Розгалужене програмування набуло свого розвитку з урахуванням достоїнств і недоліків лінійного програмування. Принципово розгалужене програмування відрізняється від лінійного двома особливостями.
Автор цього варіанта Н. Краудер, по-перше, пропонував задавати навчальний матеріал не малими “порціями”, а логічно завершеними і великими блоками для того, щоб суб’єкти навчання могли глибоко і всебічно проаналізувати зміст навчального матеріалу, по-друге, вибирати правильну відповідь під час виконання контрольного завдання з набору відповідей, де є, окрім правильної, ще й неповні та невірні відповіді, які містять системні помилки. Коли військовослужбовець дав правильну відповідь, він переходить до наступного мікроетапу. В іншому разі йому дається пояснення сутності помилки, і він отримує завдання працювати з однією із додаткових програм з урахуванням виду помилки або повернутися до вихідного пункту. Отже, розглянута програма веде тих, хто навчається, до навчальної мети різними шляхами, залежно від їх відповідей та помилок. Таким чином досягається значна індивідуалізація навчання.
Однак і цей варіант програмування має недоліки. Основними серед них є вибір воїном правильної відповіді, який може здійснюватись шляхом її відгадування. Цей вибір провокує його на відгадування відповідей, запам’ятовування та вилучення помилкових та ін. Розглянуте програмування не дає воїнові цілісного і системного уявлення про матеріал, що вивчається.
З метою подолання недоліків лінійного та розгалуженого програмування створено змішане програмування, яке є комбінацією двох перших. На сучасному етапі практично використовується змішаний варіант програмування.
Такі програми навчання є найефективнішими для формування навичок і вмінь. Для навчання військовослужбовців, яке має прикладний характер, можна ефективно використовувати психологічний варіант програмування, запропонований П.Я. Гальперіним і Н.Ф. Тализіною. Ця концепція має назву “теорія поетапного формування розумових дій” і базується на трьох обов’язкових незалежно від їх предметного змісту компонентах: орієнтовна основа дій, виконавчі дії, корегувально-контрольні дії. Як розвиток ідеї програмування, в навчанні виникли блокове та модульне навчання. Автором блокового навчання є польський дидакт Ч. Купісевич. Таке навчання здійснюється на основі гнучкої програми, яка у своїй основі має змішане програмування, але в себе включає і традиційний текст. Цю програму він вперше запропонував у 1968 р. Основними цілями такого програмування є багатостороннє навчання і пристосування методу до різноманітних організаційних умов навчання.
Назва цієї програми – “Метод блокового програмування” – свідчить про те, що в цьому методі використовуються декілька блоків, кожен з яких потребує від воїнів певних зусиль. Основні блоки цієї програми:
- інформаційний блок;
- тестово-інформаційний – для перевірки освоєння першого блоку;
- корегувально-інформаційний (у разі невірної відповіді – додаткове навчання);
- проблемний блок (за автором, це основний, базовий блок – розв’язання завдань на основі отриманих знань);
- блок перевірки та корегування.
Отже, проходження інформації, яка переробляється у вищеперелічених блоках, є замкнутим, а воїн (курсант, слухач), який опанував матеріал блока, може перейти до наступного.
У нашій країні в багатьох навчальних закладах широко використовується модульне навчання. У деяких навчальних закладах ця концепція називається модульно-рейтинговою. Вона передбачає таку організацію процесу навчання, під час якого суб’єкти навчання працюють з навчальною програмою, яка складається з певних модулів. Основними модулями є цільовий, інформаційний, операційний (практичні дії для досягнення цілей навчання) і модуль перевірки знань. Кожен модуль характеризується закінченістю і відносною самостійністю, складаючи, тим не менше, єдине ціле, що забезпечує досягнення бажаного результату. Цю концепцію легко використовувати у вищій військовій школі, хоча окремі елементи можна також застосовувати під час навчання військовослужбовців строкової служби і сержантського складу.
Сучасні інформаційно-комунікаційні технічні засоби навчання надають можливість створювати складні електронні системи навчання, телекомунікаційні мережі, які мають значні дидактичні можливості. У сучасній дидактиці окрім програмованого навчання використовуються й інші інформаційні технології (наприклад, бази даних, бази знань, комп’ютерні дидактичні та розвиваючи ігри). Безумовно, інформатизація підготовки особового складу, особливо у ЗС України, має великі дидактичні перспективи, що дозволяє модулювати умови сучасної війни під час занять з бойової підготовки.