Окремий статус має порівняльна військова педагогіка – наука про порівняння систем підготовки військовослужбовців та військової освіти в різних країнах (порівняно з вітчизняною).
Отже, військово-педагогічна наука створює струнку систему і спрямована на вирішення проблеми – підготовки військовослужбоців до виконання завдань щодо захисту національних інтересів держави. Для вирішення цих проблем вона має тісні зв’язки з іншими науками та співпрацює з ними.
Зв’язки військової педагогіки з іншими науками. велике значення для розвитку військової педагогіки мають її зв’язки з іншими науками: філософією, психологією, педагогікою, соціологією, антропологією, фізіологією людини, генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюючи та удосконалюючи ці зв’язки, військова педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в сутність військового навчання і виховання та розробляти їх теоретичні основи.
Так, філософські науки дають змогу військовій педагогіці визначити сутність і цілі виховання, об’єктивно врахувати дію загальних закономірностей розвитку суспільства, дають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці і суспільстві, сприяють корегуванню спрямованості виховання. Наприклад, сьогодні формується і розвивається нова галузь філософської науки – філософія військової освіти, розвиток якої обумовлено, передусім, еволюцією основних філософських концепцій щодо ролі людини у світі, проблем війни та миру. Згідно із сучасними філософськими концепціями, Людина стає центром наукової картини світу. Відповідно, у цьому контексті потребує осмислення проблема “олюднення Людини” (І.А. Зязюн) у сфері освіти, проблема її гуманізації.
Філософія сучасної військової освіти в Україні намагається відповісти на такі запитання: З якими освітніми концепціями щодо підготовки військових фахівців Україна входить у ХХІ століття? Яким чином військова освіта має допомогти військовослужбовцю самоактуалізуватися протягом служби? Відповіді на ці запитання сприяють визначенню сенсу людського буття, взаємин Людини зі світом, призначенню військової освіти й моделі педагогічної технології у національній системі освіти. У цьому аспекті становиться зрозумілим намагання ЮНЕСКО розробити ефективну освітню модель ХХІ століття і таким чином подолати загальносвітову кризу в освіті.
Прикладне значення філософії освіти підкреслюється у роботах С.І. Гессена “Основи педагогіки”, в якій завданням освіти вважається філософське осмислення культурних цінностей, і Б.С. Гершунського “Філософія освіти для ХХІ століття”, на думку якого предмет філософії освіти – це самостійна галузь наукових знань і наукова парадигма.
Таким чином, філософія освіти, на думку багатьох вітчизняних дослідників (Г.О. Балл, І.Д. Бех, І.А. Зязюн, В.С. Лутай, С.О. Черепанова, ін.), має власний предмет дослідження – “виявлення і вирішення (урівноваження) суперечностей між найширшими уявленнями про світ, суспільство і місце людини в ньому і педагогічною дійсністю та її відображенням цією спеціальною наукою”. Сучасна філософія освіти в Україні, на думку академіка І.А. Зязюна, має бути тільки гуманістичною. Він наголошує, що найважливіше у цьому підході не формування в тих, хто навчається, окремих нормативних знань, а механізмів самоучіння, саморозвитку, самовиховання з урахуванням максимального вияву індивідуальних здібностей кожного.
Відповідно, на основі гуманістичної філософії освіти поступово має відбуватися перехід сучасної військово-педагогічної системи на нову – гуманістичну парадигму, в центрі якої має бути особистість військовослужбовця у всіх її взаємозв’язках і опосередкуваннях.
Соціологія дає чітке уявлення про роль соціального середовища у формуванні особистості, розкриває основні механізми соціалізації людини. На основі знань з анатомії та фізіології про будову і життєдіяльність людського організму як єдиного цілого, про морфологічні та функціональні закономірності й особливості вікового розвитку нервової, кістково-м’язової, ендокринної, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, деяких органів тіла, тканин і клітин, педагогіка розробляє умови раціональної організації педагогічного процесу, правильного режиму навчання, виховання, освіти, зміст і методи фізичного, трудового виховання та ін. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність озброює військову педагогіку розумінням фізіологічних механізмів засвоєння знань, формування умінь, навичок, звичок, допомагає науково обґрунтувати умови і способи навчально-виховної діяльності у військовому середовищі.
На основі знань з генетики про залежність спадковості людини від її генотипу, досить складну природу генетичної мутації, функціонально-спрямовану дію генів і хромосом, високу пластичність людського організму військова педагогіка критично переоцінює чимало сталих положень про закономірності людського розвитку, намагається обґрунтувати оптимальні умови для всебічного розвитку кожного військовослужбовця, формування його особистості у військово-професійній діяльності.
Особливе значення для військової педагогіки має її зв’язок із психологією і військовою психологією. Спираючись на знання загальних закономірностей і механізмів функціонування і розвитку психіки людини, її особистісного формування, розвитку, самоактуалізації, різноманітних психічних, психологічних і соціально-психологічних зв’язків і залежностей, характерних для військово-педагогічного процесу, військова педагогіка обґрунтовує гуманістичні шляхи, прийоми, способи та форми навчання і виховання особистості військовослужбовця, які призводять до бажаних змін у його внутрішньому світі та у поведінці. Кожний розділ військової педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології: військова дидактика, наприклад, спирається на закономірності функціонування пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів людини; теорія військового виховання базується на психології особистості та психології групи. Інтеграція наук призвела до виникнення суміжних галузей, наприклад, військової педагогічної психології.
Для всебічного обґрунтування військово-педагогічного процесу військова педагогіка використовує здобутки історії та літератури, географії й антропології, медицини та екології, економіки й археології, кібернетики, математики, теорії соціального управління та інших наук.
Отже, ми розглянули структуру військової педагогіки як науки та основні її взаємозв’язки з іншими науками.
Основу військово-педагогічної теорії складають базові категорії – найширші, провідні поняття військової педагогіки. Такими категоріями у військовій педагогіці є військове виховання, військове навчання, військова освіта, військово-педагогічний процес. Ретельніше ці педагогічні категорії ми розглянемо в наступних розділах. Також військова педагогіка широко оперує такими загальнонауковими поняттями, як розвиток і формування.
Поняття “розвиток” має неоднозначний зміст. С.У. Гончаренко так його визначає: “Розвиток особистості – процес формування особистості як соціальної якості в результаті його соціалізації і виховання”. За Г.С. Костюком розвиток “не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить “перерви безперервності”, тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе”.
Отже, розвиток – це процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини.
Формування – це надання певної форми, завершеності процесу становлення особистості, досягнення нею рівня зрілості та стабільності. Інакше кажучи, формування − це процес становлення людини як соціальної істоти під впливом різноманітних факторів, наприклад, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних, педагогічних тощо. Процеси формування, розвитку і виховання особистості взаємопов’язані та взаємообумовлені.
Специфіка бойової діяльності та особливості військового виховання передбачають необхідність таких його ознак, як системність, цілісність, комплексність, планомірність, націленість на конкретний практичний результат, неперервність, тривалість і організованість. Ці та інші категорії у наступних розділах навчального посібника будуть аналізуватися досить глибоко і всебічно.
Таким чином, військова педагогіка водночас є галуззю педагогічної науки і навчальним предметом, в якому виявляється діалектичний взаємозв’язок теорії та практики.
Отже, у загальному військова педагогіка – це наука про виховання військовослужбовців. Вона є наукою, тому що має:
- чітко визначений власний предмет;
- зафіксовані закони та закономірності між педагогічними явищами, що складають предмет військової педагогіки;
- встановлені закони та закономірності дозволяють прогнозувати майбутній розвиток досліджуваних військово-педагогічних явищ;
- для їх вивчення застосовуються об’єктивні методи дослідження.
1.3.2. Військово-педагогічний процес
Саме поняття процес походить від латинського слова “processus”, яке означає проходження, просування вперед. Як правило, даються такі визначення процесу: 1) послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком; 2) сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.
У педагогіці цей термін почали використовувати на початку ХХ століття. Вперше обґрунтування поняття “педагогічний процес” зробив відомий російський педагог П.Ф. Каптерєв (1849-1922) – автор численних праць з історії та теорії педагогіки. У його працях “Дидактичні нариси” (1895), “Педагогічний процес” (1905) уперше було обґрунтовано необхідність цілісності та єдності навчання та виховання. Наприклад, у своїй праці “Педагогічний процес” він наступним чином визначав цей термін: “Все, що відбувається у школі в плані навчання і виховання, тобто сукупна навчально-виховна діяльність – це і є педагогічний процес”.
Тільки у 70-х роках ХХ століття педагогічна теорія чітко визначила об’єднання навчання і виховання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього відіграли вчені-дидакти Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, М.М. Скаткін.
У військовій педагогіці це поняття почали використовувати в 60-х роках ХХ ст. (О.В. Барабанщиков). У всіх підручниках з військової педагогіки дається однозначне визначення військово-педагогічного процесу як єдності виховання, навчання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців (рис. 1.6).
Перш ніж чітко визначати категорію “військово-педагогічний процес”, необхідно зупинитись на усвідомленні такого поняття, як “система”.
У Словнику іншомовних слів дано визначення, що система (грец. systēma − утворення): 1) значна кількість закономірно пов’язаних один з одним елементів (предметів, явищ, поглядів, принципів тощо), що становлять певне цілісне утворення, єдність.
 | |||
| |||
Рис. 1.7. Структура військово-педагогічного процесу
Педагогічний процес – це динамічна система, яка об’єднує в себе процеси виховання, навчання, розвитку і самовдосконалення особистості вихованця. Компонентами цієї системи є вихователі, вихованці, умови. А складовими елементами педагогічного процесу є наступні: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовний, процесуальний, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний і суб’єкт-суб’єктний (вихователь і вихованець).
Отже, щодо військово-педагогічного процесу, то можна дати таке його визначення − це динамічне складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого впливу на розум, почуття, волю воїна з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Це система, що складається з цілісної множини сукупності її основних складових і створює певну модель навчання і виховання військовослужбовців.
Іншими словами, військово-педагогічний процес − це цілеспрямована, організована і взаємообумовлена діяльність військових педагогів (командирів (начальників) щодо навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки воїнів, підготовки військових підрозділів і частин до вмілих дій в умовах сучасного бою.
Сутність військово-педагогічного процесу полягає в умілій організації та стимулюванні офіцером, сержантом психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності підлеглого, прищепленні йому методики, надання постійної допомоги, співчуття і співпереживання з метою формування та підтримання у нього мотивації постійного творчого самовдосконалення.
Український військовий педагог, професор В.В. Ягупов наголошує, що специфічним для військово-педагогічного процесу є:
- цілеспрямованість;
- двосторонність;
- неперервність і тривалість;
- багатогранність завдань і різноманітність змісту;
залежність від специфіки професійних завдань і необхідності формування громадянина України;
- багатство форм, методів і засобів виховного впливу;
- поступове виявлення результатів навчальних і виховних впливів;
- самокерованість.
Військові педагоги І.О. Хорєв, Г.В. П’янковський, М.В. Руденко розрізняють такі зв’язки, які притаманні цьому процесу: інформаційні; організаційно-діяльнісні; комунікативні; управління та самоуправління (регуляції та саморегуляції); причинно-наслідкові (наприклад, аналіз причин недостатньої ефективності військово-педагогічного процесу, обґрунтування проекту майбутніх змін); генетичні (історичні тенденції в навчанні і вихованні; наступництво при проектуванні та здійсненні нових процесів).