50характеристика виховання як особистісного і соціального явища.
.На зміну соціально-особистісному прийшло особистісно орієнтоване виховання, детерміноване можливостями і потребами людини, її якостями і властивостями, що призвело до зміни парадигми виховання, її оновлення. Особистісно орієнтоване виховання здійснюється на основі найповнішого врахування спадкових, індивідуальних, психологічних і вікових особливостей дитини з використанням сучасних інноваційних та інформаційних технологій, спрямованих не лише на формування певних якостей чи засвоєння знань, а передусім — на розвиток цілісної особистості дитини. Як провідні визначаємо такі принципи особистісно орієнтованого виховання: природовідповідності, суб'єктності, диференціації, індивідуалізації, варіативності, особистісного вибору. Особистісно орієнтоване виховання потребує відповідної діяльності вчителя. Для здійснення особистісно-соціального виховання педагогічна діяльність мусить бути особистісно орієнтованою.Виховання є всевизначальною категорією педагогіки, її родовим, вихідним поняттям Отже, виховання є постійним і вічним. Воно має особистісне і соціальне значення.Отже, виховання як особистісно-соціальний феномен необхідне для забезпечення життєдіяльності людини й організованого функціонування суспільства. Воно здійснюється у певних конкретно-історичних умовах, на основі розуміння дитини як унікальності і неповторності, завдяки спеціально організованим, педагогічно доцільним виховуючим взаєминам дітей і дорослих, з урахуванням певних суспільних уявлень про людину і способи життя суспільства.
51соціально особистісний підхід до виховання у теорії та практиці а.с. макаренка.
.Теорія і методика формування особистості в колективі, за визначенням А.С. Макаренка, найбільш повно відтворювала "педагогіку суспільства", тобто в своїй основі мала соціоцентричне спрямування. А.С. Макаренко стверджував, що "в колонії ім. О.М. Горького відбувається справжнє соціальне виховання". За ефективністю його методика не має аналогів у світовій педагогічній практиці, а відкриті ним педагогічні закономірності мають всезагальний характер, як закони Ньютона тощо.Проте ідея колективного виховання у теорії і масовій практиці була дискредитована. Вона стала технологією усереднення і пригноблення особистості в тоталітарному суспільстві. Довір'я до неї було підірване у зв'язку із фальсифікацією мети і змісту виховання у колективі.
Система А.С. Макаренка, породжена об'єктивним розвитком світової педагогічної думки, характеризується тісним зв'язком із сучасністю і наступністю. Всі кращі досягнення в теорії і методиці виховання, починаючи з 30-х років XX ст, так чи інакше пов'язані з ідеями і досвідом А.С. Макаренка, базуються на антропологічних ідеях К.Д. Ушинського.У педагогіці довгий час традиційним було розуміння виховання як цілеспрямованої діяльності дорослих. Саме таке трактування виховання логічно привело К.Д. Ушинського до тлумачення самої педагогіки як мистецтва, а не науки. А.С. Макаренко, розвиваючи його антропологічні погляди, обґрунтовано довів, що виховання — це об'єктивний цілеспрямований процес взаємодії дітей і дорослих, для якого необхідна наукова за змістом і організацією їх життєдіяльність; винайшов її форму-виховний колектив; довів, що істинним об'єктом педагогічної роботи є формування виховуючих суб'єкт-суб'єктних відносин у ньому.