Ластівка біля вікна
Ластівко біля вікна, Ластівко, де не літайсь -
Ластівко нашої хати, Мало налітатись вволю:
Що тобі, ластівко, дати: Ще народись та удайсь
Меду, борщу чи пшона? В небо, Вітчизну і волю.
Ластівко, літа кінець, Так воно в світі і є,
Діток твоїх би до хати, Так воно є, щоб літати…
Я научу їх писати: Горечко рідне моє,
Небо, Дніпро, горобець… Ластівко нашої хати.
НАША РІЧКА
Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринками з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.
СОН
Вночі під ранок у гнізді І снився каченяті сон;
У комишах при мамі Солодкий сон при мамі:
Проснулось каченя собі Цвіте куга, цвіте пасльон
І глянуло в тумані При березі в тумані.
На срібне мамине перо, Цвіте при хмарі хмареня,
На срібне небо повне… І зірка недалечко…
Перевернулось на крило І чуло сонне каченя:
І знов заснуло сонце. Цвіте його крилечко.
Цвіте на небо, на політ,
На голубі тумани,
На синій цвіт, на синій світ
В гніздечку біля мами…
МАК І КІТ
То ще змалечку-змалку, Він дивився і кліпав,
З-за маленьких часів Чорний вус вів отак:
Біля білого ранку Як це так – серед літа
Мак червоний розцвів. Червоніє тут мак?
Чорні вуса котячі Та ще змалечку-змалку,
У старого кота. З-за маленьких часів
Чорні вуса ледачі Біля білого ранку
Кіт наставив і став. Мак червоний розцвів.
***
Приспало просо просеня, Заснув у лісі сірий вовк
Й попростувало просо, І лапою укрився.
Де в ямці спало зайченя Твій сірий вовк в воді намок
І в сні дивилось косо. І спати завовчився.
Йому сказало просо: спи, Заснуло поле і горби,
Заплющ косеньке око. І на дорозі пустка.
Залізли коники в снопи, В солодкім сні біля води
І хмара спить високо. Росте твоя капустка.
Заплющ косеньке око й ти
Підстав під вухо лапку.
Як будеш спать – будеш рости,
Маленьке зайченятко.
КІТ, ЗИМА І ВЕСНА
Іде кіт через лід - Бо я чорний, - каже кіт, -
Чорнолапо на обід. Я лишаю чорний слід.
Коли чує він: зима Коли ж біла ти сама,
Його біла підзива. То білій тут дотемна.
- Ти чого йдеш через лід І пішов кіт через лід
І лишаєш чорний слід? Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
ПОЧАПАЛИ КАЧЕНЯТА
Почапали каченята Свого дядька ми приспали,
та по чаполоті, і тата, і маму,
каченята-чапенята: діда-качура поклали
сухо нам у роті. Спати в красноталу.
В білих льолях сплять лілеї, А самі хоч далеченько
чапленя на чатах. чап по чаполоті
Ці лілеї – дрімолеї, до води до водиченьки -
А ми – каченята! Сухо ж нам у роті!