РОЗДІЛ 3. Зобов’язання лікаря щодо пацієнта
Стаття 11. Вищий обов’язок лікаря – збереження життя пацієнта
1. Життя пацієнта – це найвища цінність, на збереження якої повинна бути спрямована професійна діяльність лікаря (медичного працівника). Збереження життя пацієнта повинно розглядатися лікарем у поєднанні зі збереженням якості життя, найбільш високої за існуючих умов.
2. З моменту своєї згоди на звертання хворого лікар бере на себе особисту моральну відповідальність щодо забезпечення останнього необхідною медичною допомогою.
3. Лікар повинен стежити за виконанням пацієнтом (суб’єктом діяльності у сфері охорони здоров’я) призначених медичних приписів.
4. Лікар зобов’язаний сприяти реалізації права пацієнта на одержання ним адекватної медичної допомоги.
Стаття 12. Лікар зобов’язаний діяти на благо пацієнта
1. Принцип «роби добро» вимагає позитивних дій з боку лікаря щодо запобігання або виправлення шкоди. Заклик „робити добро” припускає не тільки практичну діяльність, але й почуття та емоції лікаря, що реалізуються співчуттям до хворого.
2. Лікар зобов’язаний (у межах можливого) використовувати всі необхідні для досягнення блага засоби, сучасні методи діагностики і терапії, у разі потреби – звертатися до інших спеціалістів.
3. Лікар дотримується взятих на себе моральних зобов’язань стосовно пацієнта навіть у тому випадку, якщо він у силу певних причин не в змозі надати адекватну медичну допомогу.
4. У всіх випадках, коли погляди пацієнта на процес лікування в чомусь відрізняються від думки лікаря, останній, незважаючи на це, повинен пригнути полегшити страждання свого хворого, морально його підтримати.
Стаття 13. У ставленні до пацієнта лікар повинен виходити з принципу „не нашкодь”
1. Лікар не має права піддавати пацієнта невиправданому ризику.
2. Лікар зобов’язаний зіставляти потенційну користь з можливими ускладненнями передбачуваного втручання, особливо в тих випадках, коли обстеження чи лікування приносить фізичні чи психічні страждання пацієнтові.
3. Лікар не може пропонувати хворому лікувальних засобів чи процедур, що не набули широкого розповсюдження або підтвердження своєї лікувальної ефективності в медичній практиці. Дискредитовані наукові підходи не повинні застосовуватися в лікуванні.