Практичні методи навчання
Показ як навчальний прийом часто використовується під час організації та проведення занять практичним методом, що має велике значення для всебічної підготовки військовослужбовців. Глибоке опанування воїнами теоретичного матеріалу суттєво залежить від практичного його закріплення, тому що практика є критерієм і показником ефективності всього процесу навчання. Ця група методів посідає надзвичайно важливе місце у практиці підготовки військ. Власне, найактуальнішим тут є прислів’я: “Теорія без практики є мертвою”, тому що воїни на полі бою, в першу чергу, перемагають шляхом практичних дій, а не теоретичними розмірковуваннями. Цього ж вимагає головний принцип навчання військовослужбовців, на якому наголошував М.І. Драгомиров: “Вчити війська тому, що необхідно на війні”. Отже, практичні методи навчання забезпечують військовослужбовцям формування навичок і вмінь, загартовування психіки та її розвиток, а також допомагають мужньо переносити тяготи та нестатки військової служби і сучасного бою.
Особливе та надзвичайно важливе місце серед практичних методів посідають тактико-спеціальні заняття і навчання, навчання військ різної модифікації, які безпосередньо формують, розвивають і вдосконалюють бойову майстерність військових частин і підрозділів.
Тут необхідно зробити одне суттєве зауваження. У підручниках з військової педагогіки не визначено практичні методи навчання, а є тільки “практичні роботи” або “метод практичних робіт”.
Радянські військові педагоги їх відносили до форм навчання. У цих джерелах визначено такі види практичних робіт:
- обслуговування і ремонт бойової техніки та озброєння;
- обладнання вогневих позицій;
- виконання навчально-бойових завдань під час тактичних навчань та бойових стрільб;
- несення вартової та інших видів служб.
При цьому робиться суттєве зауваження про те, що ці заходи можна вважати методом навчання тільки тоді, коли вони окрім технічного або інших завдань мають і дидактичне. Таким чином, автори не визначають перелічені заходи як безпосередньо дидактичні методи, а тільки як допоміжні та побічні. Безумовно, це свідчить про певне нерозуміння ролі цих методів у навчанні військовослужбовців. Тому ці методи “випадають” з поля зору офіцерів (сержантів) і не знаходять дидактичного обґрунтування.
