Рис. 2.8. Рівні проблемного навчання
Радянські військові вчені-дидакти О.В. Барабанщиков, А.М. Воробйов, Л.Ф. Худолєєв, Є.М. Коротков, А.Г. Давидов розробили обґрунтоване продовження цієї концепції, яку вони визначили як проблемно-діяльнісну. Сутність цієї концепції – положення про те, що основою підготовки військових фахівців є діяльність, яка повинна носити проблемний характер.
Основними показниками цієї концепції є: багатофункціональність; методологічна обґрунтованість матеріалу, що вивчається; фундаментальність і професійна спрямованість теоретичної та практичної підготовки майбутнього спеціаліста; переважання проблемності у викладанні; високий рівень мотивації та емоційної насиченості; переважання самостійної пошукової та навчальної діяльності; система творчого комплектування теоретичних і практичних занять як важливого засобу самостійної роботи суб’єктів навчання; висока технічна насиченість дидактичного процесу; комплексність змісту, організації, методики та контролю.
У сучасній педагогіці широке застосування знаходять такі концепції: розвиваюче навчання, технологія навчання, педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка та ін.
Коротко охарактеризуємо деякі з цих концепцій.
Розвиваюче навчання орієнтує дидактичний процес на потенційні можливості людини та на їх реалізацію. Думки розвивального навчання присутні у роботах видатних педагогів: І.Г. Песталоцці, А. Дістервега, К.Д. Ушинського та інших вітчизняних і закордонних учених. Наукове обґрунтування цієї концепції знаходимо у роботах Л.С. Виготського. Експериментальне обґрунтування і свій подальший науковий розвиток вона отримала у працях Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, Н.О. Менчинської та ін.
У цій концепції навчання, виховання і розвиток постають як єдиний взаємопов’язаний дидактичний процес. Навчання – це провідна рушійна сила психологічного розвитку людини, формування у неї основних психічних якостей. Освоєння знань і досвіду діяльності не протистоїть розвитку, а є його основою.
Розвиваюче навчання відрізняється від традиційного характером викладання – учіння. Основне завдання суб’єкта навчання спрямовано на формування пізнавальної самостійності, всебічного розвитку здібностей, ідейних і моральних переконань, активної життєвої позиції. Це навчання відбувається у формі залучення суб’єктів навчання до різних видів діяльності, використання у викладанні дидактичних ігор, дискусій, а також інших методів навчання з метою збагачення творчого мислення, пам’яті, мови тощо.
Основою учіння у структурі такого навчання є зв’язок “мета – засіб – контроль”, а центральною ланкою – самостійна навчальна діяльність тих, хто навчається, яка заснована на їх здатності регулювати свої дії відповідно до усвідомлених цілей. Отже, сутність розвиваючого навчання полягає у тому, що той, хто навчається, не тільки засвоює конкретні знання, навички та вміння, але й опановує способи дій. В учінні розрізняють навчальну діяльність (у процесі якої відбувається засвоєння) і, власне, освоєння навчального матеріалу як основний зміст цієї діяльності. Специфічними для цієї концепції є орієнтація на опанування суб’єктами навчання способів діяльності, які у процесі їх конструювання розвиваються.
Отже, зміст діяльності, яку військовослужбовець повинен засвоїти у дидактичному (навчальному) процесі, пов’язується в його свідомості з виконанням системи дій. Унаслідок цього навчальні дії є у процесі засвоєння первинними, а пізнання – вторинними.
Новою концепцією навчання, починаючи з 50-х років ХХ ст., є технологія навчання, яка займається конструюванням оптимальних дидактичних систем, проектуванням пізнавальних процесів. В основі цієї технології лежить ідея нового керування дидактичним процесом, проектування і відтворення навчального циклу. Традиційне навчання характеризується нечіткістю цілей навчання, слабкою керованістю навчальної діяльності, невизначеністю і неповторністю пізнавальних операцій, слабкістю зворотного зв’язку і суб’єктивністю оцінки результатів навчання.
Специфічні властивості технології навчання спрямовані на подолання вищезазначених недоліків традиційного навчання. Цими властивостями є: розробка діагностично поставлених цілей навчання; орієнтація всіх навчальних дій на гарантоване досягнення визначених навчально-виховних цілей; оперативний зворотний зв’язок, оцінка поточних і підсумкових результатів; можливість відтворення пізнавальних процедур.
Різновидом технології навчання є методика навчальної діяльності, опрацьована донецьким вчителем В.Ф. Шаталовим. Ця концепція спирається на опорні сигнали. Вона дала поштовх “практичній” дидактиці, створенню дидактичних систем, які широко використовуються у навчанні військовослужбовців.
До подолання одного з недоліків сучасної дидактики, яка страждає схематизмом, авторитарністю і невмінням враховувати актуальні потреби та інтереси того, хто навчається, а також змін, що відбуваються, спрямована педагогіка співробітництва. Процеси демократизації та гуманізації сучасного суспільства потребують відповідних змін у системі освіти. Отже, на зміну педагогіці авторитаризму повинна прийти педагогіка співробітництва, що передбачає сумісну і взаємообумовлену діяльність суб’єктів навчання і дидактичного процесу, яка ґрунтується на демократичних засадах. Активними діячами у цій галузі є великі педагоги В.О. Сухомлинський і Ш.О. Амонашвілі.
Сутність педагогічного процесу полягає у співробітництві педагога з тим, хто навчається (учнем, студентом, курсантом, слухачем, солдатом). Основні характеристики педагогіки співробітництва добре висвітлюються під час її порівняння із традиційною педагогікою. Порівняльний аналіз цих двох протилежних дидактичних концепцій навчання наведено (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Порівняльний аналіз традиційного навчання
і педагогіки співробітництва
| Традиційне навчання | Педагогіка співробітництва |
| 1. Найближча мета дидактичного заходу – засвоєння знань, вироблення навичок та вмінь, розуміння навчального матеріалу | 1. Основна мета – розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей, формування інтересів, мотивів наукового світогляду |
| 2. Зміст дидактичних заходів – знання, які передбачені програмою, і певний навчальний матеріал. Рушійні сили навчання – погрози, накази, заборона, дресирування, оцінка та ін. | 2. Зміст дидактичних заходів – засвоєння способів пізнання, суспільних особистісно значущих перетворень у навколишньому середовищі та у собі. Рушійні сили навчання – радість творчості, відчуття свого інтелектуального збагачування, удосконалення та ін. |
| 3. Основні методи навчання – пояснення, вправи, зубріння, дії згідно із взірцем | 3. Методи навчання – спільна діяльність, пошуки, евристична бесіда, дискусія, різноманітні форми співробітництва суб’єктів навчання |
| 4. Основна форма роботи – фронтальна | 4. Основна форма роботи – спільний пошук, вибір оптимальних варіантів розв’язання проблеми, переважання групових та індивідуальних форм роботи над фронтальною |
| 5. Роль суб’єкта навчання – роль всевладного і всезнаючого начальника над тими, хто навчається, які вважаються об’єктами навчання | 5. Основна роль суб’єкта навчання – помічник, старший, більш досвідчений товариш, радник і соратник у пошуках істини |
| 6. Перший обов’язок суб’єкта навчання – повідомлення знань у такій формі, щоб полегшити їх засвоєння | 6. Перший обов’язок суб’єкта навчання – організація і залучення тих, хто навчається, до активного процесу розв’язання різноманітних дидактичних завдань |
| 7. Основна функція тих, хто навчається – запам’ятати ці знання, відповісти на запитання того, хто навчає й отримати за це оцінку. | 7. Основна функція тих, хто навчається, – активно співробітничати у колективній праці, постійно удосконалювати себе |
| 8. Кінцевий результат учіння – відповідність знань, навичок і вмінь тих, хто навчається запрограмованим стандартам, яка з’ясовується під час певного контролю. | 8. Головний результат учіння – здатність тих, хто навчається, самостійно переносити отримані знання в нові ситуації, розуміти та удосконалювати себе, опановувати професійну майстерність |
Ця концепція у першу чергу передбачає використання активних методів навчання військовослужбовців, які будуть аналізуватися вище у главі цього навчального посібника, й уміння педагогічно спрямованого спілкування. Ш.О. Амонашвілі вважає останнє уміння одним із найважливіших показників педагогіки співробітництва.
На жаль, тільки в основі окремих сучасних дидактичних систем лежить принцип визнання воїна як головної постаті військово-навчального процесу.
Однією з основних сучасних дидактичних концепцій є особистісно-орієнтоване навчання, яке у вітчизняній військовій педагогіці розробив та обґрунтував В.В. Ягупов. Воно ґрунтується на приматі суб’єктності воїна, визнанні за ним права на самовизначення і самореалізацію в пізнанні через опанування способами навчальної роботи.
Проаналізуємо особистісно-орієнтоване навчання, яке об’єднує в себе позитивні ознаки трьох попередніх дидактичних систем, та шляхи впровадження його технології у підготовку військових фахівців, зокрема військовослужбовців строкової служби та за контрактом.
На яких методологічних положеннях має ґрунтуватися особистісно-орієнтоване навчання воїнів? Безумовно, для цього слід визначити провідну думку такого навчання, зазначає В.В. Ягупов, з’ясувати його мету, сутність, функції, принципи, зміст, технологію, результат, уточнити рольові функції його учасників.
Отже, таке навчання має ґрунтуватися на приматі суб’єктності об’єкта навчання, визнання за ним права на самовизначення і самореалізацію в навчальній діяльності через опанування її способами, що означає пристосування військової освіти, системи бойової та гуманітарної підготовки до нього, а не навпаки, як це є у традиційному навчанні. Це вимагає кардинальної зміни мети та ціннісних орієнтацій навчального процесу, оновлення змістовного компоненту та його гуманітаризації, перебудови технології та її гуманізації й демократизації, зміни методики діяльності офіцера і сержанта як військових педагогів та збільшення в ній технології співробітництва, корегування характеру пізнавальної діяльності воїна як суб’єкта військово-педагогічного процесу.
Метою такого навчання стає гармонійне формування і всебічний розвиток особистості українського військовослужбовця у процесі його підготовки, повне розкриття його творчих сил, набуття власного “Я”, неповторної індивідуальності, становлення суб’єктом життєдіяльності військово-професійної діяльності, а не опанування ними тільки певної сукупності військово-професійних знань, навичок, вмінь і компетентностей. Для цього військовий педагог має допомогти воїну знайти самого себе, підтримати та розвити людину в людині, закласти в неї механізми адаптації, самовизначення, саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення в умовах військової служби, які будуть сприяти становленню творчої особистості.
Усе це кардинально змінює функції військово-навчального процесу. Основними його функціями становляться виховна, розвиваюча, психологічної підготовки і самовдосконалення, а не освітня. У такому розумінні військова освіта дійсно гуманізується, тому що вона буде всебічно сприяти збереженню та розвитку людини як особистості, допомагати її інтелектуальному, духовному і фізичному багатству, ненасильницької соціалізації в умовах військової служби.
Це автоматично вимагає суттєвого корегування змісту військової освіти та шляхів і методів її реалізації. Змістовний компонент військово-навчального процесу має включати, з одного боку, все те, що потрібно воїну для формування і розвитку власної особистості, а з іншого – для формування особистості українського військовослужбовця – військового професіонала. З цією метою пропонують до змісту військової освіти включати аксіологічний, когнітивний, діяльнісно-творчий і особистісний компоненти, де останній компонент є системотворним, а не когнітивним, як це є у традиційному навчанні.
Під час конструювання і реалізації військово-освітнього процесу має відбуватися виявлення суб’єктивного досвіду кожного воїна, його соціалізація в умовах ЗС України. Цього можна досягти тільки шляхом впровадження у військово-навчальний процес нової педагогічної технології, в основі якої має бути розуміння, активний діалог, самоуправління, взаєморозуміння, які передбачають суб’єкт-суб’єктні взаємини між суб’єктами та об’єктами навчання, між воїнами. Наприклад, розуміння передусім передбачає спілкування, співробітництво, рівність позицій, емпатію (англ. empathy – співпереживання, співчуття). Через це Е.В. Бондаревська ключовими словами особистісно-орієнтованого навчання обґрунтовано вважає допомогу і підтримку.