Проблемне навчання
У 50-х роках ХХ століття з’явився новий вид навчання, який отримав назву проблемного. Ця концепція, на думку її авторів, повинна компенсувати недоліки традиційного або пояснювально-ілюстративного виду навчання. Один із авторів цієї концепції, польський дидакт В. Оконь, таким чином визначає сутність цієї концепції: “Проблемне викладання основане не на передачі готової інформації, а на отриманні учнями певних знань та вмінь шляхом вирішення теоретичних та практичних проблем. Суттєвою характеристикою цього викладання є дослідницька діяльність учня, яка з’являється в певній ситуації і змушує його ставити питання – проблеми, формувати гіпотези та перевіряти їх під час розумових і практичних дій”.
Перші ідеї проблемного навчання знаходимо у методах навчання Дж. Дьюї – навчання через роблення, Дж. Бруннера – навчання через дослідження. У колишньому Радянському Союзі цю концепцію розвивали І.Я. Лернер, М.М. Скаткін, А.М. Матюшкін, М.І. Махмутов. Стосовно військової дидактики цю концепцію обґрунтували О.В. Барабанщиков, А.М. Воробйов, А.Г. Давидов, Є.М. Коротков, В.В. Ягупов та ін. Удосконалений варіант проблемного навчання у військовій дидактиці називається проблемно-діяльнісним.
Безумовно, ця концепція не вирішує всіх проблем, які виникають під час навчання військовослужбовців. Але вона має суттєві переваги порівняно з пояснювально-ілюстративним видом навчання (рис. 2.7).
Зіставлення характеристик пояснювально-ілюстративного і проблемного навчання наведено (табл. 2.2).
Основні достоїнства проблемного навчання: розвиває розумові здібності; викликає інтерес до учіння і відповідно сприяє формуванню навчальної мотивації; пробуджує творчі нахили; має різноманітний характер; формує самостійність, активність і креативність; сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, яка спроможна вирішувати майбутні різноманітні життєві проблеми та ін.
Таким чином, проблемне викладання-учіння складається з таких фрагментів діяльності суб’єктів навчання: організація проблемної ситуації і формулювання проблеми, індивідуальне або групове вирішення проблеми об’єктами (суб’єктами) навчання, верифікація (перевірка, тлумачення і систематизація) отриманої інформації і використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.
Рис. 2.7. Відмінності пояснювально-ілюстративного і
проблемно-діяльнісного навчання
Головний недолік традиційного навчання – це слабка реалізація розвиваючої функції процесу навчання, тому що навчальна діяльність тих, хто навчається, має переважно репродуктивний характер. А під час проблемного навчання педагог не дає готових знань, а організує їх пошук тими, хто навчається, шляхом спостереження, аналізу фактів, активної розумової діяльності. Процес навчання, пізнавальна діяльність уподібнюються науковому пошуку і характеризуються в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза (лат. hypothesis – припущення), засоби вирішення, експеримент, результати пошуку та ін.
Зробимо декілька зауважень щодо цих базових понять проблемного навчання. Один із авторів цієї концепції навчання у колишньому Радянському Союзі – А.М. Матюшкін – характеризує проблемну ситуацію таким чином: це особливий вид розумової взаємодії суб’єкта та об’єкта навчання, яка характеризується таким психічним станом об’єкта під час вирішення завдань, що вимагає виявлення (відкриття або освоєння) нових знань або способів діяльності.
Таблиця 2.2