Лідируючі у світі багатонаціональні компанії, які базуються в ЄС
· Allianz- найбільша компанія по наданню фінансових послуг у світі за виручкою;
· WPP plc- найбільша рекламна агенція світу за виручкою;
· Airbus- найбільший виробник літаків у світі;
· Air France- KLM- найбільша авіакомпанія світу за сумарною виручкою;
· Amorim- найбільша компанії світу по переробці та виробництву корку;
· ArcelorMittal- найбільша компанія світу по виробництву сталі;
· Inditex- найбільша група в індустрії моди;
· Groupe Danone - світове лідерство у виробництві молочних продуктів;
· Anheuser-Busch InBev- найбільша компанія по виробництва пива у світі;
· L'Oreal Group- найбільша в світі компанія по виробництву косметики;
· LVMH- найбільша світова конгломерат по виробництву предметів розкошу;
· Nokia- найбільший світовий виробник мобільних телефонів;
· Royal Dutch Shell- одна з найбільших енергетичних корпорацій в світі
· Stora Enso- найбільший в світі виробник паперу.
ЄС займає провідні позиції в світовій торгівлі:
(без врахування внутрішньої торгівлі)
Частка ЄС у світовому імпорті складає 13%
(США-12,3%, Китай -9,7%, Японія - 4,4 %)
Частка ЄС у світовому експорті складає 12%
(Китай- 10,6 %, США-8,5%%, Японія- 4,5%)
ЄС лідирує за випуском промислової продукції у світі - 20,3 %
(Китай- 15,8%; США-15,4%; Японія-6,5%).
17. Цілі та завдання ЄС
Головними цілями ЄС згідно ст.3 Договору про Європейський Союз є:
· сприяння миру, дотримання цінностей ЄС та добробут його населення;
· забезпечення простору свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів, в якому вільний рух осіб поєднується з заходами зовнішнього прикордонного контролю, регулювання імміграції, надання притулку та боротьби зі злочинністю;
o створення внутрішнього ринку, який буде сприяти сталому розвитку ЄС, що базуватиметься на:
- сталому економічному зростанні та ціновій стабільності;
- конкурентоспроможній соціальній ринковій економіці, спрямованій на забезпечення повної зайнятості та соціального прогресу;
- високому рівні захисту навколишнього середовища.
В свою чергу спільний ринок ЄС:
· сприятиме науково-технічному прогресу
· боротиметься з соціальним виключенням та дискримінацією
· сприятиме соціальній справедливості та захисту
· забезпечуватиме рівність між жінками та чоловіками
· сприятиме солідарності між поколіннями та захисту прав дитини
· підтримуватиме соціальне, економічне, територіальне згуртування та солідарність між державами-членами
· поважатиме багату культурну та мовну різноманітність, охоронятиме та розвиватиме культурну спадщину Європи.
· ЄС встановлює економічний та валютний союз та єдину валюту- євро
· у відносинах з іншими країнами ЄС захищатиме свої цінності та інтереси, а також своїх громадян
· сприятиме забезпеченню миру, безпеки, сталого розвитку Землі, солідарності та взаємної поваги між народами, вільної та справедливої торгівлі, ліквідації бідності, захисту прав людини, а також суворому дотриманню й розвитку міжнародного права, включаючи повагу до принципів Статуту ООН.
Головними цілями Європейського Союзу у відповідності із Амстердамським договором є:
· створення міцного союзу народів Європи;
· сприяння збалансованому та тривалому економічному прогресу завдяки ліквідації внутрішніх кордонів, посиленню економічної і соціальної взаємодії;
· утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки, а в перспективі - і спільної оборонної політики;
· розвиток співробітництва в юридичній сфері;
· збереження та примноження загального добробуту.
18. Лісабонська стратегія ЄС (2000-2010).
2000 року відбувся Лісабонський самміт Європейської Ради, яким було ухвалено ключовий стратегічний документ ЄС - «План економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року», що в широкому вжитку отримав назву Лісабонської стратегії.
Згідно з Лісабонською стратегією, передбачалося до 2010 року перетворити економіку Європейського Союзу на найефективнішу у світі структуру, орієнтовану на розвиток і залучення високих технологій, шляхом:
* створення консолідованої, динамічної та орієнтованої на високі технології економіки;
* забезпечення прискореного й сталого економічного зростання;
* забезпечення повної зайнятості як ключової мети економічної та соціальної політики, включаючи зниження рівня безробіття до того, якого вже досягнуто в найуспішніших країнах-членах;
* модернізацію соціальної політики.
Економіка знань та іновації офіційно проголошені пріоритетами ЄС протягом останніх двох десятиліть. Прийнята в 2000 р. Ліс-ка стратегія ЄС стала відповіддю на виклики глобалізації та вимоги подальшої розбудови сус-ва знань, і поставила за мету к 2010 р. «найбільш конкурентоспроможної в світі динамічної економіки, заснованої на знаннях» шляхом формування інформаційного сус-ва, Європейського дослідницького та інноваційного простору; ств сприятливого середовища для започаткування та розвитку інноваційного бізнесу, перш за все – середнім та малим п-вам. Досягнення поставленої мети мало бути забезпечене через виконання низки стратегічних завдань: темпів ек зростання 3% на рік, інвестицій в дослідження і розробки в обсязі 3% від ВВП, рівня зайнятості 70% від працездатного населення. Ліс-ка стратегія, незважаючи на завищені цілі, зіграла роль дієвого каталізатора інноваційного розвитку країн ЄС в довгостроковому періоді. Водночас протягом 2000-2003рр відбулося скорочення темпів зростання економіки ЄС з 3.9% до 1.2-1.3% на рік через погіршення світової конюктури на тлі падіння біржових індексів провідних фін центрів, приєднання до ЄС 10 «нових держав», відсутність адресної відповідальності за реалізацію стратегії. Відрахування в науку в середньому по ЄС наблизились до 2%. Рівень зайнятості в 2005 р. був вище 65%, показавши зростання на 0.8% порівняно з 2000 р. Проаналізувавши сильні та слабкі сторони ЄС, Європейською Радою в 2005 році було прийнято Оовлену Лісабонську стратегію,яка полягала в підвищенні конкурентоспроможності через забезпечення зайнятості населення та сталого ек зростання на основі знань та інновацій. Проте під час кризи в 2009 р. відбулося падіння світового ВВП на 2.2%, пік падіння ВВП в ЄС був в ІІ кв 2009 р. – 4.9% порівняно з відповідним періодом попереднього року. Проте вже в 2010 році ВВП ЄС показав зростання в межах 1.8%
19. Стратегія «Європа 2020».
Стратегія соціально економічного розвитку Євросоюзу на період до 2020 року (схвалена 24-25 березня 2010р) покликана зробити його економічно потужнішим,а громадян — заможнішими. «Наші зусилля мають бути більше сфокусованими на роз виток конкурентності ЄС, продуктивності, потенціалу до зростання та економічного зближення. Нова стратегія концентрується на ключових сферах, щодо яких потрібно діяти: знання та інновації, більш стала економіка, вища зайнятість та соціальне залучення», — йдеться у висновках Європейської Ради. Саме ці три елементи має стратегія Європа–2020.
Перший — зростання в ЄС має базуватися на знаннях та інноваціях. Передбачається досягти обсягу фінансування досліджень на рівні 3% сукупного ВВП ЄС. Інша мета — 40% молодих європейців повинні мати університетську освіту; Зниження темпів раннього закінчення школи нижче 10%, а кожен громадянин ЄС отримати доступ до цифрового Інтернету. Другий — мають бути підвищені соціальне залучення та зайнятість. Робота повинна бути в 75% людей віком 20–64 років. Особливо важливим ЄС вбачає підготовку висококваліфікованих працівників. Також метою єзменшити на 20 млн кількість тих, хто пере
буває на межі бідності (нині таких близько80 млн). Третій елемент — розвиток так званих «зелених» технологій та конкурентної економіки. Важливим є скорочення імпорту газу й нафти, на цьому до 2020 року можна заощадити 60 млрд євро. ЄС планує підвищувати енергоефективність. Звісно, стратегія містить плани щодо подальшої боротьби зі змінами клімату. Крім усього іншого, перехід до низьковуглецевої економіки може дати 2,8 млн додаткових робочих місць. Зміна клімату та сталого розвитку енергетики передбачає зменшити викиди парникових газів на 20% (або навіть 30%, якщо є необхідні умови) нижче, ніж в 1990;20% енергії з відновлюваних джерел; 20% підвищення енергоефективності
20. Договірно-правова основа Європейського Союзу.
Різні джерела права та правила їх застосування в трьох опорах:– Законодавство ЄС– Спільна зовнішня політика та політика безпеки– Співпраця поліцій та судів у кримінальних справах
Первинне законодавство:– Договори– Конституційні/ основні акти– Загальні принципи права
• Вторинне законодавство:Інституційні договори ЄС;Регламенти;Директиви;Рішення;Інші джерела;Первинне законодавство ЄС/договори/ загальні принципи:• Походять з країн-членів• Принцип примату (найвища правованорма)• Правова основа для вторинногозаконодавства• Право Європейського Суду на тлумачення• За Європейським Судом не закріплений легальний контроль
Вторинне законодавство ЄС:• Походить з інституцій• Похідне від Договорів (тому“вторинне” )• Рамки закладені в договорах ЄС
має тільки силу, яка делегована• Тлумачення і перевірка на
відповідність Європейським Судом ;Міжнародні договори ЄС:• ЄС може вкласти угоду з іншими країнами чи міжнародними організаціями, коли це передбачено Договором • Зобов'язують до виконання країн-членів якчастину права ЄС • Є актами інституцій • Прямо застосовуються всіма країнами-членами. Регламенти:• Зобов'язують до цілісного виконання країнами-членами • Характер прямого застосування • Включає загальну та абстрактну норму (не є адресованим до конкретного адресата) • Заміняють національне право • Запроваджують уніфіковане законодавство для всього ЄС (країн-членів, органів Спільнот, юридичних та фізичних осіб)Директиви:Адресовані країнам-членам /не фізичним особам;Не мають характеру цілісного виконання;Не є інструментами уніфікації;Служать для адаптації національного законодавства• Потреба внесення відповідних постанов донаціонального законодавства (транспозиція)• Прямо застосовуються у випадку:– Браку транспозиції– Невірної транспозиції. Рішення:• Правові акти
• Адресовані інституціям ЄС, країнам-членам, фізичним особам• Не мають абстрактної і загальної норми, але мають конкретного адресата
• Характер цілісного виконання • Не залишають свободу дій для виконавців
Інші акти інституцій: • Договори Рекомендації, Опінії (думки) –не зобов'язуючі (Стаття 249)• Не є актами договорів, наприклад Меморандуми;Повідомлення;Переговори;Програми;Принципи;Резолюції
Правила поведінки Можуть мати правовий ефект
Конвенції між країнами-членами ЄС:-Стаття 293 ЄС уповноважує країни-членидомовлятися стосовно: захисту прав їхніх громадян;скасування подвійного оподаткування;спільного визнання компаній;взаємного визнання та застосуванн рішень суду Політичні інструменти спільної зовнішньої політики та політики безпекизатвердження Європейською Радою• принципи і загальні керівні вказівки • спільні стратегії
Джерела права спільної зовнішньої політики та політики безпеки:
Первинне законодавство:– Договір про Європейський Союз– Загальні принципи права (Ст. 6(2) ЄС)
Вторинне законодавство:-Спільні дії-Спільні позиції-Інші рішення-Міжнародні договори ЄС (Стаття 24 ЄС).
Спільні дії• Визначають операційні дії • Визначають зобов'язання країн-членів щодо їхніх позиції та для виконання їхньої діяльності
• Може бути вимога імплементацій ЄС чи країнами-членами
Спільні позиції :• Визначення підходу ЄС щодо географічної та змістовної природи • Країнам-членам слід забезпечити відповідність їхньої національної політики їхнім спільним позиціям
21. Правова система ЄС: нормативні акти первинного і вторинного права ЄС.
Система джерел права ЄС вирізняється великим своєрідністю. Вона з особливостями формування європейського правничий та його структурою. Первинне право - джерела, мають основний характер у правовий системи та які мають вищою юридичною чинністю.
Як відомо, основним джерелом права у державах є конституція, відповідно до якої приймаються інших законів, нормативні акти. У Європейському Союзі функції конституції виконують установчі договори.
У межах Європейського союзу дані джерела з своєї формі є міжнародними договорами, які підписано і ратифіковані усіма державами-членами й у свого зміни, за загальним правилом, потребують злагоді кожного їх.
До актів первинного права відносяться всі засновницькі договори Європейського Союзу. По своїй юридичній природі акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права володіють вищою юридичною силою по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах вторинного права.
Особливістю Європейського Союзу є те, що в його основі лежать декілька міжнародних договорів установчого характеру. В першу чергу це Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ECSC) 1951 р., Римський договір, що засновував Європейське Співтовариство 1957 р., Римський договір, що засновував Евратом 1957 р., , Маастріхтський договір про Європейський Союз 1992 р., так звані «засновницькі договори у вузькому сенсі». Дані договори носять «конституюючий» характер для Європейського Союзу. До «засновницьких договорів в широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори, що змінюють і доповнюють їх: Брюссельський договір, що засновував єдину Раду і єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, що засновували європейські співтовариства, і низки пов'язаних з ними актів 1997 р. На Конференції держав-членів, що завершилася 11 грудня 2000 р. в Ніцці, були схвалені чергові зміни в засновницькі договори Союзу (Ніццський договір). Ці зміни були остаточно оформлені 14 лютого 2001 р.
До актів вторинного права відносяться акти, що видаються інститутами Союзу, а також всі інші акти, що приймаються на основі засновницьких договорів. У визначенні джерел вторинного права ми спостерігаємо зіткнення підходів до розуміння джерел в континентальній і англо-саксонській правових сім'ях (визнання як джерела юрисдикційних актів), а також вплив концепції джерел в міжнародному праві.
Вторинне право Європейського Союзу має своїми джерелами різні категорії правотворчих форм. Перша категорія актів вторинного права - це нормативні акти, до них відносяться регламенти, директиви, рамкові рішення, спільні вирішення ECSC, рекомендації ECSC. Друга категорія - це індивідуальні акти, до них відносяться рішення (окрім спільних вирішень ECSC). Третя категорія - це рекомендаційні акти, до яких відносяться рекомендації (окрім рекомендацій ECSC) і висновки. Наступною категорією актів вторинного права є акти про координацію Спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а також Співпраці поліцій і судових органів в кримінально-правовій сфері. До даної категорії актів відносяться принципи і спільні орієнтири, спільна позиція, спільна акція, спільна стратегія. Окрему категорію актів складають юрисдикційні акти - вирішення Суду. До джерел вторинного права відносяться акти sui generis - «неофіційні» форми права, не передбачені засновницькими договорами акти, що видаються органами Союзу (зазвичай виражаються, як вирішення конкретного органу або резолюція). Останню категорію джерел вторинного права можна позначити як міжнародні акти, в неї входять рішення і акти представників держав-членів, конвенції між державами-членами, увязнені на основі засновницьких договорів, міжнародні договори Європейського Союзу.
22. Акти первинного права: класифікація та значення для європейської інтеграції.
Основні джерела права: первинне законодавство та похідне законодавство (постанови, директиви, рішення і необов’язкові акти – рекомендації, висновки)
До „первинного законодавства” Європейського Союзу можуть бути віднесені всі розроблені внаслідок міжурядових дій і ратифіковані національними законодавчими органами відповідно до своїх конституційних процедур документи, якими керується Співтовариство. Первинне законодавство включає в себе такі документи:
1) засновницькі договори, якими є Договори про заснування Європейського Співтовариства, Європейського співтовариства вугілля та сталі та Євроатому;
2) важливі документи, такі як Єдиний європейський акт, Договір(Маастрихтський) про заснування Європейського Союзу, Бюджетний договір 1975 р., Договір про об’єднання 1965р., Статут Європейського інвестиційного банку, різноманітні акти та договори про приєднання. У більшості випадків ці документи тягли за собою внесення поправок до основоположних Договорів;
3) різноманітні протоколи і схожі додатки до договорів (такі як Соціальний протокол і Протокол про економічне та соціальне зближення до Договору про заснування Європейського Союзу);
4) конвенції та інші документи, укладені між державами-членами, деякі важливі акти законодавства
До найважливіших актів первинного права належать:
Установчі договори Європейських Співтовариств разом із протоколами та додатками:
o Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля та Сталі (підписаний 18 квітня 1951 р., набрав чинності 23 липня 1952 р.) (див. детальніше)
o Договір про створення Європейського Співтовариства з Атомної Енергії (підписаний 25 березня 1957 р., набрав чинності 1 січня 1958 р.) (див. детальніше)
o Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (підписаний 25 березня 1957 р., набрав чинності 1 січня 1958 р.) (див. детальніше)
Договори, які змінюють та підтверджують установчі договори:
o Конвенція про деякі спільні органи для ЄЕС та Євратому (підписана разом із договорами 25 березня 1957 р., набрала чинності 1 січня 1958 р.)
o Договір про об'єднання виконавчих органів трьох структур ЄЕС, Євратому та ЄСВС (підписаний 8 квітня 1965 р., набрала чинності 1 липня 1967 р.)
o Перший (Люксембурзький) Бюджетний Договір (1970 р.)
o Другий Бюджетний Договір (1975 р.)
o Угоди про прийняття нових членів: Данії, Ірландії, Великобританії (від 1 січня 1972 р.), Греції (від 1 січня 1981 р.), Іспанії, Португалії (від 1 січня 1985р.), Австрії, Фінляндії, Швеції (від 1 січня 1995 р.)
o Єдиний Європейський Акт (підписаний 7 лютого 1986 р., набрав чинності 1 липня 1987 р.)
o Договір про Європейський Союз (Маастрихтський) (підписаний 7 лютого 1992 р., набрав чинності 1 листопада 1993 р.) (див. детальніше)
o Амстердамський Договір (підписаний 2 жовтня 1997 р., набрав чинності 1 травня 1999 р.) (див. детальніше)
o Ніццький Договір (парафований 11 грудня 2000 р. і підписаний 26 лютого 2001 р.)
o Лісабонський Договір (підписаний 13 грудня 2007 р., набере чинності 01 грудня 2009 р.) (див. детальніше)
23. Значення і структура Угоди про Європейський Союз.
МААСТРИХТСЬКИЙ ДОГОВІР – поширена неофіційна назва Договору про Європейський Союз підписаного 7 лютого 1992 р. 12 державами-членами Європейського ЕкономічногоСпівтовариства в м.Маастрихті (Нідерланди). М.д. набрав чинності 1 листопада 1993 р. За М.д., на базі Європейських співтовариств та Європейського політичного співробітництва створювалася нова інтеграційна організація – Європейський Союз. Договором були внесені зміни до інституційної структури та механізмів прийняття рішень в Європейському Союзі. М.д. продовжено реформу інститутів Співтовариств: органи (інститути) Європейських співтовариств були перетворені в інститути Європейського Союзу, також створено новий інститут – Європейську Рахункову палату. Була посилена роль Європейської комісії та Європарламенту, якому надавалося право брати участь у прийнятті рішень в Європейському Союзі та затверджувати шляхом вотуму довіри новий склад Європейської комісії. Положеннями М.д. було розширено сферу голосування кваліфікованою більшістю в Раді ЄвропейськогоСоюзу. Особливе значення положення М.д. мали щодо процесу поглиблення економічної інтеграції. Було закріплено перехід Європейських співтовариств на нову, більш високу форму інтеграційного процесу – економічний і валютний союз. У політичній сфері М.д. поєднав два напрями інтеграційного процесу, а саме: обмеження державного суверенітету і розширення повноважень існуючих Європейських співтовариств (до суто економічних були додані повноважен-
ня у сферах культури, освіти, молодіжної політики, охорони здоров’я, захисту прав споживачів). Положеннями М.д. вперше на рівні установчих договорів визнано обов’язок Європейського Союзу дотримуватися основних прав і свобод людини і громадянина, закріплених Європейською конвен-
цією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р
. Завданням Союзу є сформувати узгоджені та солідарні стосунки держав-членів та стосунки їхніх народів.
Союз ставить перед собою таку мету:
- сприяти економічному й соціальному поступові та високому рівневі зайнятості, досягти збалансованого стабільного розвитку, створюючи простір без внутрішніх кордонів, зміцнюючи економічне та соціальне гуртування та засновуючи економічний та валютний союз, що його кінцевою метою є єдина валюта;
- стверджувати свою ідентичність на міжнародному рівні, зокрема, провадячи спільну зовнішню та безпекову
- зміцнювати захист прав та інтересів громадян держав-членів через упровадження громадянства Союзу;
- берегти та розвивати Союз як простір свободи, безпеки та правосуддя, де забезпечено вільний рух осіб і водночас належні заходи щодо контролю на зовнішніх кордонах, притулку, імміграції, запобігання злочинності та боротьби проти неї;
ЗМІСТ
ПРЕАМБУЛА
РОЗДІЛ І: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
РОЗДІЛ ІІ: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ З МЕТОЮ ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ
РОЗДІЛ ІІІ: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ З ВУГІЛЛЯ ТА СТАЛІ
РОЗДІЛ ІV: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ З АТОМНОЇ ЕНЕРГІЇ
РОЗДІЛ V: ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПІЛЬНУ ЗОВНІШНЮ ТА БЕЗПЕКОВУ ПОЛІТИКУ
РОЗДІЛ VI: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОЛІЦІЙНУ ТА СУДОВУ СПІВПРАЦЮ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
РОЗДІЛ VII: ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОСИЛЕНУ СПІВПРАЦЮ
РОЗДІЛ VIII: КІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
24. Характеристика Угоди про Функціонування ЄС.
Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменуєтьсяЛісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти, . Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року.
Важливим положенням Лісабонського договору є визнання міжнародної правосуб’єктності ЄС, що надає ЄС безпосередньо, а не через співтовариства, як цебуло раніше, укладати міжнародні договори та угоди і набувати членство у міжнародних організаціях.
Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. З 2009 р. вводиться нова система розподілу місць у Парламенті. Число членів обмежується 750-ю + 1 ( голова Парламенту); місця розподіляються за принципом "знижується пропорційності": мінімум 6 представників від держави, максимум - 96. Однак ця система розподілу місць набере чинності тільки в 2014 р., так як до цього часу передбачений перехідний період (Ст. 9 Договору про ЄС).
Європейські керівні інституції набрали більшої повноти влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опинилися в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.
Основні реформи
· введені посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені
· голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів введено новий інструмент залучення громадян до ухвалення рішень –так звана “ініціатива громадян” означає, що один мільйон осіб (ЄС загалом налічує 500 мільйонів) із декількох держав-членів може подати петицію до Європейської Комісії длявнесення пропозицій щодо тих чи інших законопроектів
· посилена роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС.
· Європейська група набула статусу офіційного органу ЄС, наділеного функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.
· в Європейському Суді створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну займає представник Польщі, що було зроблено на вимогу останньої.
· Хартія основних прав, яка набрала чинності в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.
· стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження перетину зовнішніх кордонів».
· Лісабонський договір, на відміну від Конституції, є не єдиним уніфікованим документом, який замінював би відповідні установчі договори, а джерелом змін до них. Він має таку структуру: стаття 1 – Зміни до Договору про Європейський Союз; стаття 2 – Зміни до Договору про заснування Європейського Співтовариства; статті 3–7 – Заключні положення; Протоколи; Декларації.
25. Нормативні акти вторинного права: їх класифікація та особливості.
Вторинне право (похідне) твориться інституціями Співтовариства, ціллю його є реалізація постанов, які випливають з актів первинного права.. Згідно зі ст. 249 [189] Договору про ЄС „Для виконання своїх задач, Європейський Парламент, діючи разом із Радою, Рада та Комісія приймають регламенти (див. детальніше),директиви (див. детальніше) та рішення (див. детальніше) і дають рекомендації та думки (див. детальніше). Під вторинним правом ЄС розуміється сукупність правових актів, які приймаються правовими інститутами й іншими органами співтовариств. Відповідно до ст. 89 Договору про ЄС загалом таких актів існує п'ять: регламент, директива, рішення, рекомендації та висновки.
Регламент призначений для загального застосування. Він є обов'язковим в усіх його частинах і підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти вирішують головні питання діяльності співтовариств, служать основою правового регулювання їхньої діяльності. Оскільки регламентами регулюються най-важливіші питання політики ЄС, вони відрізняються від інших актів досить загальним характером викладених у них положень.
Наступним за юридичною силою документом вторинного права є директива. Вона також є обов'язковим актом, але містить положення, заходи щодо виконання яких держави встановлюють самостійно. Саме директиви відповідно до Маастрихтського договору (ст. 100) відіграють головну роль у процесі гармонізації права співтовариств, тому їх положенням необхідно приділити особливу увагу в процесі адаптації законодавства України до права ЄС. При цьому, однак, слід враховувати, що директива може бути адресована як державам-членам у цілому, так і окремим із них, унаслідок чого джерелом узгодження мають обиратись директиви загального характеру.
Рішення, як і регламент, є обов'язковим у цілому для тих, кому воно адресоване, однак від останнього воно відрізняється вищим ступенем конкретизації своїх положень.
За загальним правилом рекомендації та висновки не є обов'язковими. Однак слід враховувати, що відповідно до Договору про ЄОВС рекомендації мають обов'язкову силу і є аналогом директиви в рамках ЄС та Євроатому.
Отже, нормативний характер у праві ЄС мають регламенти, директиви, рішення, а також рекомендації, які приймаються в рамках договору про ЄОВС.
Останнім джерелом вторинного права ЄС є рішення Суду ЄС, які мають силу прецеденту.