Військове виховання належить, головним чином, до сфери волі, проте освіта – до сфери розуму. Виховання важливіше освіти, тому що воєнна справа у значному ступені більш вольова, ніж розумова.
Він зауважує, що при тогочасних способах і засобах ведення війни військова освіта стала справою також складною, тому що ускладнився зміст того, що вивчається, розширився його обсяг. Проте поряд із цим явищем значення виховання залишилося все ж таки першочерговим у зв’язку з тим, що нові засоби і способи ведення збройної боротьби також вимагають від воїна і більшої “моральної напруги”.
“Уявіть собі, для прикладу, сучасну удосконалену швидкострільну артилерію; хай офіцери майстерні у стрільбі, а обслуга цієї артилерії чудово навчена дій біля гармат; значення такої артилерії все-таки буде мізерним, якщо обслуга не витримає враження від снарядів, що розриваються над їхніми головами, і кине свої відмінні гармати”, – пише він.
Михайло Драгомиров застерігає тих, хто стверджує, що “під впливом вражаючої швидкості розвитку військової техніки… людина відходить на другий план, поступившись техніці”.
У критичні хвилини війни, коли саме і вирішується “перемога” або “поразка”, значення “моральної енергії рельєфно висувається на перше місце”.
Найважливішим воєнним елементом є людина; найважливішою властивістю людини – її моральна енергія.
Проте він зазначає, що, маючи справу з людиною, треба брати до уваги її в цілому, якою вона є, а не створювати собі людину гіпотетичну, тобто ту, що має одну волю (як більшість воєнних практиків, навіть самих видатних (Наполеон, Фрідріх Великий), що втрачали під кінець діяльності здатність рахуватися з перешкодами), або один розум (як у більшості воєнних теоретиків), або, нарешті, одну фізику (фізичну діяльність – наш коментар; як буває іноді в мирних захопленнях).
М. Драгомиров робить висновок, що військове виховання повинно стосуватися не тільки моральної, але й фізичної сфери людини. Воно має бути комплексним.
Однак, моральні якості стоять першими тому, що в бою, як і в будь-якій діяльності, людина робить, власне, завжди те ж саме: реалізує свої умовиводи; якщо здатність реалізувати їх швидко розвинута в людині, вона досягає своїх цілей успішно; якщо ні, вона терпить невдачу, тобто так або інакше, але “буває битою”.
Найкращий стрілець або фехтувальник, якщо він не проникнутий свідомим обов’язком або переконаний, що не може подолати противника, нічого не зробить. Навпаки, слабкий фізично і не зовсім вправний, але не допускаючий думки, що його можуть побити, часто б’є і майстерних, і сильних фізично, але котрі не зовсім у собі впевнені і не просякнуті почуттям товариськості і підтримки інших. Тому Наполеон, Суворов та інші геніальні полководці, перш за все, прагнули до розвитку морального боку у своїх арміях; Наполеон навіть позитивно висказав, що у всякій бойовій справі 3/4 успіху залежить від морального боку і тільки 1/4 – від матеріального.
Михайло Драгомиров пише, що у воєнний час “моральна енергія” відчувається кожним воїном і офіцером досить сильно, тому що бойова обстановка кожну хвилину вказує на значення винахідливості й енергії в солдатові; але в мирний час, коли такої обстановки немає, більшість військових керівників забуває значення морального виховання і часто нехтує створенням умов, які сприяють його розвитку.
Цікава думка генерала-педагога про те, що моральне виховання вимагає того ж, що і фізичне, тобто якщо ви бажаєте, щоб якийсь орган тіла розвивався, ви робите спеціальні вправи для нього, які посилюють його м’язи. Якщо ви бажаєте, щоб офіцер і солдат були більш здатними швидше налаштовувати себе до бою і мали для цього відповідний моральний настрій, старайтеся створити для них такі умови, щоб позитивний моральний настрій виникав у них якомога частіше. І навпаки, необхідно уникати збудження такого настрою, що протилежний призначенню воїна. А що у воєнній справі може бути презирливіше страху, який паралізує розум і волю? Відповідно воїн повинен готуватися так, щоб почуття страху виникало в нього якомога рідше, тому що хто, навчений несвідомо боятися свого, той тим самим привчений боятися неприятеля. Вже з цього видно, що моральне виховання і солдата, і офіцера ґрунтується в характері ставлення його до старших; чим менше вони дають можливість проявлятися безпідставному страху, тим краще.
Отже, розкривши загальні положення процесу військового виховання й освіти, ми підійшли до відповіді на запитання: “Що треба мати офіцерові в моральному відношенні, щоб сформувати солдата?”.
Дивує, наскільки точна й актуальна нині теза М. Драгомирова: “При сучасних коротких строках служби солдата сформувати його може тільки офіцер, зрозуміло, що при допомозі унтер-офіцерів (сержантів – наш коментар) і вчителів, яких сформує він сам у попередні роки; і будуть вони йому помічниками у такому же ступені, в якому він приклав до їх підготовки свої зусилля – добросовісно, наполегливо і толково”.
Отже, офіцер повинен сам займатися вихованням і освітою солдата. Щоб досягнути і в першому, і в другому задовільного успіху, офіцер, що випускається з училища (Військової академії – наш коментар) повинен, за визначенням М. Драгомирова: