Визначення категорії будівлі за вибухопожежною
та пожежною небезпекою
Вогнестійкість будівель і споруд
Відповідно до ОНТП 24-86 будівля належить до категорії А, якщо в ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5% площі всіх приміщень або 200 м2.
Будівля належить до категорії Б, якщо одночасно виконуються дві умови:
- будівля не належить до категорії А;
- сумарна площа приміщень категорій А та Б перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень або 200 м2.
До категорії В належать будівлі, якщо одночасно виконуються дві умови:
- будівля не належить до категорій А чи Б;
- сумарна площа приміщень категорій А, Б та В перевищує 5% (10%, якщо в будівлі відсутні приміщення категорій А та Б) сумарної площі всіх приміщень.
Будівля належить до категорії Г, якщо одночасно виконуються дві умови:
- будівля не належить до категорій А, Б чи В;
- сумарна площа приміщень категорій А, Б, В та Г перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень.
Якщо будівля не належить до категорій А, Б, В чи Г, значить категорія даної будівлі може бути визначена, як категорія Д.
Допускається понижувати категорію будівлі на один ступінь, якщо сумарна площа приміщень вищих категорій не перевищує 25% сумарної площі всіх приміщень (але не більше визначеної нормативним документом) і в цих приміщеннях встановлені установки автоматичного пожежогасіння.
Ступінь вогнестійкості – це здатність будівель і споруд чинити опір руйнуванню при пожежі (існує п’ять ступенів вогнестійкості будівель і споруд: від I і II – що не згорають, до V – що згорають). Залежить від вогнестійкості основних будівельних конструкцій.
Межа вогнестійкості – це час, після закінчення якого будівля або конструкція втрачає здатність, що несе або захищає, тобто руйнуються. Найменшу межу вогнестійкості мають незахищені металеві конструкції, найбільшу – залізобетонні.
Способи пожежогасіння
Всі способи пожежогасіння засновані на тому, що за відсутності одного з трьох компонентів, необхідних для горіння, горіння припиняється.
Основні способи пожежогасіння (припинення горіння):
I спосіб – видалення горючої речовини; при великих запасах речовин такий спосіб застосовується в хімічній промисловості, коли гаряча рідина зливається в резервну аварійну ємність; у сільському і лісовому господарстві масиви, що горять, відсікаються (переорюють смуги);
II спосіб – ізоляція від кисню повітря – найбільш прийнятний спосіб, який використовується практично у всіх засобах пожежогасіння; застосування інертних газів та інертного пилу знижує концентрацію кисню;
III спосіб – зниження температури горіння; так само застосовується у всіх засобах пожежогасіння, але значно знизити температуру не вдається, перепад складає 100-200°С, а в зоні горіння 700-800°С, але при сумісній дії декількох чинників зниження температури сприяє припиненню горіння; якщо перемішати горючу рідину – горіння припиниться.
Основні вогнегасні речовини
Вода, потрапляючи у вогнище горіння нагрівається, віднімає у системи 100°С на нагрів до кипіння, потім випаровується, забираючи додаткове тепло на паротворення. Найголовніша її вогнегасна властивість це паротворення. Пара знижує концентрацію кисню та ізолює від кисню повітря. Недоліки води не дозволяють застосовувати її як первинний засіб пожежогасіння:
1) має велику щільність, чинить тиск на конструкції, швидко стікає;
2) погано змочується з пальним;
3) електропровідна.
За рахунок великої щільності так само не дозволяє гасити горючі рідини — вони легше за воду і продовжують контактувати з киснем повітря.
Повітряно-механічна піна – в ній вогнегасна речовина одна – вода, але в дисперсному стані. У піногенераторах за допомогою стислого повітря і піноутворювача вода перетворюється на піну. Піна легка, довше затримується на горючій речовині, швидше випаровується. З невеликої кількості води виходить велика кількість піни. Склад такої піни – 90% повітря і 10% водного розчину піноутворювача. Недолік – електропровідність.
Хімічна піна – вперше була отримана і застосована в 1904г. у Баку на нафтопромислах інженером Лораном. У хімічних пінних вогнегасниках в основний балон налита лужна частина (розчин технічної соди), а в невеликий внутрішній балончик – кислотна частина (розчин сірчаної кислоти і її солей). При відкритті пробки внутрішнього балона обидві частини починають контактувати. Вогнегасник в робочому стані перевернутий для того, щоб обидві частини поступово стікалися і тривало проходила реакція, в результаті якої утворюються нові солі сірчаної кислоти, вода і вуглекислий газ. Основними вогнегасними речовинами в хімічній піні є вода і вуглекислий газ. У присутності піноутворювача така піна виходить досить стійка і декілька хвилин не розпадається. Ефективність її визначається ізолюючими властивостями, паротворенням, охолоджувальними властивостями. Крім того, велика кількість газу СО2, що утворюється, за рахунок його інертності і негорючості ще більше підсилює ізолюючий вогнегасний ефект. З невеликої кількості початкових матеріалів виходить велика кількість вогнегасної речовини. Недолік – електропровідність за рахунок присутності води і солей.
Вуглекислий газ – не горить, не підтримує горіння, знижує концентрацію кисню. Не містить рідкої фази, неелектропровідний. Можна гасити електроустановки під напругою і цінне устаткування. Концентрація вуглекислого газу в повітрі зазвичай 30-35% за об’ємом. СО2 важкий і стелеться по землі, концентрація його в нижній частині приміщення буде вищою, що сприяє ефективному гасінню пожежі. Але подавати великі концентрації СО2 небезпечно для людей і неекономно. Якщо його заздалегідь стиснути до високого тиску (у вогнегасниках), то він вийде з ємності у вигляді снігоподібної маси (або сухої піни) і має температуру -700С, що значно охолоджує вогнище горіння. Зазвичай СО2 використовують в початковій стадії пожежі.
Велика ефективність гасіння пожежі досягається за допомогою аерозольної хмари, що утворюється з рідкого СО2. Позитивний ефект обумовлюється низькою температурою хмари і витісненням кисню з приміщення, що горить.
Азот легший за повітря, переходить в рідкий стан при вельми низькій температурі (-195,8°С), тому його доставляють в район пожежі для гасіння в спеціальних машинах-ємностях. Зазвичай концентрація азоту дорівнює 35% за об’ємом.
В даний час розроблені установки по спалюванню різних горючих речовин (мазуту, гасу), продукти згорання яких після охолоджування також застосовуються для гасіння пожеж.
Засоби пожежогасіння
Засоби пожежогасіння застосовуються для отримання, зберігання вогнегасних речовин і подачі їх у вогнище горіння. Ці засоби є особливим видом устаткування, достатньо численним і різноманітним. Це устаткування може стаціонарно кріпитися в приміщенні або встановлюватися на будь-яких транспортних засобах. Воно може бути ручним (портативним), а може бути автоматичним. Різні стадії пожежі вимагає наявність різних видів устаткування. У початковій стадії загорання вогнище мале, тому необхідно мати невелику кількість речовини, але досить ефективної, оскільки протягом перших 2-3 хвилин за наявності горючих речовин вогнище швидко збільшується і вимагає наявність великої кількості вогнегасної речовини, яка може подаватися у вогнище горіння тривалий час.
На промислових об’єктах проектується наявність первинних засобів (вогнегасників або автоматики) на одиницю площі приміщення і наявність вторинних засобів гасіння пожежі, наприклад, постійна подача води в пожежному водопроводі протягом 3 годин і більш на пожежонебезпечних об’єктах.
Конструкція первинних засобів пожежогасіння залежить від виду вогнегасної речовини і основних параметрів реалізації вогнегасіння: часу гасіння і площі. Розрізняють хімічні пінні, вуглекислотні, порошкові, бром етилові, фреонові та інші вогнегасники.
Евакуація людей
Важливими протипожежними заходами є евакуація людей. Показником її ефективності є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будівлі загалом. Евакуаційні виходи повинні вести з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або з приміщень будь-якого поверху в коридори, що ведуть на сходинкову клітку, а вона назовні. Повинно бути не менше двох виходів у різних напрямках, що відчиняються в напрямку виходу. Евакуаційні виходи не можуть виходити у приміщення категорії А, Б та IV чи V ступеня вогнестійкості.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Практична робота № 8