Іван Іванович Манжура (1851-1893) – поет, етнограф, фольклорист, почесний член Харківського та Московського історико-філологічних товариств.
Автор збірок поезій «Степові думі та співи» (1889), «Над Дніпром» (виданий уже в 70-х рр. ХХ ст.).
Він рано залишився сиротою, у підлітковому віці жив у Харкові і виховувався у сім’ї видатного українського й російського мовознавця О.О. Потебні. З 1876 р. після поранення на Балканах, де брав участь добровольцем у визволенні Сербії від турецьких поневолювачів, оселяється у Катеринославі, працює у губернській газеті ”Екатеринославский Листок”, а після її закриття у газеті ”Днепр”, збирає фольклорно-етнографічні матеріали.
Розуміючи важливість своєї роботи, І.Манжура пішки обійшов практично всю Харківщину і Катеринославщину, збираючи народні перлини. Цю його роботу високо оцінює М.Драгоманов. І. Манжура був прибічником комплексного збирання народної творчості – йому належать записи й публікації величезної кількості казок, пісень, легенд, дум, переказів, заклинань, жартів, пародій і т.д. З метою всебічного охоплення життя й побуту населення Катеринославської й Харківської губерній, І. Манжура занотовував також і мовознавчий матеріал, який доповнював його багаті фольклорно-етнографічні запаси.
У 1890 р. Харківське історико-філологічне товариство видало його “винятково цінний фольклорний збірник “Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И. Манжурою”[39]. Цей збірник містив також «Слова записанные в … Екатеринославской и Харьковской губ.». Словник І. Манжури був по суті першою спробою зафіксувати територіальні діалекти української мови. В роботі І. Манжури наведено близько 600 слів, розташованих в алфавітному порядку, при записі вжито фонетичний правопис, пояснення подані, як прийнято було на той час, російською мовою. Над більшістю слів поставлено живомовний наголос.
Цікаво те, що записані слова, щоб вони “не загубилися”, І.Манжура вміщує й у свої поезії: Вовк тут з Маругим та Рева патлатий ... за Лисовина беруться голінно, зараз у поле виводять карати; покайтесь, ...скверності більше не будете й звади ви гонобити нікому з громади; Вся твоя челядь, бо легарі гнали, Бачивши вірність мою тобі щиру, З заздрощів притьмо на мене погонку...; Я за індика та лиги тікати та ін.
Варто вказати, що значна більшість слів із цієї збірки увійшла пізніше до “Словаря української мови” Б.Грінченка з посиланням на І.Манжуру та поясненнями, які давав до них саме І.Манжура, про що йтиметься у темі 8 «Лексикографія».