Особливості скандинавської економічної моделі
Висока питома вага державного сектора в структурі ВВП
Перерозподіл значної частини ВВП через бюджет (понад 50%);
Найвища у світі заробітною платою за годину роботи;
Один з найвищих у світі рівень оподаткування;
Великий соціальний пакет, що включає допомогу у разі безробіття, тривалу відпустку матері у зв‘язку з доглядом за дитиною, безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовну освіту тощо.
Країни цієї групи належать до макроекономічних (за відносними показниками) лідерів нашої планети, питома вага яких у світовій економіці перевищує 3% світового ВВП, а населення становить менше 1%, що змушує їх проводити досить обережну політику щодо розширення не тільки в межах національних економік, а й в Європі.
Норвегія не увійшла до складу Європейського Союзу, залишившись членом Європейської Асоціації вільної торгівлі,
Данія і Швеція, перебуваючи в Євросоюзі, не бажають приєднуватися до монетарної системи і вводити євро, хоча їх валюти повністю відповідають системним критеріям ЄМС,
лише Фінляндія має в цьому плані «повноцінне членство», замінивши фінську марку на євро у 2002 р.
Скандинавські країни належать до постіндустріальних держав і мають одну з найвищих у світі частку послуг, яка у структурі ВВП становить
у Швеції – 70% (2007 р.),
у Данії – 72%,
у Норвегії – 54% та
у Фінляндії – 65%.
Питома вага сільського господарства у цих державах не перевищує 3%, разом з тим, ця галузь є високопродуктивною в усіх цих країнах, хоча кліматичні умови Північної Європи не сприяють її розвиткові.
Особливістю цього мегарегіону є досить низькі за європейськими мірками рівні безробіття. Для Данії він склав 2% (2008 р.), Норвегії – 2,5%, Фінляндії – 6,5%, Швеції 7,3%.
Швеція, Данія, Фінляндія та Норвегія мають добре розвинуті сервісні галузі, провідними з яких є банківська та страхова справа, а також транспорт.
54. Сутність та особливості середземноморської моделі розвитку (Греція, Італія, Португалія та Іспанія
Основні характеристики:
- низький рівень державних соціальних видатків у порівняні з попередніми моделями;
- низький рівень соціальних видатків балансується частково сильною підтримуючою роллю сімейних зв’язків. Сім’ї грають велику роль у забезпечені домівки та грошової підтримки;
- соціальні видатки переважно спрямовані на пенсії, існує значна сегментація платежів;
- соціальна система передбачає захист зайнятості та механізми раннього виходу на пенсію для вилучення певної частини осіб з ринку праці;
- проф.спілки є важливим елементом у централізованому процесі переговорів щодо зарплат та умов праці;
- рівень зайнятості, особливо для жінок, є досить низьким.
Основні риси сучас ної середземноморської моделі
Газетна індустрія (масова преса і медіаринки):
низькі тиражі; елітарна преса, орієнтована на висвітлення політики і дій політизованої влади. Визначальна роль у суспільній думці належить електронним ЗМІ і в першу чергу – телебаченню. Розвиток комерційних ЗМІ і у зв’язку з цим процесом – розвиток свободи преси – досить пізні і слабкі явища. Низький ступінь економічної самостійності ЗМІ.
Політичний паралелізм
високий ступінь політичного паралелізму; зовнішній плюралізм; журналістика, орієнтована на коментарі; телерадіомовленням керують парламент або уряд; система «політика-над-телерадіомовленням». Поширена інструменталізація медіа (використання як знаряддя досягнення власних цілей) з боку держави, уряду, партій та впливових промисловців, що мають зв’язки у політичних колах.
Професіоналізація:
слабка професіоналізація, великою мірою зумовлена значним ступенем інструменталізації медіа. У південноєвропейських медіа відбуваються особливо гострі конфлікти навколо самостійності журналістів та медіаорганізацій, хоча напруженість і кількість цих конфліктів пов’язані ще і з тим, що у країнах Південної Європи вони відбуваються більш відкрито, ніж в інших демократичних країнах.
Роль держави:
сильне втручання держави; субсидування преси у Франції та Італії; періоди цензури; процеси швидкого і слабко контрольованого переходу до приватного комерційного телерадіомовлення («дика дерегуляція», за винятком Франції). Держава досі продовжує виступати в ролі власника, регулятора та надавача субсидій ЗМІ, однак ефективність її регулювання часто сумнівна.
На медіасистеми Середземноморських держав великий вплив справили особливості розвитку політичних та соціальних систем цих країн, серед яких найголовнішими є: пізня демократизація, пізній розвиток ліберальних інституцій, поширеність у недавній історії авторитарних диктаторських режимів, розвиток поляризованого плюралізму в політичній сфері; слабкий розвиток раціонально-правової влади, високий розвиток клієнтелізму.
Як було відзначено, за кількома вимірами серед країн середземноморської моделі, або моделі поляризованого плюралізму особливе місце посідає Франція. З одного боку, як і іншим країнам середземноморської моделі, їй притаманні поляризований плюралізм та значна роль держави у справах ЗМІ, сильний політичний паралелізм у медіа, проте, з іншого – ранні індустріалізація та розвиток демократії, значний ступінь розвитку масової преси; високий рівень раціонально-правової влади. За цими останніми параметрами Франція близька до країн демократичної корпоративістської моделі, про яку йдеться у наступній темі.
55. Позиції ФРН в глобальній та в європейській економіці.
Німеччина належить до високорозвинутих постіндустріальних країн світу, значення якої у світовій та євро економіці є досить вагомим.
За індексом розвитку людського потенціалу (HDI) 9-е місце в світі (2011);
ВВП(ПКС) - $ 3,194 млрд. (5 місце у світі), населення 81,8 млн.;
Питома вага країни у вир-ві світового ВВП (за ПКС) у 2011 році становила 4,48%, а у вир-ві серед країн ЄС займає 1 місце з часткою 20%.
За обсягами промисл вир-ва посідає 4 місце у світі після США, Китаю, Японії.
У 2011р. експорт Н. досяг рекордного рівня 1 трлн.Є (10% світового); найбільше експортуються автомобілі, хімікати, комп’ютерна та електронна продукція, фармацевтика.
індекс макроекономічної конкурентоспроможності – 6-е місце в світі;
індекс оперативності і стратегічності компаній – 3-е місце в світі;
зарплата вище ніж в США, Японії, хоча продуктивність праці нижча
Німецькі компанії посідають провідні позиції у світовій та євро економіці.
Volkswagen – 108 млн.$ (торг. оборот);
Daimler-Chrysler – 110 млн.$
Siemens – 70 млн.$ ;
Metro – 65 млн.$.
Німеччина залишається однією з найбільш інноваційних країн у світі за рейтингом ВЕФ
Головні чинники інноваційного успіху країни:
- Захищеність прав власності (особливо інтелектуальної)
- Інтенсивна співпраця між ВНЗ та промисловістю
- Наявність висококваліфікованих науковців та інженерів
- Сприятливий клімат для інновацій стимулює значні приватні капіталовкладення у НДДКР
- Інноваційна спроможність німецьких компаній є найвищою у світі
56. «Соціальне ринкове господарство» в ФРН (модель Л.Ерхарда)
Модель соціального ринкового господарства Л.Ерхарда; => методологія неолібералізму, що ґрунтувалася на поглядах нім. «фрайбурзької школи». З неї випливало, що майб добробут країни повинен базуватися на: приватній власності; вільній конкуренції; вільному ціноутворенню; активній ролі держави протидії монополізації та мілітаризації.
Стратегічною метою нової політики було забезпечення соц справедливості і високого рівня соц гарантій, проте шлях реалізації осн складових лежав через «шокову терапію» -необхідн заходів оздоровлення економіки
“шокова терапія” 1950-х років:
• грошова реформа (рейхсмарки / дойчмарки 1:10)
• реформа цін (ліквідація обмежень)
• підтримка МСБ у поєднанні з протидією монополіям
• кредитна політика (↓ ставок % та податкового тиску)
• соціальна реформа (зменшення диспропорцій у розподілі доходів, безоплатна освіта, страхова медицина, довгострокова допомога по безробіттю)
Основними чинниками успіху реформ були менталітет нім народу, його працездатність, досвід, схильність до дисципліни, готовність в ім'я майбутнього йти на тимчасові жертви, сприятливі соц-економ та політичні умови - приватна власність і підприємницькі структури, уміле використання допомоги за планом Маршалла тощо, вибір правильної стратегії економічних реформ і чітке визначення послідовності та етапів проведення їх, сильна політична воля до реформування і в процесі його, можливість вільного обміну поглядами для вибору напрямів та постановки завдань реформи
57. Особливості німецької економічної моделі.
Після завершення Другої світової війни Німеччина пережила чимало ускладнень, пов’язаних з демілітаризацією та денацифікацією її економіки. Період з 1945 по 1949 рр. можна вважати найскладнішим в економічній історії країни у ХХ ст. Зрозуміло, що наприкінці 40-х років в країні виникла нагальна потреба у розробці нової моделі соціально-економічного розвитку.Саме така модель була запропонована Людвігом Ерхардом. Проведене системне реформування господарства призвело до швидких змін в економіці і в середині 50-х років країна вийшла на провідні позиції в Західній Європі, а згодом й одні з перших у світі. Саме з цього періоду починають говорити про “німецьке економічне диво”.
Проте високі темпи економічного зростання далеко не завжди були притаманні ФРН. У післявоєнний період країна чотири рази пережила падіння національного виробництва.
Структурна криза 1966-67 рр. (падіння ВВП на душу населення, вичерпання екстенсивного економічного розвитку). На зміну ліберальній моделі прийшла неокейнсіанська (“глобальне державне регулювання” стабільність цін, повна зайнятість, рівновага ПБ, невисокі темпи економічного росту)