б. Хмельницького. – зб. «Отчий край». К., 1988. с. 97.
40. А. Резанович. «Мудрый разумеет». «Слово о полку Игореве» раскрывает свои тайны? – г. "Заря", Берестя, 1991. 1.02 і 2.02.
41. С. А. Алексанровіч. З майого подорожжа. – ж. «Полымя», Мн., 1969, № 2, с. 173-174.
42. Г. Нудьга. Студенти з України на лекціях у Галілея. – ж. «Жовтень» 1987, № 5, с. 99-101; його ж. На літературних шляхах, К., 1990, с. 182-187, 198, 201.
43. А. Филипович. Діаріуш – РИБ, 1878.
[35]
44. Я. Ісаєвич. Братства та їх роль у розвитку української культури XVІ- XVІІІ ст., К., 1966, с. 38-39.
45. А. П. Игнатенко. Борьба белорусского народа за воссоединение с Россией, Мн., 1974, с. 84, 85, 90, 91.
46. А. Миловидов. О положении православия и русской народности в Пинском удельном княжестве и г. Пинске до 1793 г. – «Чтения в обществе любителей духовного просвещения», М., 1894, березень, с. 400.
47. Там само, с. 400.
48. Збирання мистецтвознавцями Мінська на Поліссі ікон, окладів, чаш, напрестольних хрестів, одягу, різної мистецької вартості побутового начиння, реставрацію їх, вивчення і видання можна тільки вітати. Але з їх вивезенням і привласненням мінськими музеями, з їх, що головне, атрибуцією як предметів білоруського мистецтва погодитись неможливо, такі спроби, а їх дедалі більшає, викликають почуття законного протесту, бо це класичне обкрадання мистецьких цінностей безправної національної меншості, в даному разі цінностей поліських українців. Зазіхання на духовні і матеріальні скарби Полісся і Підляшшя набуло в Мінську потворних форм. Не обминуло воно й українського фольклору цих територій. Наші пісні незугарно перекладаються по-білоруському і оголошуються національною гордістю білоруського народу. Що ж до етноніму Україна, рясно розсипаного в піснях Полісся і Підляшшя, то білоруські фольклористи не соромляться писати його з малої букви, – мовляв, «окраїна». – І. Ігнатюк. У «Беларускім календарі» за 1981 рік («Наше слово», 1982, № 9, с. 4).