Вчення О.О. Потебні про мову і мислення, про слово та його внутрішню форму.
О.Потебня (1835—1891) — український мовознавець, засновник Харківської лінгвістичної школи, визначна фігура у світовій лінгвістиці, теоретик у мовознавстві. Істотний вплив на Потебню справили ідеї Гумбольдта, багато в чому він був послідовником Штейнталя, особливо в поглядах щодо зближення порівняльно-історичного методу із психологізмом. До найважливіших праць Потебні належать ♦Думка і мова», «Мова і народність», «Про націоналізм», «Із записок з руської граматики» в чотирьох томах, «До історії звуків руської мови», «Замітки про малоруське наріччя», «З лекцій із теорії словесності».
У науковій діяльності Потебні виділяють два періоди: перший (1860—1865) — дослідження мови у зв'язку з опрацюванням філософсько-психологічної теорії мови, яка ґрунтується на ідеях Гумбольдта і Штейнталя; другий (1865—1891) — дослідження фонетики, граматики, діалектології слов'янських мов і психології словесно-художньої творчості (Потебню вважають творцем лінгвістичної поетики).
У праці «Думка і мова» Потебня досліджує питання про взаємозв'язок мови і мислення. Говорячи про нерозривний зв'язок мови і мислення. Мовознавець констатує, що різні люди, розуміючи висловлене (почуте) в основному однаково, вкладають у нього свої семантичні нюанси. Це підтверджують сучасні асоціативні експерименти.
Мова, зазначає Потебня, пов'язана з мисленням, однак сфера мови не збігається зі сферою думки. На зорі людства думка відставала від мови, на середньому етапі розвитку людства вони розвивалися паралельно, а на третьому етапі (етапі абстрактності) думка покидає мову як таку, що не задовольняє її вимог. Саме цим, вважає Потебня, можна пояснити, що думка художника, скульптора, музиканта реалізується не у слові, а думка математика втілюється в умовних знаках.
При утворенні слова наявне вже враження зазнає нових змін, ніби вдруге (повторно) сприймається. Це друге сприйняття називається апперцепцією. Отже, сам процес пізнання є процесом порівняння.
Потебня творчо переосмислив поняття внутрішньої форми Гумбольдта, звузивши його до конкретного. У кожному слові, за Потебнею, можна виділити суб'єктивне й об'єктивне. Наприклад, суб'єктивним для слова стіл будуть форми стола, матеріал, із якого він зроблений тощо, а для слова вікно — різні форми, рами, різновид скла тощо. Якщо вилучити суб'єктивне, то в слові залишаться звук (зовнішня форма) і етимологічне значення (об'єктивне, внутрішня форма). Так, внутрішньою формою для слова стіл є постелене, а для слова вікно — те, через що дивляться Цікавим є вчення Потебні про «згущення думки», тобто зведення різноманітних явищ до порівняно невеликої кількості знаків чи образів, що особливо яскраво ілюструють байки і прислів'я: образ байки завжди стосується багатьох осіб і ситуацій; це саме можна сказати й про прислів'я.
Розглядаючи план змісту слова, Потебня дійшов висновку, що потрібно розрізняти ближче і дальше значення слова. Ближче значення слова — значення, спільне для всіх мовців, воно містить лише ту інформацію, яка потрібна для звичайного спілкування. Дальше значення містить енциклопедичні знання. Найменша зміна у значенні слова робить його іншим словом. Тому немає полісемії, а є тільки омонімія. Вагомий внесок Потебні в граматичну теорію. Він опрацював теорію граматичної форми і граматичної категорії, вчення про частини мови, теоретичні питання синтаксису. Заклав основи акцентології слов'янських мов.
Вчення О.О. Потебні про мову і мислення, про слово та його внутрішню форму.
Убачаючи в мові єдино властиві кожній людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, Потебня гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема ("Язык и народность", 1895). Адже винародовлювання загрожує зникненням витіснюваної мови. Неприпустимим для Потебні є створення умов, які унеможливлюють діалог і вільний нац. розвиток: від цього втрачає не тільки утискувана спільнота, а й панівна нація. Відправною для Потебні була ідея Гумбольдта про мову як діяльність духу, про творення думки мовою. Потебня показував, що думка виявляє себе через мову, а кожний мовленнєвий акт творчий і несе відбиток неповторності, тож процес спілкування – діалогічний, розуміння завжди передбачає і непорозуміння. Звертаючись до слова-мовлення, Потебня виділяє в ньому зовнішню форму (артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутрішню форму (зображення).
Молодограматизм, його принципи дослідження мови
Младограматичний напрямок в мовознавстві виник в 70-і роки XІX століття. Його становлення стимулюється різними чинниками. В цей період у філософії панував позитивізм, який протиставляє абстрактному мисленню позитивні дані досвіду. Младограматизм виник на противагу компаративістиці(порівняльному історичному мовознавству), що втрачала свій авторитет. Багато хто з видатних представників младограматизму були учнями А. Шлейхера. Становлення младограматизма пов'язано з іменами таких лінгвістів як Август Лескін, Карл Бругман, Герман Остгофф, Герман Пауль і Бертольд Дельбрюк та ін. Це представники лейпцігської школи младограматизма. Саме Лескін був вождем і вчителем младограматиків.
Поява младограматичного напрямку склалася на підставі критики і недоліків мовознавства XІX століття, і в першу чергу компаративістики. Вони виступили проти Августа Шлейхера.
Своєрідним маніфестом нового напрямку в мовознавстві стала передмова до І тому неперіодичного видання «Морфологічні дослідження», написаного К. Бругманом і Г. Остгоффом (1878 р.). Проте енциклопедією младограматизма стала книга Г. Пауля «Принципи історії мови». В цій книзі концепція младограматизма висловлюється якнайповніше і послідовно.
Младограматизм, по своїй суті, є не що інше, як порівняльне історичне психологічне мовознавство, а однією з передумов його виникнення є філософський позитивізм. Позитивізм заперечував теорію пізнання і протиставляв абстрактному мисленню позитивні дані досвіду. Він розумів досвід як сукупність відчуттів і уявлень. Роль науки зводилася до опису і систематизації явищ на основі сукупності відчуттів і уявлень. Для теорії науки це мало наступні висновки:
а) не повинно бути абстрактних тез;
б) допустимі тільки узагальнення приватного порядку, тобто виводиться з емпіричного матеріалу.
Характерною межею младограматизму є прагнення уникати філософії мови взагалі. Філософія позитивізму ж заломлюється в мовознавстві в том, що всі теоретичні тези повинні підкорятися досвіду, спостереженню і повинні витікати з матеріалу мови. Теорія мови повинна бути, згідно з думкою младограматиків, індуктивною та емпірично обгрунтованою. Младограматики вважали мовознавство історичною наукою.
На думку Германа Пауля, як тільки дослідник виходить за межі простої констатації одиничних фактів, і як тільки він намагається уловити зв'язок між явищами і зрозуміти їх, так відразу ж починається область історії.
Іншою невід'ємною межею младограматизма є психологізм. На думку Пауля на світі стільки ж мов, скільки індивідів. Подібної ж точки зору дотримувалися і Бругман з Остгоффом: «вона (мова) по справжньому існує тільки в індивідуумі, тим самим всі зміни в житті мови можуть виходити тільки від розмовляючих індивідів».
Таким чином: позитивізм – 1-ий принцип младограматизма; історизм – 2-й принцип. Будь-який стан мови – фаза історії.
3-ий принцип - психологізм індивідуалістичного характеру. Всі зміни в мові залежать від розмовляючих індивідів. Велику роль грають такі терміни як «уявлення», «асоціація». Младограматизм зловживає асоціаціями, оскільки всі зв'язки мови потрактують як асоціації.
Кожний індивід - носій якогось діалекту. Це 4-ий принцип младограматизма. Він носить загальний методичний характер. Об'єктом дослідження є окремі емпіричні факти. Вони можуть бути зв'язані між собою. Це обумовлюється також позитивізмом. Заперечується пізнання, розкриття причинності, закономірності в теоретичному плані. Немає тоді і взаємозв'язку між чинниками і явищами мови. Немає системи мови. Форми мови вивчені дуже добре, складено багато словників, граматик і т.д., але немає теорії мови. Анатомізм - основна мішень критики младограматизма
В методі дослідження порівняльної граматики вони вважають необхідним підкреслити наступне:
1) кожна звукова зміна відбувається по законах, не знаючих виключення;
2) Новоутворення звукових форм аналогічно грає важливу роль в житті нових мов.
2 стрижень младограматизма : поняття звукових законів і аналогій.
До младограматиков мовознавці займалися стародавніми мовами і стародавніми етапами їх розвитку. Стародавні мови оголошувалися еталоном, по якому треба було порівнювати, звіряти живі мови.