6. Н. Полонська-Василенко. Історія України, т. 1, К., 1993, с. 77.
7. В. В. Седов. Славяне Верхнего Приднепровья и Подвинья, М., 1970, с. 24, 52, 84; його ж Дреговичи – ж. «Сов. археология», 1963, № 3, с. 116; Ю. Кухаренко, згад. пр., с. 43.
8. Т. Сулімірський уважає сучасне прізвисько «литвин» щодо білорусів, зафіксоване етнографами на Поліссі, реліктом балто-слов’янського сусідства вздовж ПРЛ. – ж. «Акта Балтіко-Славіка», Білосток, 1967, № 7.
Уздовж ПРЛ по обидва її боки, в тому числі на Берестейщині, простежується цікаве топонімічне явище: з південного, українського її боку здибаються характеристичні досить численні назви неселенних пунктів: Литвинки, Коб., Литвини, Берест., Литовськ, Дорог. Не менш промовисті назви окремих сіл з білоруського боку ПРЛ: Росош, Русино (Барановицький район), Русиновичі (Ляховицький район), Руське село (Вілейський район Мінської обл.), Русаковичі (Слонимський район). Названі топоніми своїм походженням випереджають Велике князівство Литовське та Російську імперію на кілька історичних періодів.
9. Білоруська історична наука так і не спромоглася, на жаль, на створення більш-менш правдоподібної схеми білоруського доісторичного та історичного процесу,
[33]
заплутавшись, з одного боку, в теоріях про білоруське походження історичної Литви, тим часом коли мову слід вести про балтське походження білорусів, з другого боку, – в російських і польських великодержавних концепціях, котрі спотворюють історичну перспективу, коли мова заходить про Україну, Білорусь чи Литву.
10. Створені востаннє в Мінську теорії про етнічну природу Берестейщини на виправдання її інкорпорації – дреговицька і нещодавно з подачі товариства «Поліссє» ятвязька – позбавлені наукового ґрунту.
11. Інші грошові скарби Полісся: в с. Радість, Кам., знайдено римський денарій, схований в землю в ІІ тис. до н. е.; в с. Кривчиці, Пин., знайдено єгипетський срібляник, схований у землю в 283-246 рр. до н. е.; у м. Пружани знайдено римську монету, сховану в ІІ-ІІІ ст.
12. Л. Паевский. Жировицкий и Брест-Литовский архивы (к вопросу о значении провинциальных архивов для Западно-русского края). – «Труды ІХ археологич. съезда в Вильно», М., 1893
13. Тим не менше білоруська історіографія (В. Пічета, М. Грінблат, П. Лисенко, Т. Корубушкіна) без огляду на факти наполегливо проводять думку про пріорітет саме білоруських впливів на Поліссі в усі часи.
14. Це ті самі ятвяги, вимерла балтійська народність, лжеспадкоємцями якої оголосили себе заводії реваншистського товариства «Поліссє» (Мінськ, 1989) з метою прокламувати окремий «західнополіський народ», мовляв, потомний по ятвягах, і зупинити або загальмувати в такий спосіб українське відродження на Берестейщині. До виникнення т-ва «Поліссє» та його історіографічних провокацій доклали рук, ясна річ, органи КДБ.