Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).
Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти – видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.
У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфавíт і алфáвіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, а в родовому відмінку моста й мосту).
У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.
Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.
1.4. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі
Українська мова за законодавством є державною мовою України. З 1993 р. діє четверта редакція «Українського правопису», яка повернула у вжиток букву ґ, а з нею і звук, що нею позначається. Цією ж редакцією уніфіковано правопис слів іншомовного походження, зокрема з подвоєною приголосною, тощо.
Підготовлена п’ята редакція «Українського правопису», проте вона поки що так і залишається у проекті. Існують свої «за» і свої «проти» щодо цієї редакції. Її укладачі вважають, що вона максимально враховує західні і східні правописні традиції (адже знаємо, що Західна і Східна частини України були політично розірвані аж до середини ХХ ст., що, безумовно, позначилось і на правилах правопису, які діяли в тій чи іншій частині України).
Особливо активно іде засвоєння нової лексики, на жаль, здебільшого іншомовного походження. Особливо це стосується термінології у сфері фінансів, економіки, комп’ютерних технологій, суспільно-політичної сфери. Хоча надзвичайно повільно і з великими труднощами повертається і своя лексика.
1.5. Функції мови
Мова є явищем суспільним, бо з’явилась у процесі розвитку людського суспільства. Мова виконує такі функції:
а) комунікативна функція, тобто за допомогою мови відбувається зв’язок між членами суспільства. “Найбільша у світі розкіш – це розкіш людського спілкування” (А. де Сент-Екзюпері). Спілкування – одна з найважливіших функцій мови. Їй так чи інакше підпорядковані всі інші функції. Пам’ятаймо, що мова, якою не спілкуються, стає мертвою, а отже, зникає і сам народ – її носій;
б) ідентифікаційна функція. Саме за мовою людина найчастіше ідентифікує себе з тим чи іншим народом, культурою. Мова об’єднує людей іноді більше, ніж етнічне походження;
в) номінативна функція. Це функція називання. Людина засвоює змалечку спочатку назви предметів, а потім і абстрактних понять. Мова є “зліпком”, “картиною”, “мозаїкою” світу. В ній знаходять відображення явища світу. І дуже прикро, якщо з тих чи інших причин у мові існують певні прогалини, незаповнені ділянки. У такому випадку на ці “пусті” місця приходять слова з чужих мов, змушуючи людей дивитися на світ чужими очима, порушуючи національну цілісність духовної культури;
г) мислетворча функція. “Обмінюватись думками” можна лише за допомогою мови. Хто ясно і логічно мислить, у того й мовлення ясне, логічне. І навпаки: якщо думка не сформулювалась, то й мовлення плутане, беззмістовне. Сам процес мислення має національну специфіку, яка обумовлена національним характером мови. Мовлення безпосередньо пов’язане з думкою. При цьому мова є не пасивною формою думки, а виступає засобом її формування. Отже, мова є органом, що утворює думку;
д) гносеологічна функція. Мова є засобом пізнання світу. Досвід людства закодовано у мові: пізнаючи мову, людина пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти. “Межі мови означають межі мого світу” (Л.Вітгштейн);
е) евристична функція мови полягає в тому, що вона є одним із наймогутніших засобів наближення і досягнення об'єктивності думки, тобто істини. Об'єктивність (узгодження думки з її предметом) становить постійну мету прагнень людини, бо вона веде до пізнання не тільки світу, а й себе. І те й те перебуває у взаємозалежності;
є) експресивна функція. Мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу індивіда. “Говори – і я тебе побачу”, - стверджували мудреці античності. Кожна людина – це цілий світ. Але він скритий від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Чим досконаліше людина володіє мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше може постати перед іншими людьми як особистість.
Те ж саме можна сказати і про народ, націю;
ж) волюнтативна функція близька до експресивної. Мова є засобом вираження волі співрозмовника (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення);
з) естетична функція. Кожна мова має свої особливості. Саме звукове звучання мови може бути джерелом естетичної насолоди. Згадаймо “Лісову пісню” Лесі Українки. Лукаш закохався у Мавку саме через її мовлення: чарівне, неповторне:
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: “Засни, засни…”
І снилися мені все білі сни:
На сріблі сяли ясні самоцвіти,
Стелилися незнані трави, квіти,
Блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі
Спадали з неба – білі, непрозорі –
і клалися в намети… Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди…
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
Легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні…
Справжнє оволодіння мовою йде від літературної мови;
и) культуроносна функція. Мова і культура – не одне і те ж. Але вони нерозривно пов’язані між собою і одна без одної існувати не можуть. За станом мови ми можемо встановити стан культури окремої людини, цілої нації. Мова є носієм культури. Засвоюючи чужу мову, людина так чи інакше засвоює і чужу культуру. Пам’ятаймо слова М.Ганді: “Я хочу, щоб культура всіх країн проникала до мого дому. Але я не бажаю, щоб мене збили з ніг”;
і) магічна функція. З нею пов’язані ворожіння, замовляння. Ця функція збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне побороти злі сили, небажаний хід подій, приборкати сили природи.
Знову можна згадати “Лісову пісню” Лесі Українки і слова дядька Лева:
… От небіжчик-дід
казали: треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша.
І знову ж – Мавчине слово повернуло людську подобу Лукашеві, перетвореному Лісовиком за зраду у вовкулаку:
Мавка Лісовикові: не радій,
бо я його порятувала. В серці
знайшла я теє слово чарівне,
що й озвірілих в люди повертає.
Нині у зв’язку з поширенням теорії біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики ця магічно-містична функція мови набуває нового імпульсу.
Слово несе в собі позитивну чи негативну енергію. Пам’ятаймо: “Хто оскверняє слово – оскверняє дух, бо вони нерозривні” (Г.Брох);
Звернімо увагу й на те, що без мови, слова людина до Бога звернутися не може. Слово потрібне людині, щоб попросити Бога про підтримку й допомогу, слово потрібне людині, щоб вознести хвалу Богові за все, що Він дає їй у цьому житті.
к) державотворча: мова є виявом саморозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з опорою на всі основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови, формування національно свідомої еліти, культурного, інформаційного, засадничо-ідеологічного суверенітету.
Отже, народ творить мову, а мова творить народ.
? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
1. Що має на меті дисципліна «Українська мова»? Чому вона вивчається у вузах?
2. Хто виграв у спорі про мову? Чому?
3. Чому за радянського періоду основною функцією мови вважалась комунікативна? Чи так це?
4. Що ви можете сказати про місце української мови серед інших мов світу?
5. Чому вважається, що епоха Європейського Відродження почалася з “Божественної комедії” Данте Аліґ’єрі – першого твору, написаного уже не інтернаціональною латиною, а живою народною мовою італійців?
6. Чому немає жодної релігії, жодної ідеології, творці яких не ставили б на одне з чільних місць проблему мови, слова?
7. Чому сказав апостол: “Коли я молюся чужою мовою, то уста мої моляться, а серце спить”?
8. Чому втрата мови веде до зникнення народу?
9. Як ви розумієте слова М.Клочка “Коли одна мова розчиняється в іншій, на дно випадає культура”?
10. Як ви розумієте слова М. Ганді: “Я хочу, щоб культура всіх країн проникала до мого дому. Але я не бажаю, щоб мене збили з ніг”?
11. Чи існує різниця між державною й офіційною мовою? Які функції має виконувати державна мова?
12. Чому державною мовою України може бути лише українська мова? Чому це питання є принциповим? Чи є це приниженням інших мов, що існують в Україні? Що про них говорить Закон?
13. Яку мову повинна засвоїти людина перш за все? Яка мова вважається рідною? Чому?
14. Яке завдання стоїть зараз перед молодим поколінням у соціальному житті?
ЛЕКЦІЯ 2
Тема 2. Культура мови. Публічний виступ як різновид усної мови
План
2.1. Орфоепія. Правила етикету при усному діловому спілкуванні.
2.2. Бесіда. Телефонна розмова.
2.1. Орфоепія. Правила етикету при усному діловому спілкуванні
Усе, про що йтиметься сьогодні, і все, що студентам необхідно буде опрацювати вдома, – досить відомі речі. А проте між усвідомленням того, як треба поводитись, і звичайною поведінкою, - казав А.С.Макаренко, - є маленька канавка, яку треба заповнити досвідом. Так само й між тим, як ми говоримо і як треба говорити, теж існує “маленька канавка” та заповнити її можна лише постійною, наполегливою, повсякденною працею.
Важливе місце у культурі мовлення належить правильній вимові слів
Орфоепія (від грецьк. orthos – правильний і epos – мова) – система загальноприйнятих правил літературної вимови у тій чи іншій мові. Засвоєння і дотримання їх є обов’язковим для кожної культурної людини.
Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів.
Фонематичні помилки – це порушення, пов’язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: лабалаторія – лабораторія, калідор - коридор, телехвон – телефон, форий – хворий тощо.