Тема 7. Ієрархічна структура музичного метру і організація часу в навчальних формах танцю
Ритм, метр і рахунок в танці
Повноцінне сприйняття ритму передбачає, насамперед, здатність оцінювати довготу проміжків часу, їх періодичність, швидкість їх чергування. При цьому основою ритмічного відчуття є м’язове почуття, породжене рухом, тобто тілесно-пластичний руховий досвід.
Ритм сприймається також і завдяки звукам, супутнім рухам. За допомогою рухів гортані озвучується ритм поетичного тексту: він відчувається в чергуванні наголошених і ненаголошених звуків, у співвідношенні їх довготи, передається диханням і змінами інтонації мови. Танцювальні рухи теж супроводжують звуки: кроків, стрибків, дихання. Однак ці звуки майже не чути зі сцени: саме музика надає звукового втілення «німому» ритму танцю, ритму пластичного руху. Ймовірно, в цьому полягає одна з найважливіших причин багатотисячолітнього союзу музики і хореографії. Зазначимо, що звучання музики теж породжене рухами: помахами диригентської палички, напруженням і розслабленням м’язів рук піаніста, скрипаля, їх диханням, диханням і напругою м’язів гортані співака, флейтиста і т.д.
Ритм танцю складається з довготи і стислості рухів рук, ніг, голови, корпусу, з динаміки рухів, їх амплітуди і акцентності, з просторових переміщень, малюнків, що утворюються з тіл танцюючих, з появ або зникнення груп танцівників, з чергування сольних та масових епізодів танцю і так далі. Тобто ритм танцювальний – це тимчасова і акцентна сторона всіх елементів танцювальної мови. Тому ритм у хореографії, поряд із загальними, універсальними властивостями, виявляє і специфічні особливості, притаманні просторовому пластичному мистецтву. Очевидно, що вивчати і оцінювати танцювальний ритм неможливо з позицій лише ритму загальнохудожнього або музичного.
У той же час ритм у танці не можна розглядати і відокремлено від музики, адже досить істотні форми організації часу привносить тут звукова, інтонаційна складова.
Розглянемо найважливіші особливості взаємозв’язку музичного і танцювального ритму. В античні часи музично-віршові стопи, сформовані з довгих і коротких складів, були точні за тимчасовим співвідношенням і відповідали танцювальним рухам по довготі. Використання ударних інструментів, що підкреслюють акцентами ритмічні моменти музики і танцю, сприяло виміру часу, а не визначенню співвідношень часткою в їх угрупованні та градаціях акцентів (тобто тактових закономірностей в їх сьогоднішньому розумінні).
Основною «соизмеряющей» мірою часу в танці, балеті й сьогодні є довгота рухів – вона співвідноситься з музичними тривалостями і тактами. Чому саме довгота, а не акцентність, не регулярне чергування? Тому що проміжки часу, що витрачаються на виконання того чи іншого танцювального руху, не завжди рівномірні і періодичні, а рухи
танцю далеко не завжди володіють акцентними властивостями. Метр в хореографії – це форма організації пластичного ритму, виражена в чергуванні відрізків часу, заповнених танцювальними рухами. При цьому закономірності танцювального ритму, як правило, визначаються взаємозв’язком з метроритмом музичним і сприймаються в синтетичній взаємодії. В умовах музичної тактової метрики, в європейському професійному мистецтві XVII–ХХ століть періодичну впорядкованість танцювального часу створює пульсація тактів, градація сильних і слабких доль.