4.Мова прози Г.Квітки-Основ’яненка як велике жанрове розширення
5. Мова українських романтиків – на Наддніпрянщині й Наддністрянщині.
6. Шевченкова мова – як епохальне явище в історії жанрового і стилістичного розвитку української літературної мови.
7. Українська мова другої половини ХІХ ст. – широкий жанрово-стилістичний обсяг (запровадження в школі, спроби розмовно-побутового вживання серед освічених людей, публіцистичного й наукового застосування в умовах заборон на Наддніпрянщині і більш-менш сприятливих умовах на Наддністрянщині (в конституційній Австрії).
8. Розвиток української літературної мови на Наддніпрянщині після 1905 р. до 1917 р. (поява преси).
9. Буйний розвиток української літературної мови після 1917 р. Остаточне її оформлення як всеосяжного знаряддя політичного й культурного життя українського народу, всупереч усяким перешкодам і обмеженням в УРСР та забороні на початку 30-х рр. ХХ ст. В РРФСР і всяким обмеженням її вживання у Польщі.
Подібну періодізацію подає і І.Огієнко (див. Тему 3).
Тривалість процесу формування нової української літературної мови пояснюється (майже 100 років) пояснюється таким:
1. Розвиток української літературної мови на основі церковнослов’янської обірвався в середині XVIIІ ст. Внаслідок приєднання України до Московської держави.
2. Творення української літературної мови відбувається в умовах політичної (чужодержавної) роз’єднаності мовної території.
3. В усіх державах, до яких належали частини України, українську мову забороняли, а її творців переслідували.
4. Українська літературна мова творилась за майже 100-відсоткової денаціоналізації культурних верств українського народу.
Творенню української літературної мови активно сприяла тільки значна діалектна єдність мовної території.[44]
В.Чапленко також у цій праці розглядає такі актуальні для сьогодення питання як білінгвізм, роль держави у ствердженні літературної мови.
Щодо ролі держави у становленні мови, В.Чапленко поділяв думку Швейцера, який вважав, що залежно від характеру суспільного ладу мовна політика може бути демократичною чи антидемократичною, інтернаціоналістською чи націоналістичною, конструктивною або диструктивною, централізованою або нецентралізованою.
Отже, мовна політика може бути наступальною (російська мова у межах царської Росії чи СРСР) або оборонною (українська мова в часи УНР, українські діячі до розпаду СРСР). В.Чапленко розглянув закони іманентної (властивої самій природі предмета, явища) та екзогенної (викликаної зовнішніми причинами) мовної політики.
Іманентна мовна політика будується за такими законами:
1. Іманентна мовна політика найуспішніше здійснюється в умовах єдиної держави, бо тільки вона забезпечує мовну єдність (поляки десь з ХІV ст. створили свою літературну мову) – українцям – творцям літературної мови – постійно приходилося долати перешкоди на своєму шляху. (У такому разі виникає питання: чому після оголошення незалежності України українська мова в державних установах не в пошані? Чому «українізація» відбувається формально? І сама собою напрошується відповідь: «тому», що при владі не українці, у всякому разі – не патріоти своєї держави).
2. В основу літературної мови може бути покладений лише один діалект цієї мови. Яким би слабким і нерозвиненим не був державний апарат, він все ж потребує якоїсь спільної мови, що застосовуватиметься з метою зміцнення політичних та військових зв’язків між народами. Найчастіше це відбувається з мовою провідного племені. Виникнувши на певній діалектній основі, така літературна мова дуже швидко починає суттєва відрізнятись від свого першопочатку. Цей процес відбувається у двох напрямах:
а) літературна мова інтенсивно поповнюється новими словами й зворотами, у ній виробляються нові моделі сполучуваності слів, тобто розвиваються нові типи синтаксичних конструкцій, що невластиві діалектам;
б) з перших етапів розвитку літературну мову характеризує встановлення літературних (стійких та єдиних) норм та очищення від діалектизмів.
На думку В.Чапленка, творці української літературної мови довго не усвідомлювали цього закону розвитку мови, намагаючись синтезувати всі діалектні мови. Тому українська літературна мова пройшла такий довгий шлях становлення.
3. Наявність відповідного апарату поширення (авторитетного центру – Академії наук, загальнообов’язкової освітньої системи, через яку впроваджуються правописні норми).
Отже, перший етап – це формування цілей або завдань мовної політики; другий етап – узаконення або кодифікація обраного лінгвістичного варіанта; третій етап – здійснення мовної політики – примусити або переконати прийняти нововведення. Важливу роль при цьому відіграють засоби масової інформації, школа, театр, кіно.
4. Внутрішньополітичне іманентне втручання повинне базуватися на внутрішніх законах розвитку певної мови, тобто можна користуватись лише продуктивними граматичними засобами мови з метою заповнити порожні місця в лексиці. Тому дилетантські спроби реформувати мову чи удосконалити її всупереч цьому закону заздалегідь приречені на невдачу.
На екзогенну політику поширюється лише перший закон іманентної мовної політики: в єдиному суспільстві може бути лише одна мова. Панівні народи використовують цей закон з відкритим цинізмом. Підкореним народам доводиться використовувати всі методи боротьби за свою мову. Найрадикальніший з них – вихід з даного суспільства. У зв’язку з цим можна зробити висновок: якщо держава дбає про свою територіальну цілісність, вона має піклуватися про розвиток мов усіх етносів, які її населяють.
У 2007 р. Дніпропетровці вшанували пам’ять про В.Чапленка, прикріпивши меморіальну дошку на одному з будинків по просп. К.Маркса, в якому певний час жив і працював письменник.
Олесь Гончар (1918-2005) – його називали совістю української нації. Народився у Дніпропетровську. Правда, коли померла його мати, його у дворічному віці віддали на виховання до бабусі на Полтавщину. Після закінчення війни Олесь Гончар продовжує навчання у Дніпропетровську, де жила його старша сестра, у державному університеті. Тут же починає писати свої повоєнні новели та роман “Прапороносці”. За новели, у яких розповідалось про кохання між радянським солдатом та іноземною дівчиною (абсолютно заборонена тематика, бо таке кохання сприймалось за зраду Батьківщини), мали виключити з лав КПРС, проте обійшлися суворою доганою, бо якраз була опублікована постанова про присудження кращим творам (а серед них – “Прапороносці” О.Гончара) Сталінської премії. У таких умовах О.Гончар далі не хотів, та і не міг перебувати у Дніпропетровську й подав документи в аспірантуру Київського університету.
Проте на цьому зв’язки письменника з нашим краєм не перервалися. Роман “Людина і зброя”, “Собор” рясніють топонімами, знайомими Дніпропетровцям: Комсомольський острів («і ще невіддільне від її (Тані) дитинства – це оті дві райдуги залізничного мосту через Дніпро, що біліють за скелями Комсомольського острова, і самий острів, що блищить камінням серед Дніпра, весь ніби огорнутий серпанком дідусевих легенд. Це той острів, де княгиня Ольга рятувалась із своїм флотом від бурі, де Святослав робив перепочинок, ідучи в похід на Візантію, а горби оті скелясті – це ті, що з них козаки, прямуючи з верхів’ів, уже виглядали Січ»), вулиці Барикадна, Весела, Клинчик, Колонія, це узагальнений образ собору – Преображенського, золоті бані якого до появи сучасних новобудов було видно звідусіль (у радянський період там був музей атеїзму), козацького у Новомосковську, побудованого без жодного цвяха, а ще собору, в якому зараз є зал органної музики, а в соціалістичні часи там був склад комбікормів. До речі, «ґвалт» навколо роману «Собор» розпочали на тій таки Дніпропетровщині. В образі Володьки Лободи впізнав себе один із функціонерів Дніпропетровського обкому партії.
Зараз у Дніпропетровську є музей О.Гончара, його ім’я носить вулиця та Дніпропетровський національний університет.
? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
1. Назвіть письменників-шістдесятників. Чим вирізняється їх творчість?
2. У чому філософізм творчості О. Гончара?
3. Чому укладачі посібників та збірників диктантів так полюбляють брати приклади із творів О. Гончара?
4. У чому модерне світобачення у творах І. Драча.
5. Дайте характеристику мовних особливостей творів І. Драча.
6. Творчість В. Стуса в європейському контексті.
7. Чому поезію В. Стуса називають якісно новим явищем для всієї української літератури?
8. Постмодернізм як тип творчості, його характерні ідейно-стильові ознаки.
9. Дайте характеристику мови романів Ю. Андруховича.
10. Охарактеризуйте феміністичну прозу: твори О. Забужко, Є. Кононенко.
11. Які характерні ознаки мовної структури текстів творів О.Забужко та Є. Кононенко?
12. Які ви знаєте сучасні літературні угрупування?
13. Що ви знаєте про творчість С. Жадана?
14. Розкрийте внесок у розвиток української мови та літератури письменників Дніпропетровщини (І. Манжури, М.Вороного, В.Підмогильного, В.Чапленка, О. Гончара та ін.).
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Різностильова комунікація як основа мовної компетенції фахівця
ЛЕКЦІЯ 7
Тема 7. Текст як засіб різностильової комунікації
План
7.1. Документ як основний вид ділового мовлення. Основні вимоги до мови документів.
7.2. Структура й логічна послідовність тексту документа.
7.3. Структура й логічна послідовність тексту наукової статті.
7.4. Основні правила оформлення сторінки документа: поля, абзаци, рубрикація, нумерація сторінок.
7.1. Документ як основний вид ділового мовлення. Основні вимоги до мови документів
Основним видом ділового стилю є документ.