2. Кращий захист громадян завдяки новому статусу, який отримує Хартія фундаментальних прав.
3. Дипломатичний і консульський захист для всіх громадян ЄС під час подорожей у треті країни та проживання там.
4. Посилюється взаємодопомога країн-членів під час природних і виниклих унаслідок діяльності людини катастроф усередині ЄС, таких, як повені та лісові пожежі.
5. З'являються нові можливості для вироблення транскордонної енергетичної політики, забезпечення цивільного захисту й боротьби з транскордонними загрозами здоров'ю.
6. Підвищується ефективність спільних дій з протидії кримінальним угрупованням, які переміщують людей через кордони.
7. Уможливлюються спільні дії проти так званої купівлі притулку - коли прохання щодо цього людина подає одночасно до різних країн.
8. Уможливлюється боротьба з тероризмом через замороження активів.
9. Демократичнішим стає підхід до ухвалення рішень у ЄС (зміцнення ролі Європарламенту та національних парламентів).
10. ЄС набуває здатності забезпечувати термінову фінансову допомогу третім країнам.
Реалізація Лісабонського договору передбачає і чимало інституційних змін. Так, документом запроваджується посада постійного Президента Європейської Ради. Глави держав та урядів країн-членів ЄС обиратимуть його на 2,5 року кваліфікованою більшістю з можливістю переобрання на другий термін. Раніше ця посада передавалася "за естафетою" - її обіймав керівник країни, яка головувала в ЄС. Тож Європейська Рада стає тепер інституцією Євросоюзу: до цього була самітом глав держав і урядів, тобто періодичним зібранням лідерів Союзу.
Згідно з договором Європейська Рада за узгодженням із президентом Єврокомісії кваліфікованою більшістю призначає високого представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики. Він також буде одним із віце-президентів Єврокомісії та головуватиме на засіданнях Ради міністрів закордонних справ.
Уже 19 листопада 2009 року лідери країн Євросоюзу на своєму неформальному засіданні одностайно затвердили Хермана Ван Ромпея на посаді президента Європейської Ради та Кетрiн Ештон як високого представника ЄС із питань спільної зовнішньої та безпекової політики.
Спочатку передбачалося, що з листопада 2014 року чисельність Єврокомісії зменшиться й відповідатиме двом третинам країн - членів Євросоюзу. Наприклад, для ЄС-27 мало б бути 18 комісарів, які представляли б держави-члени за принципом ротації. Однак згодом вирішили залишити по одному комісару від кожної з країн-членів. Це стало одним з елементів компромісу між ЄС та Ірландією.
Лісабонський договір надає більше влади Європарламенту, вагомість якого як законодавчого органу прирівнюється до Ради ЄС. Він також набуває однакового з нею статусу стосовно питань бюджету, оскільки диференціації на обов'язкові та необов'язкові витрати не передбачено.
Відбудуться зміни і в самому Європарламенті: запроваджується нова система розподілу місць у ньому. З 2014 року кількість членів обмежується за схемою 750+1 (президент ЄП), а місця розподіляються за принципом "знижуваної пропорційності": мінімум становить 6 представників від держави, максимум - 96.
Система голосування в Раді ЄС. Зміни стосуються насамперед визначення кількості голосів, що вважається кваліфікованою більшістю. Починаючи з 2014 року це має бути як мінімум 55% голосів членів Ради (щонайменше 15 країн), котрі представляють мінімум 65% населення Союзу. Блокуючою меншістю стають чотири країни - члени ЄС.
16. Сучасні позиції Європейського Союзу в глобальній економіці
Сучасна глобальна економіка характеризується існуванням трьох основних центрів суперництва - США, Західної Європи, Японії. Розширення ЄС посилило його світогосподарське значення. За чисельністю населення ЄС випереджає США і Японію. За обсягом ВВП, що виробляється, ЄС посідає перше місце в світі.
Малі європейські країни стали лідерами і за рівнем ВВП у розрахунку на душу населення. Передусім це - Люксембург (70,5 тис. дол.), Норвегія (55,3 тис. дол.), Швейцарія (47,9 тис. дол.). США перебували на 7 місці (39 тис. дол.), а Японія - на 11.
У 2006 році за темпами зростання ВВП (2,4%) країни єврозони випередили США і Японію. Однак, зростання світових цін на виробничу сировину, продукти та енергоносії, розлад світової фінансової системи, підвищення обмінного курсу євро погіршили економічні результати. З кінця першого кварталу 2008 р. в європейській економіці вперше з 1999 р. спостерігались ознаки уповільнення. Промислове виробництво, споживчі видатки і сектор послуг скоротились. Темпи зростання ВВП знизилися до 2%. Рекордним за останні 16 років став рівень інфляції - 4%. Рівень безробіття збільшився до 7,2%. На першому етапі кризи застосовувані урядами країн заходи не узгоджувались з партнерами по ЄС. Однак, вже у грудні 2008 року був прийнятий Європейський план підйому економіки, який був розрахований на два роки і оцінювався у чотириста мільярдів євро. Головна задача плану - підвищення рівня довіри до фінансової системи і стабілізація ринка праці. Антикризові заходи передбачали посилення державного втручання в економіку за допомогою бюджетних інструментів. Позитивні результати досягнуто у Німеччині та Франції, в 2009 році почалось економічне зростання.
У 2009 році доля ЄС в світовому ВВП складала біля 28% за номінальним значенням. Разом з тим, в провідних галузях промисловості, науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських розробках і технологіях європейські країни мають більш слабку позицію. Слабким місцем є і фінансові ринки, що за ступенем свого розвитку та ліквідності поступаються американським, а також рівень безробіття, який є вищим, ніж у США і Японії.
· Чисельність жителів - 503,5 млн.
· (США - 314,07; Японія - 127,5)
· Площа- 4,325 млн. км2
· (США - 9,526; Японія - 0,378)
· ВВП (за ПКС) - 15,821 трлн. дол.
· (США - 15,094; Японія - 4,440)
· ВВП на д.н. (за ПКС)- 31,607 дол.
· (США - 48,387 ; Японія- 34,740)
· Лідери та аутсайдери ЄС за ВВП на д.н. (тис.дол)
· Люксембург -80,119; Нідерланди -42,183; Австрія- 41,822;
· Румунія- 12,476; Болгарія- 13,597.
"Авангардна четвірка" ЄС за ВВП (трлн.дол):
- ФРН (3,099)
- Великобританія (2,26)
- Франція (2,22)
- Італія (1,85)
В ЄС існує досить високий рівень безробіття- 9,5% (у 2011 р), який варіюється по країнах:
в Іспанії - 20,7%; в Нідерландах- 4,2%.
Галузі, які на поч. ХХІ ст. забезпечували країнам-членам ЄС глобальну конкуренцію:
· літакобудування (Франція, Німеччина, Великобританія);
· банківська діяльність (Великобританія, Нідерланди, Німеччина, Іспанія);
· біотехнології (Німеччина);
· автомобілебудування (Німеччина, Франція, Швеція);
· цифрове телебачення (Франція);
· фармацевтична промисловість (Німеччина, Франція);
· фінансові послуги (Великобританія, Люксембург);
· страхування (Великобританія, Нідерланди);
· мобільний зв'язок (Фінляндія, Швеція, Великобританія);
· видавнича справа (Німеччина);
· програмне забезпечення (Ірландія, Німеччина, Бельгія);
· текстиль, взуття (Італія).