Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: шо – що, лєкція замість лекція, кондіционер – кондиціонер , универсітет – університет тощо.
Вимова голосних звуків. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно. Українській мові невластива вимова [а] на масці ненаголошеного [о]: [огірок], [оренда], [заборонити]. Виразно вимовляються в усіх позиціях також голосні [а], [і], [у]. Звук [о] також вимовляється виразно, хоча перед складом з наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: зо[у]зуля, го[у]лубка. Це не стосується слів іншомовного походження, в яких [о] вимовляється завжди чітко: к о рупція, д о кумент.
Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко.
Вимова приголосних звуків. Дзвінкі приголосні вимовляються дзвінко і в кінці слова, і в середині його: народ, наказ. Лише глотковий [г] перед глухим звуком вимовляється як [х]: [лéхко] – легко, [ніхті] – нігті. Губні ([б], [п], [в], [м], [ф]), шиплячі ([ж], [ч], [ш], [щ]) – крім подовжених, задньоязикові ([г], [к], [х]) а також звук [р] у кінці слова та складу вимовляються твердо. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм’які.
В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ].
Буквосполучення дж, дз вимовляються як один звук, крім випадків, якщо вони належать до різних частин слова: дз воник, дз еркало, відря дж ення, хо дж у – від зим увати, під звіт ний.
Вимова звукосполучень. При вимові приголосних звуків для української мови характерним є явище асиміляції (уподібнення):
-ться вимовляється як [-ц':я], -шся - [-с':я], -жся [-з'с'я], -чся[-ц':я], -жці[-з'ц'і]: сміється, вітаєшся, зважся, не морочся, запоріжці. Крім того, для української мови характерне явище спрощення. Отже, слід пам’ятати, що написання деяких слів не відповідає вимові: проїзний, студентський [студен'с'кий], агентство [агенство].
Наголос (акцентуація). З орфоепічними нормами тісно пов’язане правильне наголошування слів. В українській мові він вільний і рухомий, тобто може падати на будь який склад навіть в однокореневих словах: збúтки – збиткóвий, вітрáж – вітражéм.
Слід запам’ятати наголошення таких слів: бюлетéнь, валовúй, вимóва, відсóтковий, довíдник, змóвчати, каталóг, кулінáрія, листопáд (місяць), одинáдцять, пóхибка, фаховúй, фенóмен.
Засоби милозвучності. Закони милозвучності української мови вимагають чергування голосних з приголосними, уставляти голосні звуки і спрощувати приголосні. З метою милозвучності в ній використовуються сполучники і, й, та, частки ж і же, б і би, прийменники в і у. Після префікса, що закінчується на приголосний, як правило, додається голосна, якщо корінь слова починається на дві приголосні: зістрибнути, відімкнути, зіставити. Це ж правило стосується і прийменників: наді мною
Основою людських взаємин є спілкування.