Тема 8. СРСР і Друга світова війна
Передумови та конкретно-історичні причини
Радянські історики при висвітленні цієї проблеми насамперед звертали увагу на міжімперіалістичні протиріччя західноєвропейських країн. Війна розглядалася ними як породження капіталістичної системи, прояв її загальної кризи, результат нерівномірності розвитку капіталістичних країн, боротьби між ними за ринки збуту та джерела сировини, що загострилася на початку 80-х років. Однакова відповідальність за розв'язання війни покладалася на обидва «імперіалістичні» угруповання — Англію, Францію та їх союзників, а також Німеччину, Італію, Японію та їх сателітів.
Західноєвропейські, американські та сучасні українські й російські історики по-різному визначали і визначають передумови і конкретно-історичні причини Другої світової війни. При цьому в їхніх поглядах і оцінках багато спільного, різниця більше помітна в акцентах. Більшість з них, аналізуючи причини війни, називають недоліки Версальської системи, наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр., невдалу «політику стримування агресора», яку здійснювали Велика Британія і Франція у 30-ті роки, приховану агресивність керівництва СРСР, їхнє загравання з Гітлером і Муссоліні. Деякі історики розглядають Другу світову війну насамперед як результат кризи індустріальної, раціоналістичної європейської цивілізації першої половини XX ст. При цьому вони звертають увагу на те, що у суспільній свідомості європейських народів (особливо у Німеччині, Італії, Росії, Японії) домінувало конфронтаційне мислення в усіх його проявах класової ворожнечі, політичного екстремізму, національної нетерпимості. Частина вітчизняних і зарубіжних істориків роблять акцент на тому, що війна стала зіткненням двох моделей суспільного розвитку —ліберально-демократичної (Англія, Франція та їх союзники) і тоталітарної (Німеччина, Італія, Японія, СРСР). Основну відповідальність за ров'язання війни ця група істориків покладає на тоталітарні держави, які зробили силу єдиним методом розв'язання об'єктивно існуючих міжнародних протиріч і через війну спробували реалізувати свої плани встановлення світового панування. Першопричиною Другої світової війни ці історики називають укладений у Москві у серпні 1939 р. радянсько-німецький договір про ненапад і таємні протоколи до нього. З нашого погляду, для кращого сприйняття питання про передумови та причини Другої світової війни, можна
дотримуватися такої схеми відповіді.
1.У результаті Першої світової війни і революційних подій 1917 р. в Росії ця країна вийшла із загальноєвропейського цивілізаційного розвитку і взяла курс на будівництво тоталітарного суспільства, «світову соціалістичну революцію». Соціально-політична конфронтаційність стала основою внутрішньої та зовнішньої політики цієї держави.
2. Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів поставила Німеччину, Італію, Японію і Росію у складне і навіть принизливе становище. (А чи могло бути інакше?). У суспільній свідомості цих країн посилювалися настрої до реваншу, перегляду Версальського мирного договору. Це породжувало напруження у відносинах між західноєвропейськими (переможцями) та центральноєвропейськими (переможеними) державами, сприяло приходу до влади в останніх сил, які пропагували політику реваншу і закликали до нового переділу світу і насамперед, встановлення «справедливих кордонів» у Центрально-Східній Європі.
3. Економічна криза 1929-1933 рр. загострила суперечності між країнами світу, посилила агресивність зовнішньої політики «ображених» держав Центральної та Східної Європи. Їх зусиллями було зруйновано систему європейської безпеки, створену в 20-ті роки.
4. Прихід до влади у Німеччині нацистської партії (січень 1933 р.), зміцнення диктаторських режимів в Італії та СРСР загострило ідеологічні, політичні, економічні протиріччя між тоталітарними і демократичними державами і перетворило війну в єдиний спосіб розв'язання цих протиріч, а світове панування —ціллю зовнішньої політики. У другій половині 30-х років тоталітарні держави стали на шлях відкритої агресії, політичної, воєнно-технічної та ідеологічної підготовки до війни.
5. Відсутність довіри, єдності серед демократичних держав світу, реального механізму протидії агресору не дало можливості зупинити його на початку реалізації своїх агресивних планів.
6 Політика «умиротворення» Німеччини та її союзників, «самоізоляції» США від впливу на європейські справи створила сприятливі умови для перегляду Версальського миру і фактично заохочувала агресорів.
7. Розв'язанню війни сприяла і політика СРСР, який підтримував Німеччину та Італію в їх боротьбі проти Версальського миру, допомагав переозброєнню Німеччини, розпалював будь-які національні, соціальні та міждержавні конфлікти у світі, фактично заохочував агресивні плани Італії та Німеччини. Радянський Союз сам плекав надії щодо загарбання щонайменше частини Польщі, Прибалтики, Фінляндії та Румунії. Укладення радянсько-німецького пакту про ненапад 23 серпня 1939 р. розв'язало руки агресорам, відкрило шлях Німеччині до нападу на Польщу. Радянський Союз фактично опинився серед країн-паліїв війни, співучасником агресії проти Польщі. Таким чином, протиріччя, які об'єктивно існували в 20-30-ті роки у відносинах великих держав, виступали тільки як передумова, а причини Другої світової війни полягали, по-перше, у прагненні тоталітарних і авторитарно-мілітаристських держав до силового розв'язання цих протиріч, до експансії, світового панування і, по-друге, у відсутності реального механізму протидії агресору.
Суспільно-політичний характер війни
Більшість дослідників вважає, що: а) війна з боку держав-учасників Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія), безумовно, була несправедливою, загарбницькою; б) війна Англії, Франції, США та їх постійних союзників мала оборонний, справедливий характер; в) не викликає сумнівів оборонний, справедливий характер війни з боку жертв агресії: Бельгії, Голландії (Нідерланди), Греції, Данії, Естонії, Латвії, Литви, Люксембургу, Норвегії, Польщі, Фінляндії (до 1941 р.), Франції, Югославії та інших країн Європи, Азії та Африки; г)для деяких країн (Болгарія, Румунія, Словаччина, СРСР, Фінляндія та ін.) характер війни змінювався у зв'язку з їх переходом з одного воєнно-політичного угруповання до іншого, від жертв агресора до агресорів чи навпаки; д) найскладніше визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. Радянський Союз виступав у ролі агресора. Агресія — незаконне, з погляду міжнародного права, застосування збройної сили однієї держави проти іншої, порушення суверенітету, територіальної цілісності, позбавлення політичної незалежності.
Прибалтійські країни (Естонія, Латвія, Литва) вели справедливу боротьбу за свою незалежність. З нападом 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР і до повного визволення своєї території характер війни для радянської країни стає визвольним, справедливим. Дискусійним залишається визначення ролі Радянського Союзу в історії країн Центральної та Східної Європи у 1944-1945 рр., а також участь СРСР у війні проти Японії у серпні 1945 р.
Деякі історики характеризують участь СРСР у Другій світовій війні у 1944-1945 рр. як визвольно-завойовницьку: з одного боку. Радянський Союз залишався учасником Антигітлерівської коаліції, а з іншого — починав виступати як завойовник, який замінював у країнах Центральної та Південно-Східної Європи нацистський тоталітаризм радянським.
є) рух Опору в окупованих країнах є справедливим, визвольним за своїми цілями.
Періодизація
В історіографії Другої світової війни переважають два підходи до її періодизації. Прихильники першого — війну поділяють на три основні періоди. Перший період — зі вересня 1939 р. до червня — листопада 1942 р. Для нього характерний дедалі зростаючий масштаб війни за збереження стратегічної ініціативи й переваги сил агресорів. Другий період — з червня — листопада 1942 р. до січня —червня 1944 р. — час перелому в ході війни, коли ініціатива і перевага в силах переходять до країн Антигітлерівської коаліції. Третій період — з січня — червня 1944 р. до 2 вересня 1945 р. — заключний етап війни, в ході якого досягнуту перевагу країн Антигітлерівської коаліції реалізовано в розгромі противника. Як бачимо, в цій періодизації чітко визначено лише початок і кінець Другої світової війни. Стосовно хронологічних меж переломного періоду війни історики не можуть дійти згоди- Проблема полягає у тому, що відсутня узгодженість щодо визначення головних подій війни, які справили визначальний вплив на подальший її хід.
Більшість сучасних вітчизняних істориків війну поділяють на п'ять періодів: перший, початковий, — з нападу Німеччини на Польщу (1 вересня 1939 р.) до нападу Німеччини на СРСР (22 червня 1941 р.), другий — з 22 червня 1941 р. до початку перелому у ході війни (червень—листопад 1942 р.), третій — період перелому (червень—листопад 1942 р. — січень—червень 1944 р.), четвертий — завершальний період у війні в Європі (до 9 травня 1945 р.) і п'ятий — війна союзників проти Японії (до 2 вересня 1945 р.).
У цій періодизації дискусійним залишається питання про хронологічне визначення перелому в ході війни на користь Антигітлерівської коаліції. Радянська історіографія, обстоюючи тезу про вирішальну роль радянсько-німецького фронту у війні, початок «корінного перелому» пов'язувала або з розгромом німецьких військ під Москвою у грудні 1941 р., або контрнаступом Червоної армії під Сталінградом 19 листопада 1942 р. Завершення «корінного перелому» — це Курська битва влітку 1943 р. та форсування Червоною армією Дніпра восени 1943 р. З січня 1944 р. починався четвертий період війни. З нашого погляду, періодизація Другої світової війни не повинна бути надто «жорсткою». Хід війни в окремих регіонах дуже відрізнявся, і це не дає можливості створити за-гальнозначущу для всіх країн схему. Існуючі схеми періодизації слід розглядати лише як приблизні орієнтири, а запропоновані межі між окремими періодами війни — рухомими та умовними. При вивченні історії війни у середній або вищій школі слід використовувати п'ятиетапну періодизацію війни.
Перший період (з 1 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р.) — початок Другої світової війни: з нападу Німеччини на Польщу до агресії проти СРСР. У цей час ініціатива повністю була в руках агресивних країн — Німеччини, Італії та СРСР. До середини 1941 р. практично всю Європу було поділено між Гїтлером і Сталіним. Серед істориків продовжуються дискусії щодо питання про те, коли Радянський Союз фактично вступив у Другу світову війну і на чийому боці він був (формально або фактично) у період з серпня 1939 р. до червня 1941 р. На відміну від традиційної точки зору радянської історіографії, яка без будь-яких вагань називала 22 червня 1941 р., деякі сучасні російські історики вважають, що справжньою датою вступу СРСР у війну слід вважати чито проведення Сталіним мобілізаційних заходів у серпні 1939 р., чи то вступ Червоної армії на територію Польщі 17 вересня того ж року, чи то анексію Бессарабії, Буковини, Прибалтики, чи то військовий конфлікт з Фінляндією.
Другий період (з 22 червня 1941 р. до другої половини 1942 р.): від початку німецько-радянської війни до початку перелому в її ході на користь Антигітлерівської коаліції. На цьому етапі значно розширилися масштаби війни: вона дійсно охопила весь світ і стала світовою. Ініціативу і перевагу в силах зберігали держави Троїстої угоди (держави «вісі») — Німеччина, Італія, Японія та їх союзники. На цей же час завершується формування Антигітлерівської коаліції (Великобританія, США, СРСР та їх союзники) і створюються передумови для перелому у війні на користь Антигітлерівської коаліції.
Третій період (з червня або листопада 1942 р. до січня або червня 1944 р.): від перемоги військово-морських сил США у битві проти Японії біля атола Мідуей, розгрому англійськими військами німецько-італійського корпусу в районі Ель-Аламейна (Північна Африка), Сталінградської битви до наступу Червоної армії під Ленінградом (початок 1944 р.) і висадці військ союзників у Північній Франції. Під час переломного періоду в ході війни ініціатива і перевага в силах перейшла до рук держав Антигітлерівської коаліції, майже повністю було визволено територію Радянського Союзу, капітулювала і вийшла з війни Італія, розгорнулися широкий антифашистський рух Опору та національно-визвольна боротьба в окупованих країнах.
Четвертий період (з січня або червня 1944 р- до капітуляції Німеччини 8 травня 1945 р.) характеризується повною перемогою Антигітлерівської коаліції в Європі та поділом її на сфери впливу між переможцями.
П'ятий період (з травня 1945 р. до 2 вересня 1945 р.) — війна союзників проти Японії. Основним театром бойових дій став Далекий Схід і басейн Тихого океану. Капітуляція Японії поклала край Другій світовій війні.
Огляд Другої світової війни
1 вересня 1939 р. війська нацистської Німеччини раптово вторглися в Польщу. 3 вересня пов’язані з Польщею союзними зобов’язаннями у війну проти Німеччини вступили Англія і Франція. До 10 вересня їй оголосили війну британські домініони. Поступово війна залучила до своєї орбіти 61 державу (включаючи СРСР і США), в яких проживало 80% населення земної кулі; вона продовжувалася 6 років і забрала бл. 60 млн життів.
Перший період війни
У Польщі німецька армія, маючи перевагу, особливо в танках і авіації, зуміла здійснити стратегію «бліцкригу» (блискавичної війни). У перші тижні боїв польські війська були розгромлені, уряд Польщі втік у Румунію. У цій ситуації Радянський Союз, використовуючи домовленість з Німеччиною, ввів 17 вересня 1939 р. свої війська в Східну Польщу. Англія і Франція не надали Польщі обіцяної ефективної допомоги, їхні війська на Західному фронті фактично бездіяли. У квітні 1940 р. німецькі війська окупували Данію, а потім Норвегію.
10 травня вони завдали головного удару на заході: вторглися в Бельгію, Нідерланди, Люксембург і розгорнули наступ проти Франції. 22 червня Франція капітулювала, і англо-французька коаліція перестала існувати. Велика частина Франції була окупована німецькою армією, південна частина залишалася під владою колабораційного уряду А. Ф. Пе-тена. Британський експедиційний корпус у скрутних умовах був евакуйований через Ла-Манш. 10 червня 1940 р. у війну на боці Німеччини вступила фашистська Італія, збройні сили якої скуповували частину Франції і вторглися з Лівії в Єгипет, де в грудні були зупинені англійськими військами. У квітні-травні 1941 р. німецька армія при підтримці італійських військ окуповувала Югославію і Грецію. Небезпека нацистського вторгнення нависла над Англією. З Європи пожежа війни перекинулася на інші континенти. Італо-німецькі війська розгорнули наступ у Північній Африці. Вони планували розпочати восени1941 р. завоювання Середнього Сходу, а потім Індії, де передбачалася зустріч німецьких і японських військ.
Напад Німеччини на СРСР
Плани вторгнення в СРСР почали обговорюватися в німецьких військових штабах незабаром після поразки Франції. У грудні 1941 р. була підписана директива «Барбаросса», яка передбачала блискавичний розгром Радянського Союзу (максимум протягом 5 місяців), швидку окупацію найважливіших районів країни, захоплення Москви і вихід налінію Архангельськ — Астрахань. Операції проти Великобританії було вирішено відкласти до повного розгрому СРСР. 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина і її союзники завдали по Радянському Союзу величезної сили удару — 190 дивізій (5,5 млн чоловік), понад 3 тис. танків, бл. 5 тис. літаків. Для ведення війни проти СРСР була створена коаліція, основою якою став «АнтикомІнтернівський пакт», а потім Берлінський пакт (т. зв. Троїстий), підписаний у 1940 р. Німеччиною, Італією і Японією. До активної участі в агресії були залучені війська Румунії, Фінляндії, Угорщини. З метою військово-економічного забезпечення походу проти СРСР використовувалися ресурси майже всіх європейських держав. Крім того, в бойових діях на радянсько-німецькому фронті брали участь італійські війська, іспанська дивізія, хорватські, словацькі, французькі частини, підрозділи добровольців з інших окупованих Німеччиною країн. Радянський Союз не був готовий до відсічі фашистського нашестя. Червона Армія перебувала в стадії реорганізації. Вищий командний склад напередодні війни був репресований.
Радянський уряд (передусім Й. В. Сталін) допустив прорахунки у визначенні термінів початку війни. Побоювання спровокувати Німеччину призвело до того, що армія і флот своєчасно не були приведені в бойову готовність. Літо і осінь 1941 р. були найбільш критичними для Радянського Союзу. Німецько-фашистські війська вторглися в межі країни на глибину від 850 до 1200 км. Мільйони людей загинули на фронтах, опинилися в окупації або в гітлерівських таборах. Однак Німеччині не вдалося досягнути своїх стратегічних цілей, захопити Ленінград і Москву. Червона Армія у важких боях вимотала сили ворога. Промислові підприємства евакуйовувалися на схід. У тилу противника розгорталася партизанська війна. Знекровивши угруповання вермахта, радянські війська в ході битви під Москвою перейшли 5—6 грудня 1941 р. в контрнаступ. Ворог був відкинутий на захід на 100—350 км. Перемога Червоної Армії зимою 1941—1942 pp. була початком корінного перелому у війні. Народи окупованих країн активізували боротьбу проти завойовників. США і Великобританія здійснювали значне військове постачання в СРСР. Протокол про постачання був підписаний на спільній конференції СРСР, США і Великобританії в Москві в жовтні 1941 р. США надавала військову продукцію СРСР на підставі закону про ленд-ліз.
Вступ у війну США. Розширення масштабів війни
7 грудня 1941 р. нападом на американську військову базу Перл-Хар-бор Японія розв'язала війну проти США. 8 грудня США, Великобританія і ряд інших держав оголосили війну Японії, 11 грудня Німеччина та Італія оголосили війну США. Вступ у війну США і Японії вплинув на співвідношення сил, збільшив масштаби збройної боротьби. Антигітлерівська коаліція значно посилилася. 1 січня 1942 р. 26 держав (СРСР, США, Великобританія, Китай, Канада та інші) підписали Декларацію Об'єднаних Націй. її учасники зобов'язалися використати свої військові і економічні ресурси для боротьби проти фашистського блоку. Найважливіші рішення з питань ведення війни і післявоєнного устрою світу на демократичних засадах приймалися на спільних конференціях керівників (Ф. Рузвельта, Й. В. Сталіна, У. Черчілля) провідних союзних держав — учасників антигітлерівської коаліції СРСР, США і Великобританії в Тегерані (1943), Ялті і Потсдамі (1945). У1941 — першій половині 1942 р. на Тихому океані, у Південно-Східній Азії та Північній Африці союзники СРСР відступали. Японія захопила частину Китаю, Французький Індокитай, Малайю, Бірму, Сингапур, Таїланд, нинішню Індонезію і Філіппіни, Гонконг, вийшла на підступи до Австралії та Індії. Використовуючи відсутність другого фронту в Західній Європі і зосередивши проти СРСР максимум сил, німецько-фашистські війська влітку 1942 р. перейшли в наступ з метою захопити Кавказ і Сталінград і тим самим позбавити СРСР ресурсів, необхідних для ведення війни. Героїчна оборона Сталін-града зірвала плани гітлерівського командування. 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, що завершився до лютого 1943 р. оточенням і повною ліквідацією більш ніж 330-тисячного угруповання противника під Сталінградом. Червона Армія, захопивши стратегічну ініціативу, розгорнула загальний наступ.
Восени 1942 р. західні союзники зупинили просування противника в Північній Африці та біля кордонів Індії. Перемога 8-ї англійської армії генерала Б. Монтгомері під Аламейном (жовтень 1942) і висадка в Північній Африці англо-американських військ (листопад 1942) змінили ситуацію на користь союзників на цьому театрі військових дій. Успіх військово-морських сил США в битві біля атола Мідуей (червень 1942) покращив їхнє становище на Тихому океані. Одна з головних військових подій 1943 р. — перемога Червоної Армії в битві під Курськом. Тільки в районі Прохорівки, де 12 липня сталася найбільша танкова битва Другої світової війни, противник втратив 400 танків і більше ніж 10 тис. убитими. Фашистська Німеччина та її союзники були змушені перейти до оборони на всіх фронтах. Восени 1943 р. радянські війська зуміли форсувати Дніпро. Почалося звільнення Правобережної України. У цьому ж році війська західних союзників висадилися в Італії. Наступив загальний корінний перелом у Другій світовій війні. У 1944 р. на радянсько-німецькому фронті відбувалася Білоруська стратегічна операція, внаслідок якої радянські війська вийідли на кордон Польщі. Червона Армія почала звільнення захоплених агресорами країн Східної і Центральної Європи. Одним із завдань Білоруської операції було сприяння успіху Нормандської десантної операції союзників.