1 це галузі мат.виробництва де ств.предмети споживання і галузі виробництва, сировина.
1.Багатозначність поняття «економіка» та основні завдання, які вирішує сфера економічного господарювання.
Економіка-це господарське життя людини і спільноти, сім’ї, роду, країни, в якому відтворюється матеріально фізіологічні та соціальні умови їх функціонування.
Поняття економіка має 4 поняття:
1.Народне господарство певної країни, групи країн або всього світу.
2.Це сфера господарської діяльності людини у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага.
3. Це економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються у суспільстві.
4.Це сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.
Економіка пов’язана з господарюванням. Господарювати - це не менше створювати життєві блага для задoволення потреб людей, а й шукати нові можливості для їх створення через обмін благами, діяльністю, ресурсами.
Економіка вирішує 3 основних завдання:
1.Що виробляти.
2.Як виробляти.
3.Для кого виробляти.
2.Ознаки роздержавлення власності та його особливості і в умовах перехідної економіки.
Роздержавлення – передача майна (засобів виробництва тощо) державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавлюваного підприємства за збереження незалежності цього майна суспільству, державі.
1)Передача майна у власність недержавних структур.
2) формування колективних приватних господарств.
3) Перехід власності до різних форм.
4)самостійне вирішення всіх господарських питань.
Повинне привести до стабілізації грошової системи , з цією метою держава може здійснити процес ревальвації- підвищення курсу національної валюти.
3.Економічна освіта – одна з найважливіших загальнолюдських цінностей. Місце економічної теорії в реальному житті. Зв ’ язок економіки з іншими науками.
Завданням економічної теорії є формування наукового економічного мислення. Це завдання науки ще називають пізнавальною функцією. Суть її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво, розподіл,обмін і споживання матеріальних благ і послуг протягом усієї історії людського суспільства, виявляти закони й тенденції економічного прогресу.
Економічна теорія виконує практичну функцію,яка полягає в розробці принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політики держави. Вчені безпосередньо беруть участь у визначенні економічної стратегії - довгострокової господарської політики суспільства.
В сучасних умовах посилюється роль економічної теорії в підвищенні результативності суспільного виробництва. Не випадково в усіх країнах світу її вивченню в навчальних закладах приділяється значна увага. Широка економічна освіта - важливий компонент загальнолюдських цінностей, без яких не можна досягти подальшого прогресу цивілізації.
Крім цього, вивчення курсу "Основи економічної теорії" допомагає майбутнім спеціалістам краще й ефективніше реалізувати свою спеціальність. Адже незаперечним фактом є те, що економічна сторона в діяльності кожного фахівця відіграє неабияку роль. Оволодівши економічною теорією, студент краще орієнтуватиметься в економічному житті, у виборі місця майбутньої роботи, зможе повніше реалізувати свої здібності, набуті знання,ефективніше використати їх у своїх інтересах.
Економічна теорія формулює загальні принципи маркетингової діяльності підприємств, які можуть бути використані в багатьох галузях, приміром, при організації маркетингу туризму тощо.
Важливим завданням економічної теорії є формування наукового економічного мислення. Це завдання науки ще називають пізнавальною функцією. Суть її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво, розподіл,обмін і споживання матеріальних благ і послуг протягом усієї історії людського суспільства, виявляти закони й тенденції економічного прогресу.
Вивчення курсу "Основи економічноїтеорії" допомагає майбутнім спеціалістам краще й ефективніше реалізуватисвою спеціальність. Адже незаперечним фактом є те, що економічна сторона вдіяльності кожного фахівця відіграє неабияку роль. Оволодівши економічною теорією, студент краще орієнтуватиметься в економічному житті, у виборі місцямайбутньої роботи, зможе повніше реалізувати свої здібності, набуті знання,ефективніше використати їх у своїх інтересах.
4.Основні властивості та протилежні сторони товару.
Однією з основних категорій ринкового господарства є категорія як товар.
Товар - це продукт праці що виготовлений не для власного споживання а для обміну. Товаар х –ють як збоку його якості ( користі) так і кількості що х – є суспільну міру . з цього випливає 2 властивості товару які х –ся через економічне поняття вартості. Вартість – втілена в товарі праця. 1 споживча вартість – це корисність речі товару. 2 мінова вартість – здатність товару обмінюватись в певних пропорціях на інші товари. Між споживчою вартістю і міновою існує суперечність яка викликає протилежні сторони товару:
1 соживча вартість
2 вартість.
Виявити вартість можна лише у суспільному відношені у одного товару до іншого через працю. А тому в основі лежить відповідний вид праці . вартість ств. Абстрактна праця . суперечність між конкретною і абстрактною працею виявляється у суспільному коливані цін в розорені одних і коливання інших . кількісні х – ки праці затрачені на виготовлення товарів знаходять сталі звязки між воє втілення у величені вартості товару – це суспільно необхідні витрати абстрактної праці. На вартість товару впливають такі чинники : 1 продуктивність 2 інтенсивність 3 складність. Найважливішим законом товарного виробництва є Закон вартості – який виражає внутрішньо необхідні суттєві і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею затраченою на виготовлення товару і ціною товарів.
5.Економічні категорії та закони.
Економічний закон – внутрішньо необхідні , сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами , властивостями явищ , процесів , елементів та підсистем економічної с –ми. На сучасному етапі розвитку капіталізму , коли основним типом капіталістичної власності є колективна , стихійна дія економічних законів доповнюються елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, до системи економічних законів належать кілька груп таких законів .- Всезагальні економічні закони - закони , властиві всім суспільним способам виробництва.
- Загальні закони , що діють у кількох суспільно – економічних формаціях - закон вартості, закон попиту і пропозиції . такі закони відображають внутрішні, необхідні . сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва .
- Закони що діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму.
Економічна категорія - теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.
У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально – економічних зв’язків і відносин між людьми. оскільки економічні категорії є теоретичним вираженям окремих сторін виробничих відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифакіція виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій. Метод економ. теорії – сукупність прийомів, засобів і принципів за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем. Методи: діалектики(розвитку), абстракції (відхил.від несуттєвих до суттєвих явищ), аналізу і синтезу(від загальн. до конкретного), індукції і дедукції, моделювання, математичного аналізу, економічного експерименту, порівняння і т.д
6.Економічне суперництво в ринковій економіці.
Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям - ринок. За визначенням ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називається кількість товару, яку споживачі можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція - це кількість товару, яку виробники продають за певною ціною) встановлюються і ціни товарів, і обсяги продаж. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників і кількість споживачів, що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту вартості на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції. Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition). Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба - це динамічний процес. Він сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами. В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу. Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про економічну самостійність України (серпень 1990 р.) та в постанові Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки” (листопад 1990 р.) “передбачалося провести роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію”. Проте здійснена в Україні приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічного зростання конкурентного середовища. Схоже на те, що “обмеження діяльності підприємств-монополістів для цього недостатньо, поза як в наш час більше половини великих підприємств є монополістами у своїх галузях, і тому тільки приватизація, розкрупнення там, де це можливо, й зацікавленість у розвитку альтернативних недержавних виробництв може забезпечити нормальну конкуренцію на українському ринку».
7.Основні етапи розвитку світової економічної думки та її еволюція на теренах України. Сучасні напрямки і школи.
Періоди: 1)докласична економічна думка, яка охоплює ек.думку Стародавнього Сходу(Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності(стародавні Греція та Рим) та Середньовіччя. Також сюди входить ек.думка періоду меркантилізму; 2)класична політична економія – В.Петті, П.Буагільбер, школа фізіократів на чолі з Ф.Кене, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.СТ.Міль; 3)Альтернативні класичній школі напрями ек.думки – історична школа, марксистська ек.теорія та ґенеза ек.концепцій соціал-демократії; 4)Неокласичний напрям ек.теорії – виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська(К.Менгер, Ф.Візер), лозаннська(В.Парето), кембриджська(А.Маршалл) та американська(Дж.Б.Кларк)школи; 5)Основні напрями ек.думки ХХст-на початку Хвіст. – виникнення та еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.
Дослідження українських учених свідчать про переважне використання ними теоретичних надбань німецької історичної школи. Ідея державного регулювання економічних процесів, яка мала на меті послаблення соціальної напруженості в суспільстві, підтримку національної промисловості також плідно використовувалася в працях українських учених. Значно меншою мірою позначився на їхніх розробках вплив марксистської економічної теорії, за винятком хіба що М. І. Зібера. Проте це не означало, що вітчизняні економісти не були знайомі з марксистською економічною теорією.
За всієї різноплановості та багатогранності наукових досліджень представників української економічної думки з питань становлення підприємницьких відносин, за різноманітності ідейних і наукових уподобань українських дослідників спільним для них був системний підхід до аналізу та висвітлення означених проблем. Згаданий підхід характеризувався комплексною оцінкою ринкового господарства, намаганням провести мікро-та макроаналіз ринкових зв'язків, простежити їх динаміку, вплив на всі сторони життя суспільства, залучити до економічного аналізу неекономічні чинники (правові, морально-етичні, історичні психологічні, тощо). Тобто в кінці XIX ст. у вітчизняній економічній теорії поступово формувалася інституційна наукова традиція, котра була перервана на національному терені періодом розвитку командно-адміністративної системи, а на Заході вилилася в потужний напрям економічної думки —• інституціоналізм.
Щодо визначень поняття «ринкова», або «капіталістична економіка», то серед представників української економічної думки того часу єдності не було. Дещо пізніше, у 1912 р. визначному австрійському економістові Й. Шумпетеру вдалося дати концентроване визначення ринкового господарства як такого, «де панує приватна власність, поділ праці і вільна конкуренція»
8Антиінфляційна політика держави.
Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні. Негативні соціальні й економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика — маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами. Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати — третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.
9.Виникнення та розвиток економічної теорії, її предмет, методи та функції.
Проблеми економічного життя та економічних відносин вивчаєж така наука як економічна теорія.- це наука про відносини що складаються між людьми в процесі виробництва , розподілу, обміну і споживання.
Предметом економічної теорії є економічні відносини, що скалдаються в процесі використання виробничих ресурсів, їх взаємодія з продуктивними силами із законами економічного розвитку і з діяльністю економічних суб»єктів спрямованих на ефективне задоволення людських потреб.
Предмет економ.теорії вивчає
-безмежні потреби людей. які підлягають задоволення
-обмежені економічні ресурси, які необхідно економно і раціонально використовувати.
-економічні відносини, які становлять економічний базис суспільства
-економічні закони, які регулюють суспільне виробництво і виражають зв»язки між різними суб»єктами виробництва.
Володіння знаннями економ..теорії впливає на вирішення конкретних проблем повсякденного життя: працевлаштування, податкової політики, банківської системи, купівля-продаж, ринкові відносини.
2.Для організації і розвитку бізнесу для тих хто займається підприємницькою діяльністю.
3.На прийняття оптимальних рішень з приводу господарської діяльності різних господарських суб»єктів.
Функції :
-пізнавальна-систематизує знання про розвиток економічних процесів і явищ
-практична – втілення цих знань у практику у розвиток бізнесу
-методологічна –розробка теоретичних основ економічного розвитку
-прогностична- полягає у розробці наукових основ економічного передбачення розвитку
-ідеологічна – відстоювання інтересів, окремих соціальних груп населення і націй.
-виховна- формування громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей.
Методи:
-Метод діалектики- пізнання економічних явищі процесів та їх взаєморозвиток
-Метод наукової абстракції –пізнання економічних явищ і процесів шляхом виокремлення найсуттєвіших сторін певного явища чи процесу.
-Метод аналізу і синтезу застосовується для дослідження економічного явища чи процесу з точки зору його розкладу чи об»єднання.
-Метод індукції і дедукції –сходження від загального до одиничного і навпаки
-Історико-логічний метод- це хар-ка економічних явищ і процесів у певній логічній історичній послідовності.-метод економічного моделювання- це складання різних схем, таблиць, графіків
-Розробка наукової гіпотези- це теоретичні особливості розкриття невідомих явищ і процесів.
10.Проста і розвинута форми товарного виробництва.
Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:
*відкрите господарство;
*озподіл праці;
*непрямі зв'язки.
Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.
По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.
Один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: «Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…».
Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. Відповідно до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці:міжнародний поділ праці (між країнами);загальний (між великими секторами національної економіки: промисловістю, сільським господарством тощо);особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).
По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.
По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво — обмін — споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.
11.Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація.
Потреба- це об»єктивна необхідність людини в чомусь що спонукає її до діяльності. Виявляється у нестачі певних благ та інтересів. За Абрахамом Маслоу потреби класифікують на 5 груп.
I. Фізичні потреби
ІІ Соціальні потреби
ІV Потреби в повазі
V Потреби в самореалізації.
Потреба проявляється в усіх сферах людської діяльності.
Від сфери прояву розрізняють:
-інтел.
-Економічні
-політичні
-творчі
-соціальні потреби
Потреба задовол. в процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб – блага. Блага є уречевлені(вода). Не уречевлені( сон, здоров»я, світло, освіта); економічні, неекономічні.
Економічні потреби - це потреби в економ. благах , носіями економічних благ або послуг є товари і послуги. Якщо людина усвідомила свої економ.. потреби і прагне домогтися їх реалізації шляхом постійн.. конкретної мети, то такі потреби – виявл.. як економ..інтерес. Задоволення економічних потреб здійснюється переважно через ринок, куди маючи гроші вирушає споживач.
Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — повітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування. Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.
12.Сутність ринку, його принципи та функції.
Ринок- це сукупність відносин між людьми, які здійснюються через систему цін. Ринок сприяє вирішенню таких основних завдань: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?- визнає попит.
Принципи функціонування ринку:
-Економічна самостійність суб»єктів ринку.
-Економічна рівність
-Економічна відповідальність
-Свобода вибору.
Функції:
-регулююча
-посередницька
-ціноутворююча
-інформаційна
-інтеграційна
-розподільча
-стимулююча
-функція санацій(очищення)
13.Суспільне виробництво та його фактори. Ефективність суспільного виробництва.
Ефективність суспільного виробництва.
Виробництво – це цілеспрямована діяльність людей які мають на меті створити споживчі блага. Суспільне виробництво передбачає наявність двох факторів : особистий , матеріально – речовий . особистий фактор представляють трудові колективи людкй зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і не матеріального виробництва. Кожен працівник є носієм робочої сили . Робоча сила це здатність людини до праці. Суспільне виробництво за своєю структурою скл з таких елементів : виробництво це поєднання чинників ( земля , праця , капітал, підприємництво, наука)
2 елемент обмін . це рух товарів від виробника до споживача. 3 – й розподіл. Це визначена частка доходу залежно від вкладання виробництва доходів.
4 – й споживання це використання створених благ. В процесі виробництва люди вступають у виробничі відносини які в сукупності із продуктивними силами суспільства утворюють спосіб виробництва. За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють 3 великі сфери.
1 це галузі мат.виробництва де ств.предмети споживання і галузі виробництва, сировина.
2 виробнича інфраструктура , це комплекс галузей які обслуговують основне виробництво(транспорт,торгівля реклама.)
3 соц. Інфраструктура , це не матеріальне виробництво де ств не матеріальні форми багатства які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих , школа , дитсадок, лікарня.
Однією з найважливіших характеристик суспільного виробництва є його ефективність , що показує результативність виробництва. Отже ефективність виробництва це досягнення найвищих результатів при найменших витратах.
14.Сучасний підприємець, його риси та типи.
Центральною фігурою –є підприємець.
Риси підприємця
1.Готовність до ризику
2.Ініціативність
3.Цілестпрямованість
4.Висока інформативність
5.Постійне вивчення ринку.
6.Здатність переконувати людей
7.Комунікативність
8.Чесність
9.Рішучість і т.д.
Підприємець, який прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі.
Існують 3 типи підприємців:
1.Підприємець – власник
2.Підприємець – фен дар
3.Підприємець – менеджер
15.Економічні аспекти глобальних проблем сучасності.
Найзагальніші причини загострення глобальних проблем:
1 швидке зростання народонаселення.
Перенаселення призводить до поступового вичерпання природних ресурсів , підвищення середньої температури , забр. Навк. Середовища.
2 низький рівень впровадження ресурсно та енергозаощаджуючих екогологічно чистих технологій.
Застосування недосконалих технологій ( спалювання нафти, вугілля , природного газу) призвело до того , що в повітрі зростають пило газові викиди , вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає , підвищується температура земної поверхні і розпочинається розтавання льодів Антарктиди.
3 Швидка урбанізація
Зростання мегаполісів супроводжується скороченням с\г угідь , забрудненням земель , вод Дніпра. Втрати від аварії на чорнобильській АЕС також вражаючі.
4 варварське ставлення людини до природи
Вирубування лісів , знищення річок , забруднення шкідливими речовинами прісної води.
Причини глобальних проблем стосовно України :
1 панування відносин капіталістичної власності . 2 панування командно- адміністративної с – ми у колишньому СРСР. 3 широке використання важелів ринкової економіки.
Шляхи розвязання економічної проблеми :
1 швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії.
16.Взаємозв»язок підприємства і власності.
Первинною ланкою розвитку народного господарства є підприємство – це господарська одиниця яка спеціалізується на виробництві і реалізації певних товарів або наданні певних послуг. Заводи , фабрики , шахти , ферми, фірми все це є підприємства на яких відбуваються відносини економічної власності кооперації , спеціалізації , комбінування з іншими підприємствами , а також на яких зосереджена певна сукупність продуктивних сил : засобів праці і робочої сили , землі і т.д.
Розрізняють такі основні види підприємств:
- Державні
- Колективні
- Приватно – капіталістичні
- Індивідуальні
- Сімейні
За сферою діяльності розрізняють:
- Промислові
- Будівельні
- Транспортні
- Фінансові
За розмірами :
- Малі
- Середні
- Великі
За рентабельністю
- Прибуткові
- Збиткові
Функції підприємств
1 мобілізаційна
2організаційна
3 творча
4 соціальна.
Таким чином підприємства є юридичними особами які здійснюють виробничу діяльність в умовах ринкової економіки.
В Україні в результаті реформування відносин на основі роздержавлення і приватизації склалися і законодавчо закріплені такі реформи власності:
- Приватна
- Колективна
- Державна
До 90 –х років 20 ст . В Україні існувала командно адміністративна економічна с – ма . А том у форма власності була суспільною і проявилась у двох т формах.
- Державна
- Колгоспно - кооперативна.
Перехідний період в Україні намітились тенденції ринкового розвитку та перехід до суттєвих змін у відносинах власності. З цією метою було проведено так звану приватизацію – це відчуження держ.власності на користь окремих громадян домашніх госп. Та інших суб’єктів . об’єкти масової приватизації були:
1 майно державних підприємців
2 державний житловий фонд
3 державний земельний фонд .
Певна частина держ. Майна була приватизована безплатно шляхом видачі громад.україни приватизаційних сертифікатів . великі і середні підприємства приватизовувались шляхом перетворення їх в акціонерні т товариства.
Не підлягають приватизації :
Майно органів держ.влади та збройних сил
Золотий і валютний фонд
Атомні електростанції
Залізничний транспорт
Державні матеріальні запаси.