Наприклад: “Магістерська робота викладена на 48 сторінках машинописного тексту, включає 11 таблиць, 9 рисунків. В роботі є посилання на 47 праць, опублікованих кирилицею, та 25 – латиницею”.
б) Інформацію про об’єкт та предмет досліджень, їх мету та завдання, використані методики, термін та місце виконання роботи, одержані результати. В рефераті слід чітко вказати, чи є виконана робота результатом узагальнення проведених спостережень, чи це експериментальна праця. В останньому випадку пункт “б’’ формулюється, наприклад, так: “Метою дослідження було експериментальне вивчення впливу високої температури ґрунту на тривалість вегетації колосових злаків. Дослідження виконували у фітотроні Селекційно-генетичного інституту (СГІ, м. Одеса) протягом трьох вегетаційних сезонів. Результати досліджень опрацьовані на ЄОМ. Вперше з’ясовано значення температурного максимуму для вегетації та цвітіння пшениці.”
В роботах неекспериментального характеру можливий такий варіант викладу цієї частини реферату: “Метою роботи було визначення частоти стрівальності цукрового діабету серед населення окремих районів Одеської області. Збір та опрацювання архівного матеріалу провадили у центральних районних лікарнях Котовського та Балтського районів Одеської області. Показано, що ризик захворювання на цукровий діабет не залежить від статі людини. Показано, що група крові В системи АВ0 асоціюється з захворюванням на цукровий діабет”.
Оптимальний об’єм реферату — 13 - 25 рядків.
Приклад реферату наведений у додатку 4.
3.3. Вступ
Вступ — дуже важлива частина будь якої науково-дослідної роботи. На жаль, дослідники-початківці не надають “Вступу” належної уваги. Мета “Вступу”: 1) показати теоретичну та прикладну актуальність проблеми, що розробляється; 2) висвітлити рівень з’ясованості даного питання, посилаючись на два-три джерела літератури оглядового характеру останніх років видання; 3) відзначити недостатню вивченість окремих розділів проблеми і підкреслити актуальність і наукову новизну власних досліджень автора; 4) вказати основну мету досліджень та перерахувати у вигляді декількох конкретних пунктів основні завдання, які поставив перед собою студент, плануючи дослідження. Як правило, мета досліджень — лише одна, а завдань, які вирішує автор, може бути декілька. В реферативній курсовій роботі єдина мета — вивчення та аналіз основної вітчизняної та зарубіжної літератури по проблемі.
В дослідницьких роботах мета формулюється, зазвичай, так: “З’ясувати механізми...”, “Дослідити видовий склад...”, “Виявити залежність між...”, “З’ясувати місце в біоценозі...” і т. п.
Завдання роботи формулюються у вигляді кількох пунктів, що розкривають основні шляхи досягнення мети, поставленої автором.
Наприклад:
“Для досягнення вказаної мети вирішували такі задачі:
1. Вивчити електрофоретичні спектри білків сироватки крові щурів;
2. З’ясувати вплив інфекційного запалення шкіри на співвідношення визначених фракцій ;
3. Виявити наявність закономірностей в…” і т. п.
В кваліфікаційній роботі, особливо магістерській, дуже важливо чітко визначити об’єкт та предмет дослідження.
Об’єкт дослідження — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і вимагає вивчення. Об’єкт дослідження ні в якому разі не слід ототожнювати з досліджуваним матеріалом (мікроорганізмами, рослинами, тваринами тощо).
Предмет дослідження міститься в межах об’єкта і є складовою останнього. Таким чином, об’єкт і предмет дослідження як категорія наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. Предмет дослідження визначає тему кваліфікаційної роботи, яка наводиться на титульному аркуші як її назва.
Так, наприклад, для кваліфікаційної роботи на тему “Генетична детермінація ознаки стійкості м’якої пшениці до збудника фузаріозу колоса” об’єктом дослідження може бути “Генетична детермінація імунітету рослин до інфекцій”, а предметом дослідження — “Локуси хромосом, що обумовлюють стійкість рослин м’якої пшениці до фузаріозу колоса”.
Одним із недоліків курсових і кваліфікаційних робіт є невідповідність мети роботи, що вказана у “Вступі”, результатам, наведеним у тексті роботи та у “Висновках”.
Другим із найбільш поширених недоліків є неправильно сформульований об’єкт та предмет дослідження. Саме ці елементи «Вступу» (мета роботи, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження) слід добре продумати і узгодити з науковим керівником.
В кінці вступу бажано подякувати особам, організаціям та установам, які допомагали Вам виконувати курсову чи кваліфікаційну роботу. Подяка має бути тактовною — не слід писати “Виношу подяку…”, більш тактовно і коректно написати : “Щиро вдячний (вдячна)… ”. Якщо Ви дякуєте професору Іванову за допомогу, то пишіть не І. І. Іванову, а Івану Івановичу Іванову!
В усіх розділах роботи слід уникати вживання особистих займенників “Я …”, “Ми …” і т. п.; краще користуватися безособовими виразами “Досліджено ...”, “Виявлено ...”, “Аналізували ...”.
3.4. Огляд літератури
(розділ 1)
3.4.1. Мета огляду
Мета огляду літератури — чітко визначити, які факти і закономірності в досліджуваній автором проблемі вже відомі, які ж потребують уточнення або перевірки і на які питання біологічна наука ще не дала відповіді. Таким чином, огляд літератури повинен бути критичним аналізом опублікованих праць з даного питання і узагальнювати їх.
Написання огляду всієї світової літератури з будь-якої проблеми — складне завдання навіть для висококваліфікованих спеціалістів. Завдання автора курсової чи кваліфікаційної роботи — вивчити і проаналізувати лише основну літератури з проблеми, що розглядається.
Якими принципами слід керуватися за відбору літератури, працюючи над її оглядом? До речі, правильно писати “Огляд літератури”, а не “Літературний огляд”. Наукові джерела прийнято поділяти на первинні та вторинні.
3.4.2. Первинна наукова інформація
До первинних наукових праць відносяться:
Підручники. В підручниках розглядаються добре перевірені наукові дані і лише як виключення — полемічні матеріали. Студент повинен досконально знати матеріали підручника з проблеми, але зловживати цитатами та переказом матеріалу з підручника не слід, адже в певній мірі матеріал підручника вже частково застарілий, або лише частково розкриває проблему.
Монографії. Це книги, в яких всебічно та повно висвітлюється якесь питання. Наявність доброякісних монографій по проблемі звільняє дослідника (в даному випадку — автора курсової або кваліфікаційної роботи) докладно викладати історію питання і цитувати літературу, вже відреферовану в монографії. Так, наприклад, замість детального викладення інформації про будову та історію створення молекулярних векторів, що застосовуються в генній інженерії (штучних плазмід, фазмід, фагмід, космід і т.п.), можна зазначити: “Структура та історія створення молекулярних векторів детально описані в монографії С. Н. Щелкунова [2004].”
Чим ближче рік видання монографії до року проведення досліджень, тим вища інформаційна цінність цієї монографії.
Періодична література. Навіть найбільш “свіжа” монографія не містить інформації про літературу, опубліковану в рік або після видання книги. Цей фактичний матеріал слід шукати в періодичній літературі, перш за все в журнальних статтях, в джерелах, опублікованих в “Записках...”, “Відомостях...”, “Працях...”, “Вісниках...” різних навчальних та науково-дослідних установ. Новітня інформація із спеціальних проблем міститься також у базах даних Internet, матеріалах з’їздів, симпозіумів, конференцій тощо. Студенти повинні добре знати і цитувати в роботі публікації співробітників своєї кафедри, своїх наукових керівників, — взагалі добре знати роботи вчених, що працювали в Одеському університеті та в інших навчальних і науково-дослідних установах м. Одеси.
Бувають випадки, коли курсова чи кваліфікаційна робота уточнює або доповнює роботи студентів старших курсів або випускників кафедри. Ці курсові та дипломні роботи зберігаються в архівах відповідних кафедр. Необхідно із дозволу завідуючого кафедрою ознайомитися з цими роботами і окремі положення їх включити в огляд літератури з відповідними посиланнями на них (це може свідчити і про те, що Ви не списали чужу роботу!).
3.4.3. Вторинна наукова інформація
Вона виникає в результаті узагальнення, скорочення та роз’яснення первинних наукових джерел. До цієї категорії літератури відносяться різні довідники, що вміщують коротку наукову та науково-популярну довідку про предмет або явище. Наприклад: “Велика енциклопедія”, “Словник біологічних термінів”, “Українська енциклопедія”, “Біологічний енциклопедичний словник”, “Російсько-український словник наукової термінології” тощо.
Немає потреби цитувати цю літературу в курсових та кваліфікаційних роботах, але знайомство з вторинною інформацією полегшує пошуки первинної інформації, оскільки в різних словниках та довідниках є посилання на монографічні роботи, а також забезпечує грамотне використання сучасної української термінології.
3.5. Матеріали і методи
(розділ 2)
В роботах, присвячених вивченню закономірностей життя рослин та тварин у природних умовах (у полі, лісі, річці, морі), цей розділ краще назвати “Місце, матеріали та методи”. Оскільки рослини та тварини мешкають у складі угруповань, а ці угруповання знаходяться на певній території і життя їх залежить від кліматичних умов місцевості, типу ґрунтів та інших чинників, характерних для даних місць існування, необхідно у цьому розділі навести фізико-географічну характеристику району досліджень. Для Одеської області ці матеріали наведені в збірнику “Природа Одесской области” під. ред. Г. І. Швебса [Київ-Одеса: Вища школа, 1979] та в книзі “Одесская область” [Топчиев и др., Одесса: Маяк, 1991].
У подальшому описують методи спостережень або проведення експериментів, об’єктів дослідів, вказується термін (дата початку та закінчення) спостережень чи експерименту; зазначається об’єм досліджень, повторність дослідів, кількість піддослідних та контрольних тварин чи рослин, об’єм колекційного матеріалу, кількість виготовлених мікропрепаратів тощо.
Якщо курсова або кваліфікаційна робота виконана в лабораторних умовах, краще розділ 2 назвати “Матеріали та методи досліджень”. В ньому наводять коротку інформацію щодо матеріалу досліджень, його систематичне положення аж до сортів та ліній у рослин та порід і ліній у тварин. Автор вказує, звідки були отримані експериментальні тварини, обґрунтовує вибір методики, коротко описує використане устаткування та реактиви. Немає потреби детально описувати кожний прилад або кожну методику. Досить вказати назву або заводську марку приладу (бінокуляр МБІ-9, або термостат ТС-80-М2), а щодо методики — зазначити, що вона загальновідома і автор ретельно виконує рекомендації, описані в відповідних джерелах літератури. Наприклад, замість опису детального рецепту поживного середовища досить вказати: “ Суспензійну культуру вирощували у стерильних умовах на поживному середовищі Мурасіге і Скуга із додаванням 3% цукрози, 0,5 мкг/мл нафтилоцтової кислоти [ Murashige , Skoog , 1962]”.
Однак, якщо в загальновідомі методи автор вніс якісь зміни, то потрібно детально їх описати та обґрунтувати їх необхідність. Слід ретельно описувати оригінальні методи, щойно розроблені в окремих лабораторіях. В тексті про це повідомляється так: “Використовували методику, розроблену у Фізико-хімічному інституті, відділ фізико-хімічних основ біотехнології (м. Одеса). Суть цієї методики полягає в тому, що...”.
3.6. Результати досліджень та їх обговорення
(розділ 3)
В цьому розділі автори детально описують одержані в результаті досліджень дані та порівнюють їх з даними попередніх досліджень. Дуже важливо при викладі матеріалу підкреслити, які факти в науці підтверджуються дослідженнями автора, які факти суперечливі і які абсолютно не ідентичні даним літератури. Студентам не слід боятися розходжень між власними матеріалами та результатами досліджень навіть дуже авторитетних авторів, бо саме з таких розходжень розпочинається накопичення нових фактів у науці. Однак у цих випадках слід ретельно перевірити вірогідність одержаних автором даних, скрупульозно з’ясувати, чи враховані всі чинники, що могли вплинути на результати досліджень. Велике значення для підтвердження аргументації автора має ілюстративний матеріал, особливо рисунки, а також таблиці, що містять статистично оброблений матеріал.
Досить часто результати досліджень можна трактувати з різних точок зору. Якщо такий дискусійний матеріал значний за об’ємом, то в магістерській роботі його слід розглянути в окремому підрозділі 3.2 “Обговорення результатів досліджень”. При незначному об’ємі такого матеріалу його обговорюють сумісно з іншими результатами досліджень у розділі 3, або виносять в “Узагальнення”.
3.7. Узагальнення
В цьому підрозділі автор звертає увагу на найбільш важливі результати своєї роботи, підкреслює основні встановлені закономірності, формулює можливі гіпотези та припущення, а також визначає напрямки подальших досліджень. Дуже важливим елементом “Узагальнення” є рекомендації по впровадженню результатів досліджень у практику. Однак, перш ніж писати про ці рекомендації, слід звернути увагу на їх обґрунтованість і доцільність. Якщо рекомендуються заходи з охорони природи, то слід вказати, хто, на думку автора, повинен здійснювати ці заходи, а також навести в роботі хоча б попереднє їх економічне обґрунтування.
3.8. Висновки
Формулювання “Висновків” потребує особливої уваги від авторів курсових та кваліфікаційних робіт. “Висновки” формулюються у вигляді кількох пунктів, що вміщують максимально конкретну інформацію про факти та закономірності, виявлені в результаті виконання роботи. У висновках недопустимі посилання на літературні джерела, обговорення результатів досліджень та припущення. Потрібно старанно звірити кожний висновок з текстом роботи, щоб між ними не було неузгодженості. У “Висновках” не слід зловживати фактичним цифровим матеріалом, який отримано в процесі дослідження — висновок мусить віддзеркалювати найбільш характерну закономірність або найважливіший факт, особисто встановлений автором.
4. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ
4.1. Вимоги до стилю викладу
Перед написанням курсової або кваліфікаційної роботи слід старанно продумати її рубрикацію, відібрати ілюстративний матеріал, скласти цифрові таблиці.
Чернетки роботи рекомендується писати на одній стороні аркушів паперу того ж формату, що й остаточний текст роботи, залишаючи широкі поля та проміжки між рядками, достатні для розміщення можливих виправлень або зауважень керівника. Дуже важлива вимога до наукових публікацій — прагнення їх автора до лаконічних і одночасно найбільш точних формулювань. Замість особистих займенників і зворотних дієслів (“виконувалася”, “розглядалася”) в роботі краще користуватися виразами: “Дослід виконували (проводили)”, “В процесі роботи з’ясовано...”, “Методом хроматографії виявлено...”.
При описі методик слід користуватись однаковими формами визначальних дієслів, тобто всюди повинно бути або: “Суміш нагрівають, потім фільтрують”, або: “Суміш нагрівали, потім фільтрували”.
Однозначні кількісні числівники, які не мають при собі одиниць виміру, прийнято в тексті записувати словами. Так, наприклад, правильно писати — “Результати трьох дослідів”, але невірно — “Результати 3 дослідів”. Однак, багатозначні кількісні числівники зображають цифрами, наприклад — “Результати 23 дослідів”. Порядкові однозначні та багатозначні числівники краще писати словами: “На другій гілці”, “П’ятдесят перша нора”. Порядкові номери з’їздів, конгресів прийнято позначати римськими цифрами.
Однозначні порядкові числівники можна наводити цифрами, якщо йде їх перелік: “...4, 5, 6, 7 варіанти дослідів”. Будь-які кількісні числівники пишуть цифрами, якщо при них стоять одиниці виміру: 5 кг, 25 мг, 93 см. Числівники в складі прикметників пишуть цифрами: 7-променева, 11-членикова. При згадці про відсотки можливе двояке написання: краще — “15-процентний”, менш вдало — “15 %”. Порядкові числівники, що позначаються арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення, наприклад: 5-е приміщення, 90-х років, на 53-му році, з 10-го варіанту. При перерахуванні декількох порядкових числівників відмінкове закінчення пишуть лише при останній цифрі: 5, 6, 7 і 8-й досліди.
В ботанічних та зоологічних роботах за опису видів рослин та тварин, а також при складанні фауністичних або флористичних списків слід суворо дотримуватися правил відповідних кодексів номенклатури. При першій згадці про вид його українську або російську назву слід обов’язково супроводжувати повною латинською назвою з вказівкою автора виду і року його опису. При повторній згадці про цей вид його називають тільки мовою рукопису або наводять його скорочену латинську назву, тобто початкову літеру родової назви та видову назву без автора та року опису виду (D . melanogaster).
4.2. Вимоги до машинописного, комп’ютерного та рукописного тексту
Магістерську роботу слід друкувати на друкарській машинці, або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (розмір 29,69×21,00 см). Густина тексту повинна бути однакова на всіх сторінках. На кожній сторінці залишають поля: ліве — 3,0 см, верхнє — 2,0 - 2,5 см, нижнє — не менш 2,5 см і праве — 1,0 см.
При використанні машинки текст друкують через два інтервали між рядками з використанням чорної стрічки середньої жирності. Друкарські та інші помилки в машинописному тексті виправляють підчистками, заклеюванням папером або забілюванням спеціальною фарбою. Вписувати в текст окремі слова, формули, умовні позначення слід тільки чорним чорнилом, пастою або тушшю.
При використанні комп’ютера слід використовувати шрифт Times New Roman, кегль 14 пунктів, півтора інтервалу. Слід включати переноси слів (у програмі MS Word: “Сервис” — “Язык” — “Расстановка переносов...” — “Автоматическая расстановка переносов”).
Рукописний текст слід писати максимально однотипно: одним почерком, одним чорнилом або пастою одного (чорного, синього, фіолетового) кольору, дотримуватися полів та приблизно однакового числа рядків на кожній сторінці.
4.3. Нумерація сторінок та структурних елементів роботи
Титульний лист, наступний за ним “Реферат”, “Зміст”, “Список скорочень” і “Вступ” включають у загальну нумерацію сторінок, однак на них номер сторінки не проставляють. Нумерацію сторінок розпочинають із другої сторінки “Вступу” (фактично це може бути сторінка 5 або 6) у верхньому правому куті аркушу без рисочок і крапок і без слова “стор.”. Нумерація сторінок наскрізна, в тому числі і на сторінках із рисунками та таблицями.
Заголовки розділів друкують по центру рядка великими літерами. Заголовки підрозділів друкують з абзацу малими літерами, але перша буква - велика. Переноси слів в заголовках не допускаються. Крапка в кінці заголовків не проставляється. Заголовки не слід підкреслювати. Кожний розділ слід починати з нової сторінки. В протилежність цьому, підрозділи з нових сторінок починати не треба. Структурні частини праці - “Реферат”, “Зміст”, “Вступ”, “Узагальнення”, “Висновки” та “Цитована література” розпочинають з нової сторінки, як і інші основні розділи, однак їх не нумерують.
Розділи нумерують арабськими цифрами з крапками після цифри (напр.: “1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ”, “2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ”, “3. Результати досліджень”). Номер підрозділу складається з номера розділу і номера підрозділу, відокремлених один від одного та від тексту крапками (напр.: “1.1. Мутагенез як мікроєволюційний процес” — першій підрозділ першого розділу, або “3.2. Цитологічна характеристика мілкоклітинного раку щитовидної залози” — другий підрозділ третього розділу). Номер пункту або параграфа складається з номерів розділу, підрозділу та пункту, відокремленнях одне від одного та від назви крапками (напр.: “2.2.3. Методика Папаніколау (« Pap smear »)” — тобто третій пункт другого підрозділу першого розділу). Заголовки пунктів друкують маленькими літерами з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту.
В “Змісті” перераховують назви всіх розділів, підрозділів і тих пунктів, яким автор дає окремі заголовки (назви). Слід вказати тільки номер сторінки, з якої починається ця частина. роботи, а не “від і до”. При рубрикації роботи не варто намагатися кожний її абзац позначати окремим пунктом. Останнім варто відокремлювати мінімум одну сторінку логічно завершеного тексту. Приклад “Змісту” наведено в Додатку 5.
4.4. Титульний лист
На титульному листі (додаток 1, 2 і 3) слід вказувати не ініціали, а повні ім’я, по батькові та прізвище студента та його наукового керівника. Слід вказати наукове звання керівника (доцент, професор), вчений ступінь (кандидат або доктор наук), а при відсутності звань та ступенів — посаду (асистент, старший викладач). Інколи, крім прізвища наукового керівника, вказується також прізвище затвердженого кафедрою наукового консультанта. Звичайно це науковий співробітник, що консультував студента за місцем виконання його курсової або кваліфікаційної роботи.
Дуже важливо перед остаточним оформленням титульного листа ще раз звернути увагу на формулювання назви роботи. Адже назва роботи — перше джерело інформації для майбутніх читачів, отже вона повинна бути максимально інформативною. Студентам, що виконують біохімічні, генетичні, фізіологічні дослідження, бажано в назві роботи по можливості найчіткіше вказати, які процеси розглядаються в роботі, а в ботанічних та зоологічних роботах слід, крім латинської назви виду, вказати (в дужках) назву родини або ряду, до якого відноситься досліджуваний вид. Не обов’язково, але бажано, відобразити в назві роботи географічне положення місця досліджень.
Не рекомендується назву роботи розпочинати словами “Вивчення ...”, “Дослідження ...” і т.п.
4.5. Ілюстрації
Фотографії, схеми, діаграми, графіки, карти — всі вони у роботі позначаються як рисунки. В тексті та в підписах до рисунків пишуть скорочено — “Рис.”. Їх нумерують арабськими цифрами єдиною (наскрізною) нумерацією на протязі всього тексту роботи (напр.: “Рис. 3. Схема розташування дослідних ділянок рослин”). Підпис розміщують під рисунком. Якщо необхідно, після назви рисунка вміщується текст із поясненням необхідних подробиць, позначених на рисунку. Не слід захоплюватися надмірною кількістю надписів та позначень на самому рисунку — навпаки, їх число повинно бути мінімальним. Більш раціонально замість надписів безпосередньо на рисунку приводити окремі літери або цифри, а потім розшифрувати їх в підрисунковій примітці. Якщо рисунок — мікрофотографія або копія з мікропрепарату, то в пояснювальному тексті слід вказати збільшення, наприклад: об. 40 × ок. 10. Замість збільшення можна привести масштаб рисунка (за допомогою цифрового співвідношення чи масштабної лінійки). Рисунки з натури, схеми, фотографії, здійснені автором роботи, варто позначити словом “оригінал”. Якщо таких рисунків (фотографій, схем) у роботі багато, то слід зауважити в тексті один раз — “Всі рисунки (фотографії) в роботі оригінальні, виконані автором роботи”, або “Всі мікрофотографії виконані в науково-дослідному інституті ім. В. П. Філатова інженером І. І. Івановим, за що йому щиро вдячні”.
Студентам слід уникати включення в текст курсових та кваліфікаційних робіт рисунків, схем, фотографій, запозичених з літератури. Якщо таке запозичення вкрай необхідне, то після назви рисунка вказується джерело, з якого він запозичений (напр.: “Рис. 2. Реакції, що входять у цикл Кальвіна (за В. Елліот, Д. Еліот, 2002)”). Це джерело обов’язково слід навести у списку цитованої літератури.
Фотографії перед вміщенням їх у текст роботи наклеюють на стандартні за розміром аркуші паперу. Ілюстрації в тексті розміщують зразу ж після першого посилання на них у суворій послідовності, тобто не можна посилатись спочатку на рис. 5, а потім на рис. 1. Однак при повторних посиланнях цього правила можна не дотримуватися. Не допустимо наводити ілюстрації після закінченого тексту (розділу чи підрозділу). Рисунки мають наскрізну нумерацію.
Частина рисунків у роботі може бути оформлена у вигляді графіків. Вони повинні мати осі координат з надписами, що вказують на показники, на них відображені. Графічні криві креслять лініями різного типу. Допустимо криві креслити різними кольорами. За оформлення роботи на комп’ютері звичайно використовують програми виготовлення графіків, що входять до пакету MS Office — “Диаграмма Microsoft Graph” чи “Диаграмма Microsoft Excel”. Якщо графік лінійний, а друкувати роботу планується на чорно-білому принтері, слід зробити всі лінії чорними, але зробити різними вузлові точки або товщину чи тип лінії (кольорові лінії при роздруківці на чорно-білому принтері виглядають брудно-сірими).
Назви рисунків та пояснення до них друкують під рисунком; в кінці назви крапки не ставлять.
Приклади різних типів рисунків та підписів до них представлені в додатку 6.
4.6. Таблиці
Над таблицею справа друкують слово “Таблиця” з номером (напр.: “Таблиця 2”). Нумерація починається з номера 1 та є наскрізною (таблиці нумеруються окремо від рисунків). В наступному рядку симетрично по центру рядка над таблицею друкується назва таблиці, бажано жирним шрифтом.
При оформленні таблиць слід вживати міжрядковий інтервал “1”. Допускається в таблицях використовувати шрифт 12 кеглю.
Приклади назв елементів таблиць та їх побудови вказані в додатках 7 та 8. Заголовки граф таблиць слід починати з великої, а підзаголовки — з малої літери, якщо вони складають одне речення з заголовком, і з великих літер — якщо вони самостійні. Слід намагатися скласти максимально лаконічні заголовки та підзаголовки, а необхідні пояснення наводити у примітках, які розміщують під таблицею. Наприклад, замість багатократного повторення “довжина голови”, “довжина шиї”, “довжина ноги” слово “довжина” слід включити в заголовок або підзаголовок граф. Також не слід після кожного виміру писати “мм” або “г”. Найменування цих одиниць вказують у назві таблиці. Назви таблиць, розділів та підрозділів не слід підкреслювати. Не допускаються діагональні написи у таблицях. Не рекомендується включати в таблицю без крайньої необхідності графу “№№ п/п”.
Зверніть увагу на те, що всі числа в таблицях слід приводити з однією точністю, тобто до одного і того ж знака після коми. Кожний дослідник повинен чітко знати реальну точність вимірів об’єктів його досліджень і на її основі приводити числа до реального знаку після коми. Наприклад, довжину крила птаха достатньо привести з точністю до міліметра, довжину крила комахи — до десятих міліметра, вагу риб — до грама. В курсових і кваліфікаційних (особливо в магістерських) роботах неприпустимо наводити дані первісних вимірів без їх статистичного опрацювання. Якщо наводяться середні величини, то в таблиці слід навести значення “n”, яке вказує, з якої кількості вимірів виведена середня величина “ 
” та значення “ 
” — помилка цієї середньої. При порівнянні величин обов’язково слід вказати вірогідність виявленої різниці.
Якщо текст в рядках таблиці повторюється, то при повторенні одного і того ж слова, його замінюють лапками; якщо в рядку повторюється два і більше слів, то при першому повторенні їх замінюють словом “те ж”, а далі — лапками. Однак замінювати лапками цифри, математичні знаки та хімічні формули, що повторюються, не дозволяється. Якщо цифрових та інших даних в одному з рядків немає, то замість них проставляють прочерк.
При переносі таблиці на іншу сторінку (чи сторінки) на другій сторінці (чи сторінках) замість назви таблиці в правому верхньому куті аркушу вказують (з малої букви) “продовження табл. 8”.
При посиланнях на таблицю в тексті слово “таблиця” скорочують до “табл.”. Однак, якщо в роботі лише одна таблиця, то слово “таблиця” пишуть повністю. Таблиці, як і інші ілюстрації, розміщують після першої згадки на них в тексті. Горизонтальні таблиці слід розміщувати таким чином, щоб їх можна було читати, не обертаючи роботу, а в крайньому випадку — повертаючи її по годинниковій стрілці.
Закінчувати розділ чи підрозділ таблицею або рисунком не можна; після таблиці або рисунка обов’язково має бути текст.
4.7. Формули
Роз’яснення значень символів та числових коефіцієнтів слід приводити безпосередньо під формулою в тій же послідовності, в якій вони наведені у формулі. Перший рядок пояснення починається словом “де”, без двох крапок. Наприклад: “Середню помилку вимірювань ми обчислювали по формулі
де σ — середнє квадратичне відхилення, а n — кількість вимірів”.
Рівняння та формули слід відокремлювати в тексті окремими рядками. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять або після знаку рівності, або після знаків математичних дій.
У комп’ютерному варіанті тексту за умови роботи у програмі MS Word формули друкуються за допомогою редактора Microsoft Equation: “Вставка” — “Объект” — “ Microsoft Equation ”.
4.8. Посилання на літературу
В науковій літературі прийнято два типи цитування — безпосереднє (дослівне) і вільне (не дослівне). Цитатами в курсових та кваліфікаційних роботах не слід зловживати. Безпосередні цитати повинні бути абсолютно ідентичні оригіналу і беруться в лапки. Перед цитатою або після цитати вказується її автор. Наприклад: “Кожен структурний ген проявляється у фенотипі як відповідна елементарна ознака, тобто фен, на тому чи іншому рівні системної організації клітини чи організму” [Тоцький, 2008]”.
При недослівному цитуванні використовується два типи посилань: цифровий та фамільний. При цифрових посиланнях у квадратних дужках приводиться порядковий номер роботи, під яким вона знаходиться в списку літератури. Наприклад: “З літератури [2, 6, 31] відомо, що…”. Це означає, що автор посилається на публікації, які в списку цитованої літератури знаходяться під зазначеними номерами. Цей спосіб посилань на літературу зручний для невеликих публікацій з невеликим списком літератури.
В курсових та кваліфікаційних роботах віддають перевагу фамільному способу цитування. При цьому прізвище автора та рік цитованої публікації можна наводити у квадратних дужках без ініціалів вченого (напр.: “...що підтверджено дослідженнями окремих вчених [Іванов, 2005; Петров, 2008]”). Слід звернути увагу на те, що при одночасному цитуванні кількох авторів їх прізвища в тексті подаються не за алфавітом, а в хронологічному порядку. Якщо в одного дослідника на протязі року опубліковано кілька робіт, то в списку літератури після вказаного року їх видання приписують літеру “а”, потім “б” і т. д. Посилання на ці роботи буде виглядати так: “І. І. Іванов [1999, 2000, 2002а, 2002б, 2008] переконливо довів, що…”. Рік разом з літерою використовують і в тих випадках, коли посилаються тільки на одну роботу (напр.: “І. І. Іванов [2004б]”).
Якщо прізвище автора(ів) наводиться безпосередньо в тексті, а не в дужках, то вказують його ініціали і прізвище, а в дужках — рік видання цитованої роботи. Наприклад: “Вперше І. І. Іванов [2004] виявив вплив на комах...”. якщо прізвища авторів наводяться у квадратних дужках, то ініціали можна опустити. При трьох та більшій кількості співавторів наводять тільки прізвище першого та другого авторів, а замість прізвищ інших пишуть “та ін.” (напр.: “... як відомо [Іванов, Петров та ін., 2000] ...”). В студентських роботах допускається деякі виключення з цього правила — якщо студент, який представляє роботу, сам є співавтором статті, але прізвище його стоїть третім, четвертим і т. п., то він може навести прізвища всіх співавторів, щоб показати власну участь у розробці проблеми і публікації.
Згідно тих же правил, але на мові оригіналу, посилаються на роботи зарубіжних дослідників, наприклад: “За даними B. Vyskot та R. Hobza [2004] інтенсивно досліджується походження статевих хромосом рослин...”, чи “...в роботі [Vyskot, Hobza, 2004] стверджується, що…”. Якщо вказаний автор в роботі багаторазово цитується, то в тексті спочатку приводиться його прізвище в транскрипції мови роботи, а в дужках — його прізвище в оригінальному написанні (напр: “Б. Віскот та Р. Гобза [Vyskot, Hobza, 2004] наводять перелік модельних організмів, дослідження генетичного апарату яких проливає світло на походження й еволюцію статевих хромосом як рослин, так і тварин”). За подальшого цитування прізвище цього автора можна наводити лише в українській (російській) транскрипції.
Ще раз звертаємо увагу на те, що посилання на автора роботи з зазначенням року публікації — це свідчення знайомства студента з цією публікацією в оригіналі. Однак бувають випадки, коли автори курсових і кваліфікаційних робіт бажають навести в тексті прізвища дослідників, які цитуються в монографіях. В цих випадках в тексті роботи слід посилатися на автора монографії, вказати рік її публікації і потім зазначити першоджерела, вказані в монографії. Наприклад: “А. Г. Халмурадов, В. М. Тоцький, В. В. Чаговець [1982] вказують, що всмоктування фолатів у кишково-шлунковому тракті вивчалося багатьма дослідниками: I. P. Coleman, Hilburn et al. [1978], Rorenbery [1978] та ін.”.
Якщо автор цитує роботу, з якою він знайомий лише по реферату, опублікованому в реферативному журналі, то в тексті роботи посилаються на автора публікації, а в списку літератури вказується повний бібліографічний опис роботи з приміткою: “Цит. по РЖ Біологія, 4Д. 204. 2007”, що означає “Цитую по реферативному журналу “Біологія”, випуск 4Д, реферат 204, рік видання реферативного журналу — 2007”.
4.9. Перелік умовних позначень
Якщо в роботі використана специфічна термінологія і застосовуються мало поширені скорочення, нові символи, позначення, то їх слід навести у списку, який розміщають на окремій сторінці перед розділом “Вступ”. Перелік складають стовпчиком, в якому зліва в алфавітному порядку приводять скорочення або терміни, а справа — їх детальну розшифровку. Якщо в тексті спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення повторюються не більше трьох разів, їх перелік не приводять в окремому списку, а розшифровують та пояснюють в тексті при першій згадці.
4.10. Список цитованої літератури
Список літератури складається з переліку всіх без виключення джерел, на які автор посилається в тексті. На це слід звернути увагу, оскільки одним із типових зауважень рецензентів є вказівка на неузгодженість між посиланнями на літературу в тексті роботи і наведеним списком літератури.
Порядок бібліографічного опису: прізвище, ініціали автора джерела, повна назва роботи; для неперіодичних видань (книг, збірників) — місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок; для періодичних видань (газет, журналів, “Записок” різних учбових та наукових закладів) після автора та назви роботи вказують скорочену назву, рік видання, том, випуск (чи номер), кількість сторінок. Всюди використовують тільки арабські цифри.
Спочатку в суворо алфавітному порядку наводять роботи, опубліковані кирилицею. Враховують не тільки першу, але й другу і подальші літери прізвищ авторів публікацій. Роботи однофамільців розміщують в алфавітному порядку їх ініціалів, а роботи одного і того ж автора — в хронологічному порядку виходу їх у світ. Якщо є необхідність посилатися на певні “інструкції” та “методичні вказівки”, а в їх титульному листі відсутні прізвища авторів, слід перевірити, чи не наводяться вони на внутрішній стороні титульного листа, або на останній сторінці їх тексту.
Однак такі офіційні видання як державні стандарти (ДСТ, російською мовою — ГОСТ), не мають автора. Їх бібліографію наводять у списку так: “ГОСТ 7.32-81. Отчет о научно-исследовательской работе. Гос. комитет СССР по стандартам. — Издательство стандартов. — 1981. — С. 13”.
Різні “Посібники”, “Довідники”, “Практикуми”, “Визначники” звичайно, крім авторів окремих розділів, мають ще або головного або відповідального редактора. В списку літератури ці роботи можна вказувати під прізвищем редактора, але обумовити це в дужках: Жайворонок В. В. (під ред.) Російсько-український словник. — К.: Абрис, 2003. — 1004 с.
Після списку джерел, друкованих кирилицею, також у суворо алфавітному порядку друкується список публікацій на мовах з латинським алфавітом. Прийнято прізвища авторів або перше слово у назві джерела друкувати курсивом, а все інше — прямим шрифтом. Приклад бібліографічного списку окремих джерел літератури наведено в додатку 9.