63. Етапи і технологія галузевого конкурентного аналізу.
Аналіз галузі і конкурентного середовища в ній слід проводити в певній послідовності.
Етапи аналізу галузі:
- Відбір і розрахунок основних економічних показників (параметрів), які найбільш повно характеризують галузь; - Визначення конкурентних сил, що діють у галузі і їх впливу на ситуацію, проведення конкурентного аналізу; - Виявлення чинників, рушійних сил, які викликають зміни в структурі конкурентних сил у галузі; - Визначення підприємств, які мають найсильніші і найслабкіші конкурентні позиції у галузі; - Прогнозування найбільш імовірних кроків стратегічних конкурентів; - Визначення ключових факторів успіху підприємства (КФУ) у конкурентній боротьбі; - Прийняття остаточного рішення щодо прибутковості і привабливості галузі (заключний етап); Розглянемо названі етапи детальніше.
На першому етапі розраховують параметри галузі. Найбільш повно її характеризують наступні з них:
- Місце галузі в народному господарстві країни; - Розмір ринку (річні обсяги виробництва і продаж). - Динаміка ринку (темпи змін у %); - Стадія життєвого циклу на якій перебуває ринок (започаткування, піднесення, швидке зростання, зрілість, насичення, застій і старіння, спад); - Кількість конкурентів і їх питома вага, масштаб конкуренції; - Кількість покупців (клієнтів) і їх купівельна спроможність; - Технологічно-інноваційний рівень галузі (наприклад: технологія однорідна, змінюється повільно; зміни в якості тощо); - Ступінь диференціації продукції конкурентів. - Можливість економити на масштабах виробництва. - Ступінь завантаження виробничих потужностей в галузі. - Ринки сировини. - Рівень інвестування галузі. - Рівень і темпи інновацій. - Рівень прибутковості галузі (до середнього рівня по економіці країни).
Другим важливим етапом аналізу галузі є визначення конкурентних сил і конкурентної позиції підприємства в галузі, або, як його ще називають, конкурентний аналіз. Конкурентний аналіз - це визначення конкурентних сил і конкурентної позиції підприємства у галузі.
На третьому етапі аналізу галузі визначають рушійні сили, які спричинятимуть найбільший вплив і характер змін в структурі конкурентних сил в стратегічному періоді. Найчастіше такими рушійними силами можуть бути:
- різкі зміни в законодавстві і економічній політиці держави; - різка зміна сукупного попиту; - поява нових продуктів; - суттєві технологічні зміни; - суттєві інновації, поширення ноу-хау; - суттєві зміни в маркетингу; - поява в галузі або вихід із неї крупних підприємств; - значна глобалізація галузі; - суттєві зміни в структурі витрат або продуктивності; - перехід споживчих переваг від стандартних товарів до диференційованих або навпаки;
На четвертому етапі групують всі підприємства за конкурентною позицією в галузі, визначають найсильніших і найслабших, тобто складають карту стратегічних груп.
Досвід засвідчує, що підприємства, які працюють в одній галузі, не завжди насправді є конкурентами, а справжня конкурентна боротьба ведеться між підприємствами, що входять до однієї стратегічної групи.
На п'ятому етапі аналізу галузі і конкурентного середовища в ній прогнозують найбільш ймовірну поведінку
стратегічних конкурентів підприємства, щоб не вести конкурентну боротьбу наосліп. Це найскладніша, хоча і найважливіша складова аналізу мікросередовища.
На шостому етапі аналізу галузі і конкуренції в ній визначають ключові фактори успіху підприємства (КФУ).
Сьомим заключним етапом аналізу галузі і конкурентного середовища є оцінка ситуації в цілому і визначення привабливості чи не привабливості галузі, як в даний час, так і в стратегічному періоді за наступними критеріями:
- Наявність потенціалу зростання галузі.
- Стабільність попиту.
- Сприйнятливість до впливу рушійних сил галузі.
64. Основні завдання аналізу діяльності конкурентів.
Метою аналізу конкурентів є визначення напрямів діяльності та способів ведення конкурентної боротьби, проте це пов'язано з певними труднощами, оскільки галузь може характеризуватись діяльністю десятків або сотень підприємств. Практика стратегічного аналізу довела необхідність використовувати групування підприємств для підвищення якості здобутих аналітичних даних, адже це зовнішній фактор, вплив якого неможливо оскаржувати і в багатьох випадках не споживачі, а саме конкуренти визначають, якого роду діяльності результати можливо продати, яку ціну запросити. Визначення головних конкурентів дозволяє більш ефективно будувати свою конкурентну стратегію і тактику, економить час та гроші на проведення аналізу конкурентів.
До основних завдань аналізу конкурентів відносять:
- діагностика цілей і намірів конкурентів(дозволяє визначити ступінь його задоволеності існуючою позицією на ринку і передбачити можливі дії щодо зміни існуючої розстановки сил);
- аналіз ринкової частки конкурентів(потрібно враховувати принцип порівнянності: продукція повинна бути аналогічної номенклатури; географічне розміщення в однаковому регіоні для усіх конкурентів; фіксований час розрахунків для усіх конкурентів);
- вивчення заходів та методів реалізації товарної політики конкурентів (при аналізі товарної політики підприємства-конкурента розглядаються такі питання: як часто пересікаються сегменти споживачів, що користуються товаром конкурента; чому споживач віддає перевагу товару конкурента; які заходи слід застосувати, щоб залучити клієнтів конкурента до купівля товарів фірми?);
- дослідження динаміки цін конкурентів (динаміка цін конкурента багато в чому визначається стратегією ціноутворення, суть якої відображається у вигляді цільових завдань підприємства);
- аналіз організації збутової мережі конкурентів і засобів, які використовуються для стимулювання реалізації (наприклад, відсутність роздрібної мережі у конкурентів завжди розглядається як його слабкість);
- оцінка фінансової стабільності конкурентів (оцінка особливо необхідна в ситуаціях, коли: підприємства працюють в галузі, де велика вірогідність банкрутства і/або високий рівень конкуренції; товари, що реалізуються, регулярно терплять комерційний провал; існуючі збутові мережі відмовляються (під тим або іншим приводом) реалізовувати продукцію підприємств; різко зменшуються доходи бізнесу і/або виплачувані дивіденди);
- побудова конкурентної карти ринку (допомагає класифікувати конкурентів, виявити основні тенденції зміни їх позицій на ринку. Конкурентна карта ринку - матриця 4 х 4, що базується на використанні перехресної класифікації розміру та динаміки ринкових часток підприємств по конкретному типу продукції. Конкурентна карта дозволяє виділити 16 типових положень підприємств, що розрізняються ступенем використання конкурентних переваг та потенційною можливістю протистояти тиску конкурентів).
65. Еволюційні і революційні зміни конкурентного середовища.
В Україні відбувається перехід від командно-адміністративної системи господарювання до системи відкритої економіки, яка характеризується тим, що ліквідується монополія держави і формується система зовнішньоекономічних відносин на основі принципу свободи конкуренції.
трансформаційний період, в якому знаходиться сучасна економіка
України, відбуваються зміни у формах і методах конкуренції, якірегулюються відповідними законодавчими актами. При цьому держававиступає на захист економічної конкуренції.
Так, Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначаєправові засади захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму вгосподарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективногофункціонування економіки України на основі розвитку конкурентнихвідносин.
Цим Законом обмежуються можливості суб'єктів господарювання у досягненні ними монопольного домінуючого становища. Так, вважається, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявність бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг та інших обставин.
Встановлені кількісні межі монополізації: Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Для забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства і захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено Антимонопольний комітет України. Основними завданнями Антимонопольного комітету України є: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень; сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
Законом визначено, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншимчесним звичаям у підприємницькій діяльності.Недобросовісноюконкуренцією є такі дії:неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,упаковки;неправомірне використання товару іншого виробника. Це можевідбуватися шляхом введення у господарський обіг під своїмпозначенням товару іншого виробника шляхом змін чи знаттяпозначень виробника без дозволу уповноваженої особи (так званепіратство);копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама.
В трансформаційний період в економічній сфері діяльності суспільствавідбувається тенденція до тінізації економічних процесів в Україні. Крімконкурентного змагання окремих товаровиробників і галузей також існує ісуперництво двох верств економіки — законного і тіньового (контрабанда, ухилення від сплати податків, незаконне викор. авторських прав).
66.Типи конкурентних змін.
Внутрішні конкурентні зміни:
ü виробничі — продуктивність праці, економність витрат, раціональність експлуатації основних фондів, забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, бездефектність;
ü технологічні – сучасність, досконалість, гнучкість технологічних процесів, використання досягнень науково-технічного прогресу;
ü кваліфікаційні – професійність, майстерність, активність, творчість персоналу, схильність до нововведень;
ü організаційні — сучасність, прогресивність, гнучкість, структурованість наявної організаційної структури;
ü управлінські – ефективність і результативність діючої системи менеджменту, ефективність управління оборотними засобами, якістю, виробничими, закупівельними та збутовими процесами, дієвість системи мотивування персоналу;
ü інноваційні — системи і методи розробки та впровадження нових технологій, продуктів, послуг, наявність і впровадження "ноу-хау";
ü спадкові — ринкова культура підприємства, традиції, історія розвитку;
ü економічні — наявність джерел фінансування, платоспроможність, ліквідність, прибутковість, рентабельність;
ü географічні – розміщення, близькість до джерел матеріальних і людських ресурсів, ринків збуту, транспортних шляхів та каналів розподілу.
До зовнішніх конкурентних змін підприємства можна віднести наступні:
ü інформаційні — діючі на підприємстві системи збирання та обробки даних, ступінь поінформованості підприємства про стан і тенденції розвитку ринку, дію сил та умов навколишнього бізнес-середовища, поведінку споживачів, конкурентів та інших господарюючих суб'єктів;
ü конструктивні — технічні характеристики продукції, її дизайн, упаковка;
ü якісні – рівень якості продукції за оцінками споживачів;
ü поведінкові — ступінь поширення філософії маркетингу серед працівників підприємства, націленість його діяльності на задоволення потреб споживачів конкретних цільових ринків;
ü кон'юнктурні — ринкові умови діяльності, конкурентне середовище (кількість і поведінка конкурентів, гострота конкуренції);
ü сервісні — рівень та якість послуг, що надаються підприємством;
ü іміджеві — загальні уявлення споживачів про підприємство та його товари, популярність;
ü цінові — рівень ринкової влади підприємства та можливості зміни цін;
ü збутові - портфель замовлень, прийоми та методи розподілу продукції;
ü комунікаційні — канали і способи розповсюдження інформації про підприємство, наявність і використання зворотного зв'язку.
67.Відносність поняття конкурентоспроможності підприємства.
Багато авторів розглядають конкурентоспроможність підприємства з позиції сукупності порівняльних переваг стосовно конкурентів, що дозволяють підприємству успішно конкурувати на відповідному ринку, впевнено посідати його певну частку та нішу. Таке трактування ґрунтується на порівнянні комплексу параметрів функціонування підприємства із його ключовими конкурентами на відповідному ринку. Порівняльні переваги, які є об’єктом ідентифікування, можуть бути у таких сферах: сфера продукції (вища якість товарів, нижчі ціни, краще обслуговування, ширший асортимент та номенклатура, ексклюзивніша продукція, широко розрекламована продукція, екологічно чиста продукція тощо); технологічна (сучасне технічне забезпечення виготовлення продукції, високоякісні технологічні процеси на усіх управлінських рівнях, автоматизовані процеси виробництва на різних етапах технологічного циклу); фінансово-економічна (високі показники рентабельності, ліквідності, платоспроможності, фінансової незалежності, ділової активності, кредитоспроможності, ринкової капіталізації); кадрова (високий рівень кваліфікації, компетентності, креативності, ініціативності менеджерів, управлінців, робітників, службовців тощо); управлінська (ефективно функціонуюча система менеджменту: гнучка організаційна структура управління, розвинута система стратегічного та тактичного планування, дієве мотивування, якісний контроль, оперативне регулювання, створений механізм прийняття ефективних управлінських рішень на усіх рівнях); маркетингова (наявність системи моніторингу ринкової кон’юнктури, дієві рекламні механізми, ефективні піар-технології тощо).
Вищеохарактеризований підхід акцентує увагу на відносності конкурентоспроможності підприємства, оскільки діагностика здійснюється у порівнянні із конкурентами. Отже, стосовно одних конкурентів підприємство можу бути конкурентоспроможним, щодо інших – ні. Тому однозначним є твердження про порівняльний характер конкурентоспроможності підприємства.
Отож, конкурентоспроможність - це відносна характеристика, яка відображає відмінності у процесі розвитку певного виробника від виробника конкурента як по ступеню задоволення власними товарами, так й по ефективності виробничої діяльності.
Конкурентоспроможність підприємства - це відносна характеристика, яка відображає відмінності у розвитку даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреб людей і по ефективності виробничої діяльності.
68. Основний інструментарій дослідження середовища діяльності підприємства.
Кожне підприємство функціонує в певному зовнішньому середовищі, з елементами якого воно взаємодіє. Це середовище постійно змінюється. А тому і підприємству доводиться постійно враховувати ці зміни. Це проявляється у застосуванні певних методів управління конкурентоспроможністю підприємства. Виходячи з цього, аналіз міжнародної конкурентоспроможності підприємств слід починати з характеристики конкурентного середовища підприємства.
Часто конкурентне середовище підприємства ототожнюють з його маркетинговим середовищем, яке включає сукупність суб' єктів і факторів ринку, що впливають на відносини між виробником (продавцем) і споживачем продукції, хоча конкурентні відносини мають свою специфіку. Вони визначають багато які маркетингові характеристики: обсяг продаж, ціни, умови реалізації тощо. Особливості конкурентного оточення визначають ступінь розвитку ринку і складність роботи на ньому. Через призму взаємовідносин між підприємствами найчастіше проявляються зміни, які відбуваються на ринку, тому що саме суперництво є основною рушійною силою ринкових процесів.
До основного іструментарію відносять:
1. РЕSТ аналіз - це абревіатура чотирьох англійських слів: P - Policy - політика, Е – Economy - економіка, S - Society - суспільство, Т - Technology - технологія, які є напрямами аналізу факторій оточення. Особливість використання цього методу полягає в тому, що формаподання результатів, одержаних за допомогою цього методу –таблична.
2. Модель п'яти сил конкуренції М. Портера (згідно із дослідженнями М. Портера стан конкуренції в галузі залежить від п'яти основних конкурентних сил, якими є: конкуренція між продавцями галузі;організації, що пропонують товари-замінники; можливість появи нових конкурентів усередині галузі; здатність постачальників сировини, матеріалів і комплектуючих, які використовуються фірмою, диктувати свої умови;купівельна спроможність і можливості покупців продукції).
3. SWOТ-аналіз, який дає змогу оцінити сильні (S - Strengths) та слабкі (W - Weaknesses) сторони підприємства, а також можливості (О - Opportunities) та загрози (Т -Threats) оточення.
4. "SРАСЕ"- аналіз - цей аналіз групує фактори за певними групами та за відповідною методологією, а також пропонує здійснити їхню оцінку. Під час побудови «SРАСЕ»-матриці зазвичай використовують такі групи показників:фінансову силу ( FS );конкурентну перевагу (СА);стабільність середовища ( ES ); виробничу силу ( IS ).
69.Характеристика підходів до визначення конкурентного статусу підприємства.
Конкурентний статус — це позиція організації в конкурентній боротьбі, своєрідний визначник її положення на ринку.
Обґрунтованим є підхід до оцінки конкурентного статусу, розроблений І. Ансоффом, за такими показниками:
— відносний рівень стратегічних капіталовкладень (рентабельність діяльності організації в конкретній СЗГ (стратегічна зона господарювання) пропорційна зробленим у цю зону капіталовкладенням.
У кожній СЗГ є мінімальний рівень капіталовкладень Ik— критична точка обсягу капіталовкладень — на межі прибутків і збитків. При задовільному рівні інших чинників (конкурентної стратегії та мобілізаційних можливостей) стратегічні капіталовкладення, рівень яких нижчий від критичної точки обсягу, віддачі не приносять);
— відносний рівень "оптимальності" стратегії організації(порівняння відповідності діючої стратегіїSf з оптимальною So здійснюють за таким алгоритмом: 1) визначають чинники, які принесуть успіх у найближчі п'ять-сім років у конкретній СЗГ. До них належать: політика зростання; продуктова диференціація, яка визначає особливості продукції організації; ринкова диференціація, яка зумовлює особливості положення організації на ринку; 2) формують декілька стратегічних альтернатив (S1, S2, S3) і вибирають ту з них, яка має найбільше спільного з діючою стратегією організації Sf. Її вважають оптимальною для майбутнього розвитку; 3) порівнюють чинники "оптимальної" стратегії So з відповідними чинниками діючої стратегії Sf, щоб визначити рівень "оптимальності" діючої стратегії у балах (за шкалою від 0 до 1). Отримане співвідношення називають стратегічним нормативом. Результати розрахунків записують у табл.);
— рівень мобілізаційних можливостей, тобто рівень відповідності потенціалу організації "оптимальній" стратегії(оцінюють відповідність наявного потенціалу Cf"оптимальним" можливостям Co. Для цього аналізують чинники окремих компонент (маркетинг, виробництво, дослідження та розвиток, фінанси, організація управління), які характеризують поточний потенціал організації, а також потенціал, потрібний для реалізації "оптимальної" стратегії. ЗначенняCf/Coоцінюють як співвідношення середньоарифметичних бальних оцінок (за шкалою від 0 до 1, результат є добутком чисел) рівня відповідності наявних можливостей оптимальним і записують у табл. Якщо конкурентний статус дорівнює одиниці, то організація набула винятково сильного конкурентного статусу і є однією з найприбутковіших. Якщо ж хоч один з показників (складових) дорівнює нулю, то організація не отримає прибутку.
70.Підходи до оцінювання конкурентоспроможності підприємства у стратегічному і тактичному управлінні.
Підприємство є динамічною системою, яке працює в динамічному зовнішньому середовищі, тому досліджуючи як статичні, так і динамічні її властивості, можна дійти висновку, що результати оцінки конкурентоспроможності підприємства мають різні сфери застосування при виробленні підприємством управлінських рішень: це тактичний і стратегічний рівень. Стратегічні рішення характеризуються наступним:на відміну від тактичних, орієнтовані на майбутнє і є базою длясвоєчасних управлінських рішень;пов'язані із значної невизначеністю, що обумовлено необхідністюврахування зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на підприємство;пов'язані із залученням значних ресурсів і можуть мати надзвичайноважливі, довготривалі наслідки для підприємства.
У зв’язку з цим використовують різні поняття відповідно стратегічного чи тактичного рівня. У той же час необхідно розмежовувати поняття, які характеризують статичний чи динамічний стан.
Тактична конкурентоспроможність підприємства – характеристика статичного стану. Проте поряд з стратегічною і тактичною конкурентоспроможністю виділяютьпоняття конкурентостійкість – характеристика, яка відображає станпідприємства в динаміці, тобто його конкурентну поведінку.
Отож, тактична конкурентоспроможність підприємства – характеристикастатичного стану, конкурентостійкість – характеристика, яка відображає станпідприємства в динаміці, тобто його конкурентну поведінку.
Конкурентостійкість підприємства – спроможність підприємствазабезпечити тактичну конкурентоспроможність в майбутньому не нижче за мінімальний рівень.
Під стратегічною конкурентоспроможністю підприємства розуміється потенціальна спроможність підприємства до ефективного функціонування в майбутньому релевантному зовнішньому середовищі. Вона є комплексною характеристикою, що враховує як тактичну конкурентоспроможність так і його конкурентостійкість.
Якщо підприємство конкурентоспроможне в даний момент часу і зможезабезпечити свою конкурентоспроможність в перспективі, то можна говорити про те, що підприємство конкурентостійке.
71.Конкурентоспроможність підприємства на ринку робочої сили.
Випуск конкурентоспроможної продукції як на вітчизняному, так у перспективі й світовому ринку вимагає підвищення професійно-кваліфікаційного рівня трудового потенціалу. Постійно зростає потреба у висококваліфікованих працівниках, які мають високий загальноосвітній рівень, широкопрофільну професійну підготовку, спроможні швидко оволодіти новими технологіями, орієнтуватись у виробництві, що динамічно змінюється, готових до постійного вдосконалення, конкурентоспроможних на ринку праці.
Рівень конкурентоспроможності робочої сили визначається як ступінь можливостей працівника витримати конкуренцію з боку реальних або потенційних претендентів на його робоче місце або претендувати самому на інше, престижніше.
Виділяють три підходи до трактування конкурентоспроможності робочої сили:
- загальнотеоретичний підхід;
- ототожнення даної категорії з якістю робочої сили;
- кон’юнктурний підхід.
Щодо першого підходу, то конкурентоспроможність робочої сили визначають як обов’язковий атрибут товарно-грошового виробництва, що зводиться до змагання у досягненні успіхів на будь-якому рівні і в будь-якому секторі суспільно-економічного життя, до постійної здатності носія робочої сили протистояти негативним ринкових тенденціям, спрямованим у бік його виштовхування з виробничої сфери.
Найпоширенішим підходом у трактуванні конкурентоспроможності робочої сили є ототожнення даної категорії з якістю робочої сили. Згідно з даним підходом під конкурентоспроможністю робочої сили розуміють лише певну систему властивостей робочої сили, тобто її якість. Конкурентоспроможність — це «сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», що забезпечують задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств, у працівниках певної кваліфікації (професії)». Розмежувати категорії «якість робочої сили» та конкурентоспроможність робочої сили можна за допомогою кон’юнктурного підходу.
Конкурентоспроможність робочої сили, виходячи зі специфіки товару «робоча сила», виявляється у двох напрямках. Згідно з першим напрямком робоча сила характеризується на ринку праці своїми споживчими та вартісними характеристиками. На даному етапі можна визначити такі основні чинники, що обумовлюють рівень конкурентоспроможності працівників на ринку праці:
- якісні ознаки робочої сили (професійно-кваліфікаційні характеристики, загальноосвітній рівень, особистісні характеристики тощо);
- відповідність якісних характеристик робочої сили потребам ринку праці, ціни робочої сили, попиту на неї.
В умовах структурно-технологічної перебудови економіки та відповідних змін в управлінні трудовим потенціалом найбільш конкурентоспроможною є робоча сила, що має професійну мобільність. Однак аналіз соціально-економічного розвитку України свідчить, що в сучасних умовах відтворення трудового потенціалу не відповідає завданням формування конкурентоспроможної робочої сили, оскільки воно відбувається зі значним порушенням основних показників соціально-демографічного розвитку економічно активного населення.
72.Взаємозв’язок фінансового стану і конкурентоспроможності підприємства.
Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його стабільний фінансовий стан.
Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від того, які кошти воно має у своєму розпорядженні і куди вони вкладені. За приналежністю наявний капітал розподіляється на власний і позичковий. Відповідно до тривалості використання розрізняють капітал довгостроковий постійний і короткостроковий .
Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Проте фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідне і можливе для нього, особливо тоді, коли виробництво носить сезонний характер. Від оптимального співвідношення власного і позичкового капіталу багато в чому залежить фінансовий стан підприємства.
Для досягнення довготривалого успіху робота по забезпеченню конкурентоспроможності підприємства має здійснюватися в усіх сферах та по всіх аспектах його діяльності. Звідси випливає, що ключовими аспектами забезпечення конкурентоспроможності підприємства є :
- виробничий – ключове значення мають номенклатура й асортимент товарів, якість продукції, характер технології, масштаби виробництва, забезпеченість основними видами ресурсів, якість ресурсів, гнучкість виробництва;
-маркетинговий – ключове значення мають дослідження й прогнозування ринку, система просування та збуту товару, ціноутворення, рекламна діяльність, обслуговування споживача;
- фінансовий – ключове значення мають ступінь ліквідності, активність, доходність, платоспроможність підприємства, залучення зовнішніх фінансових ресурсів, інвестування наявних коштів, загальний фінансовий стан підприємства;
- інноваційний – ключове значення мають здійснення науково-дослідних та досвідно-конструкторських робіт (НДДКР) власними силами, використання запозичених результатів НДДКР, ступінь оновлюваності продукції, технології, ступінь використання інформаційних технологій;
- кадровий та організаційно-культурний – ключове значення мають кількісний та якісний склад персоналу, тип лідера, характер організаційних цінностей, комунікації та процедури;
73.Конкурентоспроможність та інвестиційна привабливість підприємства
Інвестиційна діяльність є основою подальшого розвитку підприємства будь-якої галузевої приналежності та форми власності. Без інвестицій неможливі підготовка та запуск у виробництво нових видів продукції (робіт, послуг), підвищення якості та дизайну товарів, використання нових видів матеріалів, енергозбереження. Інвестиції відіграють вирішальну роль у відтворювальних процесах на підприємстві, оскільки саме вони забезпечують підвищення технічного та організаційного рівня виробництва.
Інвестиційна привабливість підприємства — це сукупність характеристик його фінансово-господарської та управлінської діяльності, перспектив розвитку та можливості залучення інвестиційних ресурсів. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства є інтегральною характеристикою його внутрішнього середовища.
Незважаючи на наявність значного виробничого і науково-технічного потенціалу на початку третього тисячоліття Україна продовжує перебувати в глибокій кризі структури економіки та її технологічного, екологічного і соціального базису. Серед головних шляхів виходу з кризи спеціалісти вбачають розвиток інвестиційного і конкурентного потенціалу вітчизняних підприємств.
В рамках аналізу взаємозв'язків між конкурентоспроможністю і інвестиційною привабливістю певного підприємства (ІПП) з одночасним визначенням рівня цих двох чинників пропонується розглянути наступний логічний ланцюг:
1) група показників, які характеризують стан та можливості КСП, розглядається як модуль в комплексній оцінці його інвестиційної привабливості;
2) загальний рівень ІПП, визначений шляхом об'єднання сумарних значень декількох модулів (в т.ч. і модуля КСП) розглядається в динаміці, включаючи теперішній стан підприємства і перспективи його розвитку;
3) за допомогою комплексної оцінки ІПП визначаються сильні і слабкі сторони підприємства, напрями проведення на ньому відповідних структурних змін та, опосередковано, можливості підвищення рівня його конкурентоспроможності.
74.Комплексний підхід до підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.
Нова стратегія управління якістю продукції дає можливість знайти пріоритетні способи досягнення конкурентних переваг на ринках збуту.
Розробка цієї стратегії повинна проходити такі етапи:
- експортна орієнтація в товарній політиці підприємства;
- розробка й впровадження комплексної системи управління якістю;
- атестація всього виробництва на відповідність вимогам міжнародним стандартам якості;
- створення й освоєння принципово нової наукомісткої конкурентоспроможної техніки й устаткування;
- забезпечення тривалості життєвого циклу раніше освоєних видів техніки й устаткування;
- технічне переозброєння й модернізація виробництва, впровадження нових прогресивних технологічних процесів;
- активізація інвестиційної інноваційної діяльності підприємства;
Якщо фірма прагне підтримувати темпи свого розвитку й досягти розширення ринків збуту, то вона повинна постійно піклуватися про те, щоб додавати до набору основних видів діяльності нові й відкидати ті, які не відповідають стратегічним цілям підприємства.
В умовах зростаючої складності господарського механізму діяльності, нездатність вітчизняних підприємств бути на рівні сучасних наукових досягнень, невміння гнучко адаптуватися до вимог ринку, загрожує тим, що ринкові позиції підприємства будуть постійно піддаватися небезпеці з боку технологічно передових конкурентів.
Забезпечення тривалості життєвого циклу раніше освоєних видів техніки й створення нової конкурентоспроможної продукції потребують підвищених витрат на НДДКР, технічне переозброєння виробництва.
Для України багато чого з названого нездійсненне через:
- зростаючу інвестиційну й технологічну відсталість більшості промислових підприємств;
-недостачу коштів у сфері реальної економіки;
- недостачу іноземних інвестицій, вкладених у виробництво, малий відсоток реінвестування;
- нераціональну витрату коштів інноваційного фонду.
З метою подолання інвестиційної кризи необхідно, щоб власні зусилля підприємства, що вживаються для збереження конкурентоспроможності продукції, підкріплювалися заходами з боку державних органів, зокрема в питаннях пожвавлення інвестування нововведень у перспективні напрями.
Для подолання інвестиційної відсталості вітчизняних підприємств важливо вдосконалювати систему оподатковування підприємств. Податкова політика повинна формуватися так, щоб вона стала елементом стимулювання інвестиційної діяльності.
Тому підприємствам потрібно покладатися на власні сили, на вміння більш ефективно використовувати свої внутрішньовиробничі резерви, розширювати можливості технічного переозброєння й модернізації виробництва за рахунок власних внутрішніх джерел підприємства.
75.Показники якості і конкурентоспроможності продукції, що використовуються в аналізі
Якість - це економічна категорія, яка відображає сукупність властивостей продукції (технічних, технологічних, економічних, екологічних тощо), що зумовлюють ступінь її здатності задовольняти потреби споживачів відповідно до свого призначення.
Щоб визначити рівень якості, застосовують показники якості продукції:
- диференційовані загальні (оцінюють якість сукупної продукції п-ва)
- одиничні комплексні (відображають будь-яку одну властивість продукції одночасно)
Для визначення загального рівня якості усієї сукупності продукції підприємства застосовують систему загальних показників, Основними є:
- частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі.
-коефіцієнт оновлення асортименту продукції.
-частка продукції, що виготовляється, на яку одержано сертифікати.
-частка продукції для експорту в загальному їх обсязі на підприємстві.
-частка виробничого браку.
- відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.
Якість виступає як головний фактор конкурентоспроможності продукції, складаючи його «стрижень». У принципі низько якісний товар володіє і низькою конкурентоспроможністю, так само як і товар високої якості - це конкурентний чи високого конкурентний товар.
Вивчення конкурентоспроможності товару, що реалізу ється на ринку, треба провадити безперервно та систематично.
Основні завдання аналізу:
-оцінка конкурентоспроможності продукції;
-вивчення факторів, що впливають на її рівень;
-розроблення заходів для забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції.
Оцінка конкурентоспроможності продукції ґрунтується на дослідженні потреб покупця та вимог ринку. Щоб товар задовольняв потреби покупця, він має відповідати певним параметрам:
-технічним (властивості товару, галузь його використання й призначення);
-ергономічним (відповідність товару будові та функціям людського організму);
-естетичним (зовнішній вигляд товару);
-нормативним (відповідність товару чинним нормам і стандартам);
-економічним (відповідність ціни товару платоспроможності споживача);
-організаційним (умови поставки, комплектність поставки, сервісне обслуговування).
Щоб оцінити конкурентоспроможність, доцільно порівняти параметри нашого виробу з відповідним товаром конкурента щодо їх здатності задовольняти ту чи ту потребу покупця. Для цього розраховують одиничні й групові показники конкурентоспроможності продукції.
Одиничні показники відображають відсоткове відношення рівня будь-якого технічного або економічного параметра до величини того самого параметра виробу-конкурента.