Розподіл балів, які отримують студенти

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 9

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

За 1-й змістовий модуль студент може отримати до 10 балів, тобто 5 балів за роботу на семінарі та 5 балів за самостійну роботу. «Заднім числом» бали не додаються, що привчає студента до регулярної роботи, а не до «авралів».

Після 1 змістового модуля проводиться семінар (5 балів), після 2- та 3-го змістових модулів – по модульному контролю (5 балів + 5 балів). На практичних заняттях студент може набрати до 30 балів + 5 балів за самостійну робота, включаючи складання зразків документів. Окремо оцінюється індивідуальне навчально-дослідне завдання, яке не є обов’язковим, але за нього студент має змогу отримати додатково ще до 20 балів.

До екзамену допускаються лише ті студенти, які набрали за всіма видами роботи не менше 50 балів.

За екзамен можна заробити до 20 балів.

Підсумкові оцінки такі: від 50 до 64 – 3 (задовільно), від 65 до 84 - 4 (добре), від 85 до 100 балів - 5 (відмінно).

Екзамен письмовий. Він включатиме чотири завдання: теоретичне (мова та література); граматичне; із стилістики, лексики та культури мовлення; складання певного документа за окремим завданням.

1.2. Українська мова серед інших мов світу

Перифразуючи І. Огієнка, можна стверджувати: без добре виробленої мови немає культури, без розвиненої культури немає нації, без свідомої нації немає держави. Мова - це генетичний код нації, це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків.

«Мова, - як писав видатний педагог К.Ушинський, - є найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв’язок, що об’єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне ціле». Спільність території, історії, мови є найбільш об’єднуючими чинниками. Більше того, саме за мовою людина ідентифікує себе з тим чи іншим народом, тією чи іншою культурою. Тому кожна держава має дбати не лише про соціальний захист своїх громадян, але й про мову, культуру. «Будь-який народ хоче бути не тільки ситим, але й вічним... Безсмертя народу - в його мові» (Ч. Айтматов).

Коли наприкінці XVIII ст. французька буржуазія раптом виявила, що у Франції майже третина населення не володіє французькою мовою, навіть не розуміє її, то негайно в усій країні було організовано школи, зрозуміло, з французькою мовою навчання, налагоджено видання підручників і літератури, вжито інших заходів. І французька мова незабаром стала невід’ємною ознакою французької нації, а згодом - і світовою мовою. У новій державі Ізраїль вважали за необхідне воскресити давньоєврейську мову (іврит), що була мертвою понад дві тисячі років.

Початком епохи Відродження стало написання великим італійцем Данте «Божественної комедії» не мертвою латиною, а живою італійською мовою. Тому не випадково будь-яке відродження - чи то італійське, чи єврейське, чи українське - починалося й починається з повернення до народних джерел, до національної мови.

Державність української мови була визначена ще у 1989 році Законом про мови в Українській РСР, який набрав чинності з 1 січня 1990 року, і закріплена Конституцією уже суверенної України у 1996 році статтею 10: «Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

Мова - могутній канал впливу одного народу на інші, канал інформаційної, а значить - культурної, економічної і політичної експансії. Тому так «піклується» Росія про всіх російськомовних на теренах колишнього Союзу, тому так важко українській мові повертати свої законні права у себе вдома - в Україні... Саме тому держава, яка дбає про своє майбутнє, повинна докладати всіх зусиль для збереження і розвитку державної мови, своєї культури. Проблема мови – це, без перебільшення, питання національної безпеки.

Зникнення мови автоматично означає зникнення народу, загибель національної високорозвиненої культури, що завдало б нищівного удару всій світовій культурі, яка складається саме з національних культур. «З умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим» (І.Дзюба).

Як зазначав мовознавець І.Ющук, «великий українець Тарас Шевченко збагатив уселюдську духовність тільки тому, що він писав українською мовою. Звичайно, мова сама собою ще не дає геніальності, але вона живить її глибинними соками й сприяє її виявленню. Шевченко знав російську мову, мабуть, не гірше від рідної, бо ж від п’ятнадцяти років, відколи його вивезено з України, ... перебував майже виключно в російськомовному оточенні. А проте світове визнання й славу йому принесли не твори, писані російською мовою. Інший геніальний поет іншого народу - Олександр Пушкін - у дитинстві знав французьку мову незрівнянно краще, ніж російську, - так уже виховували його. Але чи став би він для світу (не кажучи вже про Росію) тим, ким він став, якби писав не мовою свого народу? І в науці теж - досягають творчого успіху насамперед ті, хто мислить мовою свого народу, вдаючись, зрозуміла річ, й до інших мов, але тільки як до допоміжного інструменту».

Загальновідомо, що найбільшого успіху в досягненнях цивілізації, добробуті своїх громадян, культурі, політичний авторитет мають ті держави, які названі іменем корінної нації і плекають національну мову: у Японії - японську, у Німеччині - німецьку, у Швеції - шведську, у Великобританії (чи, як звикли її називати, - Англії) - англійську і т.п.

Великий педагог К.Ушинський сказав: «Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків».

Нема на світі кращих і гірших мов, усі вони – неповторні й чудові. Але найкращою для людини завжди є мова її рідного народу, мова тієї землі, на якій вона живе.

«Чи багато з тих, хто активно оперує мовою, усвідомлює, що мова перебуває сьогодні на критичному роздоріжжі не лише в тому – бути їй чи не бути, а й у виборі своєї майбутньої структури, і кожний із нас, вибираючи ті чи ті слова й форми, голосує за те, якою вона буде… Ми, звичайно, не уявляємо собі, наскільки кожен із нас відповідальний за те, якою буде мова майбутнього, хай у безконечно малій дозі», – застерігав один із найвидатніших учених-мовознавців ХХ століття Ю.Шевельов на Першому міжнародному конгресі україністів.

Тож плекаймо свою мову! Розвиваймо її! Бо це одна з найдревніших мов світу, одна з наймилозвучніших і найбагатших, якою можна висловити всі відтінки людських почуттів, а виражальні засоби вона має такі, що й не снились європейським мовам...

Чия мова краща?

Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів-Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець - відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точились навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій із них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

– Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

– Ні в якім разі, – гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Ґете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

– Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, на мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккачо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччині, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

– Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченкової поезії досі ніхто в світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. На цій мові звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

– Ні, ні, ні! Це неможливо, – відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

– Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, – звернувся він до німця.

– Хай буде буква «П»,– сказав той.

– Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

«Перший поцілунок»

Популярному перемишлянському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, – погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом.

Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів.

Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів, підсмажених пляцків...

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів...

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

Прощай, парубоче привілля!... Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

– А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – Наприклад, букву «С».

– Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

– Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць. Потім усі змовкли. Говорити вже не було потреби.

На яких ще мовах світу, окрім слов’янських, можна сказати фразу, всі слова якої належать до однієї частини мови?

Наприклад, широковідома всім фраза, яка складається з одних займенників: «Ти – мені, я – тобі». А можна із займенників за допомогою службових слів скласти і таке речення: «Ми всі будь-коли такі собі, але деколи самі по собі».

Та що там фразу?! А ось чи можна написати невеличку усмішку, використовуючи лише одну частину мови?

Пропонуємо до вашої уваги усмішку

Звичайний день

Почув. Прокинувся. Дослухав. Задрімав. Проспав. Схопився. Одягнувся. Вмився. Поголився. Надпив. Обпікся. Побіг. Забувся. Повернувся. Вхопив. Помчав. Дочекався. Втиснувся. Приїхав.

Запізнився. Наслухався. Вибачився. Поклявся. Побожився. Зайшов. Сів. Замислився. Встав. Перекурив. Покрутився. Пообідав. Подрімав. Поговорив. Послухав. Посміявся. Зібрався. Попрощався. Пішов.

А взагалі вчені вважають, що у світі налічується понад 5,5 тисяч мов. Більшість із цих мов не мають своєї писемності і державного статусу. Українська мова є давньописемною мовою. Її писемність налічує понад тисячу років. Українська мова має статус державної.

Усі мови класифікуються за двома ознаками: за походженням та за будовою. За типологією (будовою) українська мова належить до флективних синтетичних мов, у яких граматичні значення слів виражаються в основному флексіями (закінченнями), не потребуючи для цього службових слів (артиклів).

За походженням українська мова належить до індоєвропейської сім’ї мов, її слов’янської групи, східнослов’янської підгрупи. Окремі дослідники вважають українську мову однією з найстарших мов Європи.

Серед слов’янських мов українська мова найближча до білоруської, а серед європейських за фонетичним звучанням – до італійської. Іноземні дослідники постійно підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови.

1.3. Поняття літературної мови. Мовні норми

Українська мова існує у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові, та у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах, професійних і соціальних жаргонах, просторіччях тощо.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені у сучасному мовленні.

Мова і мовлення взаємопов’язані: мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес мовлення. Мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне. Отже, щоб досягти успіху в спілкування, потрібно добре володіти мовленням. Успіхи людини, її взаємини з іншими людьми залежать значною мірою від уміння спілкуватися.

1.3.1. Мовні норми. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – головна ознака літературної мови.