. Екскурсійний метод пізнання
В практиці життєдіяльності людина використовує чимало різноманітних методів пізнання: індуктивний, дедуктивний, аналітичний, синтетичний, методи абстрагування, аналогії, моделювання, узагальнення, експерименту та інші. Всі ці методи певною мірою використовують при проведенні екскурсій.
Термін „метод” має декілька значень:
1) підхід до дійсності, явищ природи i суспільства;
2) система прийомів теоретичного дослідження, практичного досягнення поставленої мети, цілеспрямованого виконання певної роботи;
3) спосіб пізнання, уявного відтворення досліджуваного предмета, побудови i обґрунтування системи знань;
4) спосібпрактичних дій.
В процесі екскурсійної діяльності метод є основою отримання нових знань i формування моральних якостей людини. В кожному конкретному випадку вибір методу відбувається довільно. Між тим, оптимальний вибір визначається тим, що обраний метод повинен за6езпечувати досягнення цілі з найбільшою ефективністю й найменшими витратами ресурсів.
В екскурсіях до таких ресурсів відносять:
· словесний матеріал (розповідь),
· об’єкти, що демонструють (показ),
· транспортні засоби,
· робочий час екскурсовода.
3а значенням i сферами застосування всі методи, які використовуються в діяльності людини, можна поділити на такі категорії:
1)Діалектичний метод, що є основою будь-якого пізнавального процесу, незалежно від сфери проведення дослідження. Діалектика — це метод пояснення процесів розвитку в природі, суспільстві, загальних зв'язків природи i суспільства, переходів від однієї сфери дослідження до іншої.
2)Загальні формально-логічні методи, які е основою багатьох наук — аналіз i синтез, індукція i дедукція, узагальнення i абстрагування, аналогії та ін. 3агальним методом с формальна логіка - метод, що використовується для пошуку нових результатів, переходу від відомого до невідомого.
3)Конкретно-історичний метод - перехід від абстрактного до конкретного. Цей метод передбачає рух думки до більш повного, всебічного i цілісного відтворення предмета у свідомості людини. 3авдяки йому можна формувати поняття, які відображають окремі риси i властивості об’єкта.
4)Спеціальні методи, які використовуються певною наукою або галуззю знань, а також при застосуванні відповідних форм повідомлення знань. Саме до такої категорії методів слід відносити екскурсійний метод.
Аналіз екскурсійного методу е інтегральною частиною екскурсійної теорії. У вузькому розумінні екскурсійний метод є сукупністю методичних прийомів, які використовуються під час екскурсій. Широке розуміння вимагає визначення його як комплексного методу. Насамперед, це визначається метою екскурсійного методу — навчання (передача певної системи знань) i виховання (формування всебічно розвиненої особистості).
Осо6ливістю екскурсійного методу є виявлення головного i суттєвого в об’єктах, що спостерігаються; пов'язування матеріалу, який вивчається вперше, з раніше отриманими знаннями i досвідом екскурсантів. Для екскурсійного методу характерне врахування таких ознак екскурсії, як предметність i наочність (зорова доказовість, зорове підтвердження почутого).
Екскурсійний метод спрямований на вивчення головного в темі. Він допускає, щоб окремі сторони виділялися i розглядалися більш поглиблено, ціле розділялося на окремі частини, але при цьому не допускає відрив. від загальної сукупності складових об’єкта i тісного зв’язку між ними.
Основа екскурсійного методу — переважання (примат) показу. В більшості екскурсій (крім літературних) основні положення розповіді екскурсовода аргументуються за дорогою зорових доказів. Нерідко розповідь є лише коментарем до візуальних характеристик екскурсійних об’єктів.
Комплексність екскурсійного методу не визначається простою сукупністю методичних прийомів i засобів, які використовуються в екскурсії.
Деякі теоретики екскурсійної справи вважали основною особливістю екскурсійного методу – моторність (тобто рух екскурсантів). Професор І. Гревс визначав сутність цього методу формулою „подорожування – душа екскурсійності”. Професор Б. Райков у книзі „Методика i техніка екскурсій” писав: „Під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів у місці їх природного розташування (локальний принцип) i в зв'язку з власним переміщенням у просторі (моторний принцип). Саме ці два, тісно пов'язані між собою принципи, i становлять сутність екскурсійного методу”. Він називав екскурсійний метод одним 3 видів активно-рухомого засвоєння знань.
Ґрунтуючись на тому, що екскурсія – форма поширення знань i виховання, слід зважати, що підґрунтям комплексності екскурсійного методу е органічне поєднання в ньому методів навчання i виховання. Характеризуючи цей метод, як комплексний спосіб пізнання дійсності, необхідно також усвідомлювати зв'язок між поняттям „конкретність” i принципом наочності. Комплексний характер екскурсійного методу визначається i тим, що в процесі пізнання об’єктів i явищ навколишнього світу задіяні всі органи чуття людини.
Отже, екскурсійний метод є основою екскурсійного процесу i являє собою сукупність спосо6ів i прийомів повідомлення знань. Основу такої сукупності становлять:
· наочність;
· о6ов'язкове поєднання двох елементів - показу i розповіді;
· оптимальна взаємодія трьох компонентів - екскурсовода, екскурсійних об’єктів i екскурсантів;
· рух екскурсантів (моторність) за певним маршрутом 3 метою
вивчення об’єктів у місці їх природного розташування.
Комплексний характер екскурсійного методу реалізується, завдяки дії механізмів повідомлення знань екскурсоводом i засвоєння цих знань екскурсантами.
Серед методів навчання, запозичених екскурсознавством у педагогіки, можна назвати: словесні, наочні i практичні методи. В розповіді екскурсоводи використовують вербальні методи: усний виклад матеріалу, бесіда, пояснення, переказ змісту певного літературного джерела, пояснювальне читання. В значній частині показу використовують наочні методи: демонстрація об’єктів, вивчаються, в природі або на зображеннях; практичні методи - самостійна робота екскурсантів над засвоєнням матеріалу, огляд об’єктів тощо.
Сприйняття екскурсійного матеріалу ґрунтується на поєднанні видів психічних процесів: пізнавальних (відчуття, мислення, трьох емоційних (переживання), вольових (зусилля для утримання уява), активізація роботи пам'яті). Екскурсійна методика використовує різноманітні засоби активізації сприйняття матеріалу, ґрунтуючись на використанні здобутків методів психології. Велику роль у цьому відіграють різноманітні форми розповіді. Одна з них –проблемний виклад матеріалу: екскурсовод ставить питання, яке потребує вирішення, i залучає екскурсантів до пошуку необхідної відповіді. Інший спосіб – перехід у розповіді від монологу до діалогу.
В екскурсійній практиці широко використовується аналогія –загальнонауковий метод, який передбачає активізацію різноманітних асоціацій екскурсантів. Використовуючи індуктивний метод екскурсовод узагальнює окремі факти i робить висновки на основі викладеного матеріалу, просуваючись від конкретного до загального, від одиничних фактів до загального висновку. Використовуючи дедуктивний метод, він розвиває думку від загального до конкретного і за допомогою аргументів доводить тезу, висунуту на початку.
Індуктивний i дедуктивний методи пізнання мають таке саме значення для методики, як аналіз i синтез. Однак, є суттєва різниця у їх застосуванні. Якщо індукція i дедукція активно використовуються в розповіді, то аналіз i синтез активно застосовують в тій частині екскурсії, яка отримала умовну назву „показ”.
Сутність екскурсійного аналізу передбачає детальне дослідження об’єкта шляхом його уявного поділу на частини з виділенням їхніх ознак спрямоване на формування поняття про навколишнє середовище.
3 поміж видів екскурсійного аналізу розрізняють:
1) Мистецтвознавчий - використовується як прийом показу творів мистецтва i архітектури. Він допомагає розкрити ідею твору, пояснити засоби i прийоми створення художнього образу. Прийоми мистецтвознавчого аналізу залежать від виду мистецтва.
2) Історичний – дає змогу дати глибокий аналіз інформації з точки зору найбільш характерних рис певної епохи, розкрити зв'язок екскурсійного об’єкта з історичними подіями.
3) Природничо-науковий – виявляє найбільш суттєві властивості об’єктів у природничих екскурсіях.
4) В иробничо-економічний – розкриває сутність технологічних процесів і економічного підґрунтя здійснення певних видів діяльності людини.
Одне із завдань екскурсійного аналізу об’єктів полягає в тому, щоб прищепити екскурсантам навички самостійного аналізу, вміння при огляді без сторонньої допомоги розділити об’єкти на складові частини (елементи). При цьому кожен з видів аналізу може використовуватися як окремо (показ певного об’єкта), так i в різних комбінаціях (огляд комплексу об’єктів).
Екскурсоводи передають екскурсантам знання, сприяють формуванню у них певних поглядів, допомагають ознайомитися з екскурсійними об’єктами i відчути атмосферу явищ та подій, які відповідають темі екскурсії. Однак, ефективність екскурсії залежить i від активності екскурсантів у процесі засвоєння знань. У взаємовідносинах з аудиторією екскурсовод використовує методи педагогічного впливу, які ґрунтуються на дидактичних принципах (науковість, ідейність, зв'язок 3 життям, доступність, системність, дохідливість i переконливість). Ними визначаються зміст, організація i методика навчання екскурсантів, незалежно від складу учасників екскурсії – діти чи дорослі.
Яскраве узагальнення особливостей екскурсійного методу пропонує вчений-екскурсознавець В. Адо: дослідний елемент у роботі, живе i конкретне вивчення минулого, всебічне сприйняття об’єкта, підвищений інтерес до активної діяльності i на основі цього – більш глибоке засвоєння матеріалу.
Таким чином, екскурсійний метод е основою екскурсійного процесу i являє собою органічну єдність механізмів повідомлення знань екскурсоводом i засвоєння цих знань екскурсантами.