Рис. 2.2. Функції процесу навчання військовослужбовців

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 14

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

1. Освітня функція. Освіта – це процес і результат навчання, який містить певну сукупність знань, навичок і вмінь у загальнонауковій, гуманітарній, військово-професійній, технічній сферах. Освітня функція є базовою у процесі навчання і передбачає озброєння воїнів, у першу чергу, певною системою військово-професійних знань, навичок і вмінь.

2. Виховна функція є невіддільною від освітньої і спрямована на забезпечення єдності військово-педагогічного процесу у підрозділах, військових частинах (з’єднаннях). Вона сприяє формуванню основних професійно значущих якостей захисника Вітчизни, особистості військовослужбовця ЗС України та військового колективу. “Людина без виховання, як тіло без душі”, – підкреслює народна мудрість. А сучасна війна та її характер вимагають від людини з одного боку високих моральних загальнолюдських якостей, а з іншого – справжніх морально-психологічних властивостей військовослужбовця.

3. Розвиваюча функція, особливо для розумового розвитку воїна, має психологічний і педагогічний зміст. У процесі вивчення різноманітних загальновійськових, військово-професійних предметів відбувається цілеспрямований розвиток інтелектуальних здібностей воїнів. А практичні заняття, крім того, забезпечують розвиток їх фізичних сил і психічної сфери. Саме розвиток інтелектуальних, фізичних здібностей і психічних функцій воїнів, їх всебічне вдосконалення визначають, врешті-решт, кінцевий результат і сенс підготовки військовослужбовців, дидактичного, навчального процесу зокрема, військово-педагогічного процесу взагалі.

4. Функція психологічної підготовки сприяє формуванню у воїнів внутрішньої психологічної готовності до виконання службових і бойових завдань та стійкості до впливу психотравмуючих факторів за будь-яких умов мирного і воєнного часу.

5. Функція самовдосконалення має забезпечити навички та вміння постійної самоосвіти, систематичної праці над формуванням навичок і вмінь учіння, а також мотивації навчальної діяльності.

Отже, реалізація цих п’ятьох функцій є підтвердженням однієї з основних закономірностей навчального процесу (підготовки воїнів) – єдності навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки.

Відповідно, основними ланками навчальної діяльності воїнів є:

- усвідомлення воїнами, які навчаються, цілей і завдань їх навчальної діяльності; формування, розвиток і поглиблення мотивації цієї діяльності;

- осмислення теми нового матеріалу і основних питань, які необхідно засвоїти; сприйняття, осмислення, запам’ятовування та узагальнення навчального матеріалу, його використання у військовій практиці і подальше повторення;

- вияв свого емоційно-вольового ставлення до власних навчальних дій;

- самоконтроль, самооцінка власної навчальної діяльності та внесення до неї відповідних коректив, змін тощо.

Коротко проаналізуємо процес опанування воїнами військово-професійними знаннями, навичками та вміннями (рис. 2.3). Під знаннями розуміють сукупність засвоєних воїном відомостей, понять, уявлень про предмети і явища навколишнього світу й діяльності (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Процес опанування знаннями, навичками та уміннями

Воїн опановує знання шляхом вивчення й обміркування певних явищ та закономірностей, що стосуються військової діяльності та забезпечують орієнтацію у ній воїна.

Знання розподіляють на теоретичні та практичні (рис. 2.4). Теоретичні знання розкривають сенс речей, явищ та подій. Вони є основою успішного здійснення воїном практичної діяльності. Практичні знання включають переважно відомості про використання тих чи інших предметів і ситуацій із конкретною метою.

Рис. 2.4. Характеристика знань

Знання повинні характеризуватися глибиною, гнучкістю, дієвістю та міцністю, найголовніше – мають бути усвідомленими. Основні вимоги до цих характеристик розглянемо, ґрунтуючись на висловлюваннях видатних особистостей. Давньогрецький філософ Платон (ІІІ-IV ст.ст. до н.е.) про глибину знань писав, що повна неосвіченість – не найбільше лихо, а гірше – нагромадження погано засвоєних знань.

Французький філософ Клод Гельвецій (1715-1771) підкреслював, що знання певних принципів легко компенсує незнання деяких фактів. Тому важливе значення має гнучкість знань, особливо за бойових (екстремальних) обставин. Міцність опанування військово-професійними знаннями та їх дієвість становить головне завдання процесу навчання військовослужбовців. Тому актуальними є слова Л.М. Толстого (1828-1910) про те, як помилково думати, що всезнання є чеснотою. Важлива не кількість, а якість знань. Німецький педагог А. Дістервег писав, що хибні знання гірші, ніж незнання. Через це він підкреслював, що не в кількості полягає освіта, а в розумінні та вмілому застосуванні того, що знаєш. Отже, міцні й дієві знання повинні характеризуватися повнотою змісту, системністю, докладністю, конкретністю, узагальненістю та високим ступенем їх опанування.

Таким чином, не тільки в кількості знань повинна полягати військова освіта, а й у повному розумінні та майстерному застосуванні засвоєного. При цьому дуже актуальним є вислів видатного письменника, філософа і педагога Г. Сковороди (1772-1794) про те, що нічого немає шкідливішого за людину, яка володіє знанням складних наук, але не має доброго серця. Вона всі свої знання використовує на шкоду.

Залежно від того, як воїн оволодів знаннями, виділяють такі його рівні: знання-ознайомлення, знання-репродукції, знання-вміння і найвищий рівень – знання-трансформації. Останні характеризуються тим, що воїн широко застосовує їх у практичній діяльності і може творчо розвивати.

Практичне застосування знань забезпечує їх перехід у навички та вміння. Отже, знання перетворюються на навички тільки шляхом постійних вправ. Тому видатний педагог Я.А. Коменський у “Великій дидактиці” писав, що все має закріплюватися постійними вправами: навчання неможливо довести до досконалості без частих та особливо майстерних повторень і вправ.

У психології під навичкою розуміють дію, що сформована шляхом повторень і характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю по-елементної свідомої регуляції та контролю. Отже, навичка – це автоматична дія, що сформована цілеспрямованими вправами і виконується легко та вільно. Вона дає змогу звільнити свідомість воїна від поелементного контролю дій та зосередитися на головному в бою – на способі найкращого використання зброї, техніки і своїх можливостей з метою виконання бойового завдання.

Психологічна сутність навички полягає в тому, що вона звільняє свідомість воїна від необхідності контролювати технічні компоненти діяльності і дає змогу зосередитися на меті, завданнях та умовах.

Навичка формується на базі знань та простих умінь шляхом вправ. При цьому вправи повинні спиратися на усвідомлення воїном мети конкретної вправи, інакше вони можуть перетворитися на муштру. Польський письменник, педагог і лікар Януш Корчак (1878-1942) зазначав, що усе досягнуте дресируванням, натиском, насильством є неміцним, невірним й ненадійним.

Виділяють такі види навичок:

- сенсорні (перцептивні, почуттєві) – здатність автоматично аналізувати сигнали, які надходять з навколишнього середовища (наприклад, бачити, чути);

- розумові (інтелектуальні) – здатність автоматично вирішувати розумові операції, що мали місце раніше;

- рухомі – автоматизована дія на зовнішній об’єкт за допомогою рухів з метою його перетворення, яке здійснювалося раніше неодноразово (наприклад, ходьба на лижах, застосування прийомів рукопашного бою тощо).

Знання основних етапів формування навичок дає змогу офіцерові більш змістовно і цілеспрямовано організувати практичні вправи з особовим складом (табл. 2.1).

У ході бойової підготовки навички формуються, як правило, одночасно з виробленням умінь. Навички становлять психологічну передумову складного уміння. Але при цьому офіцеру і сержанту, як керівникам занять, слід пам’ятати про негативні явища, що можуть мати місце у тренуванні особового складу. Це – інтерференція (існуюча навичка гальмує формування нової) і деавтоматизація (руйнування навички в результаті тривалої перерви у тренуваннях, страху, перевтомлення тощо). Високий рівень оволодіння знаннями та навичками, що дає змогу творчо застосовувати їх у військовій практиці, визначається як уміння. А. Дістервег писав, що із знаннями повинно бути обов’язково пов’язане вміння: сумне явище, коли голова учня наповнена великою або малою кількістю знань, але він не навчився їх застосувати, отже, про нього доведеться сказати, що хоча він дещо знає, але нічого не вміє.

Уміння – це здатність робити що-небудь, зумовлена набутим знанням та досвідом. На відміну від навичок, воно функціонує під свідомим самоконтролем воїна.

Таблиця 2.1

Основні етапи формування навичок

За ступенем складності виділяють просте і складне вміння. Просте уміння – це можливість використовувати здобуті знання на практиці. Це – перший крок, тільки подальші тренування, практичні дії призводять до більш високого ступеня – формування навичок. Отже, складне уміння формується на основі знань, простих умінь та навичок. Воно не дає можливості виконувати складні дії, що потребують особливого контролю свідомості. Складні вміння виробляють, як правило, шляхом тренувань, вправ, практичного виконання різних завдань, але на відміну від знань, простих умінь та навичок вони мають комплексну структуру, що дає змогу використовувати раніше набуті знання та навички, оперативно формувати новий спосіб дії, якщо існуючі навички не забезпечують виконання завдання. Тобто вони дозволяють творчо застосувати знання та навички у військовій діяльності відповідно до обставин.

За змістом уміння можна поділити на:

інтелектуальні (здатність слухати, читати та розуміти, висловлювати свої думки, планувати роботу, вирішувати розумові завдання тощо);

технічні (здатність оформляти різні документи, формулювати вимоги або відповіді тощо);

практичні (вміння діяти згідно з планом, організовувати своїх підлеглих на виконання доведеного завдання тощо).

Процес формування умінь у воїнів та їх якість (стійкість, швидкість, безпомилкове виконання різних дій) залежить від змісту навчального матеріалу, індивідуально-психічних особливостей підлеглих, педагогічної майстерності військового педагога, навчально-матеріальної бази тощо.

Систематичні та цілеспрямовані тренування особового складу забезпечують перетворення знань на навички. Практичне застосування знань та навичок у навчальному процесі забезпечує їх перетворення на складні вміння, які за обсягом є вужчими, ніж знання. До рівня уміння доходить лише та частина знань, яка має найсуттєвіше значення для практичної діяльності. Усі ці особливості повинно бути передбачені в навчальних програмах, планах бойової та гуманітарної підготовки особового складу підрозділу, військової частини (з’єднання).

Деякі автори, наприклад, І.Ф. Харламов, М.М. Фіцула, окрім цих структурних компонентів виділяють ще емоційно-вольовий і контрольно-регулюючий компоненти.

Центральними постатями процесу навчання є суб’єкти (ті, хто навчає, та ті, хто навчається). Керівна роль належить тому суб’єкту навчання, хто навчає. Він:

- організовує пізнавально-практичну діяльність воїнів і керує нею;

- викладає навчальний матеріал;

- демонструє прийоми практичних дій;

- формує мотивацію навчальної діяльності;

- навчає підлеглих офіцерів і сержантів методиці підготовки та проведення занять з бойової та гуманітарної підготовки;

- перевіряє і контролює результати процесу навчання.

Тому від його ініціативності, сумлінності, здатності до творчості, педагогічної майстерності залежать хід і ефективність усього навчального процесу, а також ставлення суб’єктів навчання як до навчальної діяльності, так і до військової служби.

Суб’єктами навчання (ті, хто навчається) є усі військовослужбовці та військові колективи. Їх діяльність є багатогранною і включає в себе:

- слухання, запам’ятовування і записування навчального матеріалу;

- вивчення навчальної літератури, статутів, навчальних посібників, порадників, інструкцій, освоєння бойової техніки та зброї тощо;

- виконання вправ і нормативів з різних предметів бойової підготовки;

- водіння бойових машин;

- стрільба зі зброї;

- практичне виконання службових обов’язків тощо.

Воїни, сприймаючи та осмислюючи навчальний матеріал, опановують бойову майстерність, розвивають свої інтелектуальні та фізичні здібності, громадянські, бойові та психологічні якості.

Виходячи з міркувань щодо поняття навчання і враховуючи особливості навчання воїнів, можна чітко визначити основні завдання навчання військовослужбовців:

- стимулювання навчально-пізнавальної діяльності воїнів і формування у них мотивації учіння та мотивації досягнення;

- організація пізнавальної діяльності з опанування військово-професійними знаннями, навичками, вміннями та набуття професійно важливих особистісних якостей;

- розвиток інтелектуальних і фізичних здібностей, психічних функцій і можливостей воїнів;

- формування моральної культури, наукового світогляду і стійких переконань;

- підготовка воїнів і військових колективів до виконання бойових і службових завдань;

- прищеплення навичок і вмінь учіння та самоосвіти;

- формування всебічно розвинутої особистості воїна тощо.

Ці задачі визначають зміст і логіку навчального процесу (підготовки військовослужбовців) та вимагають постійної творчості, урахування різноманітних факторів, які впливають на цей процес, а також специфіки діяльності підрозділу, військової частини (з’єднання) та ін.

Ряд авторів для характеристики навчального процесу використовують поняття системи навчання. Так, польський вчений-дидакт В. Оконь до основних складових цієї системи відносить:

- вчителів, їх компетенцію, методи роботи та захопленість;

- учнів, їх потреби, мотивації та методи роботи;

- зміст навчання, його селекцію і систематизацію, способи перевірки отриманих результатів;

- середовище навчання, тобто засоби навчання та його суспільно-матеріальні умови.

До системи він також відносить впорядкований набір елементів, зв’язків і залежностей між ними, які є єдиними і служать поставленим цілям. Отже, дидактичні поняття “військово-дидактичний процес ” , “військово-навчальний процес”, “навчальний процес”, “система підготовки” і “система навчання” є тотожними і, відповідно, мають єдиний зміст. У зв’язку з цим вони у даному навчальному посібнику використовуються як тотожні дидактичні категорії.

2.2. Основні концепції навчання і можливості їх використання у підготовці військовослужбовців

2.2.1. Класичні концепції навчання

2.2.2. Сучасні концепції навчання

Ключові слова та терміни

Концепція навчання, дидактична система, класно-урочна система, програмоване навчання, проблемне навчання, модульно-рейтингова концепція навчання, теорія поетапного формування розумових дій, педагогіка співробітництва.

2.2.1. Класичні концепції навчання

У військовій дидактиці на основі теорії пізнання і сучасних досягнень психолого-педагогічної науки розроблена та активно використовується низка концепцій навчання (від лат. conception – сприйняття), опанування знаннями, навичками та вміннями. Деякі автори, наприклад, В. Оконь, визначають ці концепції як дидактичні системи, під якими розуміється комплекс внутрішньоузгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту і дидактичних принципів, котрі стосуються способів і організації роботи вчителя та учнів. У змістовому відношенні поняття концепції навчання і дидактичні системи є тотожними, у зв’язку з цим правомірним є використання як першого, так і другого поняття.

Узагальнюючи основні концепції навчання, які існують, можна виділити дві групи: класичну (традиційну, педоцентристську) і сучасні (рис. 2.5).

Кожна група складається з певних напрямків і педагогічних теорій. Цей поділ на дві групи здійснено на основі того, як розуміється військово-дидактичний процес – об’єкт і предмет дидактики.

Коротко охарактеризуємо класичні концепції навчання. У традиційній системі навчання домінуючу роль відіграє викладання – діяльність педагога. До цієї групи відносять класно-урочну систему Я.А. Коменського, вільне виховання Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), концепцію навчання бідноти І.Г. Песталоцці (1776-1841), теорію матеріальної освіти Г. Спенсера (1820-1903).