Стилістичні норми – відбір мовних елементів відповідно умов спілкування.
Синтаксичні норми – усталені зразки побудови словосполучень і речень.
Культура мови — це 1) сукупність комунікативних якостей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання; 2) удосконалення літературної мови й індивідуального мовлення, виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови; відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан і статус норм літературної мови в певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних особистостей.
Для нас поняття культури мови має теоретичний і практичний аспекти. Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з мовними нормами, а практичний — власне мовну майстерність — володіння нормами літературної мови, вміння користуватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.
Незаперечним є той факт, що носій високої загальної культури ніколи не дозволить собі засмічувати мовлення, псувати мову, якою він користується, порушувати її внутрішні закони. Скалічена мова ніколи не підносила людину, а, навпаки, принижувала її, примітизувала її мислення, заважала їй інтелектуально зростати. Отже, справедливо говорять, що культура рідної мови — важливий показник загальної культури людини.
Мова і мовлення нерозривно між собою пов'язані. Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення - процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв.
Мова щодо мовлення - явище загальне, вона належить усім, хто нею користується. Мовлення щодо мови - часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвою форм та засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.
Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, накопичення й передавання інформації, навчання, виховання та формування духовного світу, вона немислима без належної культури мовлення.
Культура мовлення - це збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється в грамотності, точності, ясності, чистоті та логічній стрункості висловлювань. Володіння різними функціональними стилями, тобто здатність використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації мовлення, і становить культуру мовлення. Сама мова не може бути правильною чи неправильною, багатою чи одноманітною, логічною чи нелогічною, точною чи неточною. Тому слід говорити про культуру мовлення. "Висока культура розмовного і писемного мовлення, добрі знання і чуття рідної мови, вміння користуватися її виражальними засобами, її стилістичною багатоманітністю - найкраща опора, найбільш надійна підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її суспільному житті та творчій діяльності," - підкреслював академік В. Виноградов.
Культура мовлення - це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення. З культурою мовлення насамперед пов'язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та обставин спілкування. Глибина мовленнєвої культури визначається не глибиною засвоєння норм, а глибиною оволодіння всіх багатств літературної мови.
Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітань, прощань, побажань, запрошень тощо. Це вироблені в суспільстві форми поведінки члена цього суспільства, порушення яких сприймається як відхилення від норм.
Добираючи певні мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних вимог та орієнтуватися на позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера і мета спілкування в конкретних обставинах.
Пам'ятаючи, що культура мовлення виховується розумовою культурою, культурою мислення, людина прагне досягти належного рівня мовленнєвої культури, тому на все життя зберігає здатність навчатися мови.
Культура мовлення - це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, ступінь прилучення .її до духовних багатств рідного народу та надбань усього людства.
Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Проте цим трактуванням поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню і наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, особливо вдалі висловлювання, побудову речень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі та найдоцільніші варіанти висловлення.