Основні напрями спеціалізації великих фірм та промислових груп Франції

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 11

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

У сфері послуг Франції найбільше значення має фінансово-кредитна система. Основна частина банківських операцій припадає на три банки: “Банк насьональ де Пари”, “Креді Ліонне” і “Сосьете женераль”. Великими банками також є “Індосюез”, “Паріба”, “Креді коммерсіаль де Франс”, “Креді ендюстріель е ком-мерсіаль”. Особливе значення має кооперативний банк “Креді агріколь”, який обслуго­вує переважно аграрний сектор економіки; він входить (як і “Креді Ліонне”) до десятки провідних банків світу.

67. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Франції.

v Обсяги експорту – 5-е місце в світі, друге місце в ЄС ($558,9 млрд.)

v Частка в світовому експорті – 4%

v Експорт зброї – 11%-13% світового

v Взаємна торгівля з ЄС – 63% (зі США – 7-9%).

v Зміни в інвестиційній політиці (політика фірми “Тефаль” => експорт інвестицій).

v Франція – донор міжнародної технічної допомоги (щорічно 6-7 млрд. дол.).

Більшість сучасних дослідників економіки Франції відмічають той факт, що політику держави та французьких фірм можна охарактеризувати як експансіоністську. За обсягами товарообігу Франція посідала четверте місце у світі після США, ФРН та Японії і випереджає Великобританію. В Європейському Союзі вона є другою за експортом і третьою за імпортом. При цьому експорт промислових товарів складає 81% від сумарного вивозу, загальна ж частка Франції у світовому експорті становить близько 4%. Основними його статтями є: машини та транспортне обладнання, хімікати, залізо, сталь, продукція АПК, текстиль та одяг, зброя. Основу імпорту становить продукція машинобудування, енергоносії (сира нафта), деякі сільгоспродукти, продукція хімічної промисловості.

Франція посіла провідні позиції на ринках високотехнологічних товарів, зокрема на аерокосмічному, зв’язку, авіаційному, енергетичному, транспортному. За короткий термін країна вийшла на друге місце в світі за експортом зброї

Як і кожна держава Євросоюзу Франція передусім орієнтується на взаємну торгівлю з його членами, частка яких і в експорті, і в імпорті становить 62-63%.

Проте за ППІ Франція багато поступається іншим розвинутим державам на світовому ринку капіталу,- динаміка руху ПІІ є більш повільною ніж в інших державах.

Країна є потужним донором фінансової підтримки розвитку, обсяги якої становлять 6-7 млрд. дол. щорічно, тобто близько 0,7% її ВВП. Разом з тим, країна має великий зовнішній борг.

68. Місце Великобританії в світовій економіці та ЄС. «Особливе» членство в Євросоюзі.

v ВВП за ПКС – 2,25 трлн. $ (майже 14% від ВВП ЄС. 8 місце в світі та 3 місце в ЄС)

v ВВП на д.н. за ПКС- 36 тис. $ (майже вдвічі вище середнього по ЄС)

v Структура ВВП: с.г. -0,7%, промисловість - 21%, послуги -78%

v Рівень безробіття – 7,9%

v Держ. борг - 82,5% від ВНП (2011р)

v Дефіцит бюджету - 9% від ВНП (2011р)

v Індекс глобальної конкурентоспроможності – 8 місце в світі

v Обсяг промислового виробництва - 6 місце в світі

v Основні галузі промисловості: автомобілебудування, авіакосмічна (2 місце в світі за

обсягом), фармацевтична

v Великобританія не приєдналася до зони євро, не підписала Угоду про фіскальний союз.

Велика Британія утримує друге місце в світі (після США) за обсягом іноземних інвестицій. Лондон є одним з найбільших фінансових центрів, він посідає перше місце за кількістю діючих тут іноземних банків. Тут знаходиться третя в світі за обсягом операцій фондова біржа (після Нью-Йорка й Токіо). Лондон є великим валютним центром, через нього здійснюється третина валютних операцій, а також най­більший у світі обсяг страхових операцій. Лондон контролює значну частку світового біржового ринку металу, нафти та деяких інших стратегічних товарів

Велика Британія — ядерна держава, третя у світі за військовими витратами.

Сполучене Королівство є постійним членом Ради безпеки ООН з моменту її заснування. Воно також є членом Співдружності націй, Ради Європи, Європейського Союзу, Великої сімки, Великої вісімки, Великої двадцятки, НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі.

69. Трансформація британської моделі розвитку («тетчеризм») у 70-80-х р.р.

З Ідейною основою тетчеризму були неоліберальна концепція Ф. фон Хайека, монетарна теорія М.Фрідмена та його англійського послідовника У.Уолтерса, теорія «раціональних очікувань» М.Мінфорда та «міжнародного монетаризму» Т.Бернса.

Основними напрямками реалізації нової економічної політики тодішнього Уряду М.Тетчер були:

1. Зміна економічної ідеології : поглядів на роль держави у суспільстві.

2.Перехід від корпаритивізму, який представляв собою сукупність компромісів між державою, приватним бізнесом та профспілками до індивідуалізму, що орієнтувався на особисті переваги та особистий успіх.

3. Децентралізація управління економікою мала на меті зменшити залежність від національного уряду і перекласти відповідальність за кінцеві рішення на місцеві органи влади. Цей процес у цілому відповідав європейському принципу субсидіарност.

4. Масштабна приватизація, що мала місце у 80-х роках призвела до того, що збиткові державні підприємства були чи закриті чи продані приватному бізнесу. Другим напрямком цього процесу виступила приватизація державного у т.ч. муніципального житла.

5. Контрактування підрядів на конкурентних засадах на послуги. Будівельні та ремонтні роботи, прибирання територій сприяло підвищенню їх якості та збільшенню зайнятості населення, а відтак і зменшенню рівня безробіття. З цим заходом була пов’язана також демуніципалізація державного майна, яке знаходилося в розпорядженні місцевих органів влади.

6. Було переглянуто модель взаємодії між державними та підприємницькими структурами через введення критерію «компліментарності» за яким дотації та субсидії надходили від держави тільки виходячи з того, що у разі відмови у їх наданні реалізація проекту стане неможливою через відсутність коштів в інших джерелах чи відмови банків у наданні кредитів.

7. Вводилася нова модель захисту національної економіки, яка була доволі суперечливою. З одного боку не було обмежень щодо іноземного інвестування та діяльності ТНК у т.ч. на приватизацію державного майна (за виключенням аерокосмічної промисловості, авіаційного та морського транспорту, телебачення та радіомовлення), з іншого – у відповідності із законом про промисловість перехід під іноземний контроль великих підприємств обробної промисловості міг бути заборонений урядом. При цьому критерії, механізми та інструменти такої дії не визначалися.

8. Був ліквідований валютний контроль, який ще донедавна стримував рух капіталу між країнами. У 1981 році було скасовано систему коефіцієнтів резервних активів банків, а вже у 1986 році було реорганізовано одну з найбільших у світі Лондонську фондову біржу, внаслідок чого до участі в торгах були допущені банки та іноземні установи, а членам біржі

було дозволено суміщувати функції брокера і джоббера. У цей же період суттєво розширилися функції банків, які відтепер отримали доступ до страхування, а також до галузей виробництва, які ще донедавна були «нетиповими» для банківської діяльності.

9. Податкова реформа торкнулася перш за все зниження базової ставки прибуткового податку з 33% у 1979 році до 28% у сер. 80-х. У 1995 році він ще знизився і сягнув рівня 25%.

70. Характерні риси формування моделі «акціонерного капіталізму» у Великобританії.

Повномасштабна реалізація неоліберальної англо-саксонської моделі продовжувалася і в 90-ті роки ХХ ст. та на початку ХХІ ст., коли до влади в країні прийшли лейбористи. У сучасній економічній літературі дещо пом’якшений неоліберальний варіант розвитку британської економіки нерідко називають «моделлю акціонерного капіталізму».

Характерні риси формування моделі «акціонерного капіталізму»

v високий рівень злиття та поглинання провідних фірм;

v висока капіталізація цінних паперів;

v низький за відношенням до інших країн ЄС рівень перерозподілу ВВП через бюджет;

v більш високий рівень конкуренції та відсутність законодавчих актів, які б обмежували її;

v зняття частини соціальних обмежень, яка були впроваджена за часів прем’єрства Маргарет Тетчер, швидкий розвиток «соціальних інвестицій», що мають на меті значні вкладання коштів в людину (освіта, культура, наука, охорона здоров’я).

71. Галузева структура господарства Великобританії.

Структура господарства сучасної Великої Британії є у цілому типовою для постіндустріальних країн, с.г. -0,7%, промисловість - 21%, послуги -78%.

Промисловість

 У структурі промисловості провідними галуззями є машинобудування, хімічна промисловість та електроенергетика.

 Вугільна промисловість є традиційною галуззю економіки країни. Однак видобуток значно скоротився і на сьогодні країна перетворилася з експортера вугілля на його імпортера. Зниження обсягів видобутку вугілля спричиняє зменшення питомої ваги його в паливному балансі, зростання питомої ваги в ньому нафти, газу, ядерного палива. Велика Британія має потужну нафтопереробну промисловість (понад 20 підприємств).

 Найбільше електроенергії у Великій Британії виробляють потужні ТЕС. Значну частину дають АЕС, а питома вага ГЕС дуже мала.

 У металургійному комплексі держави спостерігається падіння обсягів видобутку залізної руди і переорієнтація на імпортну сировину. Серед галузей кольорової металургії провідними є мідна, свинцево-цинкова (за виплавкою свинцю понад 320 тис. т — третє місце у світі), алюмінієва.

 Серед галузей машинобудування переважає виробництво технологічного устаткування, сільськогосподарських машин, тракторів, електротехнічних та електронних приладів і верстатів, автомобілів, суден, тепловозо- та електровозобудування тощо. Продукція британського машинобудування є конкурентоспроможною, але дорогою, що негативно позначається на експортних можливостях держави.

 Багатогалузева хімічна промисловість третину виробленої продукції постачає на експорт. Провідну роль відіграють виробництва, хімії органічного синтезу та нафтопереробної промисловості, які концентруються у портових містах.

Легка промисловість є традиційною галуззю спеціалізації Великої Британії. Серед галузей легкої промисловості провідною є текстильна, яка зараз перебуває у стані депресії. Країна поступово перетворилася з експортера бавовняних тканин на їхнього імпортера

Сільське господарство

v Більша частина сільськогосподарських угідь у Великій Британії зосереджена у фермерських господарствах. Сільське господарство країни є одним із найпродуктивніших і найоснащеніших у світі. Воно забезпечує потреби населення держави у продуктах харчування на 75 %. Основна галузь сільського господарства — тваринництво, яке дає 70 % продукції.

v Серед зернових культур у рослинництві провідними є пшениця, жито, ячмінь. Важливу роль серед технічних культур відіграють цукрові буряки. Велика Британія входить у десятку найбільших у світі виробників картоплі.

v Велику роль у виробництві високотоварних культур відіграють приміські господарства, що спеціалізуються на вирощуванні овочів, ягід, фруктів, квітів, хмелю. Вони розміщені на південному узбережжі острова, у долинах річок.

Транспорт

v Транспорт Великої Британії забезпечує зв'язок з її основними торговими партнерами. Тому провідну роль у вантажообігу відіграє морський транспорт.

v Залізничний транспорт виконує лише 20 % вантажообігу всередині країни.

v Автомобільний транспорт займає провідне місце у внутрішніх перевезеннях (75 % вантажообігу). Країна має густу мережу автомобільних шляхів.

v В останні роки особливу роль відіграє трубопровідний транспорт, що подає нафту та природний газ із свердловин Північного моря до споживачів. Багато трубопроводів прокладені по морському дну.

v Аеропорт "Хітроу" біля Лондона є одним із найбільших аеропортів світу, де перетинається дуже багато міжнародних повітряних шляхів. Внутрішнє значення повітряного транспорту, незначне.

72. Провідні британські корпорації та їх роль в світовій економіці.

Найбільші британські компанії (за рівнем капіталізації), 2011р.

-BHP Billiton (148 млрд. ф.с.) – найбільша в світі гірничодобувна компанія. Річний оборот компанії склав 52,8 млрд дол. (2010), а чистий прибуток – 12,72 млрд дол., налічує майже 40 тисяч робітників.

- Royal Dutch Shell (135 млрд. ф.с.) – нафто-, газовидобування. Це найбільша компанія у світі, згідно з рейтингом Fortune Global 500 (2009), вона також посідає друге місце у рейтингу найбільших корпорацій світу Forbes 2000 (2009). «Shell» працює більш ніж в 140 країнах. Налічує 140 тис. робітників.

- HSBC (118 млрд. ф.с.) – один з найбільших фінансових агломератів в світі. Власний капітал складає 128 млрд. дол., чистий прибуток 5,834 - млрд. дол., штаб – 302 тис. осіб (2009 рік).

- Vodafone Group (93 млрд. ф.с) – телекомунікації. Найбільша компанія-оператор мобільного зв’язку в світі за обсягом доходу.

- British Petroleum (91 млрд. ф.с)- нафтогазова, нафтохімічна та вугільна транснаціональна монополія Великобританії. BP належить біля 40 нафтопереробних підприємств в 25 країнах. Чистий прибуток - 27 млрд. дол.., чисельність персоналу – 102, 9 тис. осіб.

- Rio Tinto Group (86 млрд. ф.с.)- гірнича справа. Rio Tinto займає третє місце в світовому гірничодобувному секторі. Чистий прибуток компанії Rio Tinto за 2008 знизився на 50% — до 3,68 млрд дол. в порівнянні з 7,31 млрд дол. роком раніше. Виручка за 2008 збільшилася на 73,2% і склала 58,07 млрд доларів проти 33,52 млрд доларів роком раніше. Операційний прибуток за звітний рік досяг 10,19 млрд доларів, що на 18,9% більше аналогічного показника за 2007, що склав 8,57 млрд доларів.

-GlaxoSmithKline (61млрд. ф.с.) – одна з найбільших фармацевтичних компанів в світі. Штат робітників – близькл 100 тис. осіб (2008).

- Unilever (56 млрд. ф.с.) – британо-нідерландська компанія, один з світових лідерів на ринку продуктів харчування та товарівпобутової хімії (в тому числі парфумерії). Чисельність персоналу — 174 тис. чоловік. У 2008 році виручка компанії виросла на 0,8% до ? 40523 млн, прибуток зріс на 27,7% до ? 5,285 млрд .

- British American Tobacco (49 млрд. ф.с.) – другий за величиною у світі виробник тютюнової продукції.

- BG Group (49 млрд. ф.с.) – нафто-, газовидобування. Працює в 25 країнах світу. Чистий прибуток – 4, 43 млрд. дол. Виручка – 21, 15 млрд. дол.. Штат – 6 тис роб. (2011).

73. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Великобританії.

Для Великобританії характерним є негативне сальдо торговельного балансу. Протягом 2007-2009 років обсяги ІМ спадали, але повільніше, порівняно з обсягами ЕХ, тобто від’ємне сальдо торговельного балансу зменшувалося. З 2009 по 2011 рр. як ЕХ, так і ІМ зростають прискорено, але все ще зберігається від’ємне сальдо торговельного балансу.

Експортна спеціалізація: атомні реактори, паливо, автомобілі, електричне обладнання, фармацевтичні продукти, дорогоцінне каміння та метали, оптичне та медичне обладнання, продукти органічної хімії, авіа та аерокосмічне обладнання, вироби із пластику

Імпорт: промислова продукція, паливо та продукція харчування

Основні партнери по експорту: США (14,3%), Німеччина (10,5%), Нідерланди (8%). Франція (7,2%), Ірландія (6%)

Основні партнери по імпорту: Німеччина (12,5%), Китай (8,4%), США (7,6%), Нідерланди (7,3%), Франція (6%), Норвегія (5,7%).

Кількість іноземних банків - Понад 500 іноземних банків мають свої відділення в Лондоні.

Імпорт капіталу - 2 місце в Європі після Німеччини .

Конкуренти у залученні прямих іноземних інвестицій Німеччина, Франція.

Рух капіталу - провідна форма участі Великобританії в міжнародних економічних відносинах. Країна займає важливе місце в експорті та імпорті позичкового і підприємницького капіталу. Вона другий за величиною експортер капіталу у формі прямих капіталовкладень - 11,7% світового експорту іноземних прямих інвестицій (2005-2006 рр..)

Основні об'єкти додатка британського капіталу - Північна Америка і країни ЄС. У США британські інвестиції - найбільші, вони складають понад 18% всіх іноземних капіталовкладень. Великі капіталовкладення зосереджені в КНР, Бразилії, на Бермудах. Одночасно Великобританія - один з найбільших об'єктів докладання іноземного капіталу (8,0% світового обсягу прямих іноземних капіталовкладень). Фірми, контрольовані іноземним капіталом, забезпечують 30,5% продукції обробної промисловості (20,3% в 1998 р.), де іноземні капіталовкладення зосереджені насамперед у наукомістких галузях (електроніка, фармацевтика), а також в автомобілебудуванні. Іноземні ТНК займають передові позиції в нафтовидобутку і нафтопереробці, в кредитному секторі. Понад 30% іноземних прямих капіталовкладень контролюється корпораціями США. Важливе місце займає голландський, німецький та японський капітал.

74. Місце Ірландії у світовій економіці та особливі позиції в ЄС.

Ірландія займає 55-е місце у світі за розміром ВВП, 14-те в розрахунку ВВП на одну особу, а також 5-е місце в Індексі розвитку людського потенціалу. Країна має високі показники в системі освіти, політичній свободі й дотриманні громадянських прав, свободі пресита економічній свободі. Країна має розвинуту економіку, орієнтовану на послуги й високі технології. Є членом Європейського Союзу,ОЕСР й ООН. Проте Ірландія проголосила військовий нейтралітет, отже не входить до НАТО.

Населення країни зростає найвищими темпами в Європі — щороку на 2.5%. ВВП за ПКС, 2011р.- 159 мрлд. євро (1,24% від ВВП ЄС). ВВП на д.н., 2011р. – 42,9 тис.$ (близько 130% від середнього по ЄС). Рівень безробіття, вересень 2012р. – 15,1%. Середній вік населення - 35 років. Держ. борг- 108,2% від ВВП. Дефіцит бюджету- 13,1% від ВВП.

Основні галузі промисловості: фармацевтична, хімічна, виробництво програмного забезпечення та комп'ютерного обладнання, виробництво медичних приладів, продукти харчування та напої.

Зовн.торгівля: позитивне сальдо торговельного балансу +53млрд.$ (у експорті переважають високотехнологічні товари, найбільшим партнером є США – 23%).

Ірландія — аграрно-індустріальна країна, що прогресивно розвивається. За період 1995—2000 рр. зростання валового національного продукту в Ірландії становило 9,7 % щорічно, що було зумовлено участю країни в МВФ, а також ефективною макроекономічною політикою і політикою в області зайнятості.

Однак та роль, яку грають в економіці Ірландії прямі іноземні інвестиції в технологію, здатна викликати серйозні ризики в умовах погіршання глобального економічного клімату.

75. Чинники формування економічного дива в Ірландії.

Протягом 1995 -2007 рр. в Ірландії спостерігалося стрімке зростання рівня ВВП: в середньому 9,4% впродовж 1995-2000рр. та, після короткотривалого уповільнення впродовж 2001-2003рр., близько 6% впродовж 2004-2007 рр.

Чинники: Низький рівень податків (близько 12% у 90-х рр.); англомовна та дешева робоча сила; членство в ЄС: “золотий дощ” дотацій з спільних фондів (до 4% ВНП) та вільний доступ до єдиного ринку; соціальне партнерство між працедавцями, урядом та проф. спілками; обмежене втручання уряду в бізнес; збільшення зайнятості жінок; високий рівень інвестування держави у розвиток вищої освіти (особливо технічної); значний рівень прямих іноземних інвестицій у високі технології (переважно з США: Dell, Intel, IBM, Microsoft, Google).

76. Структура господарства та особливості зовнішньоекономічних зв’язків Ірландії.

Переваги: ​​середньорічний приріст реального ВВП «кельтського тигра» за 1996-2000 рр.. склав 9% - один з найбільших в Європі (проте в останні роки зростання не перевищував 3%). Торговий профіцит. Ефективне сільське господарство і харчова промисловість. Розширення високотехнологічного сектора; 25% експорту припадає на електроніку. ЄС фінансує інфраструктурні проекти. Висококваліфікована робоча сила.

Слабкі сторони: багато важливі галузі контролюються західними ТНК. Небезпека кон'юнктурного перегріву. Дефіцит житлоплощі. Швидке зростання перевантажує інфраструктуру. Величенний зовнішній борг (94,0% ВВП).

Економічна система Республіки Ірландії являє собою сучасну, відносно невелику, залежну від торгівлі економіку, зростання якої за 1995-2000 рр.. склав в середньому 10%. Сільськогосподарський сектор, колись грав домінуючу роль в системі, в даний час заміщується промисловим; на промисловий сектор припадає 46% ВВП, близько 80% експорту, і 29% робочої сили. Хоча основним двигуном економічного зростання Ірландії залишається експорт, розвитку також сприяє підвищення споживчих витрат і відновлення як будівництва, так і ділових інвестицій. Щорічний рівень інфляції на 2005 рік склав 2,4%, знизившись з недавніх відміток 4-5%. Однією з проблем економіки є інфляція цін на нерухомість (середня ціна житлового будинку в лютому 2005 року склала близько 251 тис. євро). Рівень безробіття дуже низький і для доходів населення характерний швидкий ріст, разом з цінами на послуги (комунальних служб, страхування, охорони здоров'я, юристів і т. д.).

Сільськогосподарський сектор, колись грав домінуючу роль в системі, в даний час заміщується промисловим; на промисловий сектор припадає 46% ВВП, близько 80% експорту, і 29% робочої сили. Хоча основним двигуном економічного зростання Ірландії залишається експорт, розвитку також сприяє підвищення споживчих витрат і відновлення як будівництва, так і ділових інвестицій. Щорічний рівень інфляції на 2005 рік склав 2,3%, знизившись з недавніх відміток 4-5%. Однією з проблем економіки є інфляція цін на нерухомість (середня ціна житлового будинку в лютому 2005 року склала близько 251 тис. євро). Рівень безробіття в 2005 році був дуже низький і для доходів населення характерний швидкий ріст, разом з цінами на послуги (комунальних служб, страхування, охорони здоров'я, юристів, etc.).

Світова економічна криза вкрай сильно вдарив по ірландській економіці в 2008 році, і все ще зачіпають ірландську економіку створюючи численні внутрішні економічні проблеми, і особливо крах міхура нерухомої власності. У Ірландії найвищий рівень іпотечного боргу щодо наявного доходу у всьому "розвинутому світі".

Ірландія – аграрно-індустріальна країна, що прогресивно розвивається. Основні галузі промисловості: комп'ютерна індустрія, текстильна, харчова, хімічна, машинобудування, чорна металургія, фармацевтична, скляна, нафтопереробна, гірнича (видобуток торфу, поліметалічних руд та ін.), туризм. За період 1995-2000 рр. зростання валового національного продукту в Ірландії становило 9,7% щорічно. Транспорт – залізничний, автомобільний, морський. Головні порти: Дублін, Корк. Міжнародне авіасполучення – г.ч. через летовище в Дубліні. В Шанноні розташований трансатлантичний аеропорт.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 87 млрд Темп зростання ВВП – 10,4%. ВВП на душу населення – $ 23422. Прямі закордонні інвестиції – $ 1,7 млрд. Імпорт – $ 58 млрд (г.ч. Великобританія – 33,7%; США – 16%; Японія –7,1%; Німеччина – 6,2%; Сінгапур – 5%). Експорт – $ 67,5 млрд (г.ч. Великобританія – 22%, Німеччина – 14%, США – 13%, Франція – 8,3%, Нідерланди – 6,4%).

77. Причини і напрямки трансформації сучасної економічної моделі Ірландії.

Фінансово-економічна криза 2008-2011 років стала сигналом до необхідності трансформаційних змін економічної моделі Ірландії. Витоки кризи: Дисбаланс в структурі економіки: надмірна частка сектору будівництва у ВВП (близько 12% ВВП), Зростання зарплат (->аутсорсінг корпорацій у країни Сх. Європи), Зростання цін на нерухомість (на 130% протягом 10 років), Надмірна частка забудовників та девелоперів у структурі позик банків (28%).

Розгортання кризи: Падіння попиту на нерухомість (зниження цін на житло на 47% з 2007 року)-> підрив позицій банків, Рекапіталізація банків урядом ->надмірний дефіцит бюджету (32,4% від ВВП у 2010р.)

Напрямки трансформації: Ірландський національний план оздоровлення економіки 2011-2014: Зниження соц. Видатків, Підвищення існуючих та впровадження нових податків (ПДВ до 23%; впровадження податку на нерухомість), Посилення контролю за банківським сектором.

78. Позиції південноєвропейських країн у світовій та європейській економіці.

Населення: Італії – 12% від нас.-ня ЄС, Іспанія – 9,15%, Греція – 2,14%, Португалія – 2,10%.

ВВП за ПКС (у % до ВВП ЄС): Італія – 12,1%, Іспанія – 9,1%, Греція – 1,6%, Португалія – 1,8%. За ІЛР в світі: Італія – 24 місце, Іспанія – 23, Греція – 29, Португалія – 41.

Характеристика середземноморської економічної моделі: низький рівень державних соціальних видатків у порівняні з попередніми моделями; низький рівень соціальних видатків балансується частково сильною підтримуючою роллю сімейних зв’язків. Сім’ї грають велику роль у забезпечені домівки та грошової підтримки; соціальні видатки переважно спрямовані на пенсії, існує значна сегментація платежів; соціальна система передбачає захист зайнятості та механізми раннього виходу на пенсію для вилучення певної частини осіб з ринку праці; проф.спілки є важливим елементом у централізованому процесі переговорів щодо зарплат та умов праці; рівень зайнятості, особливо для жінок, є досить низьким.

За Індексом Глобальної Конкурентоспроможності країни займають досить невисокі позиції: Італія - 42 місце, Греція – 96, Іспанія – 36, Португалія - 49

Всім країнам притаманне відставання за показниками стабільності макроекономічного середовища, розвитком фінансового ринку та ефективністю ринку праці. Для Італії та Греції характерною є також низька ефективність державних інституцій.

79. Галузева спеціалізація південноєвропейських країн.

Італія. Гаузева спеціалізація: туризм, машинобудування, металургія, хімічна промисловість, автомобілі, текстиль, одяг, взуття, кераміка. Анрарна промисловість: фрукти, овочі, цукровий буряк, соя, зерно, маслини, яловичина, молочні продукти, риба. На відміну від Північно-Західної Європи, в сільському господарстві Італії домінує рослинництво. На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані «середземноморські продукти». Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобританії, Франції та Німеччині разом узятих. Найбільше значення має культура томатів. Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. В територіальному плані вони займають прибережні частини Апеннінського півострова і острова Сицилія.

Італія є важливим виробником зерна. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь і рис. Значні площі зайняті під цукровими буряками і картоплею. Це культури Паданської низовини. Щоправда, тверда пшениця для виготовлення макаронів (макарони з томатною пастою є найпоширенішою стравою італійців) культивується в межах Півдня. Власної пшениці не вистачає, її імпортують. Рис Італія експортує в інші країни Європи.

В міру економічного розвитку країни все більшого значення набуває тваринництво, хоча умови Середземномор'я для нього не можна вважати сприятливими. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, птицю. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується.

Енергетика. Італія залежить від імпорту енергоресурсів. а стандартами ЄС, сільське господарство Італії недостатньо ефективне.

Іспанія. Галузева сп.-я: текстиль і одяг, взуття, їжі, напої, метали і металеві вироби, хімікати, суднобудування, автомобілебудування, верстатобудування, туризм, глини і вогнетривкі вироби, ліки, медичне обладнання. Аграрна сп.-я: зерно, овочі, маслини, цитрусові, цукровий буряк, яловичина, молочні продукти, риба.

Греція. Галузева сп.-я: туризм, харчова і тютюнова промисловість, текстиль і хімікати, вироби з металу, видобуток, нафта. Аграрна сп.-я: пшениця, кукурудза, ячмінь, цукрові буряки, оливки, помідори, вино, тютюн, картопля, яловичина, молочні продукти.

Португалія. Португалія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: текстильна та легка промисловість, деревообробна та паперова, металургійна, нафтопереробна, хімічна, гірнича, рибна, виноробство. У пром-сті переважають великі підприємства транснаціональних і національних монополій, бл. 2/3 промислового потенціалу зосереджено на Атлантичному узбережжі країни. Розвинута нафтохімічна і гірничодобувна пром-сть. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Однак, за західноєвропейськими стандартами транспортна мережа розвинена недостатньо. Галузева сп.-я: текстильні вироби, одяг, взуття, дерев’яні і пробкові вироби, папір, хімічні речовини, автозапчастини обробної промисловості, неблагородні метали, молочні продукти, вино та інші продукти, фарфор і кераміка, вироби зі скла, технології, телекомунікації, суднобудування і ремонт, туризм. Аграрна сп.-я: зерно, картопля, помідори, оливки, виноград, вівчарство, велика та мала рогата худоба, птиця, молочні продукти, риба.

80. Особливості та причини неефективності середземноморської моделі розвитку в умовах глобальної нестабільності.

Особливості середземноморської моделі: низький рівень державних соціальних видатків у порівняні з попередніми моделями; низький рівень соціальних видатків балансується частково сильною підтримуючою роллю сімейних зв’язків. Сім’ї грають велику роль у забезпечені домівки та грошової підтримки; соціальні видатки переважно спрямовані на пенсії, існує значна сегментація платежів; соціальна система передбачає захист зайнятості та механізми раннього виходу на пенсію для вилучення певної частини осіб з ринку праці; проф.спілки є важливим елементом у централізованому процесі переговорів щодо зарплат та умов праці; рівень зайнятості, особливо для жінок, є досить низьким.

Для країн середземноморської моделі характерними є надмірні обсяги дефіциту

бюджету та державного боргу до ВВП, що перевищують Маастрихтські критерії конвергенції (3%; 60%).

Кризові явища в економіці та зарегульованість ринку праці призвели

до досить високого рівня безробіття. Низький ступінь залучення жінок до ринку праці призводить до неповного використання потенціалу робочої сили працездатного віку.

Відносно низький рівень видатків на НДДКР знижує можливість країн щодо сталого розвитку економіки в майбутньому (Швеція -3,3%, Фінляндія - 3,1%, Німеччина 2,3%, Франція 1,9% від ВВП).

81. Позиції Італії в європейській та світовій економіці.

Експорт – 522 млрд. $ Видова структура експорту: машинобудівна продукція, текстиль і одяг, виробниче устаткування, транспортні засоби, транспортне устаткування, хімікати, продукти харчування, напої та тютюнові вироби; мінерали та кольорові метали. Географічна структура експорту: Німеччина 13%, Франція 11,6%, США 6%, Іспанія 5,9%, Великобританія 5,2%, Швейцарія 4,7%. Імпорт – 556,4 млрд. $. Видова структура імпорту: продукція машинобудування, хімікати, транспортне обладнання, енергетичні продукти, мінерали та кольорові метали, текстиль і одяг, продукти харчування, напої та тютюн. Географічна структура імпорту: Німеччина 16,1%, Франція 8,8%, Китай 7,8%, Нідерланди 5,4%, Іспанія 4,6% .

Населення: Італії – 12% від нас.-ня ЄС, ВВП за ПКС (у % до ВВП ЄС): Італія – 12,1%, Іспанія .За ІЛР в світі: Італія – 24 місце, Іспанія – 23, Греція – 29, Португалія – 41.

Італія залучує недостатньо ПІІ, порівняно з іншими країнами ЄС: обсяги ПЗІ та ПІІ Італії становили відповідно, 5,3% та 4,9 % від загальних обсягів по ЄС; ЄС є найбільшим реципієнтом ПЗІ Італії (74%) та найбільшим інвестором ПІІ Італії (85%), відтак інвестиційна діяльність Італії має регіональний характер; Найбільші обсяги інвестицій спрямовані у сферу послуг, зокрема торгівлю та фінансові послуги. Членство Італії в міжнародних організаціях: ООН (1955), НАТО (1949), Рада Європи (1949), сприяє співробітництву між усіма країнами Європи у галузі стандартів права, прав людини, демократичного розвитку, законності і культурної взаємодії, ЄС (1957) , ГРУПА ДЕСЯТИ (1964) взаємне консультування і співробітництво між членами з питань економіки, грошей і фінансів, Можливість надання позик Міжнародним Валютним Фондом.

78. Позиції південноєвропейських країн у світовій та європейській економіці.

Південноєвропейські країни – Італія, Іспанія, Греція, Португалія. Населення – близько 130 млн осіб, близько 25% всього населення ЄС. ВВП за пкс – Італія 2 трлн дол., Іспанія 1,5 Греція 0,27, Португалія 0,3, всього по ЄС – 16,44 трлн дол.. ВВП за пкс на душу населення – середню в ЄС – 32,6 тис дол., Італія 32,9, Іспанія – 32,4, Португалія 25,4, Греція – 27. За показником % ВВП від значення по ЄС ці 4 країни становлять 25% від ВВП ЄС, зокрема Італія 12,1%, Іспанія 9,1%, Греція 1,6%, Португалія 1,8%. За ІЛР Італія – 42 місце, Греція – 96, Іспанія – 36, Португалія 49е.

Всім країнам притаманне відставання за показниками стабільності макроекономічного середовища, розвитком фінансового ринку та ефективністю ринку праці. Для Італії та Греції характерною є також низька ефективність державних інституцій. Італія галузі: туризм, машинобудування. металургія, хімічна, харчова промисловість, текстиль, автомобілі, одяг. взуття, кераміка. Іспанія: текстиль і одяг (у тому числі взуття), їжа і напої метали і металеві вироби, хімікати, суднобудування, автомобілебудування, верстатобудування, призм, глини і вогнетривкі виробів взуття, ліки, медичне обладнання. Греція: туризм, харчова і тютюнова промисловість, текстиль, хімікати, вироби з металу, видобуток, нафта. Португалія: текстильні вироби, одяг, взуття, дерев'яні і пробкові вироби, папір, хімічні речовини, автозапчастини обробної промисловості, неблагородні метали, молочні продукти. вино та інші продукти. фарфор і кераміка, вироби зі скла, технологи, телекомунікації, суднобудування і ремонт, туризм

79. Галузева спеціалізація південноєвропейських країн.

ВВП за пкс – Італія 2 трлн дол., Іспанія 1,5 Греція 0,27, Португалія 0,3, всього по ЄС – 16,44 трлн дол.. ВВП за пкс на душу населення – середню в ЄС – 32,6 тис дол., Італія 32,9, Іспанія – 32,4, Португалія 25,4, Греція – 27. За показником % ВВП від значення по ЄС ці 4 країни становлять 25% від ВВП ЄС, зокрема Італія 12,1%, Іспанія 9,1%, Греція 1,6%, Португалія 1,8%.

Італія галузі: туризм, машинобудування. металургія, хімічна, харчова промисловість, текстиль, автомобілі, одяг. взуття, кераміка. Іспанія: текстиль і одяг (у тому числі взуття), їжа і напої метали і металеві вироби, хімікати, суднобудування, автомобілебудування, верстатобудування, призм, глини і вогнетривкі виробів взуття, ліки, медичне обладнання. Греція: туризм, харчова і тютюнова промисловість, текстиль, хімікати, вироби з металу, видобуток, нафта. Португалія: текстильні вироби, одяг, взуття, дерев'яні і пробкові вироби, папір, хімічні речовини, автозапчастини обробної промисловості, неблагородні метали, молочні продукти. вино та інші продукти. фарфор і кераміка, вироби зі скла, технологи, телекомунікації, суднобудування і ремонт, туризм

80. Особливості та причини неефективності середземноморської моделі розвитку в умовах глобальної нестабільності.

Основні характеристики: =низький рівень державних соціальних видатків у порівняні з попередніми моделями; =низький рівень соціальних видатків балансується частково сильною підтримуючою роллю сімейних зв’язків. Сім’ї грають велику роль у забезпечені домівки та грошової підтримки; =соціальні видатки переважно спрямовані на пенсії, існує значна сегментація платежів; =соціальна система передбачає захист зайнятості та механізми раннього виходу на пенсію для вилучення певної частини осіб з ринку праці; =проф.спілки є важливим елементом у централізованому процесі переговорів щодо зарплат та умов праці; =рівень зайнятості, особливо для жінок, є досить низьким.

ПРИЧИНИ: =Для країн середземноморської моделі характерними є надмірні обсяги дефіциту бюджету та державного боргу до ВВП, що перевищують Маастрихтські критерії конвергенції (3%; 60%). =Кризові явища в економіці та зарегульованість ринку праці призвели до досить високого рівня безробіття. =Низький ступінь залучення жінок до ринку праці призводить до неповного використання потенціалу робочої сили працездатного віку. =Відносно низький рівень видатків на НДДКР знижує можливість країн щодо сталого розвитку економіки в майбутньому (Швеція -3,3%, Фінляндія - 3,1%, Німеччина 2,3%, Франція 1,9% від ВВП)

81. Позиції Італії в європейській та світовій економіці.

Економіка Італії є 4 за величиною у Європейському Союзі після Німеччини, Франції, Великобританії і займає 8-му позицію у світовому рейтингу за номінальним ВВП. Частка тіньової економіки складає приблизно 17%. Наявне зростання ВВП, що тривало до 2008 року, коли ВВП Італії сягнув позначки $2,296 трлн, а середнє значення по ЄС становило $624 млрд. Індекс глобальної конкурентоспроможності - Італія займає 42 місце. Сильними сторонами Італії є здатність економіки конкурувати з товарами та послугами, що виробляються в інших країнах; великий, місткий ринок; значний інноваційний потенціал. Слабкими сторонами є: макроекономічні ризики і зростаюча вартість капіталу; бюрократія; «відтік мізків» та високе безробіття; обмежена ринкова конкуренція, особливо на ринку послуг; нереалізованість інноваційного потенціалу. Рейтинг Італії за легкістю ведення бізнесу (Doing business) – 87 місце. Місце країни за рейтингом ІЛР - відноситься до категорії «країн із дуже високим рівнем людського розвитку», займаючи 24 місце. Державний борг Італії постійно зростає, починаючи з 2007 року, у 2011 році склав 120% від ВВП. У 2011 році ВВП на душу населення в Італії склало $36024, а в ЄС - $34845. Найбільшу частку ВВП Італії складають послуги – 73%, Промисловість 25%, а сільське господарство займає 2%. Експорт – 522 млрд. $ Видова структура експорту: машинобудівна продукція, текстиль і одяг, виробниче устаткування, транспортні засоби, транспортне устаткування, хімікати, продукти харчування, напої та тютюнові вироби; мінерали та кольорові метали. Географічна структура експорту: Німеччина 13%, Франція 11,6%, США 6%, Іспанія 5,9%, Великобританія 5,2%, Швейцарія 4,7%. Імпорт – 556,4 млрд. $ Видова структура імпорту: продукція машинобудування, хімікати, транспортне обладнання, енергетичні продукти, мінерали та кольорові метали, текстиль і одяг, продукти харчування, напої та тютюн. Географічна структура імпорту: Німеччина 16,1%, Франція 8,8%, Китай 7,8%, Нідерланди 5,4%, Іспанія 4,6%

82. Особливості італійської моделі розвитку.

2.Особливості італійської моделі розвитку. У післявоєнний період Іт. мала одні з найнижчих у Є. макроек-і показники, а р-нь безробіття в ній, зсобливо на Пд. був рекордним серед розвинутих держав світу. Застосування інструментів та механізмів кейнсіанської моделі розвитку упродовж перших повоєнних років дало значний макроек-й ефект - швидко зростало нац.-е вир-во.; в країну надійшли значні євро-і та амер-і інвест-ї. Разом з тим, суттєвою проблемою періоду відбудови був доволі високий рівень безробіття та інфляції, що повністю відповідало кейнсіанській моделі розвитку. Упродовж 1970-1971 рр. в Іт. розпочалася досить серйозна криза, внаслідок цього в країні відбулося значне скорочення вир­-ва, дефіцитними виявилися торг-й та платіжний Баланси, зб-ся інфляція. Заходи Уряду дозволили певною мірою виправити становище, проте прослідкувати чітку тенденцію на зростання не вдалося. Початок 90-х років виявився найбільш сприятливим для ек-ки країни, коли вона не тільки досягла середнього рівня ВВП на душу населення по ЄС, але й перевищила його. Перехід від неокейнсіанства до неолібералізму проходив в Іт. у декілька ет-в і мав таку специфіку: провідні іта-кі економісти були переконані, що «книжкове реформування» нац.-ї ек-ки через впровадж-я осн-х монетаристських концепцій за амер-ми рецептами є неможливим, а абсолютизація теорії ринку може швидше за все завдати шкоди реальному сектору нац.-ї ек-ки. Наприкінці XX ст. швидкими темпами у різних провінціях Іт. зростали нові інноваційно-інвестиційні моделі підпр-ва. Наразі Економіка Італії є 4 за величиною у Європейському Союзі після Німеччини, Франції, Великобританії і займає 8-му позицію у світовому рейтингу за номінальним ВВП. За часткою експорту всередині ЄС Італія займає у 2011 році 4 позицію. За часткою країни в імпорті ЄС Італія займає також 4 місце.

83. Галузева структура господарства Італії.

Найбільшу частку ВВП Італії складають послуги – 73%, Промисловість 25%, а сільське господарство займає 2%. Півнія Італії виробляє питому частку доданої вартості в країні, південь – переважно аграрна спеціалізація. Сфера послуг - Найбільш значущими при цьому с три галузі — туризм, транспорт та банківська діяльність. Італія є батьківщиною банків і цей сектор був розвинутий у країні завжди досить добре. Особливістю банківської системи цієї держави є наявність кооперативних банків. Найбільші банки - Intesa Sanpaolo, UniCredit, UBI Banca, Banca Carige. В Італії розвинуті всі види транспорту. які виконують не тільки функції обслуговування внутрішніх потреб, а й виступають південними воротами Європейського Союзу. У першу чергу це стосується морських портів та трубопроводів, які йдуть від них до споживачів по всій країні.

Промисловість країни представлена передусім обробною, наявна відсутності сировинної бази, а відтак орієнтується на працемісткі галузі виробництва. Італійські фірми за своїми розмірами та торговим оборотом не є світовими лідерами, хоча мають сильні позиції в ЄС. Найбільші компанії: Enel, Eni, Telecom Itali, Fiat Group. Італійське машинобудування має різні напрями виробництва, проте найбільш диверсифіковаяими на початку є випуск автомобілів, залізничний рухомий склад (друге місце у світі), сільськогосподарське машинобудування, виробництво текстильного обладнання тощо. Галуззю міжнародної спеціалізації країни є випуск електроніки та електротехніки, з якої майже 40% іде на експорт. Чорна металургія Італії, яка повністю працює на імпортній сировині та посідає шосте місце у світі за прокатом чорних металів (40% виробництва в Європейському Союзі). Традиційними галузями для Італії є хімічна промисловість (передусім фармацевтика), легка (текстиль, модельне взуття, готовий одяг), а також виробництво будівельних матеріалів. Сільське господарство – вирощування цитрусових фруктів, винограду, овочів, картоплі, зернові, велика рогата худоба.

84. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Італії.

Експорт – 522 млрд. $ Видова структура експорту: машинобудівна продукція, текстиль і одяг, виробниче устаткування, транспортні засоби, транспортне устаткування, хімікати, продукти харчування, напої та тютюнові вироби; мінерали та кольорові метали. Географічна структура експорту: Німеччина 13%, Франція 11,6%, США 6%, Іспанія 5,9%, Великобританія 5,2%, Швейцарія 4,7%. Імпорт – 556,4 млрд. $ Видова структура імпорту: продукція машинобудування, хімікати, транспортне обладнання, енергетичні продукти, мінерали та кольорові метали, текстиль і одяг, продукти харчування, напої та тютюн. Географічна структура імпорту: Німеччина 16,1%, Франція 8,8%, Китай 7,8%, Нідерланди 5,4%, Іспанія 4,6%

За часткою експорту всередині ЄС Італія займає у 2011 році 4 позицію. За часткою країни в імпорті ЄС Італія займає також 4 місце.

85. Позиції скандинавських країн в світовій та в європейській економіці.

До цих країн відносять Швецію, Норвегію, Данію, Фінляндію. Особливістю сучасного стану скандинавських країн у глоб-й ек-ці є їх високий відносний показник ВВП, при цьому найбільшого рівня він посяг у 2011 році в Швеції – 540 млрд дол та Норвегії 458 млрд дол.. Країни цієї групи належать до макроекономічних (за відносними показниками) лідерів нашої планети, питома вага яких у світовій економіці перевищує 3% світового ВВП, а населення становить менше 1%, що змушує їх проводити досить обережну політику щодо розширення не тільки в межах національних економік, а й в Європі. За індексом глобальної конкурентоспроможності Фінляндія 3е місце, Швеція 4е, Данія 12, Норвегія 15е. У даних країнах Найвища у світі заробітною платою за годину роботи; Один з найвищих у світі рівень оподаткування; Великий соціальний пакет, що включає допомогу у разі безробіття, тривалу відпустку матері у зв‘язку з доглядом за дитиною, безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовну освіту тощо. Країни цієї групи є визнаними лідерами щодо такого інтегрованого показника як Індекс розвитку людського потенціалу, за яким Норвегія та Швеція трад-но утримують перші місця. Скандинавські держави відзначає також досить високий рівень технологічності їх госп-ва. Скандинавські країни виступають також лідерами у локалізації інноваційно-інвестиційних моделей нац.-ї ек-ки. Так, упродовж останніх двадцяти років ці держави створили декілька потужних глобальних центрів технологічного новаторства. Досить відомими в усьому світі є окремі скандинавські фірми та корпорації, серед яких перше місце посідає фінська «Nokia». Інші великі скандинавські компанії – Statoil, «Ericsson»,«Electrolux», «Volvo». Норвегія входить до числа 7 найбільших вир-ків найдешевшої електроенергії на гідроелекторостанціях. що побудовані майже на кожному фьорді, а також за експортом риби ця країна посідає 2 місце у світі. Ця невелика за чисельністю населення держава Пн. Європи володіє одним з найбільших торгових флотів планети. Швеція, Норвегія та Фінляндія є також лідерами євро-ї деревообробної та целюлозо-паперової пром.-ті. Скандинавські країни відносяться до числа постіндустріальних держав і мають одну з найвищих у світі часток послуг (близько 65-70%) в структурі ВВП. Питома вага с/г у цих державах <2-4%%. разом з тим ця галузь високопродуктивною у всіх цих країнах, хоча кліматичні умови Пн. Європи не сприяють її розвиткові. Особливістю цього мегарегіону доволі низькі за євро-и мірками рівні безробіття.

86. Особливості розвитку економіки скандинавських країн. Еволюція соціальної моделі.

До скандинавських країн відносять, як правило, 3 країни відповідного півострова - Норвегію, Швецію та Фінляндію, а також Данію, яка знаходиться поза його межами, але має тісні госп-кі зв'язки з вище названими країнами та подібну до них ек-ну модель, яку нерідко називають «скандинавською» з її відмінними рисами: високою питомою вагою держ-о сектору в структурі ВВП та перерозподіл його значної частини через бюджет; найвищою у світі з/п за годину роботи та один з найбільших у світі р-нь оподаткування; великий соц.-й пакет, що включає допомогу по безробіттю, тривалу відпустку матері по догляду за дитиною. Безкоштовне мед-е обслуговування, безкоштовну освіту тощо. Разом з тим, такий результат Пн. Європи став можливим лише за умов наполегливої боротьби профспілок та соціал-демократичних урядів скандинавських держав за права їхнього населення, формування високого р-ня культури праці та етики бізнесу, системних заходів щодо охорони оточуючого середовища і відповідного менталітету населення. Разом з тим, країни цієї групи відносяться до макроек-х (за відносними показниками) лідерів нашої планети, питома вага яких у світовій ек-ці перевищує 3% бітового ВВП. а населення складає менше 1%, що змушує їх проводити досить обережну пол-у щодо розширення не тільки в межах нац.-х ек-к, а й в Європі. Приміром Норвегія вийшла із складу ЄС залишившись членом Європейської Асоціації вільної торгівлі, а Данія і Швеція, перебуваючи і ЄС не бажають приєднуватися до монетарної с-ми і вводити евро, хоча їх валюти повністк відповідають системним критеріям ЕМС. і лише тільки Фінляндія має в цьому плані «повноцінне членство», замінивши свою марку на євро-і гроші у 2002 році. Сучасна модель “швецького соціалізму” =спеціальні заходи уряду країни щодо зниження податків та соціальних трансфертів =застосування ряду монетаристських заходів у кредитно–фінансовій політиці держави =Все це призвело до того, що вже на початку ХХІ ст. системну кризу швецької економіки вдалося подолати. =Зараз швецька економіка тісно пов‘язана з європейською, про що яскраво свідчить зовнішня торгівля. =Зараз в країні найвища у світі зарплата за годину праці =витрати на освіту всіх рівнів становлять понад 7,65% ВВП =на охорону здоров‘я – 7,6%.

87. Суть та національна специфіка швецької моделі.

Основні методологічні постулати «швецького соціалістичного підходу», =Реалізація політики повної зайнятості; =Вирівнювання доходів населення за рахунок нової податкової моделі; =Висока питома вага державного сектору економіки, який на той період був чинником національної стабільності; =Перерозподіл бюджетних коштів на користь численних соціальних програм; =Доступність соціальних гарантій усім верствам населення (освіта, охорона здоров‘я); =Посилений вплив профспілок на всі сфери суспільно-економічного життя країни. Упродовж 60-70–х років ХХ ст.. державні доходи в Швеції зростали в випереджаючими темпами, що вело до розгортання все нових і нових соціальних програм. Рівень безробіття був найнижчим у всьому західному світі і був близько 1 %. За вартістю промислової продукції на душу населення країна посідала перше місце в Європі. За темпами нарощування ВВП поступалася лише Японії. Цей швецький феномен економічного розвитку в усьому світі називали «патріотизмом благополуччя», чи «моральним імперіалізмом». у Швеції активно розвивався процес децентралізації системи виробництва: з одного боку, держава не втручалася у виробничу діяльність фірм, а з другого – швидке зростання «економічних успіхів» приватного сектору і відповідних надходжень податків вело до значної концентрації бюджетних коштів, які перерозподілялись на користь населення. Досить специфічним є регулювання відносин між трудом і капіталом, яке збереглося й зараз. У післявоєнні роки у Швеції намагалися використати основні арсенали кейнсіанської системи макроекономічного регулювання. На початку 1950-х pp. від них відмовилися. Виникла нова с-ма регулювання ринку праці відома під назвою «модель Рена-Мейднера», якій було поставлене завдання оптимізувати відповідні відношення в ек-ці. З 1990 року «швецьке ек-е диво» майже зникло, стрімко зростав держ-й борг, розпочалася структурна криза в пром.-ті. зростав дефіцит бюджету. Держава виявилась нездатною підтримувати «повну зайнятість» податковий тягар та висока питома вага трансферних платежів відлякувала місцевих іноз-х інвесторів, капітал стрімко відпливав з країни за кордон. Постійне зб-ня з/п суттєве відставало від зростання продуктивності праці що унеможливлювало стримування інфляції трад-ми методами. До цього додавалася ще банківська криза середини 90-х років, нестійкість нац.-ї валюти. Вступ Швеції до ЄС та спеціальні заходи Уряду країни щодо зниження податків та соц.-х трансфертів, застос-я ряду монетаристських заходів в кредитно-фін пол-ці держави призвів до того, що вже на поч 21ст. системну кризу швецької ек-ки вдалось подолати.

88. Інноваційні моделі розвитку конкурентоспроможності скандинавської економіки.

Скандинавські країни є яскравим прикладом конкурентоспроможних інноваційних ек-к, стабільно займаючи лідируючі місця в рейтингу конкурентоспроможності ек-к світу, що складається ВЕФ. На відміну від більшості країн Європи, які мають аналогічні широкі та універсальні с-ми соц.-х гарантій, але зтикаються із серйозними проблемами, як пол-го, так і соц.-ек. хар-ру, скандинавські країни зберігають високу динаміку розвитку. Цьому сприяє поєднання унікальних умов скандинавських країн - історичні трад-ї егалітаризму, наявність у сусп-ві пол.-го компромісу з осн-х питань розвитку країн, високий рівень соц.-го згуртування та колективізму, широкі права профспілок. Не мeнш значущою умовою конкурентоспроможності ек-к скандинавських країн є їх ефективна трансформація в нових умовах. В останнє десятиліття скандинавські країни зробили масштабні зусилля у сфері інноваційного та технол-о розвитку, приділяючи величезну увагу освіті та науковим дослідженням. Завдяки вжитим зусиллям скандинавські країни близькі до трансформації в інф-ні спільноти нового типу. Аналіз розвитку ек-к скандинавських країн показує. що конкурентоспроможність їхніх ек-к грунтується на 3 компонентах: • високий р-нь пол-ї культури, збумовлений наявністю компромісу в сусп-і з основних питань розвитку, практично повна відсутність корупції і вільна преса; ■ широка, ефективна програма соц-го захисту населення яка спрямована на стимулювання продуктивних сил сусп-ва: ■ значна увага інноваційній діяльності, науки й освіти, що дозволило країнам ств-ти потужний інноваційний базис заснований на високих технол-х і ефективному впровадженні інновацій в реальний сектор.

89. Модель Рена-Мейднера та її трансформація.

Система регулювання ринку праці, «модель Рена - Мейднера» за прізвищами відомих швецьких аналітиків. Основними інструментами реалізації було використання податкових і грошових обмежень, які стримували ціни на досить низькому рівні, що змушувало підприємців і профспілки відмовитись від механізму інфляційного зростання заробітної плати. Заходи, що підтримували сукупний попит, виявилися ефективними щодо вибіркової підтримки депресивних регіонів, деяких значущих для економіки галузей та соціальних груп населення що постраждали внаслідок структурних змін в економіці. Такі заходи зробили ринок праці в країні гнучким і таким, що чітко орієнтувався на реальні соціальні гарантії. Розвиток моделі “Рена - Мейднера” У 1970 – 80 рр. Створено державна адміністрацію ринку праці. Великого поширення набула система соціальних пільг, яка з часом отримала назву «швецької моделі соціалізму». Саме вона багато в чому була показовою для двох наддержав - СРСР та США. У 1975 р. за законом про пенсії її отримувачі здобули виключне право на спеціальну надбавку до неї, що вивело країну у число лідерів у світі за рівнем пенсійного забезпечення. Занепад моделі “Рена - Мейднера” Починаючи з 1990 р. «швецьке економічне диво» майже перестало розвиватись. Проблеми: зростав державний борг структурна криза в промисловості, Дефіцит бюджету сягав 14-15%, зростання безробіття., Податковий тягар та висока питома вага трансфертних платежів відлякувала місцевих та іноземних інвесторів, капітал стрімко відпливав з країни за кордон, банківська криза середини 1990-х pp. та нестійкість на­ціональної валюти — крони.

90. Позиції нових (2004 р., 2007 р.) країн-членів ЄС в європейській економіці.

Нові члени ЄС збільшили сукупний ВВП євроек. простору, але не суттєво. З населенням у 103,3 млн. осіб у 2008 р., що складає майже третину загальної кількості населення ЄС-15, дванадцять нових (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Болгарія, Румунія) членів виробляють внутр. продукт, який відповідає лише 8,5% ВВП ЄС-15. У 2011 році частка цих країн у ВВП ЕС27 становила всього8%.

Хоча рівень життя в цих країнах, вимірюваний показником ВВП на душу населення за ПКС, досить швидко зростає після їх вступу до ЄС, він ще далекий від середнього показник по ЄС. Так, серед 10 країн. Що вступили у 2004 р. цей показник = 74% від середнього по ЄС (Кіпр-94%, Словенія-84%, Латвія-58%). Для Болгарії цей показник становить 46%, і 49% для Румунії.

В той же час зростання ВВП у нових країнах членах (2004) у 2011 було в 2,4 рази більше (найбільше – Естонія, Латвія, Литва, Польща), ніж в середньому у країнах ЕС15.

На нові 12 країн припадає сьома частина імпорту ЄС, найбільшими реципієнтами є Польща (3,9% від ЄС) та Чехія (3%). Приблизно такий же показник і по експорту (14,2% від ЄС).

Рівень безробіття в нових країнах-членах вищий за середній рівень по ЄС (52,5 проти 4,1%).

91. Спільні та відмінні риси трансформаційних процесів в державах ЦСЄ.

Особливістю геоекономічного руху країн ЦСЄ був різний характер здійснюваних економічних реформ, а через це ті держави ЦСЄ, що у 1990 р. мали приблизно рівні стартові умови, підійшли до початку XXI ст. з диференційованими результатами.

Тривалість падіння макроекономічних показників у Польщі склала 2 роки, Словенії та Чехії - 3 роки, Словаччині, Хорватії, Угорщині - 4 роки.

На інші країни припадали досить високі темпи падіння, а їх трансформаційна криза тривала п'ять років і більше.

Для Албанії, Болгарії, Латвії, Румунії була характерна тенденція до економічного зростання, однак вона виявилася нестійкою

Використано різні методологічні підходи та прикладні моделі реформування економіки.

У Югославії - «Програма Анте Марковича», в Польщі - «План Бальцеровича» (1989), у Чехословаччині - «План Клауса» (1990), в Угорщині - «План Купи» (1990), в Румунії - «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» (1990).

92. Польська економічна модель. Особливі позиції країни в ЄС.
Польща є найбільшою державою серед нових членів ЄС як за к-тю н-ня, так і за виробленим сумарним ВВП. За індексом освіти (0,95 із 1 макс можл) країна перебуває на рівні Швейцарії, поступаючись лише країнам-лідерам євро економіки. У світових технологічних рейтингах Польщу відносять до групи потенційних лідерів.

За розрах-ми індексів конкурентоспроможн нац. Економіки та мікроеконом індексом конкур-ті Польща поступається багатьом новим членам ЄС. Ключовим моментом реформування економіки був процес приватизації, який було реалізов 3 методами: пряма, непряма та метод ліквідації збиткових підпр-тв.
Проведені у 90-ті рр.. реформи, у тому числі приватизаційні, привели до того, що зараз більш як 70% ВВП виробляється у приватному секторі, хоча існує досить складна проблема реструктуризац багатьох об’єктів важкої пром-ті, які ще й зараз перебувають у держвласності.

В останні роки на тлі триваючого нконом зростання і широкого припливу іноз інвестицій в економ країни, польський ринок демонструє вражаючу динаміку розвитку.

93. Модель «шокової терапії» Л. Бальцеровича та наслідки її реалізації у Польщі.
Основними заходами «блискавичного» переходу до ринку були: відмова держави від цінорегулювання та перехід до неокласичної моделі: попит-пропозиція, жорстка бюджетна політика, відмова від багатьох соціальних програм , приборкання інфляції (припинення підвищення заробітної плати, індексації доходів), прийняття закону про банкрутство, відмова уряду від підтримки збиткових підприємств, швидка приватизація, лібералізація ринку, валютної системи та зовнішньої торгівлі, стимулювання припливу ПІІ, відмова від директивного планування та перехід до індикативного.

Позитивним наслідком реформ був насправді швидкий перехід до ринкової економіки,

негативним — дуже висока «соціальна ціна» за ринкові реформи, яка мала прояв у стрімкому розшаруванні населення країни.

Космічне зубожіння населення, 70% якого водночас опинилося за межею бідності

94. Структура господарства Польщі.

Після вступу Польщі до ЄС сталися значні структурні зрушення в її економіці, які можна звести до кількох блоків.

1) Зростання цін, зумовлене високою порівняно з країнами ЄС інфляцією.

2) Деформована структура інвестицій (80% на промислов сектор)
перед вступом до ЄС відбулося значне зростання обсягів ПІІ
до вступу в ЄС Польща інвестувала в сусідні країни – Укр, РФ, Чехію, після вступу – в розвинуті країни ЄС.

3) Зростання макроекономічних показників зумовлене отриманням країною інтеграційн переваг, яке дав їй вступ до ЄС.
багатомільярдні субсидії зі структурних фондів та Фонду згуртування, які надходили в країну в 2004-2006 рр. в цілому не ліквідували відставання, проте значно зменшили відстань між лідерами та аутсайдерами розширення.

4) Високий рівень безробіття (2011р. 12%)

5) Консолідація держфінансів, що є необхідною запорукою подальшої конвергенції(зближення) з ЄС.

6) Значна регіональна диференціація, рівень безробіття і доходів є різним по країні.

95. Угорська економічна модель «градуалізму».
Основною відмінністю градуалізму від «шокової терапії» була етапність у здійсненні ринкових реформ та забезпечення мін соц стандартів.

Держава не відмовлялася від регулювання цін на товари «соц групи», приватизація здійснювалася у три етапи: мала, середня та велика, обмінні курси національної валюти також регулювалися за допомогою монетарних та немонетарних заходів, зростання зарплати на різних етапах градуалістської моделі то обмежувалося, то лібералізувалося

Характерним прикладом реалізації градуалістської моделі була Угорщина, але й Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія та Литва також використовували елементи еволюційності у трансформації своєї економіки до ринкового середовища

Важливим напрямом реалізації ідей угорського градуалізму була боротьба з інфляцією (дезінфляція), яка також мала притаманну їй специфіку. Особл Угорщини було те, що на відміну від інших країн ЦСЄ вона лібералізувала ціни і вивільнила з/п ще в соціалістичний період, а відтак під час реформування своєї економіки в неї не було проблеми зайвого «грошового навантаження», тому й потреби в обов'язковому секвеструванні (скорочення видатків).

Але були й проблеми в моделі: домінування соц. складової в бюджеті створило так звану «пенсійну бомбу» уповільненої дії, що виникла через приватизацію пенс фондів та необхідність перерозподілу фінансування дефіцитів у майбутньому, в якому передбачалось активне старіння нації; хронічним став дефіцит бюджету, що також був пов'язаний з великим тягарем соціальної сфери. велике навантаження на фонд заробітної плати; виникнення значних регіональних диспропорцій.

96. Структура господарства Угорщини.

За структурою ВВП Угорщина може вважатися типовою постіндустріальною країною, в якій питома вага сервісних галузей перевищує 60 % (2001 р.). Частка приватного сектора в структурі цього показника досягла 85 % і, з огляду на європейські тенденції, швидше за все не буде підвищуватися у майбутньому. Наступною особливістю Угорщини є те, що вона має високу концентрацію капіталу, а відтак і ділової активності у своїй столиці. Понад 40 комерційних банків та 20 страхових компаній базуються в Будапешті, у тому числі найбільша фінансова установа -- OTP Bank

Основними галузями угорської економіки є: видобувна, металургійна (насамперед алюмінієва) промисловість, виробництво будівельних матеріалів та ін..

Зовнішньоекономічна діяльність Угорщини є показовою для багатьох країн Центральної та Східної Європи. Промислово розвинуті країни є основними зовнішньоторговельними партнерами Угорщини, на які у 2010 р. припадало 80 % угорського експорту та 65% імпорту (на країни ЄС відповідно 73 та 55 %).

Відмінною від багатьох країн ЦСЄ є активна зовнішньоекономічна діяльність провідних угорських фірм, які швидко закріплюються на ринках цього мегарегіону. Провідні позиції при цьому посідають, як правило, дочірні компанії відомих ТНК.

97. Особливості економіки Чехії та Словаччини.

За ІЛР у 2011 р Чехія посіла 27,а Словаччина 35 місце у світі. ВВП (ПКС) Чехії вдвічі більший за ВВП Словаччини (дані на 2012 рік).

Після роз’єднання 1 січня 1993 року з Чехією і утворення самостійної держави, Словаччина почала реалізовувати ідеї побудови економічно розвинутої європейської країни, проте мала на цьому шляху значно більше труднощів ніж її колишня союзниця. Основними труднощами, які потрібно було долати:
нижчий рівень розвитку і конкурентних на світовому ринку виробництв ніж в Чехії;
розрив глибоких коопераційних зв’язків з чеськими підприємствами;
більша орієнтованість у зовнішній торгівлі на ринки східних сусідів ніж на ринки ЄС.

Швидкі та багато у чому мало популярні заходи уряду щодо долання системної кризи в країні, завершення приватизації, зменшення дефіциту бюджету, децентралізація банківської системи та переорієнтація на європейські ринки призвели до відновлення темпів економічного зростання.

Серед багатьох заходів стабілізац економ процесу передусім слід відмітити: введення єдиного податку у розмірі 19%, що створило хороший базис для подальшого соц-ек зростання; суттєве зменш рівня інфляції; зближення показників % ставки по кредитах з провідними країнами ЄС; скорочення суми державного боргу та дефіциту державного бюджету.

Економ Чехії мала особливості: країна має значні технологічні позиції у світі. Так, за Індексом технологічних досягнень (ІТД) Чехія входить в першу 20, країна-потенційний лідер.
На відміну від багатьох держав ЦСЄ більша частина інвестицій поступала в галузі машинобудування (близько 40%), що призвело до збільшення експорту.

Швидко проходив процес приватизації банків, їх укрупнення та злиття.

Уряд країни постійно працює над доланням регіональних диспропорцій в країні, а чеська модель локального розвитку є у багатьох випадках показовою для всіх постсоціалістичних країн

98. Специфіка використання новими країнами-учасницями ЄС структурних фондів ЄС та фонду Згуртування.

Структурні фонди (СФ) та фонди згуртування є основним фінансовим інструментом країн-членів ЄС. Основною сферою державного втручання та концентрації ресурсів СФ є регіони з найнижчим серед усієї Спільноти рівнем соціально-економічного розвитку. Для реалізації політики зближення за період 2007-2013 булу надано 347 млрд. євро. Основні три мети даної політики, Конвергенція, Регіональна конкурентоспроможність і зайнятість і Європейське територіальне співробітництво, досягаються за допомогою трьох фондів: структурних – Фонду регіонально розвитку і Європейського соціального фонду, а також Фонду згуртування.

Польща є основним реципієнтом коштів з фондів. За період 2007-2013 на ціль Конвергенції було витрачено 67,3 млрд. євро, що становить 19% від суми всіх виділених коштів СФ. 0,56 млрд. було виділено на програму Територіального співробітництва, і приблизно 0,25% всіх виданих коштів Польщі спрямовані на програми прикордонного співробітництва. Основними цільовими галузями витрачених коштів є інфраструктура, навколишнє середовище та людський капітал.

У Чехії 26,7 млрд. є. спрямовані головним чином на проекти Регіонального розвитку та Зайнятість.

Угорщині за вказаний період виділили 25,3 млрд. є. (7,3%). Транспорт являється домінуючою галуззю інвестування, за яким слідують навколишнє середовище та енергетика і економічний розвиток.

На Словаччину припадає 3,3% виділених СФ та ФЗ коштів. Транспорт, навколишнє середовище та програми регіонального розвитку є основними сферами вкладання.

99. Проблема формування оптимальної територіальної моделі Європейського Союзу.

Оприлюднена в 2008 р. Європейською Комісією Зелена книга щодо територіального згуртування започаткувала процес широкого обговорення та консультування, який продовжується й понині шляхом регулярних зустрічей експертів з усієї Європи. Очікується, що політика згуртування поліпшить терит.-е наближення у майбутньому шляхом:

– сприяння функціональному підходу до комплексного розвитку територій;

– стимулювання місцевої та рег. політик за допомогою міжсекторальної координації публічної політики та багаторівневого врядування від місцевого до європейського рівнів;

– заохочення співробітництва між територ. з метою зміцнення європейської інтеграції;

– поліпшення обізнаності територій у питаннях управління їх розвитком.

В Зеленій книзі виділені три типи регіонів з особливими геогр. рисами, які у ряді випадків стикаються із проблемами розвитку:

– гірські регіони, які часто є прикордонними, і в яких більш ніж третина населення живе в сільській місцевості;

– острівні регіони, які у багатьох випадках є гірськими, більше половини населення яких також живуть у прикордонному регіоні;

– 18 малонаселених регіонів (всього 2,6 млн. чоловік), з яких всі є сільськими, і майже всі прикордонними.

Територіальне згуртування стане невід’ємною частиною політики згуртування ЄС з 2013 р.

100. Сутність та структура Копенгагенських критеріїв членства в ЄС.

Критерії, яким мають відповідати країни-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 р. і включають в себе:
І) Політичні критерії: стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин;
2) Економічні критерії: наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС;
3) Інші критерії: здатність узяти на себе зобов’язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу (інші критерії).

Згідно з рішенням Європейської Ради у Люксембурзі в 1997 р., ЄК було запропоновано подавати щорічні звіти про досягнутий прогрес країн-кандидатів у процесі приєднання з відповідними висновками. У них Комісія аналізує відповідність реформ, що проводяться у країнах-кандидатах з 1997 р., Копенгагенським критеріям. При цьому ЄК бере до уваги лише вжиті заходи, а не ті, що готуються. Це є універсальним методом, який дає можливість на основі об’єктивного підходу порівняти й оцінити реальний прогрес країн на шляху вступу до ЄС.

101. Позиції України в європейській економіці.

За останні роки відбувалися певні позитивні зрушення в аспекті присутності У на ринку ЄС. Так, протягом 2006–2010 рр. зовнішня торгівля товарами і послугами України та ЄС зросла в 1,9 рази. Проте частка У в ЗТО ЄС всього 1% (хоч і в 2 рази більше за 2005).

Швидко зростала й частка країн – членів ЄС у зовнішній торгівлі У. Упродовж 2000−2004 рр. вона збільшилася з 13 до 24 %, а з урахуванням 10 країн, які стали членами ЄС у травні 2004 р., – до 35,8 %. Уже сьогодні ринок ЄС – другий за значенням після СНД.

Аналіз товарної структури торгівлі У та країн ЄС свідчить про її моноспрямованість. У 2010 на чорні метали та вироби з них, мінеральні продукти, продукцію с/г та харч. пром., продукцію легкої пром. припадало понад 70 % загального обсягу експорту України до країн ЄС, частка високотехнологічного експорту становила 10,3 %.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту послуг до країн ЄС у 2006–2010 рр. мали транспортні послуги, а імпорту – різні ділові, професійні та технічні (21,5 %), транспорті (20,7 %), державні (17,3 %) та фінансові (10,2 %) послуги.

ЄС є найкрупнішим іноземним інвестором в Україні. Прямі інвестиції країн-членів Європейського Союзу в українську економіку становили 46,5 мільярда доларів за даними 2010 року (76.9% загального обсягу ПІІ в Україні). Більшість інвестицій у фінансовому секторі вкладається в ринок нерухомості, сферу консультування, торгівлю та будівництво. Частка інвестицій в У від загального обсягу ПІІ ЄС становить 3%. В той же час ПІІ з У в ЄС становлять 0,3% від сукупного обсягу.

102. Зовнішньоекономічні зв’язки України з ЄС.

Україна - це держава, яка є пріоритетним партнером ЄС у рамках Європейської політики сусідства (ЄПС) та Східного партнерства. У березні 2007 року почалися перемовини щодо нової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Вони завершились у грудні 2011. Нова Угода передбачає політичну асоціацію та економічну інтеграцію України з ЄС.

З року в рік стабільно зростає зовнішньоторговельний оборот між Україною та Європейським Союзом та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні Україна посідає 31 місце серед торговельних партнерів Європейського Союзу по імпорту та входить до 20-ки основних торговельних партнерів Євросоюзу по експорту. У товарній структурі торгівлі Україна – ЄС зберігаються тенденції експорту продукції переважно з низькою часткою доданої вартості (чорні метали та вироби з них, мінеральні продукти, сільськогосподарська продукція) та імпорту високотехнологічної та промислової продукції (механічне обладнання та
машини, транспортні засоби та шляхове обладнання, хімічна продукція). Станом на 2011 рік обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) з ЄС до України збільшився порівняно з 2009 роком у 3,7 разів та склав 13,8 млрд. євро. Нарощування від’ємного для України сальдо торгівлі з ЄС також загострило важливість вирішення комплексу питань, пов’язаних з доступом української продукції до ринків Європейського Союзу. Поряд з диверсифікацією експорту через отримання можливості поставок продукції тваринного походження, промислової та машинобудівної продукції з більшою часткою доданої вартості, на порядку денному також залишаються існуючи обмеження через запровадження ЄС антидемпінгових заходів.