Спільна аграрна політика
одна з найважливіших і найвитратніших сфер діяльності ЄС (понад 40 % бюджету ЄС). Належить до виняткових повноважень Спільноти; рішення ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів Ради після консультацій у Європейському Парламенті. Головні завдання ССП — забезпечити фермерам прийнятний рівень життя, а споживачам — якісні харчові продукти за справедливими цінами, зокрема шляхом організації спільного ринку сільгосппродукції та застосування принципів єдиних цін, фінансової солідарності та переваги Спільноті.
Створення ССП проголошено в Римському договорі. Головна початкова мета (зумовлена, зокрема, післявоєнними нестатками) — самозабезпечення харчовими продуктами, досягалась шляхом субсидій виробникам за вироблену продукцію, системи гарантованих цін і інтервенційних заходів. В результаті склалася негнучка дотаційна політика, яка створювала величезні надлишки харчових продуктів і дедалі більше коштувала Спільноті (1988 року ССП «з'їла» 68 % бюджету ЄС)
• соціальна значущість сільського господарства;
• інтервенціоністстька політика;
• пряма допомога;
• європейська модель с/г (3% ВВП; 5% сукупної робочої сили (ЄС-15); витрати на харчування – 12% Німеччина; 23% - Греція);
• принципи САП:
• фінансова солідарність;
• ринкова єдність;
• вплив на формування цін:
Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві (засн. в 1958 р. – з 2007 р. видозмінена діяльність).
Енергетична політика:
· Європейський договір щодо енергетичної хартії (1994);
· співпраця в енергетичному секторі;
· рамкова програма дій в енергетичному секторі (1998-2002);
· транзит енергії;
· лібералізація енергетичного та газового секторів;
· диференціація поглядів щодо ядерної енергії;
· нові підходи до енергетики (2007).
Науково-технічна політика
Технологічні нововведення набувають соціальну спрямованість.
Ця нова для ЄС стратегія була зафіксована в рішеннях Амстердамського (1997 р.) і Лісабонського саммітів (2000 р.) країн-членів ЄС. На порядок денний ЄС Лісабонська сесія Європейської ради винесла задачу формування “Європейського науково-дослідного простору” – ERA. У цілому проект ERA можна вважати якоюсь ідеальною моделлю, покликаною, з одного боку, підсилити вже досягнуті в ЄС механізми оптимізації циклу “освіта-дослідження інновації” (такі, як об’єднання національних і наднаціональних досліджень, їх координація і моніторинг). З другого боку проект націлений на подолання негативних моментів – дублювання, недостатньої конкуренції ресурсів, низької мобільності дослідників, а також різних швидкостей технологічного розвитку регіонів.
Реалізація проектів ERA відбувається через існування програм розвитку науково-технічної галузі (COST, EUREKA, EUROBIO, ARIANE), так і через функціонування рамкових програм.
Основною метою секторальних промислових політик країн – членів ЄС є утвердження конкурентоспроможності певного сектору, вдосконалення функціонування внутрішнього ринку, а також стандартизація нормативно-правової бази в усіх країнах-членах. Галузева структура промисловості ЄС склалася внаслідок довгострокових тенденцій секторального зростання, важливу роль у якому відіграє продуктивність праці, рівень життя населення, структура локального і глобального попиту, ВНД, міжнародна торгівля та ін.
44. Зовнішні політики ЄС (торговельна, допомоги з розвитку).
Політика ЄС – сукупність інструментів та механізмів для здійснення тієї чи іншої стратегії інтеграційного угрупування через систему визначених на певний час (як правило на 7 років) пріоритетів, що відповідають загальним завданням відповідного документу Євросоюзу (приміром Agenda-2000).
Згідно з договором про заснування ЄС сферами застосування спільної зовн політики є: регулювання митних тарифів, укладання митних та торгових угод, гармонізація інструментів експортної політики, гармонізація засобів охорони внутр. Ринків у випадку демпінгу або сибсудування.
Торговельна політика:
• 60% торгівлі здійснюється між країнами ЄС
• збалансування взаємних переваг;
• антидемпінгове мито;
• захист від демпінгового імпорту;
• захист від субсидованого імпорту;
• експортно-кредитне страхування.
• Допомога з розвитку:
• прагнення до солідарності;
• потужний механізм допомоги (Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд розвитку)
• Ломеська конвенція (1989) між ЄЕСп та АКТ (Африка, Карибські, Тихоокеанські країни);
• стратегія підтримки країн;
• гуманітарна допомога ЄС (боротьба з голодом і хворобами).
Програми, що реалізуються ЄС в рамках сприяння розвитку здійснюються на основі європейських демократичних цінностей:повага до прав людини, демократія, основні свободи, а також право закону, стійке управління, гендерна рівність, солідарність, соціальна справедливість, а також ефективне міжнародне сприяння через інститути ООН.
45. Політики ЄС щодо громадян.
У Європейському Союзі помітна тенденція збільшення уваги до захисту здоров'я й економічних інтересів громадян. Це цілком природний процес, адже спільний ринок розширив не тільки пропозицію в сфері товарів і послуг, а й збільшив ризики, що спричинюють неякісні товари, особливо харчові продукти. Яскравим прикладом таких ризиків була епідемія коров'ячого сказу, яка спалахнула у Великій Британії в 1996 році, а також скандал через виявлення забруднених діоксином харчових продуктів бельгійського походження в 1999 році. Ці випадки довели ефективність законодавства Спільноти щодо прав споживачів, і насамперед у діяльності, спрямованій на запобігання поширенню хвороб та отруйних речовин. Вони також показали межі цього законодавства, особливо стосовно його імплементації в законодавства держав-членів. Для вдосконалення системи запобігання викликам, що постають перед безпекою громадян, слід доопрацювати положення Директиви про загальну безпеку продукції. Комісії треба поглибити співпрацю з державами-членами задля відстеження ризиків, імплементації відповідних норм у національні законодавства, підвищення ефективності роботи наукових установ. Крім того, представникам споживачів треба сприяти в дедалі важчій роботі із систематичного залучення голосу споживачів у процес ухвалення рішень.
Зі збільшенням кількості економічних операцій між громадянами та підприємцями з різних держав-членів зростає потреба в захисті споживачів від наслідків некоректного бізнесу через уніфіковані заходи, що здійснюються на підтримку відповідної діяльності на національному рівні. Спільнота мусить робити все можливе задля створення зручного для споживачів ринку фінансових послуг, удосконалюючи кредитне законодавство, підвищуючи конфіденційність електронних платіжних засобів, сприяючи формуванню прийнятної та надійної системи транскордонних роздрібних платежів, а також розв'язанню проблеми перезаборгованості.
Інформаційна, аудіовізуальна та культурна політики є дуже важливими для процесу європейської інтеграції, тому що сприяють формуванню в пересічних громадян розуміння важливості цього процесу для підтримки їхнього добробуту та незалежності. Тому держави-члени та європейські інституції, на чолі з Європейською Радою, мають розробити спільну політику щодо інформування й навчання громадськості про європейські справи. Це означає, що потрібно створити систему поширення доступної інформації про причини формування тієї чи тієї спільної політики, наслідки бездіяльності, переваги, що їх надають спільні дії всім учасникам. Цю інформацію в жодному разі не мають надавати у формі пропаганди. її характер має відповідати потребам будь-якої демократичної спільноти в заохоченні її членів до активнішої участі в громадському житті. Така практика потрібна для наближення громадян до інституцій ЄС та заповнення інформаційних і демократичних прогалин.
Союз також сприяє підвищенню життєвих стандартів громадян. І хоча зараз все ще наявні розбіжності в розвитку між певними регіонами ЄС, загальноєвропейські процеси спрямовані на поступове їх подолання. Водночас європейська соціальна модель наразі вже функціонує і цим гарантує не тільки дотримання основних прав людини та демократичних принципів, а й основних прав робітників: навчання, відповідне до технічного прогресу, пристойні заробітну плату та життєві умови, а також соціальний захист, що покриває життєві ризики, випадки хвороби, безробіття та старість.
46. Монетарна політика Євросоюзу.
Мета: забезпечення цінової стабільності
Чинники запровадження спільної валюти:
запобігання коливанням валютних курсів
усунення трансакційних витрат
уможливлення порівняння цін на товари та послуги
створення власної валюти обміну та заощаджень
забезпечення стабільної макроекономічної ситуації
Етапи створення валютного союзу:
1) з липня 1990р : повна лібералізація руху капіталу, тісна співпраця між центральними банками, замороження складу кошика екю.
2) з січня 1994: створено Європейський валютний інститут, досягнуто незалежності центральних банків, вирішено назву «євро», прийнято Пакт стабільності та зростання, обрано 11 країн-учасниць, створено Європейський центральний банк, зафіксовано курси перерахунку 11 нац.валют на євро.
3) з 1 січня 1999р. впровадження валюти євро (в безготівковий обіг), проведення спільної валютної політики ЄЦБ, встановлення Європейського механізму обмінних курсів II, приєднання Греції. 1 січня 2002р- запровадження євро у готівковий обіг.
Маастрихтські критерії конвергенції:
1) дефіцит держ.бюджету не більше 3% ВНП
2) держ.борг не більше 60% ВНП
3) рівень відсоткових ставок не більше 2 % від рівня країн з найкращими показниками ( макс. 5,8% березень 2012)
4) рівень інфляції не більше 1,5% від рівня трьох країн з найкращими показниками (макс.3,1% березень 2012)
+ перебування 2 роки у Механізмі валютних курсів II (+- 15%)
ЄСЦБ є інституційною основою реалізації монетарної політики ЄС .
Складається з ЄЦБ та центральних банків країн членів.
Основна мета ЄСЦБ- забезпечення цінової стабільності.
Завдання ЄСЦБ:
-розроблення та впровадження монетарної політики ЄС (відсоткові ставки та цінова стабільність)
- утримання офіційних резервів держав-членів та управління ними,
- забезпечення стабільного функціонування систем платежів.
ЄЦБ має ексклюзивне право здійснювати випуск євробанкнот.
47. Чинники та етапи запровадження євро.
Угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) була підписана в 1957 році Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією і ФРН.
У 1962 році в меморандумі Європейського співтовариства вперше було сказано про необхідність єдиної фінансової політики Європи. Висувається ідея «валютної змії», тобто фіксації обмінних курсів валют країн ЄС в певному діапазоні. Здійсненню цього плану перешкодила енергетична криза 1972 року, викликана різким зростанням цін на нафту.
У 1979 році ідея «валютної змії» була реалізована і створена Європейська валютна система. Центробанки ЄС уклали угоду про обмеження коливань валютних курсів. Введений прообраз євро єдина розрахункова валюта ЕКЮ (ECU).
Надалі ці ідеї отримали розвиток в Єдиному європейському акті (Single European Act) 1986 року і Маастріхтському договорі (Treaty on European Union) 1992 року, що формально заклали основи Економічного і валютного союзу (Economic and Monetary Union, EMU) і єдиної європейської валюти. Найважливіші з положень Маастріхтського договору стосувалися економічної і фінансової політики, кінцевою метою якої було введення в країнах ЄС єдиної валюти. Угода передбачала графік введення єдиної валюти і загальні правила в області державного бюджету, інфляції і процентних ставок для всіх членів майбутнього валютного союзу. Просування до ЭВС планувалося у трьох послідовних етапів.
-Перший – з липня 1990 року по 31 грудня 1993 року – лібералізація руху капіталів у середині ЄС, завершення формування Єдиного внутрішнього ринку, розробка заходів для зближенню низки макроекономічних показників стран-членов.
-Другий – з початку 1994 року по 31 грудня 1998 року – установа Європейського валютного інституту (ЄВІ), розробка юридичної бази й процедур майбутньої Європейської системи центральних банків (ЕСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), підготовка до впровадження єдиної валюти євро, тісний координація економічної політики стран-членов.
-Третій етап – з початку 1999 року по 30 червня 2002 року – початок функціонування ЄЦБ, проведення учасниками союзу загальної узгодженої валютної політики, запуск єдиної європейської валюти спочатку у безготівковий, а в готівковий оборот.
Для того, щоб євро була введена в обіг, всі країни-члени валютного союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастріхтських угодах:
-рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5%;
-державна заборгованість може складати не більше 60% від валового внутрішнього продукту (ВВП);
-дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;
-процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% вище за показники трьох найбільш стабільних країн;
-кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.
48. Маастрихські критерії конвергенції та механізми забезпечення фінансової дисципліни в зоні євро.
Маастрихтські критерії конвергенції:
1) дефіцит держ.бюджету не більше 3% ВНП
2) держ.борг не більше 60% ВНП
3) рівень відсоткових ставок не більше 2 % від рівня країн з найкращими показниками ( макс. 5,8% березень 2012)
4) рівень інфляції не більше 1,5% від рівня трьох країн з найкращими показниками (макс.3,1% березень 2012)
+ перебування 2 роки у Механізмі валютних курсів II (+- 15%)
Механізми забезпечення фінансової дисципліни в зоні євро:
Пакт стабільності та зростання
Процедура надмірного дефіциту
Санкції
«Програми стабільності» та «Програми конвергенції»
З 2010р. Європейський фонд фінансової стабільності
З 2011р. Відкритий метод координації
«Пакт Євро Плюс» / Пакт конкурентоспроможності (конкурентоспроможність, зайнятість, стабільність держ.фінансів, фін.стабільність, координація податкової політики)
Пакет з шести актів ЄС (EUSixpack)
Угода про фіскальну стабільність (з 2013р)
49. Спільні та відмінні риси країнових моделей в ЄС.
високий рівень кваліфікації робочої сили;
спільність культурного надбання;
високий рівень флоридизації нації;
формування спільного монетарного простору;
зростання ролі держави-підприємця (питома вага державних витрат в структурі ВВП в Бельгії 52%, Нідерландах – 60%, Швеції – 63%);
поширеність моделі змішаної економіки;
країнові моделі:
“рейнського капіталізму” (Німеччина)
“індикативного планування” (Франція)
“середземноморської економіки” (Італія)
“англосаксонської економіки” (Об'єднане Королівство)
“скандинавського соціалізму”.
50. Класифікація соціально-економічних моделей в ЄС за А.Сапіром.
Бельгійським вченим А.Сапіром у 2005 році для Європейської комісії було підготовлено дослідження, в якому автор виділяє чотири європейські соціальні моделі. «Між національними системами соціальної держави так багато різниць, що поняття «європейської моделі» або «соціальної Європи» мені видаються досить сумнівними», - вважає вчений. «Я пропоную використовувати прийняту на сьогоднішній день поділ національних систем на чотири різні моделі соціальної політики з тим, аби оцінити відносні досягнення кожної моделі за рядом параметрів».