Після цього офіцер (сержант) має докладно визначити методику проведення усного опитування, звертаючи особливу увагу на прийоми і способи навчальної активності суб’єктів навчання.
Під час здійснення опитування особливу увагу слід приділяти формуванню доброзичливої морально-психологічної атмосфери у групі, що підлягає контролю. Спочатку офіцер (сержант) чітко формулює запитання і тільки після певної паузи (15-20 секунд) він визначає конкретного воїна, який має відповісти на нього. Керівник заняття повинен заохочувати воїнів до всебічного аналізу визначеної проблеми, формулювання практичних шляхів її розв’язання і залучити воїнів до її активного обговорення. На вищу оцінку заслуговують ті воїни, які активно пропонують нестандартні шляхи розв’язання проблеми. Тільки у тому разі, коли воїни не є спроможними дати правильну відповідь, слід спрямувати хід їх обмірковувань у правильне русло шляхом вмілого підказування необхідного напрямку пошуку правильної відповіді.
Добрі результати під час перевірки можна отримати шляхом сполучення усного опитування і письмових робіт, які мають взаємно доповнювати одне одного. Залежно від характеру навчального предмета і специфіки перевірки, якийсь із цих методів може переважати, тобто бути основним. У певних ситуаціях їх можна доповнити тим методом, який пропонує В. Оконь, – це робота з певними підручниками, статутами, методичними рекомендаціями. Такий метод слід використовувати тоді, коли від воїнів вимагається уміння працювати з довідковою військово-професійною літературою.
Ефективним методом перевірки результатів навчання військовослужбовців є метод практичних робіт і вправ, який стосується й окремих воїнів, і військових підрозділів. Існує багато різновидів практичних робіт і вправ, які здійснюються як у польових умовах, так і в майстернях, світлицях. Це можуть бути тактичні навчання з бойовою стрільбою, контрольні стрільби з різних видів зброї, водіння бойової техніки, вирішення складних тактичних завдань у класі, опрацювання певних нормативів у парку бойових машин та ін.
У зв’язку з тим, що військова діяльність носить суто практичний характер, цей метод перевірки є особливо важливим у військовій дидактиці. Практична перевірка військ дає найдієвіші та істинні результати про стан навчально-виховної роботи, рівень бойової та мобілізаційної готовності підрозділів військових частин (з’єднань), тому від тих осіб, які здійснюють цей контроль, вимагається всебічна його підготовка і змістовне проведення. Це особливо стосується практичної перевірки колективної злагодженості підрозділів, військових частин (з’єднань), тому що вона не дорівнює сумі майстерності окремих воїнів. Може бути так, що кожен окремий воїн підрозділу показує добрі результати в бойовій та гуманітарній підготовці, а в той самий час відсутня бойова майстерність підрозділу (відділення, взводу, роти (батареї), батальйону (дивізіону). Тому від тих, хто контролює даний підрозділ, вимагається всебічна оцінка дій кожного воїна, командування, характеру опрацювання відповідних документів, матеріально-технічного забезпечення, технічного стану озброєння та бойової техніки, підготовленості керівника занять і його методичної майстерності, методично обґрунтованого проведення всього дидактичного заходу тощо. Також повинен оцінюватись економічний ефект від проведеної практичної роботи чи вправ та рівень досягнення поставленої мети.
Безперечно, цей метод контролю вимагає від його учасників конкретної оцінки дій усього особового складу підрозділу і кожного воїна окремо, характеру теоретичного і практичного опрацювання всіх проблем на кожному етапі цієї перевірки (на підготовчому, основному, заключному), чіткого визначення позитивних аспектів цього заходу і формулювання конкретних шляхів усунення його недоліків і недоробок.
У дидактичній практиці війська щоразу частіше починають використовувати дидактичні тести, які складають стандартизований комплект завдань щодо певного навчального матеріалу, за допомогою яких визначається рівень опанування його воїнами. Широке застосування вони отримали в англомовних країнах, починаючи з 1920-х років. Вони дають змогу об’єктивно оцінювати рівень опанування воїнами певних теоретичних знань, практичних навичок та вмінь.
Щодо цілей навчання тести поділяють на такі види. Перший вид – перевірка знання фактів, понять, законів, теорій, тобто знання таких відомостей, які необхідно запам’ятовувати і репродукувати (відтворювати). Головне тут – репродукування знань. Другий вид тестів – перевірка уміння виконати певні розумові дії на основі отриманих знань. Тут головне – вміння розв’язати типові завдання. Наступний вид тестів передбачає вміння самостійно здійснити критичний аналіз вивченого матеріалу. Четвертий вид тестів – переперевірка уміння воїнів творчо використовувати отримані знання під час вирішення певних нестандартних задач. Але на сучасному етапі у вітчизняній як педагогічній, так і психологічній літературі не існує узгодженого погляду щодо використання дидактичних тестів як в опануванні знань, навичок та вмінь, так і для перевірки оволодіння суб’єктами навчання певними знаннями, навичками та вміннями. Тому ця проблема очікує на глибокі та всебічні дослідження, психолого-педагогічне обґрунтування, і тому є вкрай актуальною.
У дидактичній практиці військ, особливо в системі вищої військової освіти, широко застосовується для контролю й оцінки знань військовослужбовців програмований контроль за допомогою різноманітних дидактичних тестових програм. У цьому плані широкі можливості створюють ПК, які забезпечують негайний зворотний зв’язок між відповіддю того, хто навчається, і запрограмованим навчальним матеріалом, надають можливість відразу отримати інформацію про цінність відповіді. Якщо є відповідна кількість таких засобів і відповідного програмного забезпечення можна у швидкому темпі проконтролювати велику кількість воїнів, створити більш узагальнений аналіз їх відповідей, визначити позитивні аспекти роботи та з’ясувати типові недоліки. Їх застосування надає можливість уникнути суб’єктивізму під час перевірок.
Сучасне програмне забезпечення створює дуже сприятливі умови для різноманітного опрацювання на ПК як дій окремих посадових осіб, так і підрозділів, військових частин (з’єднань), що дає велику економію матеріально-технічних засобів і сприяє індивідуалізації навчання.
Також слід підкреслити й інші позитивні аспекти використання електронних тестів для перевірки та оцінки результатів навчання військовослужбовців:
- вони постійно спонукають воїнів до глибокого опрацювання і систематизації вивченого матеріалу;
- зміцнюють мотивацію навчальної діяльності шляхом безпосередньої, постійної та частої верифікації основних ланок навчальних дій воїна;
- є економічним і об’єктивним методом контролю;
- повністю виключають елементи психологічної напруженості, які часто виникають під час спілкування з особами, які здійснюють контрольні дії, та ін.
Але в той самий час виключається особистісний підхід до кожного військовослужбовця на основі знання його індивідуально-психічних особливостей, повністю вилучається виховний аспект таких дій, не відбувається розвиток його волі, почуттів і переконань.
Отже, короткий і побіжний огляд деяких методів перевірки результатів процесу навчання свідчить про те, що кожен метод має як позитивні, так і негативні аспекти. Через це їх слід використовувати у комплексі, щоб отримати якомога повнішу інформацію про цей процес. Результати контролю повинні дати достатньо повну інформацію для отримання відповідей на такі запитання: “Чи реалізовано основні дидактичні та виховні цілі?”, “Чи реалізовано план бойової та гуманітарної підготовки згідно із встановленими нормативами?”, “Чи використані методи відповідають змісту матеріалу, що вивчається?”, “Яка ефективність цих дидактичних методів?”, “Чи відповідає професійна майстерність педагогів керівним документам і сучасним вимогам психолого-педагогічної науки?”, “Які думки в учасників дидактичного процесу переважають щодо його здійснення і отриманих результатів?”, “Чи відповідають отримані результати основним вимогам відповідних документів і наскільки вони є дійовими та ефективними?” та ін.
2.5.3. Оцінювання знань, навичок і вмінь військовослужбовців
Після здійснення контрольних дій педагог повинен оцінити знання, навички та вміння військовослужбовців. Ці оцінки мають бути повними, охоплювати всі аспекти навчальної діяльності та бути об’єктивними і справедливими. Ця проблема є досить складною і потребує індивідуального і диференційованого підходу.
Оцінювання – це процес порівняння рівня опанування воїнами професійно важливих знань, навичок та вмінь з еталонними уявленнями, описаними у програмах бойової та гуманітарної підготовки, порадниках, збірниках нормативів та інших керівних документах. Виставляння оцінок здійснюється під час перевірки знань, навичок і вмінь воїнів.
Еталонні уявлення – це критерії оцінки, знання основних положень яких та їх урахування є обов’язковим елементом під час виставляння оцінки. Знання критеріїв оцінки є вкрай важливою проблемою для всього дидактичного процесу, їх опрацювання, обґрунтування і впровадження в дидактичний процес – одне з найактуальніших завдань військової дидактики. Критерії практично визначають зміст і перебіг навчальної діяльності воїнів і підрозділів та безпосередньо встановлюють результативність цього процесу. Ця проблема у військовій дидактиці має стати однією із стрижньових. В іншому разі навчальний процес буде існувати сам по собі, його контроль здійснюватиметься задля самого контролю, а оцінки не будуть справляти жодного впливу ані на цей процес, ані на його учасників. Але в той самий час ці проблеми як у загальній, так і у військовій дидактиці глибоко і всебічно ще не обґрунтовано. Тому ця сфера військової дидактики страждає на суб’єктивізм.
Отже, основними вимогами до перевірки та оцінки успішності воїнів у навчальному процесі є: індивідуальність; систематичність; достатня кількість даних для оцінки; тематична спрямованість; об’єктивність; умотивованість оцінок; єдність вимог з боку тих, що контролюють; оптимальність; всебічність; дієвість, тобто реальний вплив військово-професійних знань, навичок і вмінь на стан бойової та мобілізаційної готовності військового підрозділу, військової частини (з’єднання).
Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань військовослужбовців слід враховувати:
1. Обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями і методологією предмета, що вивчається, ступінь їх систематизації та узагальнення, що передбачає:
- пізнання і визначення понять, розуміння їх обсягу та розкриття змісту, знаходження ієрархічних та інших зв’язків і залежностей між ними;
- виділення значущих наукових проблем, усвідомлення їх глибини та визначення необхідності розв’язання;
- знання законів, закономірностей, концепцій і вільне володіння методикою узагальнення, систематизації та обґрунтування.
2. Якість опанування воїнами методологічної і теоретичної основи навчального предмета, що передбачає:
- глибоке розуміння викладеного в першому пункті, аргументованість, послідовність, впевненість і самостійність викладу своїх знань;
- методологічна обґрунтованість мислення.
3. Дієвість знань, наявність простих умінь їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає:
- конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичний діяльності;
- змістовна характеристика методів, процедур і методики дій щодо використання військово-теоретичних і практичних знань у практичній діяльності та ін.
Таким чином, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими. А їх рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним та творчим.
Під час оцінювання навичок військовослужбовця військовий педагог (офіцер, сержант) має врахувати:
а) наявність навичок у галузі предмета, що вивчається, які сприяють успішному опануванню військово-професійною діяльністю;
б) якість, швидкість, міцність, докладність їх виконання в різноманітних умовах, у тому числі й екстремальних.
Під час оцінювання вмінь педагогу (офіцеру, сержанту) слід враховувати:
а) наявність конкретних вмінь, їх глибину, міцність і гнучкість;
б) ступінь опанування основними прийомами діяльності та їх творче застосування під час вирішення нестандартних завдань у різноманітних ситуаціях;
в) конструювання алгоритму дій та його інноваційність;
г) моделювання практичного виконання військово-професійних дій;
д) виконання комплексу дій, які складають дане вміння;
е) впевненість, самостійність, обґрунтованість, систематичність цих дій;
ж) зміст самоаналізу результатів власних дій, характер зіставлення отриманих результатів з основною метою діяльності;
з) вмотивованість дій та їх усвідомлення;
і) наявність помилок, їх кількість і характер, міра впливу на кінцевий результат діяльності;
к) якість виконаних дій та ін.
Безперечно, ці критерії є досить абстрактними, тому їх можна застосовувати під час виставляння оцінки з будь-якого предмета з бойової та гуманітарної підготовки. Але їх знання, повне усвідомлення і творче застосування є передумовою обґрунтованої та об’єктивної оцінки навчальних дій воїнів.
Конкретним відбиттям цієї роботи є виставлення оцінки. Оцінювання здійснюється за чотирибальною системою. Норми оцінок звичайно визначено у програмах бойової та гуманітарної підготовки підрозділів відповідних видів і родів військ. Узагальнено та стисло можна дати такі критерії виставлення оцінок:
“відмінно” – воїн володіє навчальним матеріалом у повному обсязі (міцно засвоїв увесь програмний матеріал, виявив глибоке його розуміння, вичерпно відповів і обґрунтував власні висновки, прийняв обґрунтоване рішення і вміло використав йогона практиці, досконало оволодів бойовою технікою і зброєю, впевнено виконав визначене завдання);
“добре” – володіє достатньо (воїн знає увесь програмний матеріал, на питання відповідає вільно, правильно використовує свої знання у практиці, опанував бойову техніку і зброю, безпомилково виконує відповідні прийоми роботи);
“задовільно” – володіє недостатньо (воїн показує знання тільки основного матеріалу, передбаченого програмою, спроможний використовувати свої знання на практиці та правильно виконує прийоми роботи на бойовій техніці та зі зброєю);
“незадовільно” – не володіє (виставляється у тому разі, коли воїн має поверхове уявлення про тему, не спроможний ці знання застосувати на практиці).
Конкретні норми оцінок щодо різних видів бойової підготовки визначено у відповідних порадниках та інструкціях. У цих же документах викладено засади виставляння оцінки підрозділу і військовій частині (з’єднанню).
Під час оцінки гуманітарної підготовки підлеглих офіцер оцінює не тільки знання воїнами програмного матеріалу, але й враховує їх ставлення до бойової та гуманітарної підготовки, виконання службових обов’язків, поведінку у службовий і позаслужбовий час. Для чого необхідно так робити? Коли військовослужбовець у ході занять говорить правильно про сутність і необхідність військової дисципліни, про вимоги Військової присяги і статутів, а в особистій поведінці ці вимоги не виконує, є недисциплінованим воїном, це означає, що його знання не стали переконаннями і тому не можуть бути оціненими високо. Однак буває й навпаки. На заняттях з гуманітарної підготовки воїн більше мовчить з різних причин, але у службі відрізняється сумлінністю, якісно виконує службові обов’язки, порушень військової дисципліни не має. Безумовно, такі воїни, переважно, заслуговують високої оцінки.
Найголовніше – будь-яка оцінка має бути об’єктивною, справедливою, обґрунтованою, ясною і зрозумілою. З кожною оцінкою у воїна пов’язані певні переживання, він аналізує, обмірковує її. Інколи йому здається, що ця оцінка не є справедливою. Через це у воїна може виникнути негативний емоційний стан. Обов’язок командира (начальника) – обґрунтувати власну оцінку і дати зрозуміти це воїну.
Але головна перешкода виконання всіх цих вимог до виставляння оцінки – це фактор суб’єктивізму. Досвідчені педагоги знають про те, що за ті самі знання можна отримати оцінку від “незадовільно” до “відмінно”. Це залежить від багатьох обставин, у тому числі – від педагогічної майстерності, суб’єктивізму та формалізму військових педагогів.
Наприклад, можуть мати місце такі “ефекти” суб’єктивізму оцінки: сукупності, контрасту, роду, ідеалу, статі, голосу, втоми, очікування, поблажливості або суворості, першого враження, останнього враження.
Шляхи подолання формалізму в оцінці результатів навчальної діяльності суб’єктів (об’єктів) навчання є такими:
- виставляти оцінки за наявний рівень військово-професійних знань, навичок і вмінь;
- на оцінки не мають впливати “побічні” фактори;
- не виставляти оцінки за інерцією, наприклад, за колишні успіхи;
- подолати хаотичність у виставлянні оцінок заради оцінок чи “плану”;
- не допускати невмотивованості оцінок;
- не орієнтуватися на середній бал;
- врахувати ставлення воїнів до виконання практичних службових обов’язків і стан дисциплінованості та ін.
У сучасній дидактиці йде інтенсивний пошук об’єктивних методів контролю. Деякі дослідники вважають, що сучасна дидактика буде приречена на поразку, якщо вона не с опиратиметься на об’єктивні методи педагогічної діагностики, яка має багатий інструментарій. К. Інгенкамп таким засобом вважає дидактичні тести. Тут, у першу чергу, маються на увазі тести досягнень, за допомогою яких можна вимірити рівень знань. У зв’язку з цим перед дидактикою, у тому числі й перед військовою, постає актуальна проблема – опрацювання обґрунтованих і змістовних тестів досягнень, які мають враховувати специфіку і характер військово-професійної діяльності. Головне, вони повинні бути об’єктивними і мати чіткі критерії оцінки на основі вимірювань конкретних ознак військово-професійної діяльності. Існуюча система оцінок не задовольняє як практику, так і освітню систему, йде активний пошук інших систем оцінювання.
І, нарешті, психологічний аспект процесу самооцінки воїном самого себе, своїх якостей, а також результатів навчальної діяльності. За С.Л. Рубінштейном, реалізація ідеї самооцінки означає забезпечення принципу детермінізму: зовнішні причини діють через внутрішні умови. Безперечно, як внутрішні умови можуть виступати різні суб’єктивні чинники: життєвий досвід, система відносин воїна із світом і оточуючими, а також види та рівень мотивації. Роль останніх є великою, вони визначають життєвий шлях особистості військовослужбовця, зміст діяльності та її характер. Вони також мають певну ієрархію, спонукають воїна до активної діяльності, у тому числі й навчальної.
Процес самооцінки сприяє формуванню мотивів пізнавальної діяльності та є її “локомотивом”. На жаль, сучасні підручники з педагогіки практично не розкривають умови формування навчальної діяльності, тобто такої організації навчання, коли отримання знань для воїнів стає однією з головних цілей службової діяльності.
Основу мотивації, згідно з Д. Аткінсоном, становить прагнення до успіху й уникнення невдач, що лежить в основі мотиву досягнення. Мотивація досягнення справляє безпосередній вплив на життєдіяльність особистості, у тому числі й на навчальну діяльність. Формування і розвиток пізнавальної мотивації підвищують активність того, хто навчається, й ефективність самого процесу навчання. Пізнавальною є така мотивація, за якої невідоме нове знання збігається з метою пізнавальної діяльності, тобто воїн є всебічно зацікавленим у процесі та змісті того, що пізнає. Така мотивація є основою розвитку військово-професійних нахилів воїна і джерелом перебудови психічних процесів. Змістовна і різноманітна пізнавальна мотивація лежить в основі розвитку військово-професійної спрямованості воїна зокрема, і мотивації військової служби взагалі, що є дуже актуальним для всього суспільства. Педагог повинен вміло сполучати мотивацію досягнень і пізнавальну мотивацію, що є головним джерелом цілеспрямованої та змістовної діяльності воїна. У зв’язку з тим, що в останні роки знижується престиж служби в ЗС України, вищевикладене для військової дидактики та психології має суттєве значення і вимагає детального опрацювання методології та методики формування мотивацій військово-професійних досягнень і навчальної діяльності. Стосовно навчальної діяльності офіцерів, прапорщиків самооцінка має стати основним засобом оцінки результатів їх пізнавальної діяльності.
Отже, самооцінка, по-перше, формує мотивацію навчальної та військово-професійної діяльності; по-друге, військовий педагог із всезнаючого перетворюється в посередника між навчальним матеріалом і творчими пізнавальними діями воїна, тобто сприяє гуманізації військово-педагогічного процесу; по-третє, перетворює процес навчання на співробітництво між військовим педагогом і воїном, коли перший, як більш досвідчений старший товариш допомагає другому подолати труднощі навчально-пізнавальної діяльності та досягти значних успіхів у ній; по-четверте, всебічно сприяє розвитку розвинутої особистості військовослужбовця і, по-п’яте, є джерелом і спонукальною силою розвиваючого навчання, що становить важливу характеристику сучасного дидактичного процесу.
Висловлювання Ш.О. Амонашвілі: “Самоконтроль і самооцінку я зробив би необхідною і складовою навчальної діяльності”, повинне стати наріжним каменем військової дидактики і визначити основні напрямки її сучасних наукових пошуків, методичних і теоретичних обґрунтувань, опрацювань та розвитку.
Заслуговує на увагу система оцінювання В.Ф. Шаталова, в основі якої лежить залучення всіх суб’єктів навчання до виставляння оцінок, самооцінка і листки відкритого обліку знань. Вона долучає тих, хто навчається, до активної участі в пізнавальному процесі шляхом оцінки результатів навчальної діяльності своїх товаришів, яка потребує від них доброго володіння матеріалом, що вивчається, об’єктивного ставлення до процесу виставляння оцінки і певних особистісних якостей, зміцнює їх емоційно-вольову сферу і почуття своєї значущості у колективі, сприяє усвідомленню свого місця, призначення у дидактичному процесі та його смислу, кращому розумінню дій педагога.
Деякі педагоги та дидактичні системи намагаються відійти від змістовної чи цифрової оцінки до словесної чи парціальної (від франц. parceller – поділяти на дрібні частини) або до їх сполучення. Такі численні спроби були і є в країнах Європи та Америки. Наприклад, у Німеччині було здійснено експеримент з виставляння в картках словесних і цифрових оцінок, мотивів учіння, розвитку мислення, які занотовувались у спеціальній таблиці. У тій самій країні була інша спроба застосувати для оцінки тих, хто навчається, табель-повідомлення, який містить такі параметри: поведінку об'єкта навчання по відношенню до товаришів і педагогів; поведінку під час навчальних дій, особливі інтереси, нахили, здібності, навички; рівень успішності та реальні можливості тих, хто навчається, навчання у вивченні різних предметів. Практично, таку систему оцінювання використовує Ш.О. Амонашвілі.
Словесні оцінки, безперечно, позитивно впливають на хід навчальної діяльності воїнів. Вони за допомогою певних заохочувальних висловлювань, позитивних реплік, виразної та чіткої міміки та пантоміміки позитивно впливають на мотиваційну, емоційно-почуттєву і вольову сферу особистості, на її загальний психічний стан, які безпосередньо визначають перебіг і результативність будь-якої діяльності, у тому числі, безумовно, й навчальної.
Словесні оцінки під час опиту впливають на зміст і форму цього процесу, швидкість і докладність, на всю емоційно-почуттєву, вольову та інтелектуальну сферу особистості, тому вони мають суттєве значення у педагогічній діяльності та повинні стати дійовим фактором розвиваючого і виховного впливу на тих, хто навчається.
Вони можуть мати три форми:
1) відсутність оцінки, опосередкована оцінка і невизначена оцінка;
2) негативна оцінка, яка висловлюється шляхом зауваження, заперечення, демонстрування сарказму, докору, нотації;
3) позитивна оцінка, яка висловлюється у формі заохочення, підбадьорення, згоди, похвали та ін.
Основна функція словесної оцінки полягає в орієнтуванні воїна у правильності його навчальних дій, закріпленні успіху на цьому шляху, подальшому його стимулюванні для досягнення успіхів у пізнавальній діяльності. Тому нехтувати або зневажати нею не можна. І, навпаки, вона має суттєво доповнювати цифрову оцінку.
Як свідчить вищевикладене, проблема контролю та оцінки результатів навчального процесу є актуальною, методологічною, теоретичною і методичною проблемою військової дидактики, багато аспектів якої залишаються недостатньо опрацьованими та обґрунтованими. Хоча, як видно, військова дидактика робить спроби її розв’язати, але натрапляє на нові труднощі, наприклад, психологічні, організаційні, матеріально-технічні. Також існує суб’єктивна трудність, сутність якої полягає у тому, що не всі педагоги охоче сприймають нововведення щодо контролю та оцінки результатів навчання військовослужбовців.
Отже, не викликає сумніву той факт, що контроль і оцінка потрібні для успішного здійснення дидактичного процесу у військах. Відсутність своєчасної та об’єктивної оцінки позбавляє необхідної інформації, що ускладнює процес управління цим процесом, внесення в нього певних коректив, збиває навчальні орієнтири суб’єктів навчання та взагалі негативно впливає на весь цей процес. Виходячи з цього, цей підрозділ має бути повноправним підрозділом військової дидактики.
Але, враховуючи особливості навчального процесу в ЗС України, проблема контролю та оцінки його результатів має досліджуватись і вирішуватися в різних аспектах: загальнопедагогічному, психологічному, організаційному і матеріально-технічному. У той самий час процес контролю й оцінки військово-професійних знань, навичок і вмінь військовослужбовців та військової майстерності підрозділів і частин полегшується специфікою їх діяльності. Через це під час виставляння оцінок слід враховувати якість несення ними бойової та інших видів служби, рівень соціальної активності в суспільному житті, зміст і спрямованість військово-професійної діяльності, індивідуально-психічні особливості, збіг обставин, які є у даний час і зумовлюють їх об’єктивність.
Окрім цього, якісний контроль і об’єктивна оцінка сприяють своєчасному викриттю певних недоліків, які мають місце у змісті, організації та методиці здійснення дидактичного процесу у підрозділах і військових частинах (з’єднаннях), виявленню прогалин у підготовці суб’єктів навчання. Змістовний, конкретний та об’єктивний аналіз цих недоліків має бути суттєвим аспектом дидактичної діяльності у військах.
2.5.4. Оцінювання показників готовності і стійкості особового складу в процесі його психологічної підготовки
Оцінка початкового рівня психологічної готовності до ведення бойових дій і стійкості особового складу до впливу психотравмуючих факторів необхідна для збору початкових даних до планування психологічної підготовки. Вони, у свою чергу, потрібні для визначення дозування рівня психічних навантажень особового складу в процесі занять.
Поняття психологічної готовності включає безліч компонентів. Їх послідовна діагностика можлива, але дуже витратна за часом і посильна фахівцю-психологу з високим рівнем підготовки. Окрім цього, нам необхідно знати не тільки індивідуальний рівень психологічної готовності, але і рівень готовності групи, військового колективу, а це не просто сума індивідуальних показників. Тому для визначення початкового рівня психологічної готовності як індивідуальної (кожного військовослужбовця), так і підрозділу, нами пропонується інтегральний показник, який може служити індикатором властивості, що діагностується, зважаючи на результати діяльності військовослужбовців, при виконанні будь-яких нормативів навчально-бойової діяльності в умовах моделювання психологічних чинників бою. Для цього необхідно організувати і провести контрольні заняття, в ході яких фіксуватимуться результати виконання будь-яких нормативів в умовах моделювання психологічних чинників бою. Вказані заняття можуть бути плановими і позаплановими. У підрозділах, військових частинах (з’єднаннях) із цією метою можуть використовуватися підсумкові заняття за півріччя або спеціально організовані заняття у плані підготовки до здачі підсумкової перевірки за рік.
Зважаючи з такий підхід, достовірний висновок про психологічну підготовленість військовослужбовців до діяльності в бойових умовах, у ситуаціях небезпеки, можна зробити тільки за наслідками оцінки їх діяльності, здійснюваної при моделюванні різних чинників (факторів), характерних для бойової обстановки.
Як та, що оцінюється, береться навчально-бойова діяльність військовослужбовців із виконання контрольних завдань. Зіставляються результати виконання воїнами контрольних завдань, у різному ступені наближених за психологічним змістом до умов бою. Необхідність порівняння з діяльністю в нормальних умовах пояснюється можливістю віднесення помилок, що виникають через відсутність знань і навичок, на рахунок психологічної підготовки. Контрольні завдання складаються спеціально для кожного контингенту військовослужбовців з урахуванням завдань, що вирішуються ними в бойовій обстановці. Контрольні завдання повинні:
- відповідати вимогам керівних документів і програм бойової підготовки;
- зважати на специфіку професійної діяльності обстежуваних військовослужбовців і відповідати потрібному від них рівню підготовленості;
- враховувати особливості різних видів бою (наступ, оборона, марш, зустрічний бій);
- охоплювати (по можливості) всі об’єктивно вірогідні варіанти бойових ситуацій.
Розглянемо декілька варіантів оцінювання психологічної підготовленості військовослужбовців до ведення бойових дій.
Отже, в першому варіанті оцінювання при виконанні військовослужбовцями контрольних завдань фіксується час виконання дій, їх послідовність, точність, завершеність. Основним критерієм правильності дій є виконання поставленого завдання, збереження життя і здоров’я людей, збереження зброї і матеріальних цінностей.
Представлення контрольних завдань проводиться в два етапи, в послідовності, що найбільш сприяє моделюванню умов бою.
На одному етапі пред’явлення контрольних завдань проводиться в нормальних умовах: військовослужбовці знаходяться вузвичній для них обстановці, їм надається достатній час для виконання завдань.
На іншому етапі оцінки психологічної підготовленості пред'явлення контрольних завдань здійснюється в умовах різного ступеня наближення за рівнем психічної напруженості, до умов бойової обстановки залежно від оцінюваного контингенту за одним із двох варіантів:
1. Виконання завдання здійснюється в умовах впливу вторинних чинників бою.
2. Виконання завдання здійснюється в умовах комплексного впливу первинного і вторинних чинників бою.
Висновки про рівень психологічної підготовленості підбиваються на основі порівняння результатів виконання однотипних завдань підрозділом на кожному етапі.
Психологічну підготовленість підрозділу можна оцінювати як хорошу, якщо оцінка підрозділу, отримана в умовах психічної напруженості не нижче “добре” і не нижче відповідної оцінки цього ж підрозділу в нормальних умовах.
Психологічну підготовленість слід вважати недостатньою, якщо обстежуваний підрозділ в умовах психічної напруженості отримав нижчу оцінку, ніж в нормальних умовах.
Якщо військовослужбовці в нормальних умовах отримали низькі оцінки (“незадовільно”), то рівень психологічної підготовленості оцінювати не можна через недостатній рівень спеціальних знань і навичок. Якщо військовослужбовці в умовах психічної напруженості отримали низькі оцінки, то рівень психологічної підготовленості є низьким.
Таким чином, психологічна підготовленість може оцінюватися як хороша лише в тому випадку, якщо в результаті її забезпечується збереження заданих параметрів виконання діяльності в умовах психічної напруженості, що відповідає бойовій обстановці.
Досягнутий рівень психологічної підготовленості військовослужбовців порівняно з первинним рівнем і є основним показником результативності процесу психологічної підготовки. Оцінювати результативність окремих заходів, направлених на формування психологічної готовності військовослужбовців, даним чином є недоцільним; для цього може бути використана й оцінка експертів.
Перевірка здатності того або іншого контингенту військовослужбовців виконувати певні види діяльності в умовах психічної напруженості, викликаної дією різних чинників бойової обстановки, може бути здійснена тільки при майстерному моделюванні цих чинників. Тоді психологічна підготовка планується на наступний період навчання.
У навчальних частинах доцільно проводити спеціальні заняття (найчастіше вони будуть позаплановими). Форма організації занять у навчальних частинах може бути різною. Наприклад, у формі спортивних змагань або за здачі будь-яких не складних нормативів (смуга перешкод тощо).
Після того, як вказані вище заняття проведені й отримані результати діяльності кожного військовослужбовця в умовах моделювання психологічних чинників бою, вони повинні порівнюватися з індивідуальними результатами з виконання тих же нормативів у спокійних умовах (коли не моделюються психологічні чинники бою). Це необхідно зробити для того, щоб з’ясувати, наскільки змінені зовнішні умови виконання нормативу вплинули на якість діяльності, і на основі цього зробити висновок про ступінь готовності до впливу психологічних чинників бою.
Визначення бойової підготовленості військовослужбовців робиться з метою:
- оцінки підготовленості військовослужбовців (підрозділів) до дій у бойовій обстановці;
- контролю якості проведення психологічної і бойової підготовки;
- виявлення військовослужбовців, не здатних, з будь-яких причин вирішувати поставлені завдання в бойовій обстановці й інших важких (екстремальних) ситуаціях.
Бойова підготовленість визначається у процесі проведення підсумкових перевірок, а також на планових і контрольних заняттях і навчаннях шляхом фіксації об’єктивних показників діяльності військовослужбовців в умовах дії змодельованих психологічних чинників бою. Під об’єктивними показниками діяльності розуміються її тимчасові, кількісні й якісні показники. Для створення необхідного рівня психічних навантажень на військовослужбовців у ході контрольного заняття при відпрацюванні нормативів, що перевіряються, використовується не менше трьох прийомів моделювання психологічних чинників бою для кожного військовослужбовця. Особливу увагу слід приділити відповідності дозувань психічних навантажень, що створюються на занятті, нормативним вимогам. При підготовці контрольного заняття відібрані для застосування прийоми моделювання психологічних чинників бою можна звести в єдину таблицю.
Індивідуальна оцінка бойової підготовленості військовослужбовця за виконання декількох нормативів і оцінка підрозділу за виконання нормативів у складі підрозділу за предметами навчання може визначатися за оцінками, отриманими за виконання кожного нормативу, і вважається: “відмінно” – якщо не менше 90% перевірених нормативів оцінені позитивно, при цьому більше 50% нормативів оцінено “відмінно”; “добре” – якщо не менше 80% перевірених нормативів оцінені позитивно, при цьому більше 50% нормативів не нижче “добре”; “задовільно” – якщо не менше 70% нормативів оцінені позитивно, а при оцінці за трьома нормативами позитивно оцінені два, один з них – не нижче “добре”.
Оцінка за виконання одиночних нормативів підрозділу виводиться за індивідуальними оцінками військовослужбовців і може визначатися: “відмінно” – якщо не менше 90% воїнів отримали позитивні оцінки, при цьому більше 50% з них отримали оцінку “відмінно”; “добре” – якщо не менше 80% військовослужбовців отримали позитивні оцінки, при цьому більше 50% з них отримали оцінку не нижче “добре”; “задовільно” – якщо не менше 70% воїнів отримали позитивні оцінки. При перевірці нормативів, що виконуються у складі підрозділу й одиночно, загальна оцінка підрозділу (частини) за їх виконання може визначатися: “відмінно “ – якщо перша оцінка “відмінно”, а друга – не нижче “добре”; “добре”, – якщо перша оцінка “добре”, а друга – не нижче “задовільно”; “задовільно” – якщо обидві оцінки не нижче “задовільно”.
Що ж до висновків про психологічну готовність підрозділів, то поки певних нормативів тут немає. Їх ще належить розробити. Зараз можна оперувати тільки з кількісними сумарними показниками кожного військовослужбовця. Можна припустити, що якщо в підрозділі більше 50% військовослужбовців не виконують норматив в ускладнених умовах, то він обмежено готовий до реальної бойової діяльності, а якщо понад 70% - то не готовий повністю.
Розглянемо другий варіант оцінювання психологічної готовності та стійкості особового складу до виконання завдань за призначенням.
Вимірювання психологічної готовності і стійкості військовослужбовців до подолання стрес-факторів передбачає, насамперед, вибір науково обґрунтованих критеріїв і показників, які най об’єктивнівше та змістовно характеризували б зміст цього поняття. При цьому слід розрізняти критерії та показники.
Критерій (грец. critērion – засіб судження, переконання, мірило) – це “мірило для визначення, оцінки предмета чи явища; ознака, взята за основу класифікацій”; “підстава для оцінки чогось”. У найзагальнішому вигляді критерій – це важлива й визначальна ознака, яка характеризує різні якісні аспекти явища, його сутність. Показник же становить собою кількісну характеристику явищ і процесів, які дають змогу зробити висновок про їхній стан у динаміці.
Таким чином, критерій – це поняття ширше, ніж показник, а отже, можлива ситуація, коли при одному критерії існує ціла система показників. Разом із тим критерій і показник тісно взаємопов’язані: науково обґрунтований вибір критерію значною мірою обумовлює правильний вибір системи показників і навпаки, якість показника залежить від того, наскільки він повно й об’єктивно характеризує прийнятий критерій.
У формуванні психологічної готовності і стійкості військовослужбовців до подолання стрес-факторів під час бойової підготовки або злагодження підрозділів задіяні понад 20 основних елементів (системних і несистемних) навчально-виховного процесу. Кожен із них і всі вони за рахунок поєднання своєрідними зв’язками, внутрішньої організації та підпорядкованості системотворчому елементі – “цілям психологічної підготовки” – функціонують як єдине ціле зі спрямованістю на високу результативність у досягненні даних цілей з мінімальними витратами. Безумовно, для оптимізації функціонування технології психологічної підготовки особового складу механізованого підрозділу бажано аналізувати стан і функціональність кожного із її елементів на основі проведення відповідного якісно-кількісного оцінювання. Але спочатку слід обґрунтувати такі критерії, які дали б змогу визначити головне – ефективність психологічної підготовки воїнів як пролонгований процес формування у них необхідних професійно важливих якостей (психологічної готовності і стійкості) з урахуванням матеріальних, моральних, психофізіологічних, часових та інших витрат на всіх етапах переходу його в різні стани: готовність мирного часу – передбойовий стан – стан готовності до бойових дій. До того ж ці критерії мають задовольняти таким принципам: повнота охоплення, об’єктивнісь, універсальність, системність, оцінюваність, вимірюваність, аналітичністьі та ін.
Ефективність функціонування технології ПсП особового складу є показником ефективності функціонування підрозділу, показує ступінь досягнення її цілей щодо бойової підготовки, а також фінансових, психофізіологічних, моральних та інших витрат.
Ступінь досягнення сформованості у воїнів компонентів психологічної готовності та стійкості до стрес-факторів бою повинен постійно оцінюватися за допомогою використання відповідних засобів діагностики. Результати таких діагностичних досліджень допомагають своєчасно вносити зміни в керівництво бойовою підготовкою та злагодження підрозділів і сприяють його оптимізації.
На рис. 2.19 нами показано розроблений варіант системи критеріїв оцінювання психологічної готовності і стійкості особового складу до стрес-факторів сучасного бою.
