Подружки-говорушки
ГРИГОРІЙ ПИЛИПОВИЧ
БОЙКО
(1923 – 1978)
ПЛАН
1. Короткі біографічні відомості.
2. Твори Грицька Бойка для дітей.
У тісному приміському поїзді повертається пізнього вечора додому п’ятнадцятилітній Григорій Бойко. На колінах у нього лежать перев’язані ремінцем шкільні підручники, в руках олівець і аркуш паперу. Дорогою доводиться робити уроки, а то й враження від побаченого записати в заповітний зошит. Треба добре вчитися, бо ж районна газета вже надрукувала його першого вірша…
Народився Григорій Пилипович Бойко 5 вересня 1923 року в селі Оленівці на Донеччині в сім’ї службовця.
Закінчивши сільську семирічку, Г.Бойко продовжує навчання в Оленівській рудниковій школі (тепер м. Докучаєвськ). Для цього хлопцеві доводилось щоденно вставати о четвертій годині ранку, йти пішки кілька кілометрів до станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи.
Г.Бойко належить до того покоління радянських юнаків, які одразу після святкових, сповнених радості і щастя випускних вечорів узяли гвинтівку в руки і стали на захист рідної Вітчизни від навали фашистських військ. З липня 1941 року до кінця війни поет перебував на фронті – спочатку як рядовий-кулеметник, а згодом як лейтенант зв’язку. Нагороджений медалями.
Після війни Г.Бойко – студент українського відділу літературного факультету Донецького педагогічного інституту. 1949 року закінчує інститут з відзнакою. Кілька років працює в обласній газеті «Радянська Донеччина» та літературним консультантом Донецької філії Спілки письменників України.
Початком своєї літературної діяльності Г.Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому обласному видавництві вийшла його перша збірка віршів «Моя Донеччина».
Через рік Г.Бойко видає свою першу книжку віршів для дітей «Будем шахтарями». Ця книжка була відзначена заохочувальною премією на Всесоюзному конкурсі на кращу книжку для дітей.
Г.Бойко видав близько ста книжок для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Найвідоміші серед них – «Вереда» (1955), «Хлопчик Ох» (1955), «Смішинки» (1956), «Билиці дяді Гриця» (1958), «Ростіть, дубочки» (1960), «Веселики» (1962), «Веселики, вірші, скоромовки» (1965), «Ніс у сметані» (1967), «Шпаргалка-виручалка» (1968), «Надійна зміна» (1975), «Два хлопчики Сміти» (1976), «Під чужим небом» (1977) та ін. Його твори перевидавалися російською та іншими мовами народів СРСР, виходили за рубежем.
Помер Г.Бойко 1978 року в місті Києві.
Поема «Горючий камінь» - творча вдача Грицька Бойка; вона свідчить про зростання майстерності поета, його уміння, враховуючи психологічні особливості дитини, розповісти про індустріальну працю, збагатити уявлення дитини про навколишній світ.
Грицько Бойко цікаво розповідає дітям про тваринний світ. Серед віршів на цю тему є мініатюри: «У слона болить спина», «Левенятко», «Ґава», «Стоніжка» та ін.
Для більшості цих творів властиве несподіване розгортання подій, дотепність, як правило, раптовий гумористичний кінець. Все це приносить велику радість дитині.
Значне місце в дитячій літературі займають твори, в яких письменники розповідають дітям, «что такое хорошо и что такое плохо». Не обійшов цієї теми і Г.Бойко. Хоч у деяких віршах його ми і відчуваємо вплив інших письменників, зокрема А.Барто, але є в творах Г.Бойка і своєрідне забарвлення, і тільки йому властивий гумор.
Своїми віршами Г.Бойко намагається виховати у дитини почуття скромності, чесність, уміння сумлінно працювати («Загордилась дуже», «Внучка-білоручка», «Щоденник»). Діти сміються з Настусі, якій бабуся миє голову («Внучка-білоручка»). Веселу посмішку викликають у дітей подружки-говорушки, які на уроках «мов сполохані сороки, цокотять і цокотять» («Подружки-говорушки»).
Вдало створені поетом образи недбайливих учнів Вови, Маринки і Галинки (вірші «Щоденник», «Маринка і Галинка»).
Своїми віршами поет підводить юного читача до висновку, що добре все вміти самому, добре бути сміливим і мужнім. Це є провідною думкою таких віршів, як «Хлопчик Ох», «Про Андрійка-неумійка» та ін.
Діти весело сміються з хлопчика-Хвалька, який спіймав червоного рака («У ставку зварився»), з мухи, яка «зняла куряву», «сидячи на машині» («Муха куряву зняла»), з Тимка подряпаного, що купав, викручував і сушив кота.
Заслуговують також високої оцінки створені для малят скоромовки «Мурлика», «Смаженя», «Ворона-Каркарона». Ці вірші вихователі використовують для розваг, а також для тренування у вимові важких звуків.
Вірші Г.Бойка дають матеріали для виховання у дитини почуття гумору, цієї, як писав К.Чуковський, дорогоцінної якості, яка, коли дитина підросте, збільшить її опір будь-якому несприятливому середовищу, поставить її високо над різними, часом неприємними, дрібницями.
Для творів Г.Бойка характерна конкретність образів. Враховуючи особливість свого читача, автор уміє «мислити малюнками», до кожного рядка його багатьох творів можна дати ілюстрацію. Але трапляються в нього і вірші описового характеру, статичні. У багатьох з них рими примітивні, повторюються одні й ті ж слова, образи, думки.
Для творів Г.Бойка характерні в основному простота і конкретність художніх образів, рухливість і мінливість ритму.
Мелодійність, бадьорі, дотепні вірші Грицька Бойка вчать дитину любити рідну землю, поважати людей праці, допомагають морально-естетичному вихованню малят і школярів, які понесуть у світ ясні стремління, бажання і думки старших.
ВІРШІ
Про щоденник
Вова в класі, коло дошки,
Завдання не знав нітрошки.
Невеселий, як ніколи,
Повертався він із школи.
«Треба двійку приховати,
Щоб не знали мама й тато.
А як виправлю на п'ять —
Можна буде й показать».
У сараї, там, де дрова,
Заховав щоденник Вова.
Заховав і в двір побіг
До однолітків своїх...
А назавтра вчитель знову
Викликав до дошки Вову.
Ну, а Вова коло дошки
Завдання не зна нітрошки!..
І вчорашнього не знає,
Ще й щоденника не має...
Ще й до школи мати Вови
Розхвильована прийшла,
Бо в сараї, там, де дрова,
Двійку Вовину знайшла!
Чому Тимко подряпаний
— Чому це ти подряпаний? —
Юрко Тимка пита..
Тимко йому відказує:
— Та я ж купав кота!
— А я от не подряпаний,
Хоч теж купав свого...
— Еге, ти ж не викручував
І не сушив його!
Хвастунець
Хлопчик Толя — молодець,
тільки трішки хвастунець.
Якось ми пішли на став.
Він мені таке сказав:
— Слово честі, не хвалюся,
я ні-чо-го не боюся!.. —
Враз на слові цім з дороги —
Толі ящірка під ноги.
З переляку,у тривозі
наш хвалько мерщій навтік.
Та спіткнувся на дорозі
й прикусив собі язик.
Виступайченко
Виступайченко Панас
Завжди виступає.
А для чого? В котрий раз?
Сам того не знає.
А рука його, рука—
Мов крило у вітряка.
А язик — ой леле! —
Лопотить та меле!
Захлинається, кричить
І веде до того,
Як в порожнє перелить
Воду із пустого.
Може, є і серед вас
Виступайченко Панас?
Ви йому, братове,
Не давайте слова!
Подружки-говорушки
В нашім класі є подружки,
Дві подружки-говорушки.
Так усі їх стали звать,
Бо подружки на уроках,
Мов сполохані сороки,
Цокотять і цокотять.
Говорушки Клава й Мила
На уроках говорили
Про морозиво та квас,
А учора, а учора
На загальних наших зборах
Говорив про них весь клас!
Говорушки Клава й Мила
На уроках говорили,
А на зборах — навпаки:
Червоніли і мовчали,
Наче в рот води набрали, —
Проковтнули язики!
Внучка-білоручка
Є в бабусі внучка,
Внучка-білоручка.
І сьогодні от бабуся
Мила голову Настусі,
Мила, поливала,
Сухо витирала, —
Бо Настуся ще мала —
Тільки в сьомий перейшла!
Дорога бабусю,
Киньте мить Настусю.
За слова не вмію
Їй намильте шию!
ВЕРЕДА
Мала мама одинця,
Одинця-мазунця.
Мамі з ним була біда:
Одинець був вереда.
Вереда вередував,
Всім спокою не давав:
І бабусі,
Й тьоті Ірі,
І сусідам
По квартирі.
Навіть котику-
Воркотику
Малому
Від плачу
Тікать доводиться
Із дому,
А горобчики
Сміються
У садах:
— Цвір-цвірінь!
Уже проснувся
Вереда!
Ось у ліжку
Він сидить,
В стінку стука:
— Мамо, йди!
Іди сюди!
Візьми на руки! —
Хлопець дриґає ногами,
Обливається сльозами
І подушку обніма:
— Ма-ма-ма!
Стала мама
Умивать
Одинця, —
Репетує
Мазунець
Без кінця!
Кулачками тре він очі:
— Я вмиватися не хочу!
Теплої води нема!
Ма-ма-ма!
Мама мило
Червоненьке
Узяла,
Вереду свого
Вмивати
Почала.
Знову плаче:
— Я не хочу!
Ой, заходить мило в очі!
Не намилюй!
Не вмивай!
Ай-ай-ай!
Стала мама
Вереду
Утирать,
Вереда давай
Ще дужче
Кричать.
Він до лоба приклада кулачок:
— Ой, колючий рушничок, рушничок!
Ти мене не обдирай,
Ти гладеньким витирай!
Ай-ай-ай!
Мама супу
Із каструлі
Налила,
Мама ложку
Вередулі
Подала.
— Нащо ложка? Забери ти!
Хочу суп з тарілки пити! —
І руками обома
Він тарілку підніма.
— Ма-ма-ма!
Враз за шию
Потекло —
Гаряче!
Верещить він:
— Ой пече!
Ой, пече! —
Як затупає ногами,
Та до мами із сльозами:
— Суп гарячий... їж сама!
Дай того... (чого нема!)
Ма-ма-ма!
Ось бабуся
Вже зайшла
До кімнати,
Булку з маком
Принесла
Для внучати.
— Я не хочу їсти так!
Виберіть із булки мак!
Чом варення в ній нема?
Ма-ма-ма!
Вереда
Усе кричить,
Не змовка:
— Ви з вареннячком
Спечіть
Пиріжка!
Яз варенням хочу їсти,
Тільки так, щоб був без тіста,
А начиночка сама!
Ма-ма-ма!
Стала мама
Одягать
Вереду,
Вереда
Галасувать:
— Не піду!
Хочу дома я сидіти!
Вже набридло мені літо!
Хочу, щоб була зима!
Ма-ма-ма!
Мама слоника
Купила
Заводного.
Вереда Горла щосили:
— Не такого!
Я не хочу заводного!
Ти купи мені живого,
Із ногами чотирма!
Ма-ма-ма!
Він із мамою
Гуляв
У саду.
Хто проходив —
Впізнавав
Вереду.
Знов розплакався синочок:
— Мамо! Хочу в дитсадочок,
Гратись з дітками всіма!
Ма-ма-ма!
А йому відповіли Малюки:
— Ну, навіщо вереда
Нам такий?
Ні, не візьмемо тебе
Ми сюди:
В дитсадочок нам не треба
ве-ре-ди!