Метод обговорення матеріалу, що вивчається.
Головний недолік усного викладення навчального матеріалу, який полягає у монолозі, компенсується методами обговорення матеріалу, що вивчається. Ця група методів передбачає колективну навчально-пізнавальну роботу суб’єктів навчання та забезпечує активний зворотний зв’язок у процесі навчання. Такий характер спільної роботи військового педагога з воїнами визначається діалогом (від грец. dialogos – розмова між двома або кількома людьми).
Обговорення матеріалу, що вивчається, у військовій дидактиці має на меті допомогти тим, хто навчається, в невимушених обставинах всебічно проаналізувати специфіку і зміст навчального матеріалу, правильно осмислити та закріпити і, відповідно, обґрунтувати його, навчити використовувати у військово-практичній діяльності. Ця група методів навчання у сполученні з іншими методами широко застосовується у процесі навчання військовослужбовців.
Основні різновиди цієї групи методів: бесіда, мозкова атака, інтелектуальна розминка, дискусія, ділова гра, семінар, брифінг та ін.
Бесіда – метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, є найпоширенішим у навчанні військовослужбовців. Вона є діалоговим методом навчання і має певні пошукові та активізуючі властивості. Бесіда здійснюється у формі цілеспрямованої і старанно підготовленої розмови військового педагога з воїнами. При цьому він знає відповіді на всі запитання, які підготовлено заздалегідь для обговорення з підлеглими. Основні різновиди навчальної бесіди: вступна (проводиться з воїнами як підготовка до групових, тактично-стройових, тактичних та інших практичних занять, до вивчення нового матеріалу), повідомлююча (базується на спостереженнях, певних документах та ін.), бесіда-повторення (проводиться для закріплення навчального матеріалу), контрольна (використовується для перевірки знань, які засвоєно), репродуктивна (використовується для відтворення матеріалу, який було засвоєно раніше), катехізисна (спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам’яті), евристична (військовий педагог за допомогою вміло поставлених запитань скеровує тих, хто навчається, на формування нових знань, висновків, правил, законів, логічних обґрунтувань, використовуючи наявні знання і досвід) та ін.
Але використання бесіди у навчанні воїнів є доцільним тільки у тому разі, коли воїни оволоділи необхідною сукупністю знань з теми, що вивчається, ознайомлені з проблематикою і мають певний особистий досвід. Відсутність цих умов призводить до перетворення бесіди на нудну і беззмістовну балаканину. Коли військовий педагог з’ясовує слабку підготовку воїнів до бесіди, напевно, замість того, щоб “бавитися” в запитання і штучно, насильно примушувати відповідати на них, краще самому викласти питання, що вивчається, з аналізом фактів і явищ і, безумовно, наданням варіантів їх вирішення або вмілим використанням однієї з різновидів бесіди, яка є більш методично обґрунтованою й оптимальною у даній дидактичній ситуації.
Метод бесіди, який вважається дієвим способом розвитку розумових процесів і формування необхідних властивостей захисника Вітчизни, використовується у тих випадках, коли проблеми, які слід обговорити, є надмірно складними і воїни не в змозі їх зрозуміти як самостійно, так і під час проведення занять іншими методами. Бесіду можна застосувати як окремий прийом навчання під час лекції для більш дохідливого пояснення певних її складних положень. Після лекції рекомендується її використовувати для поглиблення знань, які вимагають додаткової самостійної роботи, а також з метою обговорення і контролю рівня опанування навчальним матеріалом.
Дієвість бесіди та активну участь у ній воїнів забезпечують чітке з’ясування ними її мети і змісту, акцентування й повторення її вузлових проблем і способів їх розв’язання, зв’язок з попередніми знаннями та військовою практикою, застосування спеціальних прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається.
Результативність бесіди безпосередньо пов’язана з умінням офіцера (сержанта) правильно сформулювати запитання до проблеми, яка вивчається. Наш співвітчизник К.Д. Ушинський писав: “Вміння ставити запитання і поступово підсилювати складність і трудність відповідей є однією з головних і необхідних педагогічних звичок”. Питання необхідно формулювати таким чином, щоб “зачепити” емоційно-мотиваційну сферу особистості військовослужбовця. Такі прийоми викликають позитивне ставлення воїнів до проблеми, яка вивчається, активізують їх навчально-пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери та збагачують психіку. Обґрунтована методика бесіди не тільки впливає на розумові процеси воїна, але й формує його особистість і справляє на неї безпосередній виховний вплив. Від офіцерів вимагається таке формулювання запитань, щоб вони були однозначними, мали емоційне забарвлення, допомагали зрозумінню змісту проблеми і сприяли ідентифікації воїна з військовою службою. Найефективнішими, безумовно, є проблемні запитання, які викликають певне розумове напруження, але водночас сприяють розвитку інтелекту воїнів. Також зміст питання і його конструювання залежать від предмета і характеру проблеми, яка вивчається, рівня освіти та підготовленості слухачів. Тому військовий педагог повинен обов’язково врахувати ці умови під час підготовки плану і змісту бесіди та формулювання відповідних запитань.
Бесіда краще виконує свою дидактичну роль тоді, коли військовий педагог ставить запитання до всього підрозділу, а не до окремих воїнів. Такий спосіб постановки запитань змушує воїнів до творчої активності та сприяє їх активній участі в обговоренні навчальних проблем. Тому між запитаннями та відповідями має бути певна пауза, яка є необхідною для розуміння воїнами проблеми, її обмірковування і відповідного формулювання власної відповіді. В іншому разі в бесіді беруть участь тільки військовий педагог і воїн, до якого звернуто запитання, а інші воїни будуть тільки пасивними спостерігачами цього процесу.
З дидактичного погляду найефективнішою є така педагогічна ситуація, в якій воїни самі формулюють запитання, визначають своє емоційне ставлення до них і беруть активну участь в їх вирішенні. Такі запитання мають ряд переваг над тими запитаннями, які ставить військовий педагог: 1) вони є результатом розумової діяльності воїнів під час бесіди; 2) за такими запитаннями уважно слідкують товариші по службі і, відповідно, активно їх обговорюють; 3) вони значно впливають на почуттєву сферу особистості і справляють виховний вплив на самих військовослужбовців; 4) вони допомагають військовому педагогу краще зрозуміти рівень володіння воїнами питання, яке вивчається; 5) вони сприяють пізнанню військовими педагогами індивідуально-психологічних особливостей підлеглих, і, відповідно, більш цілеспрямованій індивідуалізації їх навчальної діяльності.
Безумовно, дидактична цінність бесіди залежить не тільки від змісту, уміння ставити питання, але і від змісту і способу формулювання відповідей. Тому офіцер (сержант) має уважно стежити за відповідями воїнів, за їх повнотою, правильністю, обґрунтованістю та емоційною забарвленістю. Коли відповідь воїна є помилковою, офіцер (сержант) не повинен про те говорити напряму. Доцільно у такому разі ставити, наприклад, такі запитання: “Хто має щодо розв’язання цієї проблеми іншу думку?” або “Хто має бажання доповнити?”. Зміст і форма постановки таких запитань стимулюють активну розумову роботу підлеглих, а не навпаки. Тільки після цього педагог повинен констатувати правильність відповіді, коли вона є обґрунтованою, повною і, навпаки, сам давати правильну відповідь, коли вона є помилковою або неповною, водночас вказуючи на помилки, які було зроблено.
Ефективність бесіди також залежить від уміння військового педагога керувати ходом бесіди, уважно стежити за межами часу, який було заплановано для розгляду відповідної проблеми, ставити основні та додаткові запитання, не відволікаючись на другорядні, уважно слухати відповіді воїнів, стежити за їх емоційним станом, залежно від їх змісту і характеру ставити наступне запитання.
Результативність бесіди, а також інших методів навчання, залежить від уміння організувати під час їх здійснення дискусію, яка є дійовим методом обговорення питання, яке вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спільної проблеми, під час якого пізнається істина.
Семінарське заняття багато в чому нагадує бесіду. Проте проблеми, що вивчаються і мають теоретичний і практичний характер, обговорюються більш ґрунтовно, всебічно і глибоко. Це –колективний науковий пошук певної дидактичної проблеми і шляхів її ефективного розв’язання. Учасники заняття аналізують навчальну проблему, виявляють причинно-наслідкові зв’язки, висувають шляхи її оптимального розв’язання, відповідають на запитання і дискутують з тими, хто дотримується протилежної думки.
Умовно можна сказати, що семінар – це творче сполучення позитивних властивостей бесіди та дискусії, але на більш високому методичному, науковому і теоретичному рівні. Такі вимоги до семінарського заняття, безумовно, передбачають відповідний рівень підготовленості суб’єктів навчання. Воно проводиться з курсантами вищих військових навчальних закладів, офіцерами, прапорщиками, а також сержантами і солдатами, які мають відповідну освіту і досвід самостійного вивчення складних наукових і практичних проблем.
Для забезпечення дієвості семінару рекомендується дотримуватися вищевикладених рекомендацій і побажань, які стосуються проведення бесіди та дискусії. Більшість із них є актуальними також і для семінару, тому що всебічна підготовленість учасників до заняття, їх ознайомленість з проблемою, що вивчається, уміння плідно працювати протягом всього заняття, активна і творча участь в обговоренні питань заняття, підтримання відповідного такту є передумовою успіху будь-якого обговорення матеріалу, що вивчається.
Отже, семінар – це головний вид занять для поглиблення і закріплення знань, формування переконань та розвитку особистості того, хто навчається.