Тема 11. Деонтологічні проблеми права пацієнта на смерть: поняття про смерть, поняття про
ЕВТАНАЗІЮ;МОРАЛЬНО-ДЕОНТОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ
НА СУЇЦИД. ПОНЯТТЯ «ХОСПІС»
1. Визначити поняття «термінальний стан», «клінічна і біологічна смерть». Е тичні проблеми відношення до смерті.
Багато тлумачень смерті можна знайти в тлумачних довідниках: «Смерть – це кінець життя» (Оксфордський академічний словник), «Смерть (вмирати), смертушка – кінець земного життя, розлучення душі з тілом, вмирання, стан віджилого. Смерть людини, кінець плотського життя, воскресіння, перехід до вічного, духовного життя» (Тлумачний словник В. Даля).
Важливою сучасною етико-філософською проблемою є визначення статусу смерті: у якому сенсі слід визнати її існування? Якщо смерть існує, то існує вона як вмирання, як перехід однієї якості в інше: живого – в мертве. Межею ж буття і небуття живого виступає особливий вид існування – «клінічна смерть». Її специфічна особливість – принципова оборотність, яка породжує етичний імператив, спонукаючи до надання негайної допомоги вмираючому.
Смерть — природне явище, що вінчає кінець життя. Смерть – припинення життєдіяльності організму і внаслідок цього – загибель індивіда як відособленої живої системи. Визначення філософсько-онтологічного статусу смерті припускає вирішення проблеми існування і суті смерті.
Смерть клінічна – особливий вид існування – термінальний стан, межа буття і небуття живого; процес вмирання як перехід однієї якості в іншу. Часовий інтервал, що характеризує клінічну смерть, – 5-6 хвилин (іноді менше) – кількісно виражена міра життя, що ще зберігається.
Навколо поняття і суті клінічної смерті ведуться безперервні суперечки. Одні вчені вказують на те, що клінічна смерть «вже не є життям, але ще не є смертю» (В.А. Неговський). Інші вважають її «якісно особливою формою життя», оскільки, з біологічної точки зору, при клінічній смерті ще зберігається достатня кількість «елементів життя», багато функцій яких лише припинилися (А.Я. Іванюшкін). Звідси – специфічна особливість «клінічної смерті» – її принципова оборотність, яка породжує етичний імператив, що вимагає від медиків відношення до клінічної смерті як стану, що потребує невідкладних заходів допомоги вмираючому.
Найважливіше етичне завдання – виробити у хворого механізми захисту від страху перед смертю (емоційні і раціональні). Англійський філософ Ф. Бекон вбачає, що емоційний захист від страху смерті полягає в тому, що «нема в душі людини навіть найслабкішої пристрасті, яка не перемагала б страху смерті; а значить, смерть не може бути таким вже страшним ворогом, раз у людини ціла рать, здатна її здолати. Помста торжествує над смертю; любов її зневажає; честь закликає її; горе шукає в ній притулок; страх передбачає її». Раціональний захист від страху перед смертю передбачався ще в стародавніх релігійних культах, вченням Сократа, Платона, Аристотеля про безсмертя душі. Простий доказ, що знімає страх перед смертю, приводить Епікур: «…саме жахливе із злого, смерть, не має до нас ніякого відношення; коли ми є, то смерті ще немає; а коли смерть наступає, то нас вже немає». Згодом ці та інші подібні ідеї сприймаються християнством і стають традицією європейського духовного життя.