Кононенко Євгенія (нар. 1959 р.) – прозаїк, поет.
Євгенія Кононенко - автор поетичної збірки "Вальс першого снігу" (1997), книги оповідань "Колосальний сюжет" (1998), романів "Імітація" (2001), "Зрада. ZRADA made in Ukraine" (2002) та дитячої книги "Інфантазії: За мотивами поезій Клода Руа" (2001), повісті "Сестра" (1996), низки новел та багатьох перекладів.
Прозові твори Є.Кононенко перекладені англійською, німецькою, французькою та хорватською мовами.
Перекладає з французької та англійської мов.
Дебют Євгенії Кононенко дав підстави говорити, що в українську літературу прийшов цікавий прозаїк із оригінальним стилем. Багатьом її оповіданням притаманні передовсім легкість і розкутість письма, динаміка та внутрішній аристократизм, навіть тоді, коли вона описує нашу житейську дріб'язковість. У ранніх творах письменниці ще відчувався помітний влив французьких майстрів (насамперед, Гі де Мопассана), однак це також додавало їм шарму А ще вона добре володіє діалогом та вдало будує сюжети, а це допомагає динамізувати оповідь. Євгенія Кононенко пише про сучасну жінку та її проблеми, пише без зайвих прикрас, тому й оповідання видаються наче вихопленими з життєвого виру.
Роман "Імітація" можна віднести до якісних творів популярної літератури, але і в ньому авторка порушує складні та важливі питання людського буття.
Формально “Імітацію” можна назвати детективом. Ще б пак: у романі аж два трупи, й карколомне аматорське розслідування призводить до цілком несподіваної розв’язки. Але “Імітація” - детектив лишень тією мірою, що й відомий роман Чернишевського з його “снами Віри Павлівни”. Що й “Ім’я троянди” Умберто Еко, що й “Злочин і кара” Достоєвського.
Наша критика вже неодноразово відзначала: Євгенія Кононенко - майстер будувати пружні фабули. Проте майстерно вибудувана детективна фабула є для неї не самоціллю, а лише нагодою поговорити про сенс життя, про дихотомію справдешності й імітації, про любов і смерть, і ще про багато інших “вічних” речей у контексті нашого прагматичного й далекого від “високих матерій” часу.
Якщо колись на наших екранах ішов фільм про “суто англійське вбивство” (мотивом якого було усунути впливового політика з активної сцени, змусивши його… успадкувати крісло в спокійно-декоративній палаті лордів), то Є. Кононенко зуміла вигадати “суто українське вбивство” - притаманне лише для нашої активно “розбудовуваної” впродовж півтора десятка років нашими-таки “державотворцями” України.
Своїм романом Євгенія Кононенко доводить: можна й у добу пост-модернізму писати блискучі й захопливі тексти, сповідуючи цілком реалістичні настанови і не впадаючи водночас у гріх солодаво-занудного українського провінціалізму.
Письменниця вже зарекомендувала себе як вправний майстер деталі. Чого варті бодай описи побуту впливової київської фундації, куди пристойні й милі київські інтелектуали ладні запродатися з тельбухами за кількасот гарантованих “баксів” місячно й за право щовечора вибирати між п’ятьма-шістьма імпрезами з безкоштовним частуванням. Чи побіжна згадка райцентру на Харківщині, де ця ж таки фундація відспівала й поховала талановитого хлопчика, композитора й виконавця на акордеоні, що помер від нападу астми, - “і всі місцеві жителі були вдячні маленькому покійнику, бо всі наїлися і взяли з собою харчів додому”. Чи колоритна (й симпатична навіть) постать донецького підприємця Кубова, по чиїй “хатинці” можна ходити лишень з мобілкою з ризику заблукати і який щовечора зазирає в чарку, гамуючи страх зробитися мішенню для кілера…
Роман не випадково називається “Імітація”. В ньому за карколомними поворотами доль головних та епізодичних героїв дано безжальну й точну картину нашої доби, яку, цілком імовірно, назвуть колись добою ІМІТАЦІЇ - імітації державотворення, імітації мистецької й творчої, імітації інтелектуальних дискусій, імітації доброчинності, імітації розбудови громадянського суспільства. [38]
6.7. Сучасні літературні угрупування. Молода українська поезія. Мова поетичних творів С. Жадана
Мистецький доробок українських сучасних літературних угруповувань якнайкраще презентує постмодерністичні тенденції в українському сучасному мистецтві. Серед них Асоціація українських письменників, БУ-БА-БУ, «Музейний провулок, 8», «Нова дегенерація», Орден чину ідіотів, ЛуГоСад, Пропала грамота, Пси Святого Юра, Творча асоціація «500», «Червона Фіра».
Асоціація українських письменників
Утворена 6—8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва Спілки письменників України (СПУ) реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної). Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням XX ст. Вступ до АУП відбувається на підставі запрошення від Координаційної Ради АУП (23 особи). Президентом АУП було обрано Ю. Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Ю. Андруховича, І. Римарука і Тараса Федюка. 4-5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому Президентом АУП було обрано Т. Федюка, віце-президентами 1. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. 3'їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарата і професійних менеджерів.
БУ-БА-БУ
«Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (насамперед) угрупування, що складається з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор) та О. Ірванця (Підскарбій). Літугрупування засноване 17 квітня 1985 р. у Львові. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 pp. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Ви-вих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки (1—4.10.1992) поезоопери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). У 1996 р. друкований проект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу. В 1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу».
Літугрупування стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.
«Музейний провулок, 8»
Літературний «неокласичний гурт». Виник 1990р. з ініціативи В. Бориспольця, О. Бригинця та В. Жовнорука. 1992р. видано колективну збірку «Гуманітарна допомога/Humanitare Ніlfe» (українською та німецькою мовами).
«Нова дегенерація»
Поетичне літугрупування, існувало у 1991 —1994 pp., складалось з трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області — Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. У 1992 р. літугрупування видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою. Загальна назва цього проекту була також «Нова дегенерація». Передмову написав Ю. Андрухович. Тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літературних практик.
Орден чину ідіотів (ОЧІ)
Товариство літераторів, художників, культурологів, філософів. Входять зокрема: Назар Гончар, Роман Козицький, Володимир Костирко, Андрій Крамаренко, Іван Лучук, Ігор Драк. Декларація ОЧІ прийнята 31 липня 1995 року у Львові. Слово «ідіот» трактується товариством в первісному грецькому значенні цього слова: власник себе. Керівний орган: рада Двох (І. Лучук, Р. Козицький). «Гімн Ідіотів» складено приблизно на мотив сучасного австрійського гімну (автори: І. Лучук, І. Драк). Кожен з членів Ордену має світське і дійове звання, титул.
ЛуГоСад
Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали (все в одному примірнику) альманах ЛуГоСад І і ЛуГоСад II, а також збірки Н. Гончара «Усміхнений Елегіон» та Р. Садловського «Антологія». «Методологічна основа» творчості ЛуГоСаду — теорія поетичного ар'єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар'єргардної теорії — Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар'єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду (Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ). Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту готується тритомник ЛуГоСаду.
Пропала грамота
Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Поза-яка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х - на початку 90-х pp. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. «Пропала грамота» випустила книгу з однойменною назвою.
Пси Святого Юра
Літературна майстерня, неофіційне творче об'єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної (з цієї точки зору всі вони були й залишаються досить різними), скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування). Ідея такої спільноти виникла серед групи авторів (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук) під час міжнародного круїзу «Хвилі Чорного моря» на борту корабля «World Renaissance» і остаточно сформувалась у вигляді маніфесту в стінах афінського готелю «Св. Юрій Ликаветський» (листопад 1994 р.). До літмайстерні увійшли, крім згаданих, В. Герасим'юк, B. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець. Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності з майстерні вийшов, натомість до Псів приєднався Т. Федюк. Єдиний поки що альманах «Пси святого Юра» (Львів, 1997р.) зафіксував первинний склад майстерні, оскільки формувався ще 1995 р. Альманах являє собою досить симптоматичний зразок «поєднання непоєднуваного» і до сьогодні перебуває серед найжвавіше обговорюваних новинок сучасного літературного процесу. Концепційну добірку «псячих» творів також опубліковано «Сучасністю» (1997, № 3).
Творча асоціація «500»
Об'єднання авторів та літдіячів, за віком приналежних до постмодернізму 90-хр. Утворилась 1993р. в Києві. Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація «500» організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». Активними учасниками ТА в 1993-1994 pp. були М. Розумний, C. Руденко, Р. Кухарук, В. Квітка, А. Кокотюха та інші. У 1993р. ТА упорядкувала і в 1994р. видала антологію поезії 90-х pp. «Молоде вино». У 1995 р. була видана антологія прози 90-х «Тексти». У 1997р. під егідою ТА «500» був проведений Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені активістами ТА у великих містах України у 1994-1996 pp., сприяли популяризації творчого доробку учасників ТА.
«Червона Фіра»
Літературна корпорація харківських поетів С. Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука, створена у 1991 р. Як вважає І. Бондар-Терещенко, літугрупування постало на хвилі «антисистемного» харківського андеграунду початку 90-xp.
(ArtLine 3'97). Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи з естетикою побутової перверзизації створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у котрому гротеск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.