15. М. Грушевський. Історія України-Руси, т. 2, К., 1992, с. 111-112, 270.
16. там само, с. 301.
17. М. Брайчевський. Походження Русі, К., 1968, с. 190-191.
18. У світлі українсько-литовських та українсько-ятвязьких відносин ІХ-ХІV ст. бездоказовою і суперечною з фактами виглядає плекана тепер у Мінську концепція про білоруський етнічний характер давньої Литви і литовців – українські джерела знають Литву і литовців як неслов’ян і як поган, тим часом як білоруси все ще виступають під фірмою Русі.
19. Галицько-волинський літопис. – ж. «Жовтень», Львів, 1982, № 7, с. 43-44.
20. там само, с. 44
21. там само, с. 63-64
22. там само, с. 74
23. Той самий Кам’янець, який через двісті років наречеться польськими канцеляристами «Литовським», аби не плутати з Кам’янець-Подільським, і який досі вряди-годи іменується таки «Литовським», хоча до Литви і литовців його засновники і мешканці мали тільки негативне відношення: заснування Кам’янця князем Володимиром Васильковичем у 1276 р. диктувалося насамперед оборонними антилитовськими спонуками. Ранні польські джерела називали наш Кам’янець «Камєнєц Рутенєкале» (Л. Паєвський).
24. У заповіті кн. Володимира Васильковича на 1287 р. вперше згадується ще одне поліське місто – Кобринь.
25. Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», Львів, 1982, № 7, с. 20.
26. Ф. Д. Климчук. О полесском варианте одной карпато-полесской изопрагмы. – «Карпатский сборник», М. 1976.
[34]
27. М. Грушевський. Історія України-Руси, т. 3, с. 112-117; т. 4., с. 14-15.
28. Ф. М. Шабульдо. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского, К., 1987, с. 10.
29. Українські грамоти ХV ст., К., 1965, с. 32-62.
30. М. Грушевський. Історія України-Руси, т. 4, К.-Львів, 1907, с. 89. Історик стверджує: «Хоча і як важлива була роля вел. князівства Литовського в історії наших земель в ХІV-ХVІ ст., у сформуванні його наші землі і наш народ мали лише другорядну роль: підставою в. кн. Литовського були племена литовські і землі білоруські, той елемент руський, що зрущив в. кн. Литовське, був не український, а білоруський. Так як в. кн. Литовське можна (і треба) до певної міри уважати державою слов’янською, спадкоємницею Київської держави, то у всякім разі не українською, а білоруською передовсім, і в цілості її історію так само не можна вводити в українську історію як історію в. кн. Московського. З українських земель тільки Берестейсько-Дорогочинська (Підляшшя) і Волинь мали важніше значення в історії Литви, але на внутрішнє її життя впливало мало і досить механічно були з нею пов’язані, а більше треба се сказати про землі східної України».