ІІід впливом практичної діяльності у екскурсовода формуються спеці альні здібності. Для екскурсовода так само, як, наприклад, педагога, характерні чотири види здібностей.
Конструктивні здібності виражаються у вмінні відібрати i правильно оформити екскурсійний матеріал, дохідливо i переконливо подати його, а у випадку необхідності перебудувати план проведення екскурсії, схему використання методичного прийому. Даний вид здібностей виступає основою розумової діяльності екскурсовода.
Організаторські здібності виражаються у вмінні здійснювати керівництво екскурсійною групою, спрямовувати увагу екскурсантів на необхідні об’єкти, а також у вмінні забезпечити виконання програми туристів i екскурсантів, які прибули з іншого міста.
Комунікативні здібності виражаються у вмінні встановити ділові відносини з групою, зберегти їх протягом всього часу спілкування з екскурсантами, правильно побудувати стосунки з водієм автобуса на маршруті, працівниками музеїв, виставок, з методистами секції, іншими екскурсоводами, керівниками груп, організаторами подорожей і екскурсій.
Аналітичні здібності створюють основу для самокритичного аналізу роботи об’єктивної оцінки якості проведення екскурсії , ефективності використання методичних прийомів.
Невід'ємною рисою екскурсовода як особистості є впевненість. Вона ґрунтується на знаннях, ідейності i активній життєвій позиції екскурсовода.. ІІри проведенні екскурсій, викладенні теми екскурсовод повинен зважено виявляти тенденційність: чітко i цілеспрямовано формулювати думки, правильно, з позицій науки розкривати події i явища, виявляти наполегливість при їх тлумаченні.
Ефективність екскурсій також значною мірою залежить i від темпераменту екскурсовода. У відповідності з типом темпераменту (сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік) проявляється різноманітність поведінки, вияву почуттів, тривалості переживань, швидкості змін емоцій стану екскурсовода. Слід пам'ятати, що вияв темпераменту є результатом загальної культури людини, поведінка може і повинна підкорятися її волі і залежить від вміння управляти власними емоціями.
Для екскурсовода-сангвініка, наприклад, характерні швидкий темп мови, часті зміни настрою, швидка реакція на дії екскурсантів. Холерик при відсутності відповідного контролю — неврівноважений, запальний, образливий, поспішний у розповіді. флегматик, навпаки, повільний у реакціях, має одноманітні жести i міміку, нетовариський. Меланхолік характеризується замкненістю, недостатньою активністю, млявістю рухів.
Кожен екскурсовод повинен мати чітке уявлення про типи темпераменту, їхні прояви, сутність i характер емоцій, джерела їх виникнення, роль у формуванні переконаності екскурсантів. Розуміння цього дасть можливість викликати у слухачів емоції, які позитивно впивають на ефективність сприйняття екскурсійного матеріалу. Організатор протягом екскурсії повинен поторгуватися про те, щоб у екскурсантів протягом усієї екскурсії зберігався інтерес і певний емоційний підйом. Екскурсовод дбає про те, щоб емоції екскурсантів набули характеру співпереживання, особистої причетності до подій, про які йдеться в екскурсії. При цьому йому доводиться зважати на індивідуальні особливості учасників екскурсії, їх настрої, мотиви, які спонукали до участі в екскурсії.
В залежності від теми, яка розкривається, екскурсоводу необхідно враховувати i рівень загальної освітньої підготовки людей та рівень їх естетичного розвитку. Емоційним реакціям у екскурсантів заважають занадто глибокі пояснення матеріалу, а також спроби спростити його. Полегшуючи розумову діяльність слухачів, екскурсовод втрачає контакт з групою. Спрощений матеріал, недоречні приклади, відсутність новизни не викликають жодних емоцій навіть тоді, копії власними емоціями екскурсовод намагається врятувати справу.
Рівень проведення екскурсії, ефективність сприйняття матеріалу екскурсантами залежать i від психічного стану особистості, якого виявляється в підвищенні або зниженні активності (увага, емоції, i безпосередньо залежить від конкретних умов життя i праці, мікроклімату в колективі, стану здоров'я, атмосферних процесів (погода тиск тощо).
Сприйняття матеріалу екскурсії ґрунтується на поєднанні трьох видів психічних процесів: пізнавальних (відчуття, уявлення, мислення,); емоцій переживання); вольових (зусилля для утримання уваги, роботи пам'яті та ін.). Ці психічні процеси тісно пов'язані між собою i визначаються властивостями особистості, іі психічним станом, а також зовнішніми впливами вона відчуває в певний момент.
Розрізняють декілька видів психічного стану особистості — загальний емоційний (настрій), інтелектуальний, творчий, вольовий (готовність до активних дій.
Для успіху діяльності в екскурсійній сфері важливо, щоб людина ~ керувати своїм психічним станом. При спілкуванні з аудиторією кволість і невпевненість неприпустимі так само як,підвищена збудженість, дратівливість,напруженість у голосі,жестах, міміці. Тон спілкування має бути жвавим,. переконливим, захоплюючим.
Самоконтроль, як внутрішня складова діяльності особистості, здібності до самоаналізу, самокритики i самообмеження в поведінці. Рівень самоконтролю, його постійність i результативність залежать від таких якостей особистості, як світогляд, ідейна переконаність, свідомість, культура.
Екскурсовод повинен бути готовий не тільки бачити наявні недоліки i помилки у власній повсякденній роботі, але й виявляти i усувати їх причини, сприяти тим самим вдосконаленню своєї індивідуальної майстерності.
Обов'язковими якостями особистості екскурсовода є оптимізм, життєрадісність, жвавість, бажання і вміння бачити в навколишньому світі життєдайні, позитивні сторони. Крім того, однією з якостей екскурсовода е вміння отримувати моральне задоволення від виконання своєї роботи.
Конкретні індивідуальні особливості кожного екскурсовода формують особисту манеру проведення екскурсій. Індивідуальність екскурсовода характеризується номенклатурою методичних прийомів, якими він володіє. Така номенклатура не у всіх однакова. Одні використовують на практиці всі або майже всі відомі прийоми, інші — обмежуються двома-трьома найбільш популярними, треті — початківці, а також екскурсоводи, які погано володіють професійною майстерністю, — майже не використовують. методичні прийоми під час екскурсій, що знижує їх якість.
Оцінка якості екскурсії
Підвищення якості екскурсійної роботи забезпечується розширенням мережі екскурсійних закладів, удосконаленням теорії екскурсійної справи, урізноманітненням тематики екскурсій, підготовкою кваліфікованих кадрів розробкою методики підготовки i проведення екскурсій, розвитком видавничої діяльності.
Забезпечення високої якості екскурсійної роботи можливе при удосконаленні змісту екскурсій, розробці та впровадженні різник методик, а також використанні продуманої техніки проведення екскурсій.
Якість — це порівняння нової форми проведення екскурсії iз старою, оцінка такої форми При оцінці якості екскурсії враховується якість тексту (контрольний та індивідуальний), якість постановки (режисерського задуму) — рекомендованої методики проведення, якість (рівень) виконання – проведення екскурсії, забезпечення необхідних умов для її проведення.
Всі екскурсії в залежності від рівня іх підготовки та методики проведення можуть мати такі рівні оцінки:
а) екскурсія без жодного методичного прийому, показ та розповідь інертні;
б) екскурсія тільки з прийомами розповіді (лекція);
в) екскурсія, в якій використовуються методичні прийоми показу об’єктів (пасивний показ);
г) екскурсія, що містить методичні прийоми показу та розповіді - досить вдала;
д) екскурсія як синтез прийомів показу та розповіді - відмінна.
Недоліки екскурсій:
− лекційність (розповідь переважає над показом), інформаційне перевантаження (велика кількість цифр, фактів); незавершеність викладу основник питань i підтем (відсутність висновків); ескізність показу та розповіді (поверховість);
− переважання часткового, випадкового, другорядного.
Невисока якість екскурсії призводить до зниження активності екскурсантів (6ез бажання виходять 3 автобуса, взагалі не виходять, залишають маршрут).
Якість проведення екскурсії залежить від ії правильної підготовки. Формулювання мети, теми, вивчення літератури i музейних експозицій, написання тексту, самостійна робота, вивчення рекомендацій з екскурсійної справи, прослуховування інших екскурсоводів, засвоєння методичних прийомів показу та розповіді на практиці, знайомство 3 пам'ятками історії та культури, - все це важливі складові, виконання яких впливає на якість готового екскурсійного продукту, а також якість роботи працівників екскурсійної сфери.
Особистість та індивідуальність екскурсовода затверджуються його авторитетом. Авторитет екскурсовода ґрунтується на знаннях вміннях, навиках, моральних якостях, практичному досвіді. Розвиваючи індивідуальну майстерність, екскурсовод повинен пам’ятати що складовими авторитету є:
а) авторитет положення, який визначається тим, що екскурсовод є керівником екскурсії, очолює групу екскурсантів i керує їхньою діяльністю;
б) авторитет знань, оскільки в переважній більшості випадків екскурсовод глибше знає тему, ніж будь-хто з екскурсантів
в) авторитет вмінь (навички використання методики і техніки проведення екскурсій), який створюється досвідом екскурсовода;
г) культура мови i невербальні засоби впливу;
д)взаємовідносини з екскурсантами, вміння створити необхідний мікроклімат у группі, завдяки особистій високій культурі поведінки.
Слід пам'ятати, моральний престиж i авторитет професії екскурсовода, не переходять автоматично на всіх виконавців екскурсійного обслуговування. Індивідуальна майстерність кожного екскурсовода повсякденно перевіряється i підтверджується його практичною діяльністю, яка розкриває творчу, ініціативну, оригінальну особистість, окремі складові індивідуальної професійної майстерності.
Ор аторське мистецтво
Важливою умовою успішного проведення екскурсії є володіння екскурсоводом мистецтвом слова, вмінням вільно викладати який би зацікавлював i захоплював екскурсантів.
Сприйняття екскурсійної теми будується на звуковому i зоровому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. По ношенню до екскурсантів він може виступати з різних позицій:
● інформатора, який повідомляє знання групі людёй, розповідаючи про якусь подію, явище, не виявляючи свого ставлення до нього, не пояснюючи його сутності, причинно-наслідкових зв'язків 3 іншими подіями i явищами;
● коментатора, коли під час повідомлення про об’єкти, події і явища дає пояснення причин,що їх викликали;
● співрозмовника, коли здійснює показ об’єкта i веде цікаву розмову. Під час неї враховується реакція екскурсантів на матеріал. Для повідомлення інформації використовує форму запитань-відповідей. В залежності реакції екскурсантів, їх запитань та реплік екскурсовод вводить у розповідь додатковий матеріал.
● ра дника, коли побачене пояснює і дає певні рекомендації i поради, як спостерігати об’єкт, тобто підводить екскурсанта до відповідних висновків.
● ем оцій но го лідера, який аналізує об’єкти i події, що з ними пов’язані, дає оцінку висновків проблемам, передає екскурсантам власну впевненість, допомагає зрозуміти об’єкти i явища.
Володіння аудиторією незалежно від її розмірів, обставин спілкування, вікового, соціального складу тощо, вимагає від екскурсовода дотримання методики публічного спілкування і ряду соціально - псилогічних рекомендацій:
1.Вдосконалення ораторського мистецтва сприяє розвитку гнучкості розуму, пам'яті. Його підґрунтям є широта інтересів, емоційні, адекватність стосовно того, «що, де i як сказати».
2.Важливо враховувати особисті риси i темперамент, налаштовуючи спілкування з аудиторією на позитивні настанови.
3.Основу ефективного спілкування з аудиторією визначає ряд особистих характеристик:
— здібності (відповідний рівень інтелекту, голосові дані, правильна вимова, інтонація тощо);
− готовність до ораторського досвіду (системність і глибинна індивідуального досвіду, широта знань, професійна орієнтованість тощо);
— співучасть у процесі спілкування (вміння одночасно волоціТІІ
4.Перед екскурсією необхідно визначити склад аудиторії: кількість учасників групи; їх однорідність за віковою, соціальною та i ми ознаками; соціальну, професійну орієнтованість екскурсантів; наявність постійних контактів з екскурсантами-клієнтами данаї фірми, або й самого екскурсовода.
5.Для подолання змістовних бар’єрів спілкування необхідно враховувати, що такі ситуації виникають
— коли думка екскурсовода не знаходить адекватного відображення в його мові, отже, він це може повно висловити передбачається змістом екскурсії;
— коли засоби мовного викладу інформації мовним знанням слухачів;
— коли слухачі не володіють необхідними вміннями інтерпретувати текст, що сприймається.
6.Особливо важливі перші хвилини, коли декілька заготовлених фраз допомагають встановити перший контакт, привернути екскурсантів, «налагодити» спілкування в групі.
7.Слід пам’ятати,що сила хвилювання обернено пропорційна кількості часу, витраченого на підготовку до екскурсії.
Звичайно, що головною ознакою ораторської майстерності екскурсовода є культура мови. По-перше, мова повинна бути гра мотною і логічною. По-друге, для того, щоб створити повну уяву про історичні події, конкретних осіб, мова повинна бути точною і, в той же час, образною, що досягається за рахунок вдалого використання порівнянь,
цитат, яскравих епітетів метафор, приказок тощо.
Мова має бути економно. Рекомендується завчасно про способи викладення матеріалу екскурсії, підібрати потрібні слова і точні вирази для аналізу екскурсійних об’єктів пов'язані і розповіді про події,що з ними пов’язані.
Формуючи словниковий(лексичний) запас, особливу увагу слід приділяти спеціальним термінам і словам іноземного походження. При цьому бажано уникати перевантаження ними екскурсійної розповіді. Основним критерієм тут повинні бути доцільність і необхідність їх використання, адже дуже часто існує можливість їх адекватної зміни еквівалентами рідної мови.
Корисні вправи:
3багачення лексичного запасу
Для заняття обирається текст за спеціальністю. Суть заняття полягає в заміні одних слів іншими. Наприклад, всі дієслова необхідно замінити які відповідають змісту. Наступного разу — замінюються іменники, далі прикметники. Перші 5-10 днів можна користуватися словником.
Така вправа націлена на активізацію пасивного» запасу слів. Її додаткова цінність полягає в можливості розвитку як рідної мови, так і іноземної.
Тренуван ня з магнітофоном
Магнітофон дозволяє здійснити зворотній зв'язок, який потрібен для ліквідації хиб у мові. Крім вдосконалення усної мови, магнітофон сприяє тренування рефлексів мислення. При прослуховуванні запису проводиться оцінка самого себе і прогнозується оцінка розповіді іншим.
З магнітофоном відпрацьовують:
А) читання фрагментів (проза вірші) і прослуховування прочитаного;
Б) переказ прочитаного тексту;
В) вимова звуків, слів, постановка наголосу. Можна скласти списки слів зі складним або незвичайним наголосом.
Незаперечну роль, крім словникового (лексичного) запасу, відіграє володіння технікою мови: чіткість дикції, правильна вимова постановка наголосу — все елементи, які свідчать рівень як особистої, так i професійної культури екскурсовода
Існує ряд мовних прийомів, які дозволяють емоційно прикрасити, уникнути її одноманітності і, таким чином, підвищити увагу екскурсантів, сприяти більш глибокому сприйняттю теми в цілому.
Важливу роль відіграє правильно обраний темп розповіді.
Встановлено, що для сприйняття звучання і змісту слова необхідно не більше 1 секунди. Однак, слід враховувати, що для невідомих слів знадобиться більше часу. 3а певних навиках людина схоплює стовну сторони мови при швидкості 60-70 слів за хвилину. Між тим, при спілкуванні з аудиторією краще не перетинати межу в 60 слів за хвилину.
Швидкість мови екскурсовода залежить від змісту екскурсії (наприклад, повільніше викладаються висновки, узагальнення і швидкості руху транспортного засобу, який використовується для іі проведення. Досить часто об’єкт знаходиться в полі зору екскурсантів лічені секунди i екскурсовод повинен дати основний матеріал, прискорюючи швидкість мовлення. Однак, слід пам'ятати, що поспішність у розповіді протягом екскурсії неприпустима, оскільки у екскурсантів може створитися враження про байдуже ставлення екскурсовода до теми екскурсії.
Зрозуміло, що екскурсовод не повинен говорити безперервно під час всієї екскурсії. Короткі паузи необхідні для підкреслення фрази перед висновками, узагальненнями. Більш тривалі паузи допускаються при переїздах від об’єкта до об’єкта. В міських екскурсіях вони, як правило, не перевищують 1-2 хвилини, в заміських — 15-20 хвилин.
3начний вплив на аудиторію мають інтонація, емоційність розповіді екскурсовода, які створюють своєрідну атмосферу спілкування, свідчать про ставлення екскурсовода до подій, об’єктів, про які йдеться. Отже, і тон розповіді повинен змінюватися в залежності від подій, про які розповідає екскурсовод, від почуттів, які він намагається висловити.
Вдосконалення ораторського мистецтва екскурсовода має, насамперед, ґрунтуватися на усвідомленні того, що екскурсія — не лекція. Екскурсовод повинен вільно володіти матеріалом i мати високу культуру мови, адже протягом екскурсії він має знати окремі невідповідності у сприйнятті екскурсії i внести певні корективи: повторити, уточнити, роз'яснити тощо.
Екскурсовод повинен пам'ятати, що слухачі постійно виконують потрійну роботу:
· сприймають розповідь екскурсовода;
· „перекладають” на внутрішню особисту мову (особливостей цей процес ускладнюється, якщо екскурсовод говорить невиразно, монотонно, не вимовляє окремі звуки, використовує незрозумілу лексику тощо);
· усвідомлюють зміст.
Численні дослідження показують, що активно слухати, навіть дуже цікавий матеріал, людина може в середньому 15 хвилин. Отже крім відповідного використання прийомів показу, екскурсовод повинен володіти навичками „пожвавлення” розповіді:
● цікавими відкиненнями від основної теми;
● вправними порівняннями;
● використаннями прийому ставити запитання аудиторії, на яке екскурсовод сам i відповідає;
● застосуванням психологічної паузи, яка дозволяє зосередити увагу екскурсантів на певній думці, підготувати їх до сприйняття наступного матеріалу, підкреслити висновок, узагальнити викладене тощо;
● доцільним жартом тощо.
Особливу роль прийоми ораторського мистецтва відіграють при відповідях екскурсовода на запитання. Адже відповіді питанням на питання або негативна оцінка самого питання („Це питання не стосується теми нашої екскурсії”) — неприпустимі. У нагоді стане, наприклад така „софістична хитрість”, як відповідь „в кредит”. Якщо виникає ситуація, коли екскурсоводу важко відповісти на питання, він не повинен говорити про це прямо. „Перенести” відповідь можна, оголосивши аудиторії про відповідну тематичну екскурсію, або музейну експозицію, навчальні i наукові заклади, де займаються вивченням певної проблеми тощо.
Загальновживана рекомендація: не поспішати з відповіддю, бажано завуалювати уточненням, правильно екскурсовод зрозумів поставлене питання. 3вичайно, допоміжну роль у запобіганні певних запитань може відіграти довідковий матеріал (карти міста, буклети з анонсами екскурсій, музеїв міста тощо) для тих, хто хоче отримати більш детальну інформацію..
У жодному разі тон відповіді на запитання не повинен показувати роздратування екскурсовода. Коли вас запитують про те, що вже сказано, або повторно ставлять запитання, напевно, це ваша вина у тому що вас не зрозуміли з першого разу. Отже, не давайте непродуманих, необґрунтованих або сумнівних відповідей, щоб не пожалкувати про це з часом — відповідайте на запитання лаконічно, ясно і по суті.
Комунікаційна майстерність
Спеціалісти визначають, що лише 7% змістового навантаження у спілкуванні передають слова, 38% - інотація і модуляції голосу і 55% - вираз обличчя, поза, жести. Отже, ефективність використання вербальних прийомів (розповідь) і прийомів показу об’єктів значно підвищується за рахунок так званих невербальних прийомів комунікації (спілкування).
Опанування таких прийомів вимагає постійної роботи над формуванням власного зовнішнього вигляду. За основу варто взяти положення візуальної психодіагностики – відносно самостійної галузі прикладної психології, яка вивчає „зовнішні” характеристики поведінки та зовнішності людини з метою пізнавання її „внутрішнього” психологічного світу.
Формування зовнішнього вигляду вимагає критичного підходу до себе і цілеспрямованої праці над вдосконаленням:
– власного іміджу;
– атмосфери спілкування в екскурсійній групі завдяки висновкам візуального аналізу;
– відносини у колективі.
Перед екскурсоводом стоїть складне завдання: щоразу переживати події і факти, які повідомляються під час екскурсії. Захоплення темою, вміння піднятися над буденністю емоційність у розповіді – якості, що викликають реакцію слухачів. Відчуття цих якостей сприймається екскурсантами через настрій і зовнішній вигляд екскурсовода, його міміку, поставу і ходу, жести. Крім того володіння прийомами візуального аналізу дозволяє легше і ефективніше встановити контакт з аудиторією. Особливе значення це має при проведенні екскурсій для іноземних туристів, культура яких несе відбиток традиційного, національного сприйняття окремих ознак зовнішності людини.
Мімічний вираз обличчя. Обличчя будь-якої людини мінливе i являє собою цілу гаму різних рухів, які виражаються мімікою. Американський психолог Антон Штангль у своїх працях наводить досить корисний для екскурсійної практики опис мімічних виразів та дає їх відповідну інтерпретацію.
Наприклад рівно піднята голова свідчить про впевненість, визначену самосвідомість, цілковиту відкритість та увагу до навколишнього світу, інтенсивні взаємовідносини з ним. Якщо голова підкреслено піднята вгору, складається враження, що відбиває внутрішній психологічний стан людини, яка відчуває відсутність близькості, самозвеличення та зарозумілість 3акидання голови назад демонструє активне бажання діяльності, виклик по відношенню до інших. І, навпаки, схилена голова убік свідчить про відмову від власної активності, повну відкритість до співрозмовника, намагання йти назустріч, навіть покірливість. Похилена долі голова - ознака суцільної неготовності бути наполегливим, безхарактерність.
Рухи мускулатури лоба, на думку А. Штангля, тісно пов'язані активністю очей, і власне визначаються нею. Так, горизонтальні зморшки утворюються при максимальному розкритті. Очей (переляканість, подив, безпорадність, недовіра, пиха, зневажливість тощо), Що визначає духовну інертність або сильний ступінь втоми. Вертикальні зморшки на лобі над переніссям чітко вказують на фіксовану волю їх навіть називають „вольові зморшки”, але це може бути пов'язане також надмірною душевною замкненістю, відокремленістю від нових вражень та думок. Одночасні горизонтальні та вертикальні зморморшки так звані „зморшки злиднів”, є ознакою перенесених страждань та безпорадності, дискомфортного внутрішнього стану.
Надзвичайно інформативним органом є очі. Наприклад, певну інформацію спеціалісту – спостерігачеві може надати навіть колір очей.;
Цікаві спостереження щодо цього накопичені ірідодіагносгикою — спеціальною сферою знань, яка дозволяє за малюнком райдужної оболонки цільною ока (іріса) визначити стан та особливості людини. Визначено, наприклад, що у людей чорними та карими очима нервова система більш збуджена, ніж у тих, що мають блакитні чи сірі очі. Блакитноокі, однак, більш схильні до неврологічних захворювань. Разом з тим люди з блакитними очима, за спостереженням австралійських учених, менш чутливі до болю. Добре переносять біль зелено - та сіроокі, проте люди з карими очима підсвідомо відчувають неймовірний страх перед болем. Окремі вчені вказують i на те, що колір очей викриває також характерні риси людини. Так, американські психологи Дж. Гпайв та Е. Клері, дослідивши протягом 5 років 10 тис. чоловік, дійшли висновку, що діти з темними очима більш енергійні, ініціативні. мають більш неспокійний характер, ніж діти зi світлими очима. Стосовно дорослих, автори , що люди із темно-блакитними очима досить наполегливі, стверджують схильність до сентиментальності. еони легко піддаються зміні але мають довго пам’ятають образи, примхливі. Люди з темно-сірим кольором, очей вперті та сміливі, досягають свого, незважаючи попри різні труднощі. Вони бувають запальними та злопам’ятними, дуже ревниві та частіше бувають однолюбами. Кароокі часто веселі, запальні, але швидко відходять. Люблять добрий гумор, комунікабельні, легко знаходять спільну мову з іншими, але вирізняються мінливістю. Людини зi світло-карими очима сором’язливі, схильні до самоти, великі мрійники, дуже важко переживають образи. Вони працьовиті, старанні, на них, як правимо, можна покластися. Сині очі свідчать про романтичність натури, а також про егоїзм та зарозумілість. Люди з такими очима легко піддаються поривам, але так само легко здаються. Їх позитивною рисою є правдивість. Люди iз зеленими та сіро - зеленими очима зазвичай мають сильну волю та цілеспрямовано рухаються до наміченої мети. Їх відрізняє постійність, іноді вони бувають жорсткими га непоступливими. Досить часто їм не вистачає уяви.
Засобом встановлення контакту є погляд. Однак різні народи по-різному використовують погляд у спілкуванні. Етнографи Які вивчають ці питання, поділяють людські цивілізації на „контактні”, та „неконтактні”.
Для представників контактних культур погляд при спілкуванні має велике значення (араби, латиноамериканці, народи Півдня і Європи). До неконтактних відносять індійців, пакистанців, японців, середньоєвропейців.
Дослідження, проведені в США, показали, що навики використання погляду при спілкуванні, засвоєні з дитинства, впродовж життя майже не змінюються навіть, якщо людина потрапляє в інше національне середовище. При цьому жінки, як правило, застосовують прямий погляд значно частіше, ніж чоловіки — вони, крім того, частіше поглядають на співрозмовника, а також довше не відводять погляд.
„Мова погляду” дуже різноманітна. Так, широко відкриті очі вказують на відкритість до почуттів, загальну жвавість. Надто розкриті очі („витріщені”) свідчать про посилення оптичної прив'язаності до навколишнього світу. Прикриті очі досить часто є ознакою інертності, байдужості, зарозумілості, суму, або сильної втоми. Прищурений погляд означає або сконцентроване спостереження, або (у сполученні з поглядом збоку) - підступність i хитрість. Прямий погляд, звернений до співрозмовника, демонструє зацікавленість, довіру, відкритість, готовість до прямої взаємодії. Погляд збоку, краєм ока, свідчить про відсутність повної віддачі, скепсис, недовіру Погляд знизу (при схиленій голові) вказує або на агресивну готовність до дії, або (при зігнутій спині) — на покірливість, догоджання. Погляд згори вниз (при відкинутій назад голові) визначає почуття зверхності, презирства, ствердження влади. Погляд, що відхиляється говорить про невпевненість, скромність або побоювання, можливо, на почуття провини.
Особливе враження справляє міміка рота. Спущені куточки губ символізують в цілому негативне відношення до життя, створюють образ суму i невдоволення. Підняті куточки губ відображають позитивне ставлення до життя живої та веселої вдачі. Якщо губи пухкі підкреслюють чутливість, м'які - чуттєвість, чітко окреслені (начебто вирізьблені) - високий інтелект, тверді - вольовий характер.
Німецький антрополог Карстен вивчає посмішку, ґрунтуючись на ційному підході: він досліджує цей елемент людської міміки в динаміці, а не за фотографіями, як це робили раніше. Він записує на відеоплівку посмішки людей, потім проводить певні виміри, завдяки чому встановив, параметрів: від швидкості, з якою здіймаються куточки рота та одночасного розширення очей з подальшим коротким закриванням повік. Вважається, що надто тривале розширення очей без подальшого короткого закривання в комбінації з посмішкою, розглядається як погроза. Навпаки, короткочасне закривання очей — заспокійливий елемент міміки. Так, наче6то посмішка каже: „Я не очікую від вас нічого поганого, навіть очі заплющу”.
Особливу підступність в оцінці зовнішніх вражень має сміх. Так, сміх на - а (ха-ха-ха): цілком відкритий, щирий, легкий та безтурботний. Сміх на - е(хе-хе): не дуже симпатичний - асоціюється з викликом, зухвалістю, заздрісністю. Сміх на - i (хi-хi) - одночасно прихований, хитрий, являє собою суміш іронії та злості. Сміх на — о(хо-хо) виглядає хвалькуватим, дуже часто має відтінок знущання та протесту. Сміх на - у(ху-ху) вказує на прихований страх.
А от привітна, лагідна посмішка створює враження про привітне, доброзичливе i відкрите ставлення до співрозмовників, внутрішню радість від спілкування.
Корисні вправи: Управління мімікою (Спостерігайте за своїм обличчям у дзеркалі. Чи подо6аеться воно вам? Чи подо6аеться воно іншим?).
1)Вимовте декілька слів, речення (назву теми, підтеми, окрему цитату екскурсії) кволо, нормально, енергійно, задумливо, романтично, екзальтовано, трагічно, безтурботно. Стежте за мамкою.
Можна провести експеримент:
2)”Покажіть” один i той самий фрагмент екскурсії спочатку при непорушному виразі обличчя, потім з мімічним супроводом. Підмічайте, що справляє найбільший ефект.
3начну частину часу протягом екскурсії екскурсовод перебуває в русі. Отже, слід зважати, що загальні та специфічні характеристики постави i ходи можуть багато розповісти уважному спостерігачеві. Гарна невимушена постава свідчить про щире сприйняття та відкрито навколишнього світу, здатність використовувати внутрішні сили і свободу від будь-якого о6меження чи примусу. Нерухомість, напруженість тіла вказує на реакцію самозахисту, закритість, часто чутливість, ніяковість та бажання бути коректним. Руки в кишенях, кволість постави свідчать про покірливість, нестачу самостійності.
Мова рук або жестів завжди суто індивідуальна i має високий ступінь інформативності. Окрім індивідуальності, мова жестів має загальні особливості, які залежать від національності, віку та статі людини, рівня культури та інших ознак.
Майкл Арджайл, який вивчав мову жестів під час навколосвітньої рожі, встановив, що в середньому протягом годинної розмови фін використовує жестикуляцію один раз, італієць — 80, француз — 120, а американець — 180 разів.
В роботі екскурсовода необхідність жестів викликана тил, що йому доводиться не тільки розповідати, пояснювати, коментувати, але й показувати завчасно відібрані об’єкти. Жести супроводжують розповідь, передають певну інформацію, орієнтують екскурсантів на об’єкт. Найчастіше екскурсоводи користуються жестами, які пов'язані рухом рук. Жести повинні не тільки спрямовувати увагу екскурсантів на об’єкт, але й показувати відношення до нього. 3а рухом рук екскурсант має приблизно уявити собі, що побачить. Тому жести екскурсовода повинен бути вчасним, чітким i красиво виконаним. 3 одного боку, жест виконує організуючу роль — спрямовує увагу екскурсантів на об’єкт, з іншого — є засобом емоційного впливу. Отже екскурсовод завжди продумує манеру виконання жестів з урахуванням вікового складу групи i психологічних особливостей екскурсантів, роду занять тощо. Наприклад, для дитячої аудиторії жестикуляція передбачає більшу активність, ніж у випадку спілкування з людьми середнього і похилого віку.
Жести екскурсовода. 3асобом показу екскурсійних об’єктів виступає жест. Він має бути вчасним, чітким та привабливим. Жести маю різноманітні напрямки: вертикальний i вільний рух руки, перелік на пальцях, рух вказівного пальця по колу, в сторону об’єкта, рух однієї руки перехрещення рук.
В екскурсійній практиці прийнята наступна класифікація жестів:
1. Жести вказівного характеру (головна роль відводиться руці та пальцям). Ці жести можуть бути прямими, дугоподібними, ламаними водитися у різних напрямках: зверху вниз, знизу вгору, зліва направо та навпаки.
2. Ілюстративні жести дають уявлення про межі об’єктів, розміри території яку показують.
3. Окреслювальні жести дають уявлення про розміри яку показують. та ФОР тів (висота, ширина, товщина, глибина).
4. Реконструктивні жести допомагають візуально відновити будинок, відокремити надбудови.
5.Спонукальні жести дають можливість екскурсоводу правильно розташувати групу поруч з об’єктом, здійснити перехід між об’єктами, вийти або зайти в автобус.
6. Наочний жест дає можливість екскурсоводу демонструвати наочні посібники.
7. Емоційні жести не тільки виражають емоції екскурсовода, але й допомагають активізувати емоційний стан екскурсантів.
Важливо пам'ятати, що жест під час екскурсії — не просто механічний рух. Він має змістовне i емоційне навантаження, несе на собі відбиток індивідуальності екскурсовода. В окремих, наприклад, конфліктних ситуаціях екскурсоводу буває нелегко свідомо підкорити свої емоційні жести всім правилам виразної i точної жестикуляції. Однак, витримка i самоконтроль дозволяють екскурсоводу зважувати, контролювати свої слова, рухи, жести.
Екскурсоводу, як i актору, необхідно технічно відпрацьовувати, урізноманітнювати жести, постійно контролювати свої рухи під час проведення екскурсії. Постійне торкання окулярів, часте надівання i знімання рукавичок, постукування пальцями — це все жести-паразити, яких треба уникати. Шкідлива i надмірна жестикуляція. Сумбурна, несвідома жестикуляція супроводжує незрозумілу, хаотичну розповідь. Неприпустимі невиправдано грубі, невитримані жести, які висловлюють не вдосконалення екскурсовода, жести попереджувального, або навіть, погрозливого характеру(наприклад, під час екскурсій для школярів).
Такі жести свідчать про безпорадність екскурсовода, його некомпетентність, невміння знайти правильний підхід до групи, зацікавити екскурсією, встановити відповідний контакт з екскурсантами.
Сучасні праці з психодіагностики наводять багато пояснень жестів, особливо рук та кисті:
1. В’яло звислі уздовж тіла руки; пасивність, відсутність готовності до дії, нестача волі.
2.Перехрещені на грудях руки; захисна реакція, певна ізопяція, деякою мірою - очікування.
3. Руки за спиною: відсутність готовності до дії; прихована збентеженість, сором’язливість, тяжкий стан.
4. Відкрита долоня руки повернена догори: жест пояснення, переконання, відкритої уяви.
5. Одна або обидві руки сховані у кишенях: приховування труднощів, невпевненості, втрата невимушеності.
6.Рука в кулаці: концентрація, оволодіння схвилюванням, намагання самоствердження.
7. Потирання рук: приємні думки, задоволення.
8. Рука щось бере та робить рух в цьому напрямку: безпосереднє тілесне матеріальне захоплення, часто ознака жадоби, людини, яка багато думає про матеріальне.
9. Рух рук, що закривають обличчя, або його частину: бажання приховати свій стан, задумливість або ніяковість.
10. Витираючи рух по лобі: витирання поганих думок, недобрих уявлень або концентрація на роздумах.
11. Розкрита долоня, яка гладить щось приємне на дотик (наприклад, іншу руку): м’яка вдача, добрий настрій.
12. Напружено випростаний вказівний палець: ознака концентрації на внутрішньому, без уваги до оточення.
13. Прямий вказівний палець, покладений на край губ: почуття невпевненості, пошук причин, допомоги.
14. Палець у роті: наївність, подив, неуважність, непорозуміння.
15. Палець торкається очей або вух: ознака ніяковості, певна copoмязливість, пошук можливостей втекти.
16. Кінчик вказівного та великого пальців разом, всі інші, особливо мізинець, — відставлені: високий ступінь уваги та концентрації, націленість на найдрібніші деталі.
17. Руки спираються на поясі: потреба у ствердженні та посиленні, демонстрація власної твердості та зневаги, виклик. Часто компенсація почуття слабкості або ніяковості.
18. Руки підтримують верхню частину тулубу, спираючись на який-небудь предмет (стіл, стілець тощо): необхідність душевної опори, або внутрішня невпевненість.