Тодось Осьмачка (1895 — 1962)
Тодось Осьмачка свою особисту трагедію виводив із драматичної долі України й беззастережно пов'язував свої муки й страждання із фатальною залежністю митця від історичної долі його народу.
Перші вірші Осьмачки народжувалися рано — ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народних повір'їв, переказів, легенд, казок — у тому світі реального й уявного, який спонукає до фантазування, до мислення, до поезії. Т. Осьмачка з цим казково-легендарним світом дитинства не розлучався все своє життя.
У творчості Т. Осьмачки образні утворення, подібні до сюрреалістичних за принципами моделювання, скоріше, є витворами мистецтва слова, ніж виразниками якихось ідеологічних платформ. При цьому домінує прийом довільної асоціації, коли в одній художній сполуці можуть поєднуватися деталі, ніколи не поєднувані у світі, підвладному законам логіки. Прикладом художньої деструкції реально існуючих зв'язків між речами та явищами є рядки з поеми Т. Осьмачки «Поет», де в одній площині постають різнорідні елементи, з яких конструюється образ Вусті (дівчина - раки - аркуш паперу):
І підійшла вона до вогнища
Сушитися, а може на пораду,
Вся в чорних раках, ніби у хрущах
З підводного незрубаного саду.
... Вустя розтавала над вогнем;
Нарешті ставши аркушем паперу,
Пропала з вогкості у тьмущу тем.
Подібні художні конструкції мають місце і в прозових творах Т. Осьмачки, зокрема в його повісті «Старший боярин», де образ фотографічного апарату функціонує серед символічних деталей, які в сукупності витворюють художній контекст, що важко піддається логічному сприйняттю, як-от: «...То не сонце, а велетенський фотографічний апарат, кимсь на землі покинутий. .. Земля летить, і він на ній летить у чорну ніч, між густі зорі, за які конче зачепитись, і вони його стягнуть із землі у світову безодню. І тоді скільки б ми не питалися зір, землі і між світових просторів: які світлини лишилися в апараті непросвітлені, то нам би довелося ждати відповіді довіку».
До деякої міри химерними видаються й образи з поезії Т. Осьмачки «Казка»:
М'ячі срібні кругом серця
Впали в трави,
Солов'ї їх покотили
На дзеркала.
Однією з прикметних ознак сюрреалістичного образу є те, що подеколи він передбачає утвердження нової фізичної властивості предмета, якої не існує в природі. Такими є і деякі образні сполуки у творчості Т. Осьмачки, як-от:
Капали зірки
У гарячі очі
Мої молоді.
І там розтоплялись золотом колючим,
Пробивали серце й хлюпали в жилах!
Характерно, що сюрреалістичний ефект, тобто ефект несподіваності, часто досягається синтезом абстрактного і конкретного в художньому образі. Подібне простежується і в поезії Т. Осьмачки, найвиразніше - у тропіці його творів. Так добираючи порівняння до образу зі сфери абстрактного, автор часто дивує потенційного читача оригінальною деталлю, що має, як правило, цілком конкретний зміст.
Проте при спробі декодування первинного змісту таких образних конструкцій треба враховувати той факт, що вони подеколи можуть перетворюватись на своєрідну алюзію, що концентрує концептуальні ідейні чинники твору і дає поштовх для їх усвідомлення читачем. Так, у поемі «Поет» наявний образ сонця, що порівнюється з головою кота:
Сонце, що горить серед страшного
Простору, ніби голова кота,
А з неї вуса - ланцюги блискучі
Шумлять на небо, мов дощі із тучі.
Цей, здавалося б, типово сюрреалістичний образ може сприйматися як химерний без співвіднесення його з образом пекельного кота - сатани, що був задіяний у цій поемі раніше, адже архітектоніка поеми Т. Осьмачки базується на ґрунтовній основі.
Слід наголосити, що беззаперечно відносити до сюрреалістів Т. Осьмачку не можна, адже, по-перше, його творчі методи далекі від автоматичного письма, яке культивували сюрреалісти. Свідченням цього є афоризми та рефлексії поета, викладені в «Думках, що виникли під час писання книжки «Ротонда душогубців», які згодом мали увійти до збірки «Людина між свідомістю й природою». На відміну від сюрреалістів, Тодось Осьмачка надавав великої ваги композиційній стрункості та мистецькому «шліфуванню» твору. По-друге, образні сполуки, подібні до сюрреалістичних, зустрічаються вже в першій поетовій збірці «Круча», що вийшла 1922 року, а перший «Маніфест сюрреалізму», як відомо датується 1924 роком. Тож сюрреалістичні тенденції в поезії Осьмачки, зумовлені виявом специфічних рис поетового світосприйняття, що постають у системі концептуальних основ авторської моделі світу, простежуються на рівні використання формальних прийомів техніки сюрреалістичного письма у сфері конструювання образу.
Юрій Яновський (1902-1954)
Ю. Яновський — це ще одна трагічна постать в українській літературі. Талановитий майстер, який фактично за десять років молодого життя створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись і підлаштовуватись під настанови кабінетних посередностей і писати на замовлення. Але незважаючи на гоніння з боку критики, спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Його твори двічі виходили п'ятитомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.
У мистецтві слова Яновський був майстром першого ряду. Він багато зробив, щоб влити молоду кров в організм української прози 20-30-их рр. Прихильник образного лаконізму й сконденсованості, Ю.Яновський оновлював сам жанр роману, збагачуючи його тими можливостями, які властиві новелі. Є.Маланюк оцінював це як внесок у загальноєвропейську художню скарбницю: «роман з віршованими «заспівами» перед кожною главою, як у «Чотирьох шаблях», або роман – складна композиція самостійних новел, як «Вершники», - то речі хіба без преценденсу в європейських літературах».
Тут знову можна говорити про оновлення романтичної традиції, яка давала змогу «мішати прозу з віршами», епічні твори оздоблювати «численними ліричними місцями» (Д.Чижевський), активно використовувати символіку, сюрреалізм, фольклорні стилізації.
Починаючи вже з перших своїх творів, Ю. Яновський, який рано прилучився до Товариша Кіно, цікаво синтезував мову прози з кіностилістикою, - про це можна було б написати спеціальне дослідження, показуючи, як у тих же «Чотирьох шаблях» чи «Вершниках» працюють такі прийоми, як монтаж, наплив, крупний план, уповільнений рух кадрів, кінометафора тощо. Сміливе спілкування з сусідньою музою, а отже, збагачення арсеналу художньої прози, - ще одне свідчення новаторства і творчої дерзновенності Яновського-митця, який, власне, в числі перших (Джек Лондон, Олександр Довженко, Ісаак Бабель ...) відгукнувся на пропозицію часу – у 20-ті рр. література й кіно стрімко йшли назустріч одне одному.
Ю. Яновський оновлював і саму стилістику прози. Йому, зокрема, належить «винахід» тієї фрази-панорами, що активно використовувалася в «Чотирьох шаблях» і особливо – у «Вершниках». У ній можна почути відлуння як речитативів народних дум, так і стилістичних шукань американського письменника Пассоса, до речі – автора роману «1919 рік» («О дев’ятнадцятий рік поразок і перемог, кривавий рік історичних баталій і нелюдських битв...» - писав Яновський у «Вершниках»).[30]
? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
1. Чому І.Котляревського називають зачинателем нової української літератури?
2. Чому Т.Шевченка називають засновником нової української літературної мови.
3. Який вклад у розвиток української мови та літератури зробив П.Куліш?
4. Який вклад у розвиток української мови та літератури зробив І.Франко?
5. Розкрийте внесок М. Старицького у розвиток української мови та становлення українського театру.
6. Дайте характеристику мови драматичних і ліричних творів Лесі Українки.
7. Яке звукове інструментування для своєї поетичної творчості обрав П.Тичина і чому?
8. Розкрийте традиції і новаторство творів П.Тичини, Б. І.Антонича, М.Бажана.
9. Вкажіть сюрреалістичні тенденції у творчості Б.-І.Антонича, М.Бажана, Т.Осьмачки, Ю. Яновського.
10. Чому Б.-І.Антонича називали «біологічним» письменником?
11. Чому М.Бажана називали архітектором у мистецтві слова?
12. У чому «кінематографізм» творчого стилю Ю.Яновського?
ЛЕКЦІЯ 6