Музика – цвіт, веселя, корень пісній значних.
Музика – сад утіхи, жродло мыслій вдячних.[14]
Семи «краса», «чистота» виявляються як основні в багатьох словах-символах: калина, троянда, лілея.
Одтоль слава Могилом вічная повстанет
І лілія високих цнот їх не ув’янет.[15]
Перетворення слова на символ супроводжується приглушенням семи «рослина» та актуалізацією семи «людина». Спільними семами в такому випадку виступають зовнішній вигляд або певна властивість.
Человђк, яко трава; дніє єго, яко цвђты –
Днесь цвђтет, утро мает посђченный быти.[16]
Символ є багатоплановою відкритою семантичною структурою, що має здатність в одному контексті виявляти кілька символічних значень одночасно. Символічне значення здатне активізувати нове значення, що позначається практично на всіх компонентах слова. Слово-символ з його ядром і периферією є не відносно сталою величиною, а динамічним утворенням, через яке здійснюється специфічне осягнення дійсності.[17]
У XIX ст. символізм став однією із стильових течій модернізму. Виник він у Франції в 70 рр. В українській літературі потужно заявив про себе на початку XX ст. (Олександр Олесь, М. Вороний, Г. Чупринка, П. Карманський, В. Пачовський та ін.). Поставши проти обмежених позитивістських тенденцій у мистецтві і дистанціювання довколишнього світу та людської душі, конфліктно непереборного протистояння ідеалу та дійсності, символізм базувався на сформульованому Ш. Бодлером законі «відповідностей», розімкнутих у безкінечний, постійно оновлюваний світ, де відбувається «активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє», їх синтез, спостерігається «самтожна відмінність внутрішнього і зовнішнього». Мова йде про сутність (єство), непізнанну за допомогою раціоналістичних засобів, а лише доступну інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк, осяяння, тобто через музику і поезію. Такі принципи обстоювала «філософія життя», на базі якої і постав модернізм, а відтак і символізм. Як ми бачимо, в українській літературі символізм з'явився не лише під впливом європейського, а й мав свої, національні джерела, зосереджувані у «філософії серця». Український символізм, обстоюючи право митця на свободу творчості, на «сонячні левади» (О. Луцький), не відмовлявся від своїх громадських обов'язків, бо виходив із розуміння, що в українській неструктурованій культурі, крім письменників, нікому було займатися націотворчими справами. Водночас він протестував проти сліпого підкорення позаестетичним інтересам, проти обмеженого функціонера, протиставивши йому «цілого чоловіка» (М. Вороний) як гармонію пориву до критеріїв Краси та Правди. На жаль, історичні умови не дали можливості українським символістам розкрити свій потенціал, і все-таки вони зважилися на рішучі кроки оновлення вітчизняного письменства, пробудження національної свідомості, стали однією з перших ланок перманентних відроджень в Україні XX ст. Символізм найбільш притаманний представникам «Молодої музи» та «Української хати». Можливості символізму розкривалися також у творчості братів П. та Я. Савченків, О. Слісаренка, Д. Загула, В. Кобилянського та ін., позначилися на творчості П. Тичини. Розвивався символізм переважно в поезії, не проминувши прози (Ольга Кобилянська, О. Плющ та ін.), драматургії (Олександр Олесь, С. Черкасенко та ін.). Останнім його спалахом вважається діяльність львівського літературного угруповання «Митуса» (1922). Хоч у наступні роки символізм відійшов немовби на другий план літературного процесу, він (дарма що критика проголосила його нежиттєздатним) не втратив свого стильового потенціалу. Це засвідчує не тільки доробок Б. Лепкого, П. Карманського, О. Олеся та ін., а й емігрантська поезія Вадима Лесича (псевдонім В.Кіршака), особливо О. Зуєвського. Його першу збірку «Золоті ворота» (1947) В.Державін небезпідставно назвав «відродженням символізму».
Сюрреалізм (фр. surrealite — надреальне, надприродне) авангардистська течія, яка виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші мистецтва. Уперше цей термін ужив французький поет Г.Аполлінер до одного із своїх творів, вкладаючи у нього значення «нового реалізму». Сюрреалізм як іманентне явище формувався на основі дадаїзму, живився філософськими джерелами інтуїтивізму (А.Бергсон), фантазійного мислення (В.Дільтей) та фрейдизму (З.Фрейд), особливу роль відводячи у творчій діяльності підсвідомому та несвідомому, реалізованому через прийоми автоматичного письма, правила випадковості, сновидіння тощо. Початком цієї течії вважається 1924 р. , коли з'явився часопис «Сюрреалістична революція» та набув розголосу написаний А.Бретоном маніфест сюрреалізму, в якому висловлювалися «сподівання, що нібито відкривається новий шлях повного звільнення мистецтва від знедуховленої дійсності через сферу «надреального», покликану не лише оновити художню діяльність, а й життя, а в майбутньому — сполучити бінарні опозиції природи і «надприродного». У наступному маніфесті вже мовилося про актуалізацію містично-окультних тенденцій у межах течії (1929), що викликало потребу коригування такого погляду з боку прихильників сюрреалізму, здійснену поетом Р.Десносом (1930). Естетичну платформу сюрреалізму поділяли П.Елюар, Л.Арагон,
Ф.- Г.Лорка, П.Неруда та ін. Особливого поширення вона набула у малярстві (М.Ернст, І.Тангі, Р.Магрітт, П.Дельво та ін.), найповніше розкрившись у віртуозних полотнах С.Далі. Пізніше сюрреалізм зазнав глибокого розмежування та трансформації, переходячи на терени дизайну, декоративного мистецтва тощо. В українській літературі сюрреалізм найвиразніше проявився у творчості
Б.-І.Антонича, який випробував свій неординарний талант в аспектах багатьох тогочасних модерністських та авангардистських течій, не узалежнюючись від жодної. Його збірка «Ротації» (1938) збагатила нашу лірику енергійними сюрреалістичними видіннями. Серед сучасних поетів ознаки сюрреалізму найбільш притаманні представникам об'єднання українських письменників «Слово» (В.Барка, О.Зуєвський та ін.) і «київської школи» (В.Голобородько, М.Воробйов та ін.). Найповніше можливості цього стилю розкрилися у доробку Емми Андієвської, Б.Бойчука, Б.Рубчака, Ю.Тарнавського та ін., приналежних до «нью-йоркської групи».
? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
1. Розкрийте поетику народної пісні. Чому вважається найвищою похвалою, коли говорять, що твір поета близький до народної пісні?
2. Розкрийте роль І.Вишенського у розвитку українського слова.