Косить Василь сіно
Косить Василь сіно
Та кладе в покоси,
До нього дівчина
Дитину приносить.
Кидай Василь косу
Та бери дитину.
Не візьмеш дитину,
Я під косу кину.
Бере Василь косу,
Кидає додолу
Та бере дитину
Та й несе додому.
Ой мамочко рідна,
Случилась причина.
В мене на покосі
Лежала дитина.
Нічого синочку,
Якось воно буде.
Виросте дитина
Й тоді краще буде.
Ой мамочко рідна
Другая причина.
В сінях за дверима
Молода дівчина.
Бери ту дівчину
Та веди до хати,
Буде тобі жінка,
А дитині мати.
Увійшла у хату,
Низенько вклонилась.
Простіть мені мамо,
Що я провинилась.
Нічого вже дочко,
Якось воно буде,
Шануй мого сина
Й тобі краще буде.
(Жмуренко Неля Андріівна, 75 років)
СЯК-ТАК ДО ВЕЧОРА БУДУ ЖИТЬ
Сяк-так до вечора буду жить,
А вечором мій миленький прибіжить,
А я йому усю правду скажу,
Через кого на вулицю не ходжу.
Через того, через любчика,
Через милого голубчика.
Брешеш, дівчино, брешеш,
Щовечора на вулицю чешеш,
Щовечора і щораночку,
Полюби мене, коханочку.
(Жмуренко Неля Андріівна, 75 років)
ОЙ ЧИЄ ТО ЖИТО
Ой чиє то жито, чиї то покоси,
Ой чиє то жито, чиї то покоси.
Ой чия дівчина розпустила коси.
Коси розпустила коси,ні с ким не ходила.
Коси розпустила коси,ні с ким не ходила,
Молодого хлопця взяла й полюбила.
Виряджала мати сина у солдати.
Виряджала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати.
Ой іди ти доню в поле жито жати.
Ой іди ти доню в поле жито жати,
Більше не вертайся до моєї хати.
Жала вона жала,
Жала вижинала,
Поки до схід сонця тополею стала.
Прийшов син до хати, здраствуй рідна мати.
Прийшов син до хати, здраствуй рідна мати,
Що то за причина в полі то полонина.
Не питай ти сину за тую причину,
Бери в руки топір, рубай тополину.
Як у перше вдарив, вона й похилилась.
Як у друге вдарив, попросилась.
Не рубай козаче, я твоя дружина,
А в верху у листях спить твоя дитина.
Бросив козак топора, обняв тополину,
Обняв тополину цілував дитину.
Мати моя мати, що ж ти наробила.
Ти ж мене з сім’єю на вік розлучила.
(Турбаба Любов Костянтинівна, 80 років)
ОЙ ДІВЧИНО, ДІВЧИНО
Ой дівчино, дівчино,
Ти моя кохана,
Куплю тобі черевички
В Прилуці на Йвана!
Куплю тобі черевички
В Прилуці на Йвана!
А в Прилуці купував,
В Пирятині підкував,
А в Лохвиці дівчиноньці
На ніженьки надівав.
А в Лохвиці дівчиноньці
На ніженьки надівав.
ОЙ ГОРЕ, ГОРЕ
Ой горе, горе,
Який я вдався –
Брів через річеньку
Да й не вмивався.
Ой завернуся
Та умиюся –
На тебе, серденько
Хоч подивлюся.
Ой повертайся
І не вмивайся,
Ти ж мені, серденько,
Й так сподобався.
Моя криниця
Край перелазу,
Вмиймося, серденько,
Обоє разом.
Моя хустина
Шовками шита,
Утремось, серденько,
Хоч буду бита.
Битиме мати –
Знатиму за що:
За тебе, серденько,
Не за ледащо.
(Турбаба Любов Костянтинівна, 80 років)
ОРЮ Я, ОРЮ Я
Орю я, орю я
А в городі та кониками,
За городом та воликами
Орю я, орю я!
Сію я, сію я
А в городі та петрушечку,
За городом та чорнушечку
Сію я, сію я!
Полю я, полю я
А в городі та рученьками,
За городом та ноженьками
Полю я, полю я!
Варю я. варю я
А милому кара в юшці,
А старому качана в капусті
Варю я, варю я!
Сиплю я, сиплю я
А милому та в тарілочку,
А старому та в черепочку
Сиплю я, сиплю я!
Кладу я, кладу я
А милому на кінець стола,
А старому на кінець порога
Кладу я, кладу я!
Стелю я, стелю я
А милому та периночку,
А старому та рядниночку
Стелю я, стелю я!
Ложу я, ложу я
А милого та попід боки,
А старого стусанами в боки
Ложу я, ложу я!
(Турбаба Любов Костянтинівна, 80 років)
ОДНА ГОРА ВИСОКА
Одна гора високая,
А другая низенька…
Одна мила далекая,
А другая близька.
У цієї близенької
Воли та корови,
А в тієї далекої
Та чорнії брови.
У цієї близенької
Воли поздихають,
А в тієї далекої
Брівки не злиняють.
У цієї близенької
Рушник на кілочку,
А в тієї далекої
Брови на шнурочку.
Ой я цю близенькую
Людям подарую,
А до тої далекої
Пішки помандрую.
(Турбаба Любов Костянтинівна, 80 років)