4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин.
1.Конституційне право - провідна галузь права України. Провідна роль конституційного права України зумовлена такими чинниками: 1) предметом Кп є особливе коло ссуспільнихвідносин, що мають важливе значення для суспільства, держави і особи 2) КП дістало назву від латинського слово constitucio – конституція, яке означає встановлення, устрій. У сучасному розумінні конституція 0 це Основний Закон держави, що визначає основні засади організації суспільства,є основою правової системи держави. 3) КП закріпл.є основоположні принципи конституційоного ладу, визначає основні права і свободи людини і громадянина, встановлює принцип державно територіального устрою, засновує систему органів державної влади і місцевого мавоврядування та наділяє їх відповідною компетенцією. 4) КП регулює сам процес утворення права, визначає види правових актів і становить правову базу національного законодавтсваУкраїни.
5) КП базуючись на конституції України, закріплює принцип верховенства права, який означає, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії
2. Поняття і предмет Конституційного права України. Основним предметом регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливійших джерел КП. Предмет КП опосередковує собою чотири групи суспільних відносин. 1) Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй теритрорії. Суверенітет буває реальним і потенційним
2) Відносини які опосередковують будівництво, устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числи за рахунок авторитарних методів, які передбачають нав»язування волі суб»єкта влади, застосування в разі потреби примусу. 3) Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головним з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженності. 4) Відносини, що визначають характер зв»язків між державою і конкретною особою. Це: а) відносини громадянства б) відносини фундаментальних прав України в) відносини гарантій реалізації прав і свобод г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.
3. Роль Конституційного права в системі права України. Конституція вносить системність у право, є ефективним, ситсемоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює так би мовити його своїм змістом, пронизує єдиними принципами та ідеями. Норми КП переливаються в норми інших галузей права, є їхнім джерелом. Місце і роль Кп визначається також характером його співвідношення з приватно-правовим та з іншими галузями публічного права. Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що ситема права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формується галузі законодавства: в рамках публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного права – цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства. Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість держави. КП як право публічне. Виконує функцію соціального служіння. Зміст такої функції полягає в тому, що Кп визначає основи повновладдя Українського народу, зокрема політичні відносини у сфері організації і здійснення публічної влади. КП закріплюючи сисстему, принципи, організацію та діяльності судової влади, встановлює тим самим вихідні засади для кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права та конституційного судочинства.
4. Основні принципи та система Конституційного права України. Система конституційного права - е системою інститутів і норм конституційного права Це складна, структурована, динамічна система, з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування. У заг. вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьої відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв'язаних блоків (елементів): принципів конституційного права, його ін.втитутів і норм. Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела – Конституції Укр. Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні і спеціальні. У загальних принципах втілюються осн. ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них державний суверенітет, розподіл влад. непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів державної впади, виборності місцевого самоврядування тощо.Конституційне право України орієнтовано на інші пріоритети, тому розташування його інститутів повинно мати принципово новий
5. Поняття та ситема інститутів конституційного права України. Інститут права – це сукупніссть норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосуєть іконституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об»єднуються на основі певних принципів і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові інститути. Галузевими контситуційними інститутами є: інститут представницьких органів, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування. Прикладом міжгалузевого інститут може бути інститут власності. Конституційні інститути розрізняються за змістом,структурою, методами й завданням правового регулювання. Серед них є надінститути які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів. Такими надінститутами можна вважати інститут влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо. Існує й інша класифікація конституційних інститутів залежно від відносин, які вони зкріплюють у джерелах конституційного права. 1) Інститут народовладдя, який включає:а) безпосереднє народовладдя б) представницьке народовладдя в) місцеве самоврядування 2) Інститут кончституційного оформлення народовладдя: а) конституційний лад б) юр. конституція в)конституційні закони г)конституційна законність д)конституційні звичаї 3) Інститут правового статусу людини і громадянина а) громадянство б)система основних прав і свобод людини в)гарантії основних прав ісвобод 4) Інститут державного будівництва а)форма держави б)територіальна організація в)механізм держави.
6. Конституц ійно-правові норми, їх особливості. Конституціцйно-правові норми – це встановлені чи санкціановані державою правила, які визначають поведінку учасніків конституційно-правових відносин. Вони становлять особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси притманні всім нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються державою. Мають державно-владний характер, є формально визначеними, загальнообо”язковими правилами поведінки, закріплюються в правових актах що видаються компетентними державними органами. Мають двосторонній характер, тобто втсановлюють не тільки права, але й обов”язки учасників правовідносин, передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники, визначають можливість багатоваріативної поведінки, мають ситуаційний характер, є цілеспрямованими і гарантованими. Норми КП, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі країни: вони з”єднують її в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення і розвитку.Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівняння з іншими галузями права, підвищенний рівень охорони з боку держави, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури – найважливіші ознаки конституційно-правових норм.
7.Види конституційно-правових норм. Класифікація норм конституційного права – це розподіл їхна групи в залежності від того чи іншого критерію. Найбільш поширеною є класифікація конституційно=правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який нам дає система(зміст) Конституції. Відповідно з цим усі норми можна поділити на кілька груп: 1) Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.Ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад. 2) Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини й громадянина. 3) Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення(вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії. 4) Четверта група – норми які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, влади Президента України, самоврядування тощо. 5) П»ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-теритроіального поділу, статус Автономної Республіки Крим. В залежності від змісту норми конституційного права поділяються на процесуальні та матеріальні. Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших
8.Порядок реалізації конституційно-правових норм.
Норми конституційного права, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі країни: вони з’єднують її в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення й розвитку.
Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівнянні з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, установчий характер конституційно-правових норм, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури – такі найважливіші ознаки конституційно-правових норм.
Нормам конституційного права властивий політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються в сфері функціонування держави.
Політичні норми включають надзвичайно широке коло соціальних норм, які діють у сфері здійснення політичної діяльності, серцевиною якої є боротьба за владу, утримання влади і використання, здійснення її в інтересах певних суб’єктів.
Однак лише відносно незначна частина таких норм опосередковується правом і стає, таким чином, правовими нормами. Політична спрямованість таких норм очевидна. Вони приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом, не є типовими політичними нормами, які існують поза конституційним правом.
Серед конституційно-правових норм значну питому вагу займають нетипові нормативні положення, в яких безпосередньо не визначаються права і обов’язки суб’єктів. Їх завдання в іншому: вони є зв’язуючою ланкою між нормами різних галузей права, інтегруючим фактором, що забезпечує єдність і стабільність правової системи. Це нормативні приписи, що визначають загальні принципи конституційного права, установчі норми, гарантуючі норми, юридичні конструкції, норми-дефініції, презумпції тощо.
9.Поняття і види конституційно-правових відносин.
Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.
Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права.
Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:
1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни.
2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади.
3. Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі.
4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин.
5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.
Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення.
Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин.
Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або деєздатність.
Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.
10. Суб»єкти і об»єкти конституційно-правових відносин.
Суб’єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб’єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.
Суб’єктами конституційно-правових відносин є:
1. Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і національні меншини.
2. Громадяни України, особи без громадянства та іноземці.
3. Українська держава (Україна як держава).
4. Органи державної влади України.
5. Народні депутати та посадові і службові особи.
6. Політичні партії і громадські організації.
7. Територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування.
8.Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і законами.
9.Державні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші державні, комунальні і приватні заклади.
Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб’єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.
Об’єкти конституційно-правових відносин
Під об’єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні права і обов’язки.
Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.
Матеріальними видами об’єктів конституційно-правових відносин є:
політичні блага – конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;
дії уповноваженого суб’єкта;
дії зобов’язаних суб’єктів;
речі та інші майнові і духовні блага;
поведінка суб’єктів конституційно-правових відносин;
результати поведінки суб’єктів таких відносин;
природні об’єкти.
Видами об’єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:
особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров’я, честь, гідність);
певні соціальні властивості і риси об’єднань, спільностей;
духовні цінності.
11.Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин. Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.
Юридичних фактів треба обов’язково підкреслювати, що правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).
Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.
Зокрема, найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії:
1)наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;
2)форма юридичних фактів: позитивні й негативні;
3)характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії і факти-стани;
4)характер зв’язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.
Прикладом правоутворюючого факту є утворення Президентом України Кабінету Міністрів, на основі чого між урядом та міністерствами і відомствами виникають різноманітні адміністративно-правові та інші відносини.
Правоутворюючими актами є рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виникають конституційно-правові відносини, міжнародні договори, які є основою взаємовідносин між різними державами. Типовим у цьому відношенні є один Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною та республікою Узбекистан від 26 серпня 1992 р.
Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини одного порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку. Так, припинення депутатських повноважень тягне за собою виникнення безлічі різноманітних відносин. Те ж саме – при достроковому припиненні повноважень органу державної влади, народного депутата або посадової чи службової особи. .
12.Понятт я і види джерел конституційного права.
Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність.
Джерел права. Це акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно – систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.
Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право – найбільш “політизована” галузь національної системи права.
Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.
Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми.
І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об’єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).
У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють надзвичайно складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак – різноманітність видів джерел конституційного права.
13.Види джерел конституційного права. У своїй сукупності джерела КП утворюють надзвичайно складну як за структурою так і за за змістом динамічну систему, елементами якої є акти що містять конституційно-правові норми.Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об»єктів, обумовлюють різні види правових приписів, а відтак різноманітність видів джерел конституційного права.Види джерел конституційного права: 1) Закон у широкому розумінні це встановлені державою загальнообов»язкові правила. У юридичному значенні закон – це нормативно правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади.2) Регламент ВРУ- як процесуальний нормативний акт, фіксує правову регламентацію порядку діяльності ВРУ 3)Акти всеукраїнського референдуму. Референдум це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», референдум це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.4) акти конституційного суду України. Йдеться про ті рішення Конгституційного Суду, які приймаються з питань невідповідностінормативно-правових актів, що містять норми КП, конституції і законам України.5) Акти реалізації делегованих повноважень 6)Акти КАБМІНУ 7)Укази Президента України.
14. Конституція України – основне джерело конституційного права України. Система конституційного права – конструкція суб’єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб’єктивним явищем, її основи об’єктивно зумовлені історією, досвідом.
Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, “розкидані” по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.
Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.
Безумовно, Конституція – особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади.
З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про “жорсткість” Конституції.
З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.
15.Залаьна характеристика і основні риси Конституції України.
Функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції.
Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами і ідеями.
Норми Конституції “вливаються” в норми інших галузей права, є їхнім джерелом.
Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб’єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.
16.Поняття, види і роль закону в системі джерел конституційного права.Закон у широкому розумінні – це втсановлені державою загальнообов»язковів правила. У юридичному значенні закон – це нормативн-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу(референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в сисетмі законодавства України. Конституційні хзакони – особливі нормативні акти в системі украаїнського законодавства, якіза своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулюванна та юридичною силою, займають після конституції особливе місце, так бі мовити розвивають її, продовжують.Конституційний закон має таки специфічні властивості та ознаки, які ставлять його над іншими «звичайними» законами-це насамперед, предмет правового регулювання, яким є основоположні суспільні відносини, що визначають найголовнійші соціально-економічні та політичні характеристики суспільства. Функція Конституційного закону-законодавче оформлення таких відносин у вигляді провідних державно-правових принципів та інститутів.Комплексність КЗ-одна з його визначальних рис.До свого складу вони інкорпорують норми багатьох галузей права.Типовим у цьому відношені є закон «Про громадянство України» який містить норми цивільного, сімейного, коснтитуційного і міжнародного права.
17.Порядок прийняття законів.Стадії законодавчого процесу. Законотворчість є засобом реалізації повноважень відповідних суб»єктів конституційно-правових відносин і предбачає комплекс різноманітних дій – визначення основних питань, що потребують законодавчого закріплення; встановлення мети і цілей правового регулювання, вибір форми правових актів, їх облік, створення умов для їх реалізації тощо.Створення джерел КП регламентується певним офіційним порядком здійснення правомочними суб»єктами послідовних юридичних дій, які в сукупності і складають правотворчий процесс.Законодавчий процес – це низка послідовних стадій, у процесі яких народжується законодавчий акт. В літературі є багато визначень законодавчого процесу, аналіз яких дає змогу розглядати його як:1) організаційно відокремлений комплекс тісно пов"язаних між собою дій, спрямованих на створення закону;2)сукупність відокремлених у часі дій суб»єктів, законотворчого процесу, що породжують правовідносини, які є самостійною фазою законотворчості 3)спосіб проведення створюванного акта із однієїх якості в іншу.
Законодавчий процес складається з таких стадій: *законодавча ініціатива *офіційна підготовка проекту *обговорення законопроекту *прийняття закону *оприлюднення закону. Треба додати що в літературі є різні точки зору відносно кількості таких стадій. Дехто наприклад, виносить за межі такого процесу ініціативу створення акта, попередній його розгляд, роботу над проектом у комітетах, обговорення проектів, опублікування прийнятих актів, введення їх в дію. Право законодавчої ініціативи належить депутатам у ВРУ, Президентові України, Кабміну,НБУ. Право законодавчої ініціативи – це право суб»єктів конституційно-правових відносин виносити законопроект на розгляд ВРУ згідно з передбаченою процедурою, або пропозиції про прийняття законів. Право суб»єктів законодавчої ініціативи –вимагати від ВРУ поставити й обговорити питання про включення запропонованого проекту до порядку денного сесії законодавчого органу.Тут спостерігаються офіційні відносини між суб»єктами законодавчої ініціативи іВРУ, і тому така акція не може бути винесена за межі законодавчого процесу, а є його невід»ємною частиною.
18.Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів.Закон в широкому розумінні – це встановлені державою загальнообов»язкові правила. Власне у юридичному значенні закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу(референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.
Конституційні закони – особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають її, продовжують. Таким законам належить важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин.Вони є своєрідними спутниками конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Конституцією полягає на самперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, якій має розвинути ту чи іншу статтю. До КЗ відносяться також законі про органи державної влади – хзаконодавчої, виконавчої, і судової про статус Президента України, про політичні партії, територіальний устрій України.
19. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України.
Підзаконний нормативний акт - різновид правових актів, видаваних відповідно до закону, на основі закону, у виконання закону, для конкретизації законодавчих приписань, їхнього тлумачення, чи встановлення первинних норм.
Види підзаконних актів:
по суб'єктах видання і сфері поширення:
1. Загальні нормативно-правові акти загальної компетенції, дія яких поширюється на всіх осіб у межах території країни (розпорядження центральних органів виконавчої влади, нормативні укази президента і постанови уряду).
2. Місцеві підзаконні акти - нормативно-правові акти представницьких і виконавчих органів влади на місцях.(обов'язкові для всіх осіб, але в територіально-відокремлених рамках, у межах даної території - регіону, області, міста, району).
3. Відомчі нормативно-правові акти (інструкції, накази) міністерств і відомств.(поширюються на осіб, що знаходяться в системі управлінського, службового і дисциплінарного підпорядкування тільки даного відомства).
Внутріорганізаційні підзаконні акти (локальні), (статути, положення, правила внутрішнього розпорядку) які видаються різними організаціями для рекламентациї внутрішніх питань і поширюються тільки на членів організації.
20.Суть конституціоналізму. Конституціоналізм – це теорія і практика конституційного будівництва. Він ставить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет.Таким чином, конституціоналізм поняття значно ширше ніж сама конституція. Важливою складовою конституціоналізму є теорія, у відповідності з якою провадиться конституційне будівництво, формуються найважливійші суспільні та державні інститути. Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні ідеї, які виступають фактором суспільного прогресу.Конституціоналізм, є так би мовити ьбарометром прогресу і розвитку всього суспільства. Конституціоналізм є складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації.Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість. Конституція, це таке явище, яке постійно розвивається і вдосконалюється. Тому її суть(конституції) не можна розглядати як щось застигле та незмінне.
21.Суть фактичної і юридичної Конституції. Конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції. Конституція фактична – це реально існуючий суспільний устрій(конституційний лад), основу якого складають ті об»єктівні відносини які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства які взаємозв»язані між собою.
Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних, відносин. Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла вона своєюридичне закріплення чи ні.Фактична і юридична конституції – цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна. З іншого боку юридична конституція може вважатись похідною від фактичної конституції. Напередодні прийняття нової Контситуції України (1991-1996рр) фактична конституція значно випережала юридичну конституцію, яка стала гальмом розвитку основоположних суспільних відносин. Тому приведення юридичної конституції у відповідність з конституцією фактичною було першочерговим завданням конституційного будівництва.
22.Перспективи розвитку Конституції України.
Зараз в Україні проводить політична реформа, яка передбачає внесення змін до Конституції України, особливу у статті про вибори ВРУ, Президента України, міських рад, а також повноважень ВРУ і Президента. Так, усі вибори провонується проводити в один рік в такій послідовності: чергові вибори народних депутатів України – в останню неділю березня; чергові вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, сільського, селищного, міського голови, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим – у другу неділю вересня;чергові вибори Президента України – у першу неділю грудня
Також пропонується переглянути повноваження ВРУ і Президента України – поступово перейти до парламентсько-президентської республіки. Деякі законопроекти про внесення змін до Конституції пропонують взагалі відмінити вибори Президента народом і віддати це право ВРУ.