3. Що є головною метою виробничого підприємництва?
4. Наведіть приклад допоміжних видів виробничого підприємництва.
5. На Вашу думку, яка роль комерційного підприємництва в активізації економічних процесів?
6. Наведіть приклади суб'єктів комерційного підприємництва.
7. Які основні функції комерційної діяльності підприємств?
8. Назвіть основні напрямки розвитку підприємництва у сфері роздрібної торгівлі?
9. Які Ви знаєте позамагазинні форми торгівлі?
10. У чому полягає головна мета посередницького підприємництва?
11. Хто такий дилер?
12. Хто такий дистриб'ютор?
13. Що є об'єктом підприємництва у сфері надання фінансових послуг?
14. Дайте визначення інвестиційній компанії.
15. Які Ви знаєте види страхування?
16. Дайте визначення страхування відповідальності.
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. Назвіть типи підприємництва:
а) виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове;
б) страхове, консультаційне;
в) варіанти а), б), а також аудиторське;
г) пов'язане з виробничими функціями, пов'язане з посередницькими функціями.
2. Види підприємництва можна класифікувати за такими ознаками:
а) розміром;
б) формою власності;
в) сферами господарювання;
г) усе перелічене.
3. Виробниче підприємництво - це:
а) діяльність з надання послуг виробничого характеру;
б) будь-яка діяльність, пов'язана з виробництвом;
в) діяльність, що безпосередньо пов'язана з виробництвом товарів для подальшої реалізації;
г) діяльність, спрямована на отримання прибутку.
4. Основним змістом виробничого підприємництва є:
а) виробництво суспільно необхідних товарів та послуг;
б) отримання прибутку від реалізації вироблених товарів;
в) задоволення потреб споживачів;
г) реалізація інтересів підприємця.
5. Розрізняють такі форми виробничого підприємництва:
а) традиційна, інноваційна;
б) основна, допоміжна;
в) комерційна, посередницька;
г) усе перелічене.
6. Розрізняють такі види виробничого підприємництва:
а) традиційне, інноваційне;
б) основне, допоміжне;
в) комерційне, виробниче;
г) просте, розширене.
7. Комерційне підприємництво - це:
а) вид підприємництва, пов'язаний з купівлею-продажем товарів з метою отримання прибутку;
б) вид підприємництва, пов'язаний з виробництвом товару з метою продажу;
в) вид підприємництва, пов'язаний з купівлею-продажем фінансових ресурсів;
г) правильної відповіді немає.
8. Основними суб'єктами комерційного підприємництва є:
а) ринки, торгові ряди, магазини;
б) торговельні, торговельно-посередницькі, торговельно-виробничі фірми;
в) торговельні центри;
г) усе перелічене.
9. Посередницьке підприємництво - це:
а) вид підприємництва, пов'язаний з обігом товарів, матеріалів, фінансів;
б) вид підприємництва, пов'язаний з перепродажем товарів з метою отримання прибутку;
в) вид підприємництва, при якому підприємець представляє на ринку інтереси виробника або споживача;
г) вид підприємництва, пов'язаний з обміном валюти, наданням кредитів.
10. Основний зміст посередництва - це:
а) сполучення інтересів виробника й споживача;
б) закупівля товарів, їх зберігання, підготовка до продажу;
в) прискорення оборотності капіталу, зниження витрат виробників і споживачів;
г) забезпечення оперативності та гнучкості в задоволенні потреб споживачів.
11. Розрізняють такі види посередників:
а) виробничі, комерційні, фінансові, лізингові, страхові посередники;
б) агенти, брокери, консигнатори, дилери, дистриб'ютори;
в) фізичні особи, юридичні особи;
г) крупні, середні, малі, мікро.
12. Фінансове підприємництво - це:
а) вид підприємництва, пов'язаний з купівлею-продажем одних грошей і цінних паперів за інші гроші й цінні папери з метою отримання прибутку;
б) вид підприємництва, пов'язаний з наданням кредитів банками;
в) вид підприємництва, спрямований на залучення фінансових ресурсів з метою отримання прибутку;
г) вид підприємництва, пов'язаний з обігом фінансових ресурсів.
13. Основними суб'єктами фінансового підприємництва є:
а) обмінні пункти, магазини, товарні біржі;
б) інвестиційні фонди і компанії, банки, фондові біржі;
в) національний банк, комерційні банки, іпотечні банки, ощадні банки;
г) гроші, цінні папери, кредити, валюта.
14. Комерційні банки виконують такі види операцій:
а) кредитні, іпотечні, депозитні, валютні;
б) активні, пасивні, комісійні;
в) випуск грошей, облігацій, інших цінних паперів, обмін валют;
г) усе перераховане.
15. Основними формами страхового підприємництва є:
а) особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності;
б) добровільне страхування, обов'язкове страхування;
в) державне страхування, приватне страхування, змішане страхування;
г) правильна відповідь відсутня.
ТЕМА 3. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Ключові терміни й поняття: підприємницьке середовище, зовнішнє середовище підприємства, внутрішнє середовище підприємства, політико- правове середовище, фактори макросередовища, податкова система, податки, принципи податкової політики, державна звітність, підприємницький ризик, втрати від ризику, самострахування ризику, страхування ризику.
Поняття підприємницького середовища та його складові елементи
Підприємницька діяльність можлива лише за наявності ефективного підприємницького середовища.
Підприємницьке середовище - це соціально-економічна система, яка характеризується наявністю економічної свободи, присутністю підприємницького корпусу, домінуванням ринкових економічних зв'язків та наявністю і можливістю використання необхідних ресурсів.
Отже, підприємницьке середовище складається з чотирьох основних елементів:
- держава;
- підприємництво;
- споживачі (домогосподарства);
- ресурси.
Підприємницьке середовище поділяється на внутрішнє та зовнішнє.
Внутрішнє середовище підприємства - це механізм життєдіяльності підприємства, що забезпечує його самовідтворення.
Внутрішнє середовище складається з багатьох елементів, які знаходяться під постійним наглядом і впливом підприємця. Він самостійно й директивно формує внутрішнє середовище, здійснює моніторинг за його станом. Основними елементами внутрішнього середовища є:
- підприємець;
- місія підприємства;
- цілі підприємства;
- працівники;
- технології;
- ресурси;
- структура управління;
- результат діяльності підприємства тощо.
Зовнішнє середовище підприємства - це структурно-просторове оточення, яке складається з факторів впливу на функціонування підприємства.
Існують різні підходи до класифікації цих факторів:
1) за сферою оточення (мікросередовище й макросередовище);
2) за ступенем впливу (фактори прямого впливу і фактори непрямого впливу);
3) за характером дії (фінансово-економічні фактори, організаційно- правові, соціально-психологічні);
4) за напрямком впливу (стимулюючі, стримуючі). Незалежно від поділу фактори зовнішнього середовища не можуть
управлятися підприємцем, тобто зовнішнє середовище не контрольоване підприємцем.
Найбільш поширеним і зрозумілим є поділ факторів зовнішнього середовища на фактори прямої та фактори непрямої дії. До факторів прямої дії належать:
- споживачі;
- постачальники;
- державні органи;
- конкуренти;
- профспілки. Фактори непрямої дії:
- політичні;
- науково-технічні;
- соціально-психологічні;
- стан світової економіки (національної, регіональної) тощо. Характер впливу факторів прямої та непрямої дії на підприємство
різний. Перші впливають на підприємство безпосередньо, крім цього підприємство тією чи іншою мірою може частково вплинути на них. Другі впливають на підприємство або опосередковано (через інші фактори), або в якихось певних ситуаціях, але підприємець позбавлений можливості впливати на ці фактори.
Політико-правове середовище - робоче підприємницьке середовище
Політико-правове середовище - соціально-економічна система, яка складається з підприємницького корпусу, державних органів і груп громадськості, які впливають на окремі підприємства, обмежуючи свободу їхніх дій в інтересах суспільства.
Політико-правове середовище, відповідно, складається з трьох елементів: підприємництва, держави та громадськості. Головну роль у цьому "трикутнику взаємодії" відіграє держава, оскільки саме вона формує основні параметри підприємницького середовища, приймаючи відповідні закони та інші нормативні акти.
Основні закони, які формують підприємницьке середовище:
- Господарський кодекс;
- Закон України "Про власність";
- Закон України "Про господарські товариства";
- Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фі
зичних осіб-підприємців";
- Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності";
- Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";
- Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та інші.
Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою двох груп методів:
1) економічних (непрямих);
2) адміністративних (прямих).
До економічних належать податки, державне підприємництво, цільове фінансування, грошово-кредитні механізми тощо. До адміністративних - укази, прямі заборони, встановлення квот, нормативів, лімітів тощо.
У реальному житті ці методи використовуються завжди в комплексі і їхнє поєднання має назву державної економічної політики. Основні складові державної економічної політики:
- фіскальна політика;
- грошово-кредитна;
- науково-технічна;
- інвестиційна;
- регіональна;
- інноваційна;
- політика підтримки малого підприємництва тощо.
Головним державним органом державної виконавчої влади у сфері
підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Податкова політика та її вплив на підприємництво
Однією зі складових державної економічної політики є податкова політика. В основі податкової політики лежить податкова система, яка є формою мобілізації фінансових ресурсів і подальшим їх використанням для надання суспільних послуг населенню, утримання державного апарату та виконання ряду інших завдань.
Основний елемент податкової системи - податки, які виконують важливі функції:
1) фіскальну;
2) розподільчу;
3) регулюючу.
Фіскальна функція полягає у формуванні за допомогою податків державних доходів.
З допомогою розподільчої функції відбувається перерозподіл доходів суб'єктів господарювання у відповідності з цілями, принципами і нормативами доцільності й справедливості.
Регулююча функція врегульовує суперечності, які виникають при реалізації індивідуальних, групових та суспільних інтересів, зокрема збалансовує різні сфери підприємницької діяльності, розвиток окремих територій тощо.
Податкова політика - це система визначення та встановлення розмірів, методів і форм побудови й стягнення податків.
Таку систему, виходячи з впливу держави на формування податкових нормативів, поділяють на "тверду" і "м'яку".
"Тверда" податкова політика ґрунтується на таких принципах: окреме підприємство не може впливати на формування податкових нормативів, податкові нормативи встановлюються на основі нескладних критеріїв, підприємство не може отримувати індивідуальних пільг, жорстка податкова дисципліна.
"М'яка" податкова політика ґрунтується на принципах: окреме підприємство може впливати на формування податкових нормативів, підприємства можуть отримувати індивідуальні пільги в оподаткуванні, м'яка податкова дисципліна (допускаються порушення в оподаткуванні).
У реальній практиці господарювання використовується поєднання "твердої" та "м'якої" політики, залежно від конкретної соціально- економічної ситуації. У кожному разі податкова політика завжди спрямована на забезпечення:
- сталого економічного розвитку;
- цінової стабільності;
- повної зайнятості;
- мінімального гарантованого рівня доходів;
- створення системи соціального захисту громадян тощо.
Податкова політика є могутнім інструментом державного регулювання підприємництва, дієвим механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру, динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного прогресу. Податками можна стимулювати або стримувати ділову активність підприємницького сектора.
Поняття, цілі та завдання державноїзвітності
Державна звітність є важливим елементом взаємодії підприємницької структури й державних органів. З іншого боку державна звітність є важливим елементом управління підприємством.
Звітність відображає результати діяльності підприємства. Це дає змогу оцінити ефективність його господарювання, прогнозувати зміни основних його параметричних характеристик, зокрема результатів діяльності, сприяє прийняттю необхідних управлінських рішень тощо.
Звітність підприємств поділяється на:
1) фінансову;
2) статистичну.
Фінансова звітність містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.
На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність, яку підписують керівник та бухгалтер підприємства.
Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва) містить:
- баланс;
- звіт про фінансові результати;
- звіт про рух грошових коштів;
- звіт про власний капітал;
- примітки до звітів.
Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати.
Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.
Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України.
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).
Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.
Відкриті акціонерні товариства, підприємства - емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації в періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.
Статистична звітність містить вартісні показники і складається на підставі первинної бухгалтерської звітності.
Статистична звітність торкається показників з продукції, праці, фінансів і зовнішньоторговельної діяльності.
До основних форм статистичної звітності належать:
- терміновий звіт промислового підприємства (№1-П);
- квартальний звіт підприємства по продукції (№1-П);
- звіт про товарооборот (№1-торг);
- обстеження діяльності підприємства за рік (№1-підприєм- ництво);
- звіт з праці (№1-ПВ);
- звіт про стан заборгованості із виплати заробітної плати (№1-ПВ);
- звіт про використання робочого часу (№3-ПВ);
- звіт про фінансові результати і дебіторську заборгованість (№1-Б);
- звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (№11- ОФ).
Статистична звітність підприємств подається органам державної статистики, органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, іншим адресатам відповідно до законодавства.
Ризик підприємницької діяльності, його види та способи зменшення
Здійснення підприємницької діяльності нерозривно пов'язане з ризиком, оскільки ризик є невід'ємним атрибутом підприємництва. Створення і ведення власного бізнесу практично не можливе без різного роду ризиків.
Підприємницький ризик - це ймовірність втрати (недоотримання) доходів (ресурсів) при здійсненні підприємницької діяльності.
Залежно від середовища підприємства ризик поділяється на зовнішній і внутрішній. Зовнішній ризик обумовлений дією на підприємство зовнішнього середовища і здатний впливати на діяльність підприємства. Як правило, такий ризик неможливо усунути, а можливо лише пристосуватися (підготуватися) до нього. Внутрішній ризик обумовлений функціонуванням внутрішнього середовища підприємства і піддається регулюванню. Він пов'язаний безпосередньо зі станом елементів внутрішнього середовища, їхніми взаємозв'язками та взаємним впливом.
До зовнішніх ризиків відносять: ризик законодавчих змін, податковий, екологічний, політичний, форс-мажорний ризик тощо. До внутрішніх ризиків відносять: виробничий, комерційний, кадровий, фінансовий, управлінський тощо.
Залежно від місця виникнення ризик поділяється на:
- виробничий;
- комерційний;
- фінансовий;
- інвестиційний;
- ринковий.
Ризик може бути виміряний за допомогою абсолютних та відносних показників.
В абсолютному вимірі ризик визначається розміром можливих втрат у натуральних або грошових показниках (кілограмах, метрах, гривнях тощо). У відносному вимірі ризик визначається величиною втрат у порівнянні з якоюсь базою (наприклад, порівняння фактичного прибутку з очікуваним).
При настанні ризикової події підприємство зазнає певних втрат, а саме:
- матеріальних;
- трудових;
- фінансових;
- часових;
- спеціальних.
Підприємницького ризику не потрібно уникати і боятися. Ризик необхідно вміти передбачати, прогнозувати, прагнучи знизити його до якомога нижчого рівня.
Отже, управління ризиком передбачає оцінку ступеня ризику, розробку заходів щодо його зниження, практичну реалізацію розроблених заходів.
При оцінці ступеня ризику використовують статистичні, експертні та розрахунково-аналітичні методи оцінки.
Статистичні методи полягають у вивченні даних щодо фактичних втрат у минулому, які мали місце за подібного ризику та умов. Експертні методи ґрунтуються на узагальненні думок досвідчених підприємців та/або фахівців, для чого проводиться їхнє опитування. Розрахунково- аналітичні методи полягають у визначенні впливу зміни доходу (прибутку) у разі настання ризикової події.
До основних заходів щодо зниження ризику відносять організаційні та економічні.
Серед організаційних найважливішими є моніторинг за потенційно ризиковими подіями, залучення до цього процесу спеціалістів, прогнозування тенденцій розвитку ринкової кон'юктури тощо. Серед економічних - страхування та самострахування (створення власного резервного фонду).
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ_______
1. Що таке мікросередовище?
2. Що таке макросередовище?