66характеристика основиних факторів формування колективу.
Формування колективу на думку макаренка повинно починатися з педагогічної вимоги.вимог має бути не багато, але учні повинні їх виконувати. Якщо нв то вчитель вирачає авторитет.по друге потрібно організувати загальні збори, де педагог повинен розповість про вимогиі розповісти про перспективи розвитку колективу. Нступний фактор – формування активу класу, далі примноженя та зміцнення традицій, розширення колективних інтересів,суспільна праця,загальношкільний актив, загальношкільні збори, чергування по школі та самообслуговування.
67закон руху колективу стадії його розвитку
.Теорія колективу детально розроблена видатним представником вітчизняної педагогіки А.С. Макаренком А.С. Макаренко сформулировал закон движения коллектива, суть которого состоит в том, что коллектив должен постоянно двигаться вперед, добиваться все новых и новых успехов и оказывать все более сильное влияние на развитие и личностное формирование своих членов. Остановка в развитии коллектива ведет к его ослаблению и распаду. Вот почему в системе коллективного воспитания большое значение имеет организация перспективных устремлений учащихся, постановка перед ними постоянно усложняющихся целей и увлекательных перспектив. «Я убежден, – писал А.С. Макаренко, – что если перед коллективом нет цели, то нельзя найти способа его орга-низации. Перед каждым коллективом должна быть поставлена общая коллективная цель, – не перед отдельным классом, а обязательно перед целой школой» .
68розвиток ідеї та альтернативні погляди на виховання особистості в колективі у вітчизніній педагогіці.
.Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування. У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини. Науковими дослідженнями виявлено три найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло».Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного колективу. Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів. Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритикаВиховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків його членів. Важливо забезпечити своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу, створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів до нових стосунків.
69.Науковий світогляд , його характеристика. Роль знань у формуванні світогляду.
Науковий світогляд - найбільш загальна вища форма свідомості. Він дозволяє особистості правильно сприймати та усвідомлювати явища навколишнього життя, надавати їм об'єктивну оцінку. Світогляд є узагальненим і вищим рівнем ставлення особистості до навколишнього світу і дійовим регулятором її поведінки і діяльності. Він включає в себе й інтегрує соціальні, моральні та естетичні відносини учнів і розглядається як визначальний фактор особистісного розвитку людини. У філософській енциклопедії світогляд трактується як „система поглядів людини на світ в цілому і на своє власне місце в цьому, розуміння і емоційна оцінка людиною смислу її діяльності і ролі людства, сукупність наукових, філософських, політич них, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань та ідеалів людини.Головними структурними компонентами світогляду є наукові знання, погляди, переконання та ідеали людиниНаукові знання — обов'язковий компонент наукового світогляду. Погляди — це судження, умовивід людини, пов'язаний з тлумаченням тих чи інших природних або суспільних явищ, виявленням свого ставлення до цих явищ. переконання — це міцні, засвоєні на певних принципах, життєві позиції людини, "це те, що людина глибоко та емоційно пережила" і що вона готова відстоювати за будь-яких умов. ідеали особистості (від грецького ідеа — образ, уявлення, поняття) — це усвідомлення найвищої досконалості, що стає метою діяльності, життєвим спрямуванням особистості.
70.засоби формування і самовиховання наукового світогляду школярів. структура наукового світогляду . нові взаємовідносини школи і релігіїю
Оскільки світогляд досить складне поняття, що визначається як узагальнена система поглядів людини на світ в цілому і на своє власне місце в ньому, розуміння і емоційна оцінка людиною смислу її діяльності і ролі людства, сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань та ідеалів людини (за М.Д. Ярмаченком), тому його формування є процесом і результатом взаємодії трьох елементів: 1) об'єктивних умов життєдіяльності особистості; 2) цілеспрямованого впливу дії соціальних інститутів, виховання; 3) самовиховання.Розвиток наукового світогляду відбувається у процесі вивчення основ природних, математичних, гуманітарних наук.Не менше значення для формування світогляду мають гуманітарні науки. Таким чином, у формуванні світогляду важливим є вивчення усіх навчальних дисциплін у школі.Формуючи науковий світогляд школярів, необхідно враховувати висновок М.М. Скаткіна про те, що наукові знання стають складовою світогляду лише тоді, коли:піддаються філософському осмисленню;відповідають інтересам особистості, оцінюються нею з точки зору реалізації її інтересів;підтверджуються життєвим досвідом;перетворюються в систему внутрішніх переконань і принципів особистого життя.
71.Григорій Савович Сковорода (1722-1794), людина повинна дійти до щастя через самопізнання. Праці Г. Сковороди відзначаються життєсмисловою орієнтацією. Він вважає, що існує три світи: світ великий — макрокосмос, світ малий — людина і світ символів. Головним у цій тріаді є людина. Цим можна пояснити увагу Сковороди до проблем добра і зла, щастя, сенсу життя й т. ін. Його світогляд — це філософія життя, яка проголошує пріоритет духовно-морального начала як основи людини, суспільства, просякнута загальнолюдськими цінностями, ідеями любові, милосердя, співчуття.Антон Семенович Макаренко (1888-1939) наголосив на важливості світогляду для людини. За його словами: „Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка породжується, коли знання є ґрунтовним".Василю Олександровичу Сухомлинському (1918-1970) як педагогу близькою була проблема формування наукового світогляду. Він доводив, що досягти її вирішення можливо за умов взаємодії трьох факторів — інтелектуального, емоційного та дійово-практичного. Таким чином, поняття „світогляд" видозмінювалося разом зрозвитком суспільства, важливість його формування в особистості наголошувалася багатьма видатними людьми. Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870), розробляючи вчення про народність виховання, відзначав, що кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Головне місце в розвитку особистості відводив вихованню моральності. Моральні звички, їх формування вважав набагато важливішими, ніж розвиток розуму, бо вони роблять людину гуманною, чесною, скромною, слухняною, формують повагу до старших, відчуття власної гідності, почуття обов'язку, волю.
72. 73.Основні підходи, завдання і зміст морального виховання в загальноосвітній школі. Історичний аспект морального виховання. Методи морального виховання школярів.Китерії моральної вихованості школярів.Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.
Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високороз-виненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес.Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.Возведена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс.Якщо мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосом совісті») постає як моральність.
Моральність — втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше. Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості — типові риси поведінки особистості.Основу морального виховання становить етика (від грец. еіпіка — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі.Характерною особливістю морального становлення особистості є врахування її менталітету (ментальності) — специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого «соціального успадкування». Вирішальною у цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:
— сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;
— педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;
— освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);
— діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);
— засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.);
— діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо);
— соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.
У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне — забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
Дотримання моральних норм співжиття потребує самоорганізації, самодисциплінованості особистості. У її формуванні велике значення має навчально-виховний процес у школі. Шкільна дисципліна — це дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке и організоване виконання ними своїх обов'язків, дотримання традицій тощо.Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується на почутті обов'язку та відповідальності.Обов'язок — усвідомлення особистістю громадських і моральних вимог.Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з суспільними нормами, законами.У вихованні свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності важливою є спільна робота вчителів і вихователів, спрямована на засвоєння учнями правил поведінки в школі, їх прав та обов'язків, формування в них потреби постійно дотримуватися їх, створення оптимальних умов для свідомої діяльності, а головне — постійний тактовний контроль за поведінкою учнів, чіткі та безкомпромісні вимоги.Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через брак життєвого досвіду або з інших причин. Тому педагог має вміти прощати помилки, допомагати дітям знаходити оптимальні рішення у складних життєвих ситуаціях.Моральне виховання — це невід'ємна складова цілісного педагогічного процесу, компонентами якої є організація різноманітної практичної діяльності учнів і формування у них моральних ставлень.Основою змісту морального виховання дитини є ставлення, які вона реалізує у своїй етично-діяльнісній сфері. Мірою реального та потрібного суспільству типу моральних відносин виступає ідеал особистості. Він визначає близьку та далеку перспективу для виховання і самовиховання. Ідеали є різні: створені на основі багатства народної мудрості (від Котигорошка до героїв народних дум, борців за волю народу і справедливість); ідеали особистості, що їх пропонують кращі представники нації (Г. Сковорода, Т. Шевченко, Леся Українка, Г. Ващенко, І. Франко, О. Довженко); християнський ідеал; "буденний" ідеал (батько, товариш, учитель).Ідеал має дві основні форми. З одного боку, він — побудована суспільством модель людини вищого рівня буття, "сильна ідея", ідеальний образ її суті. В ідеалі відображено все найкраще, що існує та розвивається в особистості та суспільстві. Це — теоретична форма ідеалу. З іншого боку, існує первинна форма ідеалу як відображення живої дійсності, реальної живої людини, поведінку якої наслідують.Ідеал — це творчо усвідомлена мислителями модель майбутньої людини. Ідеальне завжди відповідає своїй епосі. Ідеали належать їй не тільки генетично, але й функціонально. Вони слугують критичною корективою для регулювання поведінки кожної людини.Визначені вище поняття становлять теоретичну основу морального виховання і самовиховання особистості.Завдання морального виховання: послідовне прилучення дітей і підлітків до моральних норм суспільства. 2.Формування позитивного морального досвіду дітей, що конкретизується у моральних звичках і вчинках. 3.Спрямування свідомості і почуттів школярів на оволодіння і реалізацію у повсякденній поведінці моралі суспільства. 4. Формування морального обличчя особистості як члена суспільства на кращих традиціях українського народу.
74.Завдання та зміст громадського виховання.Шляхи здійснення громадського виховання.Концепція громадського вховання. Громадянське виховання — формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи.Одним із критеріїв і результатів громадянського виховання є громадянськість особистості, яку складають моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві.Виховання громадянина має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, культури міжетнічних відносин, планетарної свідомості, правосвідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до природи, моральності, культури поведінки особистості.Ефективність громадянського виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. Провідна роль належить предметам соціально-гуманітарного циклу: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі, активним методам навчання, спрямованим на самостійний пошук, формування критичного мислення, ініціативи й творчості.Застосування форм і методів громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні (лат. cognitio — знання, пізнання), нормативні та поведінкові норми, вміння міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, аналізувати проблеми, робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати вмінь та навичок адаптації, захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізовуватися тощо.Метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина,патріота,професіонала,людини з пртаманними їй особистісними якостями ( рисами характеру,світоглядом,способом мислення, почуттями, вчинками,поведінкою),спрямованими на демократичний розвиток суспільства в Україні та влвсний розвиток. При формуванні змісту громадського виховання необхідно враховувати такі принципи: 1. Особистісно орієнтований – при якому в центр навчально-виховного процесу ставляться особист і інтереси людини. 2. Особистісно-соціальний – який гармонізує інтереси людини та суспільства і його інституцій. 3.Конкретно історичний, що допомагає розробити зміст освіти відповідно до конкретних історичних завдань,актуальних на певних етапах розвитку суспільства, його демократичних і державотворчих процесів,формування громадського суспільства необхідності національного відродження. 4. Діяльнісний, згідно з яким у людини формуються навички соціальної активності, апробуються на практиці певні громадські цінності. 5. Системний, який забезпечує розуміння цілісного, багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного і взаємообумовленого процесу виховання в його постійному розвитку.
75.Мета, завдання і зміст трудового виховання у сучасній школі.Види праці в школі та форми організації трудовиї справ школярів. "трудове виховання — це виховання з допомогою праці Воно має своїм завданням підготовку людини до трудової діяльності. Трудове виховання є складовою частиною загального процесу виховання"'.У сучасному українському педагогічному словникові трудове виховання визначається „як система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їх загального розвитку до трудової діяльності"Завдяки опорі на творчу продуктивну працю, освітня галузь позитивно впливає на інтелектуальний і духовний розвиток дітей, з погляду теорії діяльності, особливістю цієї освітньої галузі є тісне поєднання навчання з продуктивною працею. Всі знання, які здобувають учні, відразу ж знаходять застосування, а вся практична діяльність є суспільно корисною. Навчання, при якому теорія пов'язується з продуктивною працею, має якісно іншу загальноосвітню і виховну цінність. Такий зв'язок забезпечує розширення і закріплення знань, підтверджує їхню доцільність, забезпечує когнітивно-діяльнісний компонент виховання. Особливістю практичної діяльності школярів в освітній галузі є її продуктивний, а не тренувальний характер. Це позитивно впливає на мотиваційну основу навчання, дозволяє залучити до активної діяльності всіх без винятку учнів. Отже, завдання трудового виховання „полягає в підготовці школярів до майбутньої трудової виробничої і суспільно-корисної, навчальної і обслуговуючої діяльності, у професійному самовизначенні згідно з їхніми особистісними інтересами, потребами виробництва і ринку праці'". В цьому полягає загальноосвітній сенс освітньої галузіСучасна загальноосвітня школа передбачає такі види трудової діяльності школярів, як: 1) навчальна праця; 2) суспільно корисна праця; 3) самообслуговуюча праця; 4) продуктивна праця .З-поміж інших основним видом трудової діяльності школярів вважається їхня навчальна праця. К.Д. .Ушинський відзначав, що навчання — найскладніша праця, яка забезпечує формування особистості, надає їжу для розуму і душі, формує характер, розвиває І порчі здібності.Суспільно корисна праця, хоча і не спрямована безпосередньо на створення матеріальних цінностей, однак припускає участь школярів у справах, що приносить користь людям, тобто формує високі морально-соціальні мотиви і водночас приносить задоволення самим учням, викликає у них радість, сприяє позитивному ставленню до праці і людей праці, формуванню певних навичок праці. Завдання трудового виховання полягає в підготовці школярів до майбутньої трудової виробничої і суспільно-корисної, навчальної і обслуговуючої діяльності, упрофесійному самовизначенні згідно з їхніми особистісними інтересами,потребами виробництва і ринку праці.
76.Ідеї морального і трудового виховання у зарубіжній педагогіці (Дж.Локк, Й.Г.Песталоцці, Р.Оуен,К.Маркс,Г.Кершенштейнер, Д.Дьюї).
"трудове виховання — це виховання з допомогою праці Воно має своїм завданням підготовку людини до трудової діяльності. Трудове виховання є складовою частиною загального процесу виховання"'.У сучасному українському педагогічному словникові трудове виховання визначається „як система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їх загального розвитку до трудової діяльності"^.Проблема трудового виховання посідає в історії педагогіки і школи особливе місце. Вона постала ще тоді, коли людство тільки почало нагромаджувати знання про природу і суспільство.Італійський педагог Вітторіно да Фельтре (1378-1446) організував школу нового типу "Будинок радості", в якій праця стала дійовим фактором усебічного розвитку особистості. Однак, окремо працю, саме як основу і фактор виховання людини, проголосили відомі соціалісти-утопісти Томас Мор і Томмазо Кампанелла, а пізніше — Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та ін. їхні погляди щодо трудового виховання були спрямовані па омрогестування гноблення людини людиною, на обгрунтуванняпоєднання розумової та фізичної праці як основи іювноцінмого розвитку особистості.Так, на думку видатного чеського педагога Я.^. Коменського (1592-1670), трудове виховання має носити безперервний характер і формувати у дітей потребу, бажання і вміння працювати. З цією метою необхідно привчати їх до постійної посильної праці у системі різноманітних трудових завдань, щоб весь час дітей був зайнятий навчанням, працею або розумними розвагами. Головним методом формування трудових навичок, звички до праці Я. Коменський вважав вправи. На думку педагога, навчати праці треба самою працею, діяльністю, а не повчанням. Тому радив ще з дитинства формувати у дітей економічні пізнання, розуміння сутності управління (спочатку — домашнім господарством); у школі рідної мови ознайомлювати дітей з усіма загальними ремісничими прийомами; після опанування латинської школи — організовувати публічні іспити щодо схильності учнів до тієї чи іншої професії. Бурхливий економічний розвиток спонукав англійського філософа і педагога Длс. Локка (1632-1704) до розробки програми з трудового виховання джентельмена-ділка, який уміє розумно, обачливо і вигідно вести свої справи, які приносять обопільну користь суспільству і особистості, з цією метою у книзі "Думки про виховання" рекомендував вивчати різні види трудової діяльності людей: столярні і теслярські ремесла, бухгалтерію, сільське господарство тощо. Вважав, що ремесло завжди може стати в пригоді діловій людині; воно корисне ще й тим, що запобігає шкідливим наслідкам від неробства.Так, основа трудового виховання, за Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), — це обов'язковість розвитку всіх природних сил і задатків людини, однак тільки із ура^о^ванням її біологічної природи й особистого життєвого досвіду. Приклад такого природного, або "вільного виховання" Ж.-Ж. Руссо виклав у своєму педагогічному трактаті "Еміль, або Про виховання". Важливим засобом трудового виховання педагог і філософ вважав ручну працю: землеробську, столярну, ковальську тощо.Послідовник Ж.-Ж. Руссо, швейцарський педагог Й.Г. Песталоцці (1746-1827) навпаки виходить не з самої біологічної природи дитини, а з потреб суспільно-громадського життя. Тому мета трудового виховання, на його думку, полягає в тому, щоб розвинути в гармонійному поєднанні фізичну, розумову і моральну сторони особистості і формувати на цьому ґрунті працьовитого трудівника, корисного суспільству. Свої погляди щодо цього він виклав у своїх працях "Лінгард і Гертруда", "Як Гертруда вчить своїх дітей" та ін. У своїй практичній діяльності Й.Г. Песталоцці вперше поєднує навчання з продуктивною працею, хоча й з акцентом на ремісництво.Трудове виховання у Р. Оуена (1774-1858), англійського соціаліста-утопіста, було спрямовано на опанування учнями основ якогось ремесла (професії), поєднання навчання дітей із їхньою продуктивною працею на промисловому виробництві. Важливість цієї позиції полягає в акцентуації у трудовому вихованні на продуктивній виробничій праці, результатом якої є товар, виготовлений руками учнів, бо саме він збагачує життя суспільства. Головний момент у цьому процесі — вироблення об'єкту матеріальної культури у поєднанні з навчанням. Це—один із провідних факторів всебічного і гармонійного розвитку особистості.
77-78.Мета і завдання естетичного виховання, його зміст.Естетичне виховання школярів на уроках і в позаурочний час.Джерела естетичного виховання.Форми і методи естетичного виховання школчрів.естетичне виховання можна визначити як цілеспрямований і систематичний процес формування естетичного ставлення людини до реальної дійсності, умінь адекватно сприймати, правильно розуміти й оцінювати красу в природі, мистецтві і суспільстві, а також розвиток здібності створювати прекрасне, перетворювати світ за законами краси.Основні завдання естетичного виховання:— формування естетичних знань, суджень, оцінок особистості;— пробудження її естетичних почуттів, формування естетичних смаків і ідеалів;стимулювання естетичної діяльності і формування художніх творчих здібностей людини;формування інтелектуальної й емоційної чуйності особистості по відношенню до об'єктів естетичного сприйняття;розвиток здатності помічати, виділяти й оцінювати прекрасне.Джерелами естетичного виховання є мистецтво, природа, наука, праця. Характеристика основних джерел естетичного виховання і визначення специфіки їх упливу на людину міститься в роботі І. Гончарова'.
Система естетичного виховання у школі охоплює навчальний процес, позакласні заняття, позанавчальну діяльність учнів у розмаїтті її форм.Роль естетичного виховання у розвитку сучасної людини без перебільшення висока. Адже сучасна освітня система, що стрімко розвивається в умовах інформаційно-технократичного суспільства, має високу потребу саме в художньо-естетичному вихованні
Шляхи та засоби естетичного виховання у навчальній діяльності:робота з основними естетичними категоріями ("прекрасне" і "потворне", "трагічне" і "комічне") та поняттями (симетрія, пропорційність, гармонія, форма, ритм);оцінка відповіді школярів за естетичними критеріями (послідовність, виразність, образність, наявність особистісного ставлення);формування особистісного ставлення учнів до навчального матеріалу, а через нього — до різних явищ дійсності; використання засобів мистецтва;активізація художньо-творчої діяльності учнів у процесі навчання (інсценування, драматизація, театралізація);створення емоційної ситуації (використання прийомів зацікавлення, апелювання до особистого досвіду школярів);пробудження образного мислення;вплив естетичної культури вчителя.Шляхи та засоби естетичного виховання в позаурочний час:поглиблення естетичних аспектів роботи гуртків і факультативів;посилення естетичного аспекту трудової та соціальної діяльності (залучення школярів до участі в русі милосердя, реставрації меморіальних місць, пам'яток старовини, робота в краєзнавчих пошукових експедиціях тощо);використання засобів народознавства і народної педагогіки в естетичному вихованні школярів (діяльність Малих академій народних мистецтв, університетів народознавства, фольклорно-етнографічних дитячих колективів, вертепів, театралізоване втілення на шкільній сцені народних обрядів тощо);залучення учнів до колективних творчих справ естетичного спрямування (концерти, літературно-художні конкурси, естафета мистецтв, театралізована гра "Турнір лицарів" та ін.);урізноманітнення форм їцдожньо-творчої діяльності школярів на основі поєднання традиції й інновації. Можливі форми організації: кінцівка пісень; концерт-'блискавка"; ляльковий теагр; театр-експромт; гра-імпровізація; літературно-художній конкурс; художньо-літературний журнал; пам'ятник літературному герою; музична (театральна, літературна) вітальня; турнір знавців поезії; естафета улюблених занять; естафета-"ромашка"; музичний ринг; исчір пісні (поезії, музики); вечір казки; вечір творчого портрету; день гіюрчості; картинна галерея; веселий експрес тощо.вимоги-критерії:Утвердження цінності дитини як творчої особистості й невід'ємної органічної частки виховного простору.Наявність і якість естетичного ставлення суб'єктів вихо-нання до дійсності.Естетизація виховуючих відносин, краса педагогічної діїЕстетичний пошуково-дослідницький характер діяльності учителя й учня.Цілісне освоєння світу суб'єктами виховання у єдності наукового і художньо-образного пізнання.Оптимальне поєднання у виховному процесі основних видів діяльності: пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, спілкування, художньо творчої— в їх нерозривній єдності;Спрямованість школяра й учителя на саморозвиток, са-мондосконалення, уміння рефлексувати свою діяльність.Єдність зусиль усіх суб'єктів виховного простору (школярів, учителів, адміністрації школи, батьків, позашкільних організацій і т. д.) в естетичному вихованні школярів.
79.Мета, Завдання, зміст фізичного виховання школярів.Форми та основні засоби фізичного виховання.Уроки футболу.Фізичне виховання — складова частина загального виховання; соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров 'я й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та умінь. Здійснюється в єдності з розумовим, моральним, трудовим та естетичним вихованням.Таким чином, метою фізичного виховання є оволодіти основами особистої фізичної культури, що становить єднісгь знань, потреб і мотивів, оптимального рівня здоров'я, фізичного розвиті, різнобічного вдосконалення рухових (координаційних і кондиційних) здібностей, уміння здійснювати власну рухову, фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність. На відміну від інших галузей культури, феномен культури фізичної полягає перш за все в тому, що вона найприроднішим шляхом поєднує біологічне та соціальне в людині. Водночас у традиційному розумінні фізичне виховання як цілісна система об'єднує три основні компоненти змістової структури; оздоровчий (оптимізація форм і функцій організму людини); розвивальний (підвищення рівня рухових здібностей); освітній (розширення й удосконалення обсягу знань, рухових навичок і вмінь). У межах цих складників реалізуються такі функції фізичного виховання як соціально-педагогічного процесу:виховна — полягає у забезпеченні особистісно-ціннісного ставлення до фізичної культури як складника культури загальної на основі формування відповідних індивідуальних якостей;освітня — набуття комплексу знань, умінь і навичок у сфері фізичної культури;розвиваюча — удосконалення рухових властивостей і фізичних станів людського організму;оздоровчо-гігієнічна функція — охорона й укріплення здоров'я;просвітницька — залучення до цінностей здорового способу життя, ствердження пріоритетності здоров'я як найвищої людської вартості та підвищення масовості спорту.У сучасних умовах виникає новий вид виховання засобами спорту, змагання, тренувальних навантажень, який забезпечує становлення спортсмена, здатного досягати значних спортивних результатів і бути особистістю у найвищому розумінні цього слова. В традиційному розумінні фізичне виховання як цілісна система обєднує три основні компоненти змістової структури:оздоровчий (оптимізація форм і функцій організму людини), розвивальний (підвищення рівня рухових здфбностей), освітній (розширення і удосконалення обсягу знань, рухових навичок і вмінь.).У межах цих складників реалізуються функції фізичного виховання як соціально-педагогічного процесу: 1.Виховна- полягає у забезпеченні особистісно-ціннісного ставлення до Фіз.культури як складника культури загальної нна основі формування відповідних індивідуальних якостей. 2.Освітня – набуття комплексу знань,умінь і навичок у сфері фізичної культури. 3.Розвиваюча – удосконалення рухових властивостей і фізичних станів людського організму. 4. Оздоровчо-гігієнічна – охорона й укріплення здоров’я. 5. Просвітницька – залучення до цінностей здорового способу життя. Пріоритетність здоровя як найвища людська ціннісь. Угода між Міністерством освіти і науки і Федерацією футболу (2001 2002 навчального року запровадження третього на тиждень уроку фізичної культури - уроку футболу.
80 Проблема взаємодії школи і сім’їв історії педагогіки та сучасності (Я.А.Коменський. О.В.Духнович, С.Ф.Русова, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський) Спільна робота школи і родини грунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.
1. Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення сім'ї у фізичному й духовному становленні особистості й суспільства. Родинне виховання є природною і постійно діючою ланкою виховання. У сім'ї закладається основа особистості: її світогляд, національна самобутність, моральність та інші важливі якості і властивості. Тому без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у суспільному вихованні підростаючих поколінь.
2. Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні педагогами і батьками місця кожної сім'ї у суспільно-державній системі. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.
3. Принцип демократизму означає встановлення партнерських взаємин між школою і сім'єю у вихованні дітей. Сьогодні батьки можуть брати участь у вирішенні тих питань, до яких традиційно їх не допускали, - вибору предметів для навчання, визначення обсягів їх вивчення, складання навчальних планів, зміни термінів і тривалості навчальних семестрів і канікул, вибору профілю школи, виробленню внутрішкільних статутів, розробці системи заходів по забезпеченню дисципліни, праці, відпочинку, харчування, медичного обслуговування школярів, системи заохочень і покарань тощо.
Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які мають різні назви - батьківські комітети, ради, конгреси, асоціації, асамблеї, президії, клуби і под. Кожне з таких об'єднань має свій статут (положення, регламент, план), яким визначаються головні напрями діяльності, права та обов'язки учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається єдиний план спільної діяльності сім'ї, школи і громадськості. А там, де перейшли до більш тісної інтеграції шкільного і сімейного виховання, створюються комплекси "школа - родина".
4. Принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків. Він спрямовує класного керівника, вчителя, на: а) дії і заходи, які зміцнюють і підвищують авторитет батьків. Єдиновірною нормою взаємин педагогів і батьків є взаємна повага. Обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення задовольняють обидві сторони, розвивають у них почуття власної відповідальності, громадянського обов'язку;
б) прояв довіри до виховних можливостей родини, підвищення рівня її педагогічної культури і активності у вихованні;
в) педагогічний такт, неприпустимість грубого втручання в життя сім'ї;
г) життєстверджуючий, оптимістичний настрій у вирішенні проблем виховання, опору на позитивні якості дитини, сильні сторони родинного виховання, орієнтацію на успішний розвиток особистості.
5. Принцип ретроспективності ( лат. retro - назад, spactare - дивитись) орієнтує на осмислення і використання історичного досвіду виховання в українській родині. Цей досвід повинен використовуватись, насамперед, для виховання поваги і відданості своїм батькам, сім'ї, родині; для шанування культу предків, традицій і звичаїв народу; розуміння і відчуття духовної єдності поколінь; формування національної гідності і честі, основ вселюдської і народної моралі, готовності до праці в умовах ринкових відносин, повноцінного естетичного, фізичного та інтелектуального розвитку.
6. Принцип педаголізації батьків передбачає, що одним із головних завдань школи залишається організація і здійснення педагогічного всеобучуФорми і методи роботи вчителя, класного керівника з батьками бувають індивідуальними і колективними. Провідна роль належить індивідуальним формам роботи: відвідуванню сім'ї учня, пропаганді сімейного виховання, виконанню батьками педагогічних доручень, педагогічним консультаціям.
Відвідування сім'ї учня допомагає з'ясувати умови життя школяра, загальну та педагогічну культуру родини, ознайомитися з досвідом виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до учня. При цьому важливо дотримуватися двох умов:
1) відвідування сім'ї повинно здійснюватись за запрошенням. Адже не кожен час є зручним для відвідування родини учителем: раптова його поява може збентежити батьків, зайнятих тими чи іншими справами; у них у той час можуть бути родичі, гості; врешті, він може й не застати батьків дома;
2) до відвідування потрібно готуватись. Підготовка полягає у визначенні найцікавішого, найкращого у своїх вихованцях. Це цінне слід осмислити і оцінити так, щоб психологічно тонко і педагогічно правильно прозвучали слова вчителя.
Другою формою встановлення контактів із сім'єю, батьками є пропаганда сімейного виховання. З цією метою класний керівник може використати багатий матеріал журналів "Сім'я", "Світ сім'ї", "Журнал для батьків", "Обдарована дитина" та іншу літературу з сімейно-шкільного виховання.
Встановленню контактів сприяє спілкування батьків і класного керівника у процесі виконання батьками педагогічних доручень. Це може бути керівництво гуртком за інтересами, дитячим клубом, об'єднанням за місцем проживання, спортивною секцією; сприяння у проведенні екскурсій, в організації зустрічей з цікавими людьми; у створенні класної бібліотеки; участь у розвитку і зміцненні матеріальної бази школи, у вирішенні господарських завдань тощо.
81. Педагогічні основи, зміст, методи, та форми позакласної та позашкільної роботи з учнямиУ вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей важлива роль належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час, яку називають позакласною та позашкільною.
Позакласна робота - різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.
Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей завдяки добровільній участі у різноманітній діяльності (обговорення книг, кінофільмів, екскурсії, змагання, конкурси, свята тощо).
Позашкільна робота - освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.
Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.
Завдання позакласної та позашкільної роботи полягає в закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання, застосуванні їх на практиці; розширенні загальноосвітнього кругозору учнів, формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організації дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширенні виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.
її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.
Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на використанні загальних і специфічних принципів виховання" серед яких виокремлюють:
а) добровільний характер участі. Учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес;
б) суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва; .
в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід враховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;
г) розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатівської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру (створення нових приладів, удосконалення наявних) приділяти особливу увагу творчому підходу до справи тощо;
ґ) зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури - під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором;
д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу передбачає використання пізнавальних та комп'ютерних ігор, демонстрування цікавих дослідів та ін.
Специфічні принципи позакласної та позашкільної роботи спрямовані на пробудження ініціативності, творчості учнів, реалізації їх потреб у діяльності, яка становить для них непересічний інтерес.
Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи
Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові), індивідуальні.
82.Упровадження інновацій як чинник єдності педагогічної теорії та освітньої практики.Систематичні дослідження проблем позанавчальної роботи у Вітчизняній педагогіці розпочалися у 20-ті рр. XX ст. У педагогічній спадщині П.П. Блонського, Н.К. Крупської, А.С. Макаренка, С.Г. Шацького ґрунтовно розкривається значення позакласної і позашкільної роботи у вирішенні завдань виховання і навчання підростаючого покоління, висвітлюються найважливіші аспекти методики проведення позанавчальної роботи: зміст, організація, форми, методи, планування тощо.Позакласна і позашкільна робота відіграє виключну роль у вирішенні багатьох виховних і навчальних завдань. Педагогічно організовані заняття у вільний час створюють умови для виявлення, задоволення і розвитку інтересів і нахилів кожного учня, для розвитку творчих здібностей школярів. На цій основі порівняно легко вирішуються проблеми профорієнтації учнівської молоді. Заняття різноманітних гуртків: предметних, технічних, молодіжних і спортивних створюють надзвичайно сприятливі умови для індивідуалізації та диференціації навчально—виховного процесу, для досягнення успішне не лише в розумовому розвитку, але також і в моральному, фізичному, трудовому й естетичному вихованні.Спеціальні дослідження (Г.Е. Костяшкін, П.Н. Макаєв, П.Н. Солохо, К.А. Ширкевич та ін.) свідчать, що позакласні і позашкільні заняття дають можливість успішно розвивати інтелектуальні здібності й особливості учнів (мислення, спостережливість, увагу, пам'ять, уяву), вдосконалювати навички навчальної праці (письма, читання, розв'язування задач, обчислень, алгебраїчних перетворень, вимірювань геометричних і фізичних величин тощо). Тим самим позакласні заняття сприяють досягненню успіху в навчанні школярів.Надзвичайно важлива роль належить позанавчальній роботі в попередженні та подоланні недисциплінованості учнів, правопорушень неповнолітніх. У зв'язку з цим слід зазначити, що недоліки в організації вільного часу школярів, учнів ПТУ та інших навчальних закладів, формальне ставлення педагогів до проведення позакласної роботи є основними причинами недисциплінованості та неуспішності учнів, а також правопорушень неповнолітніх.У число актуальних завдань позакласної і позашкільної роботи необхідно включити також профілактику соціальних патологій неповнолітніх (алкоголізму, наркоманії, проституції"), розповсюдження яких набуває загрозливого характеру.Позакласна робота дає можливість досягти успіху не лише педагогічним колективам шкіл, але й окремим учителям. Досвід передових учителів переконливо підтверджує думку відомого методиста-географа М.М. Баранського про те, що позакласна робота як форма боротьби з неуспішністю "в усіх відношеннях краща від інших форм і, треба прямо сказати, „вигідніша" для вчителя"'
83. Проблема дисципліни в концепціях авторитарного та «вільного» виховання ( К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Ж.-Ж.Русо,Л.М. Толстой). Авторитарне виховання - воспитат. концепція, що передбачає підпорядкування вихованця волі вихователя. Пригнічуючи ініціативу й самостійність, А. в. перешкоджає розвитку активності дітей, їх індивідуальності, веде до виникнення конфронтації між вихователем і вихованцями. А. в. переважає в умовах панування авторитарних, тоталітарних форм правління й политий, режиму. Виступу проти А. в. почалися в епоху переходу від середньовіччя до нового часу. В 18 ст. на противагу А. в. Ж. Ж. Руссо висунув концепцію природнього виховання, засновану на ідеї естеств. права людини на волю й вільний розвиток. Елементи А. в. характерні для ряду педагогічних систем. У системі «виховання джентльмена» Дж. Локка А. в. панує доти, поки в дитини не сформована самокоштують, воля. Великі рад. педагоги Н. К. Крупская, С. Т. Шацкий, В. А. Сухомлинский і ін. виступали проти А. в. А С. Макаренко характеризував «авторитет придушення» як « найстрашніший сорт авторитету». Совр. рух педагогів-новаторів протиставляє А. в. педагогіку співробітництва. “Педагогіка вільного виховання“ – одна з найбільш загальних концепцій реформаторської педагогіки. Елементи цієї концепції проникають практично в усі інші педагогічні напрямки. У своїй педагогічній концепції він відкидав сучасну йому освітньо-виховну систему. Замість неї вважав необхідним ввести демократичну систему, яка повинна сприяти виявленню в дитини обдарувань, закладених природою. Виховання буде сприяти розвитку дитини лише в тому випадку, якщо набуде природного, природовідповідного характеру, буде прямо пов’язано з природним розвитком індивіда і спонукатиме його до самостійного набуття особистого досвіду і знань. Отже, центральним пунктом концепції Руссо виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Він вважає, що вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу
84.Причини не дисциплінованості. Особливості виховної роботи х дітьми зони ризику.Попередження і подолання педагогічної занедбаності, бродяжництва та правопорушень школярів. У практиці роботи школи трапляються випадки, коли використовувані педагогами засоби виховного впливу не забезпечують нормального розвитку деяких дітей. Здебільшого це буває тоді, коли вчителя мають справу з дітьми, яких прийнято називати “важковиховуваними” і “педагогічного занедбаними”. Поведінка і характер важковиховуваних дітей складаються, як правило, під впливом гострих конфліктів з оточенням несприятливих умов морального життя в сім’ї сварки батьків, пияцтво, розлучення та ін.). В зв’язку з цим у колективі вони посідають невідповідне своєму прагненню місце, їхні стосунки з учителями й учнями стають емоційно напруженими, все більш загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведінки з переважанням агресивності і негативізму. Конфлікти учня з оточенням можуть набрати різних форм, але найбільш типовими серед них є: а) конфлікт з учителем, який не зрозумів учня, образив його, виявив безтактність, грубість, несправедливість; б) конфлікт з колективом школярів, що виникає тоді, коли з тих чи інших причин, у прихованій чи відкритій формі колектив принижує учня або й бойкотує його і, нарешті, в) конфлікт з сім’єю, доведений до такого ступеня, коли учень своє негативне ставлення до рідних переносить на взаємини з усіма іншими людьми і, в першу чергу, - з учителями і товаришами. Перевіреним і виправданим практикою способом залучення всіх без винятку дітей і підлітків до активної участі в житті учнівського (класного, а потім і загально шкільного) колективу є організація товаришування ат виконання громадських доручень. Учневі, який так чи інакше “випадає із норми”, учитель і колектив спеціально добирають доручення, обережно, тактовно допомагають успішно виконати і з максимальною доброзичливістю оцінюють зроблене. Враховуючи надмірну емоційність ат імпульсивність важковиховуваних учнів, їм слід доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає тривалого часу, але дає виразні, помітні і важливі для колективу наслідки. Хорошою оцінкою виконаної роботи учнівський колектив висловлює довіру до свого товариша, морально підтримує його, викликає в нього задоволення (спочатку, можливо і мало помітне) і бажання ще краще виявити себе. Підозріле і вороже ставлення “важкого” учні до колективу змінюється на терпиме, а далі й на позитивне, він поступово навчається поважати думку товаришів у дорожити нею. Збудження позитивних емоцій А.С. Макаренко вважав запорукою реальних змін у громадській позиції вихованців. Важковиховувані діти вчаться, як правило, погано, двійка є постійним супутником їхнього шкільного життя. Ця відсутність успіху породжує у надмірно емоційних дітей протест. Переживання ж успіху змінює позицію учня. Відомий радянський фізіолог В.М.Введенський переконливо довів, що успіх у діяльності є потребою людини. Почуття успіху відкриває шлях до самоутвердження учня в колективі, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання своїх вад і докорінної зміни своєї поведінки.
85.Виховання школярів на національних традиціях українського народу.Регіональні традиціїтта їх виховний потенціал. Традиційне українське родинне виховання – це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків і народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Тому виховний потенціал традиційної української родини виводимо в першу чергу з приорітетних її основ, місця, функцій, покликання й призначення у житті кожної людини. Функції сім’ї надзвичайно благородні і різноманітні: відтворення і продовження роду людського, виховання дітей, організація домашнього господарства й побуту, забезпечення й передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей, життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя. У сім’ї, яка народжує дітей, закладає основні підвалини виховання і формування характерів, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструмент. Вона є тим могутнім соціальним феноменом, найтісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних зв’язків. Багатовіковим людським досвідом доведено, що, по-перше, рівень родинного виховання зумовлюється станом самої родини. По-друге, родинне виховання має національний характер. Недарма кажуть, що коли міцна родина, то й держава сильна. По-третє, оптимальне його здійснення відбувається у родині традиційній, за умов державної самостійності народу. Тому потенціально могутньою у виховному відношенні є українська традиційна родина з українським вихованням дітей та молоді Звернувшись до глибин народної педагогіки, ми маємо почерпнути з них найголовніше – шанобливе ставлення до свого роду та предків, глибоку пошану та довіру до батьків, збереження статусу родини, як основного осередку виховання та розвитку людини, гармонійність стосунків у шлюбі, привчання дітей до праці, прищеплювання любові до рідного краю та домівки. Лише взявши за основу традиційне українське виховання, можна зміцнити та повернути домінуючий статус сім’ї у формуванні та розвитку духовності людини та держави загалом. Тому ще раз варто наголосити на необхідності використання народних традицій у навчальних закладах і безпосередньо у сімейному вихованні. Можна проводити різноманітні виховні заходи, присвячені українським традиціям або святам Також доцільним є використання текстів на тему національної обрядовості чи традицій як дидактичного матеріалу на уроках української мови, літератури та народознавства. З метою впровадження народних традицій у виховний процес варто використовувати у школі нестандартні форми проведення уроків із української мови, літератури, історії, географії, біології, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний урок-конференція, усний журнал, урок - узагальнення знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-концерт.)позаурочних заходів, що сприятимуть поглибленому вивченню української мови, усної народної творчості, літератури, етнографії: свято української мови, літературна гра, літератур-но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'яті, вечір-реквієм, фольклорне свято.Школа, а тим більше батьки мають прищеплювати любов до прекрасного, любов до своєї родини, до осмислення учнями тієї діяльності, якою займаються батьки, до правильного розуміння родинних звичаїв. обрядів, до засвоєння таких культурних цінностей, як вивчення дитячого фольклору, народних ритмічно-ігрових рухів, календарно-обрядових та лірично-побутових пісень, казок, загадок, оповідань тощо.
86. Керівництво навчально-виховною роботою школи.Функції директора школи,його заступників.Педагогічна рада школи, зміст і організація її роботи.Керівництво роботою загальноосвітньої школи здійснюють директор, його заступники з навчальної та виховної роботи, помічник директора з господарської частини, їхні права та обов'язки визначені Положенням про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад. Директора середньої загальноосвітньої школи призначає і звільняє її засновник або уповноважений ним орган. Директор школи виконує такі обов'язки: — забезпечує реалізацію державної освітньої політики, діє від імені навчально-виховного закладу; — розпоряджається в установленому порядку шкільним майном і коштами, затверджує за погодженням з радою навчально-виховного закладу кошторис та забезпечує його виконання, укладає угоди, відкриває рахунки в установах банків і є розпорядником кредитів; — видає в межах своєї компетенції накази та розпорядження, обов'язкові для всіх учасників навчально-виховного процесу; — організовує навчально-виховний процес, здійснює контроль за його ходом і результатами, відповідає за якість і ефективність роботи педагогічного колективу, за дотримання вимог охорони дитинства і праці, створює необхідні умови для участі учнів у позакласній та позашкільній роботі; — за погодженням з радою навчально-виховного закладу призначає і звільняє своїх заступників, педагогічних працівників, помічника з господарської частини; — за погодженням з профспілковим комітетом затверджує правила внутрішнього розпорядку, посадові обов'язки працівників навчально-виховного закладу; — створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, пошуку та використання ними ефективних форм і методів навчання та виховання; — несе відповідальність за свою діяльність перед учнями, батьками, педагогічними працівниками та загальними зборами (конференцією), засновником, місцевими органами державної виконавчої влади. Посада директора школи відповідальна, тому її мають обіймати кращі педагоги. «Суть керівництва сучасною школою полягає в тому, — писав В. Сухомлинський, — щоб у найважчій справі виховання на очах учителів створювався, визрівав і утверджувався кращий досвід, який втілює в собі передові педагогічні ідеї. І той, хто є творцем цього досвіду, чия праця стає зразком для інших вихователів, — той і повинен бути директором школи. Добре керувати навчально-виховним процесом — це означає досконало володіти наукою, майстерністю, мистецтвом навчання і виховання . Якщо ви хочете бути хорошим директором, прагніть передусім бути хорошим педагогом — хорошим учителем-дидактом і хорошим вихователем . Учителем учителів . можна стати лише тоді, коли з кожним днем усе більше заглиблюєшся в деталі, в тонкощі педагогічного процесу .». Заступник директора з навчальної роботи організовує та контролює процес навчання школярів, їх загальноосвітню і трудову підготовку, всебічний розвиток і поведінку; перевіряє виконання навчальних планів і програм, якість знань, умінь і навичок учнів; здійснює керівництво методичною роботою з учителями школи. Заступник директора з виховної роботи організовує позакласну виховну роботу і дозвілля учнів школи, надає необхідну допомогу класним керівникам, вихователям та іншим працівникам школи, що залучаються до проведення виховної роботи з учнями, підтримує зв'язки з позашкільними установами, громадськими організаціями і державними органами, причетними до виховання молоді. Помічник директора з господарської частини відповідає за збереження шкільних будов і майна, матеріальне забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну безпеку, правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу. Для керівника школи мають бути характерними орієнтація на головну, кінцеву мету навчання і виховання школярів, урахування чинників, які сприяють її досягненню; прагнення обрати найоптимальніший шлях для вирішення проблем навчання і виховання учнів, спираючись на громадську думку школи; здатність до ризику при виборі форм і методів навчання та виховання, щоб досягти мети навчально-виховної діяльності; самостійність мислення, ініціатива і новаторське ставлення до справи, до створення авторської школи; гнучкість в управлінській діяльності, вміння швидко знаходити нові правильні рішення щодо організації навчально-виховного процесу; прагнення до спрощення управлінських функцій і делегування окремих із них методичним об'єднанням, творчим групам педагогів, громадським організаціям; прагнення до впровадження передових форм і методів організації навчально-виховного процесу; орієнтування педагогів на підвищення їх наукового, професійного та методичного рівнів. Разом з батьками рада школи забезпечує соціальний захист учнів при розгляді питань, що стосуються їх інтересів у державних і громадських органах. У присутності батьків розглядає подання педагогічної ради про виключення учня зі школи і приймає відповідні рішення. У межах чинного законодавства рада школи вживає необхідних заходів щодо захисту педагогічних працівників, директора школи від необґрунтованого втручання в їхню професійну та службову діяльність та ін. Спільно з дирекцією вона представляє інтереси школи в державних і громадських органах тощо. Вищим органом громадського самоврядування в середній загальноосвітній школі є загальні збори (конференція) колективу. Делегати конференції обираються від працівників школи, учнів другого-третього ступеня, батьків, представників громадськості (однакова кількість представників від кожної категорії). Загальні збори (конференція) збираються один раз на рік. Важливим постійно діючим колегіальним дорадчим органом середньої загальноосвітньої школи є педагогічна рада, очолювана директором школи. До її складу входять педагоги, що працюють у школі. Педагогічна рада збирається 4—5 разів на рік для вирішення найважливіших навчально-виховних завдань школи, її робота спрямована на удосконалення навчально-виховного процесу; методичної роботи в школі; підвищення кваліфікації педагогічних працівників; упровадження досягнень психолого-педагогічних наук і передового педагогічного досвіду в практику роботи школи; на матеріальне і моральне заохочення учнів, звільнення їх від екзаменів, переведення до наступного класу або залишення учнів, які не встигають, на повторне навчання в тому самому класі та ін.
87.Методична робота в школі.Сучасні формиметодичної роботи.Організація педвузу як педагогічного центру.Методична робота в сучасній школі передбачає такі напрями: 1) поглиблення філософсько-педагогічних знань, спрямованих на відродження й розвиток національної освіти в Україні, вивчення педагогічної теорії та методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета і методики його викладання з урахуванням вимог Закону «Про мови» в Україні; 2) вивчення діалектики і принципів розвитку української національної школи; збагачення педагогічних кадрів надбаннями української педагогіки, науки, культури; вивчення теорії та досягнень науки з питань викладання предметів, володіння сучасними науковими методами; глибоке вивчення й практична реалізація оновлених програм і підручників, розуміння їх особливостей і виконання з позиції формування національної школи; 3) освоєння методики викладання додаткових предметів; випереджувальний розгляд питань методики вивчення складних розділів навчальних програм з проведенням відкритих уроків, використанням наочних посібників, ТЗН, дидактичних матеріалів; 4) освоєння і практичне застосування теоретичних положень загальної дидактики, методики та принципів активізації навчальної діяльності учнів і формування у них наукового світогляду, виходячи з вимог етнопедаго-гіки; 5) систематичне інформування про нові методичні рекомендації, публікації щодо змісту й методики навчально-виховної роботи, глибоке вивчення відповідних державних нормативних документів; 6) упровадження досягнень етнопедагогіки, психології та окремих методик і передового педагогічного досвіду із зверненням особливої уваги на використання в діяльності педагогічних колективів зразків національної культури і традицій, 2. Основні форми методичної роботи в школі Методичну роботу в школі проводять в індивідуальній і колективній формах. Індивідуальна форма Ця форма методичної роботи вчителів є складовою їх самоосвіти. Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань; розробку окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень; підготовку доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін. Організація самоосвіти передбачає зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога; систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм; багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми з самоосвіти; індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми набуття педагогом знань; гласність і наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі; створення в школі умов для звернення педагогів до нових досягнень науки і передового педагогічного досвіду; завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, участь у семінарі, підготовка виступу, написання реферату, підготовка доповіді, участь у засіданні педагогічної ради, науково-практичній конференції та ін.).
88.Формування національної культури молоді у педагогічній спадщині Г.Г.Ващенка.Найголовніше завдання освітньої системи кожної розвиненої країни — формування національного ідеалу підростаючого покоління. Головною рушійною силою в цьому складному процесі виступає насамперед учитель-словесник. Саме він, маючи у своєму розпорядженні такий могутній фактор людино — і націотворення, як рідна література, формує духовно розвинену, національно свідому особистість, відповідального й активного громадянина України, справжнього патріота Батьківщини, здатного належно представляти свою націю й державу. З огляду на це до професійної підготовки вчителів-філологів XXI століття поставлено якісно нові вимоги. Педагог-словесник нового тисячоліття має бути добре обізнаним із таємницями філології, добре володіти навичками ораторського й ділового стилів спілкування, усвідомлювати власні національні корені, пропагувати духовну культуру українського народу та шанувати виховні цінності інших народів, а головне — вміти формувати в учнів національний ідеал. Зазначена ідея — провідна в педагогічній концепції Григорія Ващенка.
У даній статті проведений аналіз проблеми формування національного ідеалу виховання особистості військовослужбовця офіцерами Збройних Сил України відповідно до педагогічних ідей Г.Ващенка, зокрема його праць "Виховний ідеал" та "Виховання волі і характеру". Моральний дух підрозділу і особового складу частини можна підняти до високого рівня лише за умови, коли військовослужбовці прагнутимуть до ідеалу. Якщо вони позбавлені цього ідеалу, то їхній моральний дух буде нижчим за моральний дух окремих солдатів, індивіду- умів, внаслідок чого потерпатимуть збройні сили. Відомий англійський військовий психолог Норман Коупленд справедливо зазначав, що в наш час масових армій, навряд чи можливо, щоб військо мало високий бойовий дух, коли цей дух не розділяє вся нація. Якщо моральний стан нації підірвано, то падає і моральний дух війська. І навпаки, армія може битися з таким запалом, що її перемогти неможливо. Наймогутніша зброя війська – це його ідеал, але цей вид зброї, як і всі інші, повинен бути загартований нацією. У самому розумінні слово ідеал у перекладі з грецької означає вид, образ, уявлення – це поняття моральної свідомості і категорія етики, це уявлення про досконале суспільство чи особистість, що визначають спосіб мислення і діяльності людини та суспільства, "зразок досконалості, який носить нормативний характер і є визначальним у діяльності людини або соціальної групи" Тому не випадково С.Гончаренко наголошує: «Ідеал – уявлення про найвищу досконалість, яка як взірець, норма й найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини» Кожен народ, – вважав К.Ушинський, – має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розвивається з його розвитком Люди створили ідеали, щоб потім, реалізувавши їх на практиці, зробити власне життя кра-щим, досконалішим, щасливішим. Ідеали відіграють надзвичайно важливу роль у системі духовних орієнтацій кожної людини, її світогляді. Їхній вплив на духовний світ особистості, спонукальні сили життєдіяльності, оцінку оточуючої дійності, вибір варіантів поведінки - важко переоцінити.
89. Характеристика виховних ідей Г.С. Сковороди. Г. Сковорода наполегливо відстоював ідею про єдність людини і природи. Без перебільшення можна сказати, що ідея природовідповідного виховання є основою системи його педагогічних поглядів та позицій.Г. Сковорода обстоював думку про те, що за своєю природою людина не зіпсована, добра, що «справді людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям». На думку вченого, причинами, що породжують моральні вади, інші відхилення у поведінці, є суспільні умови, неправильно поставлене виховання, темрява, неосвіченість народу. Особливо важливим у формуванні особистості є правильне виховання, воно може дати, як відзначав Г. Сковорода, «те, чого не дадуть ні чин, ні багатство, ні походження, ні милість вельмож».Виховання слід починати якомога раніше, максимально враховуючи психофізіологічні особливості дітей. Хоч іноді й важко пізнати природу маляти, але вона може і повинна бути пізнана. Г. Сковорода наголошував на необхідності вести щоденне спостереження за дитиною, її грою, стосунками з навколишніми, за всім її життям. Тільки в такий спосіб можна глибоко вивчити її задатки і відповідно будувати процес виховання. Саме правильне виховання дитини з перших днів її життя, вважав Г. Сковорода, є основою профілактики відхилень у формуванні її особистості, вчинення нею протиправних дій.Не залишились поза увагою Г. Сковороди і такі питання, як виховання патріотизму, любові до свободи, оптимістичного світовідчуття. Мислитель правильно відзначав, що дії людини детерміновані постійними законами зовнішнього світу. Але ця детермінованість не фатальна. На відміну від інших живих істот особистість володіє свободою волі у визначенні лінії своєї поведінки під час вибору того чи того рішення.У моральному вихованні важливо «навчити вдячності». Причому поняття «вдячність» тлумачив Г. Сковорода дуже широко. Невдячність вважав джерелом багатьох моральних вад суспільства.
Просвітитель неодноразово застерігав молодь від пияцтва, статевої розпусти, які підривають репутацію людини і, безперечно, шкодять її здоров'ю.Цікавою є ідея Г. Сковороди про необхідність виховання в дітей уміння поєднувати особисті й громадські інтереси. За основу цього він брав особистий інтерес, але вважав, що усвідомлений кожною людиною особистий інтерес є передумовою поєднання інтересів окремої особи і суспільства. Істинне життя і щастя, на думку Г. Сковороди, значною мірою залежать від здатності людини сполучати особисте і громадське. Ці ідеї близькі до принципу «розумного егоїзму», який пізніше обҳрунтував М. Чернишевський. Щоправда, він вимагав свідомого підпорядкування особистих інтересів інтересам суспільства, а Сковорода наголошував тільки на їхньому нерозривному взаємозв'язку («сопряженіє»).Філософ виходив з того, що знання і мудрість повинні породжувати доброчесність.
90. Вчення К.Д. Ушинського про національний характер виховання Людини та його значення для розвитку сучасної школи та педагогіки.
Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати. З'ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць — "Про народність у громадському вихованні" (1857 р.)."Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, — зазначає К. Ушинський, — на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю ."1 Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічними, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя"2, тобто те самобутнє, найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним.К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу"1. За його справедливим твердженням, "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку"2. А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.Педагогічна спадщина К. Ушинського — вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Наприклад, у першій частині "Рідного слова" вміщено понад 75 відсотків фольклору щодо загальної кількості матеріалу, а в другій — половину. У "Рідному слові" Ушинський використав 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, у тому числі й своїх, близьких за змістом і формою до народних.Ушинському належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він вважав виховання, яке історично склалося на історичному грунтів певної конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, формуванню довершеної особистості, національне свідомого представника свого народу.Видатний український педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. Надзвичайно важливо те, що він не просто проповідував свою дидактику, а дав їй глибоке наукове обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. У цьому відношенні неординарними за своїм дидактичним змістом і методикою є його підручники для початкового навчання "Дитячий світ" (1861 р.), "Рідне слово" (1864 р.), статті "Три елементи школи" (1867 р.), "Недільні школи" (1861 р.), "Про початкове викладання російської мови" (1864 р.).Духовно-моральне виховання, на думку Ушинського, має розвивати в дитини гуманність, почуття національної і власної гідності у поєднанні зі скромністю, чесність і правдивість, патріотизм, працьовитість, дисциплінованість. Завдання і зміст духовно-морального виховання він визначив з огляду вселюдських, народних і національних культурних цінностей, виходячи з вимог народних чеснот і норм християнської моралі, дбаючи, щоб воно розвивало в дитині твердий характер і волю, стійкість, почуття громадянського обов'язку. Сюди ним включається усунення в національному характері рис від'ємних й утвердження прикмет позитивних. Основа духовно-морального виховання — протиставлення: Бога — дияволу, Добра — злу, Світла — темряві, Правди — брехні, Милосердя — жорстокості, Розуму — невігластву, Честі — ганьбі, Працьовитості — неробству, Краси — потворству."Духовний розвиток, духовне виховання людини зокрема і на народу взагалі — зазначив К. Ушинський, — здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями: природою, життям, наукою, і релігією"1. Прищеплення християнської релігійності він вважав невід'ємним компонентом духовно-морального виховання молоді. "Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство. Усе, чим людина, як людина, може і повинна бути, виражено цілком у божественному вченні, і вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства"2, — писав К.Д. Ушинський.Господарсько-трудове виховання в педагогічній системі К.Д. Ушинського виступає як основа всіх напрямів виховання. Психолого-педагогічний механізм його з усією достеменністю розкрито у фундаментальній статті "Праця в її психічному й виховному значенні" (1860 р). Працю він вважає головним "джерелом людської гідності, і щастя".Фізичне виховання, як виклав К. Ушинський у книзі "Дитячий світ" (розділ "Про людину") та в третьому томі "Педагогічної антропології" (розділ "Загальні зауваження про фізичне виховання"), має на меті зміцнення здоров'я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердження здорового способу життя, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури учнів.Всі напрямки виховання К. Д. Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілість, у гармонії родинно-громадсько-шкільного впливу на виховання. "Громадське виховання є для народу його сімейне виховання. У сім'ї природа підготовляє в організмі дітей можливість повторення і дальшого розвитку характеру батьків"1, — зазначав видатний український педагог. , За висновком К.Д. Ушинського, повне досягнення навчальної й виховної мети можливе, коли її втілює висококваліфікований вчитель, вихователь.Найістотнішим недоліком у справі тодішньої народної освіти К. Ушинський вважав нестачу "хороших наставників, спеціально підготовлених до виконання своїх обов'язків". Свої докладні міркування про підготовку кваліфікованих учительських кадрів для молодших класів він вклав у статті "Проект учительської семінарії" (1861 р.). Разом із цим К. Ушинський обстоював гостру необхідність відкриття й функціонування обширних педагогічних факультетів при університетах, "фактичне значення такого педагогічного або взагалі антропологічного факультету було б велике. Педагогів кількісно потрібно не менше, а навіть ще більше, ніж медиків, і якщо медикам ми ввіряємо наше здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з цим і майбутнє нашої вітчизни".