Ризик. Управління ризиком на виробництві
При вирішенні комплексних питань виробничої безпеки все більший розвиток отримує методологія оцінки безпеки промислових об'єктів та технологічних процесів на основі теорії ризику.
Згідно міжнародного стандарту OHSAS 18001 планування робот з охорони праці повинно передбачати оцінку та контроль ризиків на підприємстві.
Поняття ризику є одним з ключових в охороні праці, тому важливо знати його значення і вміло користуватися. Існує і використовується в науках про ризик, в тому числі і в охороні праці, кілька трактувань або значень ризику.
Ризик – це кількісна оцінка небезпек.
Ризик – це частота реалізації небезпек.
Ризик – це поєднання вірогідності події й отримання негативних наслідків.
Ризик – це відношення числа фактичних проявів небезпеки до їх можливого теоретичного числа за певний період часу.
Згідно з ДСТУ 2293-99 ризик – це імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.
Математично ризик може бути визначений за допомогою статистичного методу по формулі:
R = n / N (1.2)
де R – ризик за певний період часу;
n – кількість фактичних проявів небезпеки (травм, аварій);
N – теоретично можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи об'єкта.
Виходячи з цього, поняття безпеки можна визначити як відсутність неприпустимого ризику. Використання поняття ризику дозволяє перевести небезпеку у розряд вимірюваних категорій.
Завдяки кількісному показнику ризику можна приблизно вимірювати рівень потенційної небезпеки:
, (1.3)
де 
- очікуваний, тобто прогнозуємий ризик;
- кількість нещасних випадків від означеної небезпеки;
- добуток вірогідностей знаходження робітника у „зоні ризику”.
Прийнято розрізняти на виробництві види ризиків:
- індивідуальний – це вірогідність загибелі або травмування людини при конкретному виду діяльності; використовується для кількісної оцінки потенційної небезпеки конкретного робочого місця або робочої зони;
- соціальний – це залежність кількості загиблих або травмованих людей від частоти виникнення травмонебезпечної події; використовується для інтегральної кількісної оцінки небезпечних виробничих об'єктів;
- техногенний – це вірогідність виникнення аварій або катастроф при реалізації технологічного процесу, експлуатації машин, механізмів, будівель та споруд; є комплексним показником надійності елементів техносфери.
Згідно концепції безпеки, абсолютної безпеки не існує, об'єкт може бути тільки відносно безпечним, тому слід прагнути досягнення такого рівня ризику, який би можна було розглядати як "прийнятний".
Прийнятний ризик – це такий низький рівень смертності, травматизму або інвалідності людей, який не впливає на економічні показники підприємства або галузі економіки чи держави. Це критерій, який дозволяє працювати з таким рівнем безпеки, коли ймовірність ризику зменшена до мінімуму або наслідки ризику (при великій його ймовірності) мінімальні. Прийнятність такого ризику повинна бути обґрунтована виходячи з економічних та соціальних міркувань.
Згідно міжнародним домовленостям, прийнятний рівень техногенного ризику знаходиться в межах від 10-7-10-6, індивідуального ризику – 10-6. Нормативу прийнятного соціального ризику не існує, цей ризик можна визначати небезпекою виробничих об'єктів.
За результатами оцінки ризику розробляються заходи щодо його зниження до припустимого рівня, тобто здійснюється забезпечення промислової безпеки або управління ризиком.
Управління ризиком – це аналіз ризикових ситуацій, розробка та обґрунтування управлінських рішень (іноді у формі правових актів), що спрямовані на мінімізацію ризику.
Процес управління ризиком пов'язаний, у першу чергу, з ідентифікацією можливих небезпек. Рекомендації з управління ризиком є останнім етапом аналізу ризику. Підходи до управління ризиком можуть бути різними, у першу чергу, вони відрізняються послідовністю етапів.
За [2], управління ризиком складається з чотирьох етапів:
Перший етап пов'язаний з характеристикою ризику (проводиться порівняльний аналіз усіх існуючих ризиків та встановлюються пріоритетні).
Другий етап визначає прийнятність ризику, для чого ризик порівнюється з соціально-економічними факторами, наприклад, з втратами та вигодами від виробничої діяльності.
На цьому етапі можливі три рішення, що можуть бути прийнятими:
1) ризик прийнятний повністю;
2) ризик прийнятний частково;
3) ризик неприйнятний повністю.
Третій етап визначає пропорції контролю та відповідно до можливого рішення з прийнятності ризику обирає один з "типових" заходів, що сприяють його зменшенню або усуненню.
Четвертий етап (заключний) – це прийняття регулюючих рішень, що пов'язані з реалізацією заходу, який був встановлений на попередньому етапі.
Аналіз та оцінка ризику на виробництві впливають на планування та реалізацію заходів з попередження або зменшення виробничих небезпек, і основним критерієм ефективної роботи з управління безпекою повинна стати фактична величина ризику, яку можна визначити різними методами: якісними, кількісними, напівкількісними. Вибір методи залежить, у першу чергу, від масштабу виробництва.