Практичні методи включають різноманітні практичні заняття у вигляді тактико-спеціальних, спеціальних, технічних, вогневих і ряду інших занять загальновійськової підготовки, навчання (рис. 2.10).
Рис. 2.10. Основні різновиди практичних методів навчання військовослужбовців
Досвід організації та здійснення бойової та гуманітарної підготовки у підрозділах, військових частинах (з’єднаннях) доводить, що практичні методи становлять основу бойового навчання воїнів і забезпечують формування індивідуальної та колективної майстерності. Аналіз робіт сучасних дидактів свідчить про те, що практичні методи посідають важливе місце на всіх рівнях освіти. Серед практичних методів особливого значення набувають тактико-спеціальні заняття і навчання, навчання військ, які мають різні модифікації. Вони є стрижнем бойової підготовки військ, служать передусім для поглиблення, розширення і закріплення військово-професійних знань, формування і вдосконалення практичних навичок і умінь та розвитку емоційно-вольової сфери воїнів.
Типовими видами практичного навчання військ і штабів, під час здійснення яких використовується методика практичного заняття, є групові вправи лабораторні роботи, вправи із обслуговування бойової техніки та озброєння, виконання різних видів службових і бойових завдань тощо. Наприклад, груповими вправами вважаються тактичні (тактико-спеціальні) заняття і навчання, часткові і комплексні тренування, командно-штабні навчання, навчання військ під час вивчення тактичних і тактико-спеціальних дисциплін. Вони становлять основу практичного навчання військовослужбовців і військових підрозділів з організації та забезпечення бойових дій підрозділів і управління ними в бою.
Залежно від місця проведення цих занять можна виділити, наприклад, класні, польові практичні заняття, а за кількістю учасників – індивідуальні та колективні, за характером навчально-пізнавальної діяльності – теоретичні, теоретико-проблемні, практичні, практично-проблемні тощо.
Більш якісному проведенню практичних занять сприяє методично правильно проведений інструктаж – короткі, лаконічні та чіткі вказівки щодо виконання тих чи інших дій. Він, як правило, передує проведенню різних вправ, практичних робіт і характеризується дуже стислою формою викладання вказівок про місце, час і послідовність певних практичних дій.
Дидактична цінність інструктажу полягає у тому, що він забезпечує підготовку воїнів до навчальної та іншої діяльності за допомогою практичного показу послідовності її виконання, мовного пояснення змісту й умов оптимального вдалого здійснення. Правильний з методичного погляду інструктаж ефективно поєднує теоретичні знання воїнів, які вони отримали раніше, з тими діями, які вони будуть виконувати під час запланованих занять з тактичної, тактико-спеціальної, технічної, загальновійськової та інших видів бойової та гуманітарної підготовки. Пов’язуючи теоретичні знання з навичками та умінням, методично правильний інструктаж формує у свідомості воїнів модель дій, яку вони повинні виконати. Відтворення у свідомості воїнів оптимальних моделей зброї, бойової техніки або певних практичних дій не тільки запобігає виникненню помилкових варіантів мислення, але, передусім, забезпечує правильне зорове уявлення про порядок реалізації визначених дій, що випливають зі змісту діяльності та характеру виконаних функцій.
Конкретний зміст інструктажу, його специфіка та особливості визначаються дидактичною метою, методичним замислом, специфікою предмета, навчальною базою, рівнем підготовленості воїнів, педагогічною майстерністю офіцерів. Але, незалежно від цих обставин, кожен учасник інструктажу має знати мету, завдання і порядок здійснення заняття та послідовність виконання власних дій. Місце проведення інструктажу має відповідати тому місцю, де буде здійснюватися запланований захід. Це можуть бути світлиці, методичні класи, спортивна зала, полігон та ін. Окрім цього, методично обґрунтований інструктаж використовує такі прийоми: розповідь, пояснення, показ, демонстрація тощо. Особливу дієвість має, безумовно, правильний показ відповідних дій.
Отже, якісне проведення інструктажу сприяє його ефективності та забезпечує дієвість практичного заняття. Врахування алгоритму дій і умов його здійснення сприяє виконанню ним своєї дидактичної функції. Але необхідно зробити суттєве зауваження щодо відношення інструктажу до практичних методів навчання. У всіх підручниках з військової педагогіки інструктаж відносять до методів усного викладення матеріалу. Але зміст і методика його проведення свідчать про переважно практичний характер інструктажу і тому наполегливо вимагають його віднесення до практичних методів навчання. Тому, на думку автора, інструктаж є практичним методом навчання військовослужбовців.
Вправи – це планомірно організоване, свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та удосконалення у воїнів практичних навичок і вмінь. Під час вправ воїни оволодівають практичними діями застосування й обслуговування бойової техніки та зброї, способами вирішення тактичних, вогневих і технічних завдань, виконання стройових і гімнастичних прийомів, дій на тактичному полі, на техніці.
Автори класичних радянських підручників з військової педагогіки (О.В. Барабанщиков, В.П. Давидов, Е.П. Утлік) цей метод виокремлюють у певну групу. Але зміст і методика здійснення будь-якої вправи свідчать про те, що вона має безпосередньо практичний характер і переважно виконується під час проведення практичних занять. У більшості практичних занять вправи є їх складовою частиною і створюють умови для успіху будь-якого заняття. У зв’язку з цим із позиції методики недоцільно їх розглядати як окрему групу методів навчання, а слід віднести до практичних методів. Виходячи з особливостей змісту навчального предмета, характеру сформованих або вдосконалених навичок та вмінь, форм організації навчальної роботи, вправи можуть бути тактичними, спеціальними, фізичними, стройовими, технічними, вогневими, комплексними: за організацією діяльності – індивідуальними та груповими; за дидактичним завданням – ввідними, основними та тренувальними. Ввідні вправи спрямовані на первісне опрацювання навичок або їх окремих елементів, основні – на відпрацювання і формування навичок і вмінь у цілому, тренувальні – на підтримання навичок та їх удосконалення.
Отже, методично правильно застосовані вправи несуть не тільки дидактичні функції, але й виховні. Вони загартовують волю воїнів, розвивають у них наполегливість, спостережливість, ініціативність, самостійність, сприяють більш глибокому опануванню теоретичним матеріалом.