Безтарифна модель оплати праці

Дата: 2025-05-01; Просмотры: 4

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

При безтарифній системі організації оплати праці зарплата кож­ного учасника трудового процесу підприємства (або підрозділу) є часткою працівника у спільному фонді оплати праці. Фактична вели­чина зарплати конкретного працівника залежить від таких факторів:

- кінцевих результатів діяльності колективу, що визначають спільний фонд оплати праці;

- кваліфікаційного рівня працівника;

- коефіцієнта трудової участі (КТУ );

- фактично відпрацьованого часу.

Кваліфікаційний рівень працівника при переході на безтарифну модель організації оплати праці найпростіше визначається як частка від ділення його фактичної заробітної плати за попередній період (рік) на мінімальний рівень зарплати на підприємстві за той самий період.

Розрахунок заробітної плати при безтарифній моделі здійсню­ється в такій послідовності:

1) визначається кількість балів, зароблених і-м працівником (Б_і):

Б_і = К_і × Т_і × КТУ_і,

де К_і – кваліфікаційний рівень і-го працівника;

Т_і – кількість відпрацьованих ним людино-годин;

КТУ_і – коефіцієнт трудової участі і-го працівника.

2) визначається загальна сума балів, набраних усіма працівниками (∑Б _і);

3) розраховується частка фонду стимулювання праці (ФСП ), що відповідає одному балу – «ціна балу» (б):

;

4) розраховується заробіток конкретних працівників як добуток набраних кожним із них балів на «ціну балу».

Література: 1–9; 11; 23; 24; 27–31; 36–38.

Модуль 3. Соціально-трудові відносини та їх міжнародний досвід

Тема 11. Соціальне партнерство

С оціальне партнерство – це система взаємозв’язків між робіт­никами (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), яка дозволяє враховувати двохсторонні інтереси, досягнення згоди із со­ціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах

Основними сторонами соціального партнерства у сучасному сус­пільстві виступають: держава, наймані працівники в особі профспілок і роботодавців, або власники. Кожна сторона виконує певні функції у соціальному партнерстві

Угода визначає згоду та позиції сторін за основними принципами проведення соціально-економічної політики. Вона заключається на рівні держави між представниками профспілок, роботодавців і влади. У ній передбачається положення щодо принципів регулювання со­ціально-трудових відносин, у тому числі в сфері розвитку ринку праці та зайнятості населення, в галузі оплати праці найманих працівників, дохід та рівень життя населення, його соціальний захист, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

Угоди і колективні договори виконують три функції:

Перша – захисна для найманих працівників – суть цієї функції в тому, що роботодавець не може використати свою силу. Змінити умови праці за рахунок робітника.

Друга – організаційна – означає стандартизацію трудових відно­син і наглядність витрат на утримання штату.

Третя – мирна – направлена на те, щоб на період дії договору не допустити трудових конфліктів і висування нових вимог по питаннях, які вже включені в угоду і колективний договір.

Суб’єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об’єднання найманих працівників або їх органи, робо­тодавці, об’єднання роботодавців або їх органи, органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Найманий працівник – це фізична особа (громадянин), яка пере­буває у трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контракту і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до існуючих регламентів).

Окрім найманих працівників суб’єктом соціально-трудових відно­син є роботодавець.

Відповідно до Закону України «Про організації роботодавців» ро­ботодавець – це власник підприємства, установи, організації незалеж­но від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Під інституалізацією зазвичай розуміють комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання дій, спря­мованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регу­лювання поведінки членів груп.

Перші і найбільш повні принципи соціального партнерства втіленні в практику Міжнародною організацією праці (МОП), яка була утво­рена в 1919 році. МОП – організація з унікальними принципами трьохстороннього представництва, яка об’єднує делегатів урядів, під­приємців і робітників. Даний принцип одержав назву трипартизм.

Література: 1–9; 11; 13; 27; 32; 40; 41.