Тема 4. «клятва Гіппократа»: історія
ВИНИКНЕННЯ І ПОДАЛЬША МОДИФІКАЦІЯ
Гіппократ (Hippocrates) (460-377 рр. до н.е.) – великий старогрецький лікар, реформатор античної медицини, основоположник принципу індивідуального підходу до хворого. Розробив систему лікування, в основі якої лежать принципи: 1) приносити користь і не завдати шкоди; 2) протилежне лікують протилежним; 3) допомагати природі, погоджувати свої дії з її зусиллями позбавитися від хвороби; 4) дотримуватися обережності, берегти сили хворого; не міняти раптово ліків, застосовувати активніші засоби тоді, коли менш активні не надають дію. Виявив основні типи темпераментів (сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік) та їх схильність до певних хвороб. З ім'ям Гіппократа пов'язано уявлення про високу моральну зовнішність лікаря і етику його поведінки – Клятва Гіппократа.
1. Історія виникнення «Клятви Гіппократа»
Клятва Гіппократа — лікарська клятва, що виражає основоположні морально-етичні принципи поведінки лікаря, а також загальновживану назву клятви, принесена кожним, хто збирається стати медиком. Клятви, що формулюють моральні норми поведінки лікаря, існували ще в Єгипті. Виникнення клятви значно давніше за час життя Гіппократа: згідно переказу, клятва йде від прямих нащадків Асклепія, вона переходила в усному вигляді, як сімейна традиція, з роду в рід. Вперше клятва була написана Гіппократом в V столітті до н.е. на іонійському діалекті старогрецької мови. Пізніше Гіппократом клятва була записана в Александрії при Герофілі (близ. 335 –280 до н.е.) й Еразистраті (близ. 300 – 240 до н.е.) і стала документом з III століття до н.е. З того часу текст клятви багато разів перекладався на нові мови, піддавався редагуванню, що істотно міняє його сенс. Для свого часу вона була дуже великим досягненням, задаючи високу етичну планку. Тому не випадково, що в християнському світі вона все-таки була прийнята з поправками і змінами. Змінився її початок: «Та буде благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, який благословенний на віки, бо я не брешу».
Гіппократ, що жив в Елладі дві з половиною тисячі років тому, в творах, що дійшли до нашого часу, привів клятву, відзначивши, що «...медицина справді є найблагородніше зі всіх мистецтв. Але, невігласи ті, які займаються нею, і ті, які з легковажною поблажливістю судять їх, вона далеко тепер нижче за всі мистецтва». Ним написані статті: «Про лікаря», «Про благопристойну поведінку». На думку Гіппократа, лікар – єдина професія, яка повинна починатися з присяги суспільству, оскільки людина, що вибрала собі цю професію, вчилася багато років, щоб допомагати людині, страждаючій особі, природно, повинна давати обіцянку бути гідною вибраної справи.
«Клятва» містить 9 етичних принципів або зобов'язань:
– зобов'язання перед вчителями, колегами і учнями;
– принцип не спричинення шкоди;
– зобов'язання надання допомоги хворому (принцип милосердя);
– принцип турботи про користь хворого і домінанти інтересів хворого;
– принцип пошани до життя і негативного відношення до евтаназії;
– принцип пошани до життя і негативного відношення до абортів;
– зобов'язання про відмову від інтимних зв'язків з пацієнтами;
– зобов'язання особистого вдосконалення;
– лікарська таємниця (принцип конфіденційності).
2. Текст «Клятви Гіппократа» в перекладі українською мовою
Гіппократ вважав, що лікарська клятва має особливе значення. Будучи одним із засновників медицини, Гіппократ просив лікарів присягнути:
«Присягаюся Аполлоном-лікарем, Асклепієм, Гігією і Панагією і всіма богами і богинями, беручи їх в свідки, виконувати чесно, відповідно моїм силам і моєму розумінню, наступну присягу і письмове зобов'язання: вважати того, хто навчив мене лікарському мистецтву нарівні з моїми батьками, ділитися з ним своїми достатками і у разі потреби допомагати йому в його потребах; його потомство вважати своїми братами, і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безоплатно і без жодного договору; повчання усні уроки і все останнє в ученні повідомляти своїх синів, синів свого вчителя і учнів, зв'язаних зобов'язанням і клятвою згідно із законом медичним, але нікому іншому. Я направляю режим хворих до їх вигоди згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і несправедливості. Я не дам нікому просимого у мене смертельного засобу і не покажу шляху для подібного задуму; точно так же я не вручу ніякій жінці абортивного пессарія. Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво. Я у жодному випадку не робитиму перетин у страждаючих кам'яною хворобою, надавши це людям, що займаються цією справою. До якого б будинку я не увійшов, я увійду туди для користі хворого, будучи далекий від всього того, що має намір, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.
Що б при лікуванні – а також і без лікування – я не побачив або не почув відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я умовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею. Мені, який непорушно виконує клятву, та буде дано щастя в житті і в мистецтві і слава у всіх людей на вічні часи; тому ж, хто переступає і дає помилкову клятву та буде зворотне цьому».
Якщо відкинути неодмінних початкових свідків царюючих міфів того часу, ця клятва і понині сучасна. Вона з'явилася, коли ще не було відомо десять заповідей Мойсея, не було Нагірної проповіді Христа, але рівень моральності Гіппократа нітрохи не поступається рівню моральності сьогоднішніх праведників.
3. Сучасні редакції «Клятви Гіппократа» і подальша модифікація
Ну і про що говорить "Клятва Гіппократа"? Та зовсім не про те, щоб – "...світячи іншим згоріти самому, і, перетворитися на недогарок". Ще раз перечитайте "Клятву". І погодьтесь, що навіть в цьому «причесаному» тексті, мова йде тільки про зобов'язання перед вчителями, колегами і учнями, про гарантії не спричинення шкоди, про негативне відношення до евтаназії, абортів, про відмову медичних працівників від інтимних зв'язків з пацієнтами, про лікарську таємницю. Ніде не написано, що лікар повинен лікувати безкоштовно і безсловесно терпіти байдуже відношення суспільства до себе.
У Стародавній Греції, підданим якої і був Гіппократ, основна маса лікарів безбідно жила за рахунок гонорарів, отримуваних від пацієнтів. Їх працю оплачували високо (краще, наприклад, ніж працю архітекторів). Хоча і лікарі не цурались добродійності. Той же Гіппократ в своїх "Повчаннях" радить своєму учневі, коли справа йде про гонорар, диференційовано підходити до різних пацієнтів – "І я раджу, щоб ти не дуже не гуманно поводився, але щоб звертав увагу і на велику кількість коштів (у хворого) і на їх помірність, а іноді лікував би і дарма, вважаючи вдячну пам'ять вище за хвилинну славу". Відмітимо, що дарма Гіппократ радить лікувати лиш іноді.
Спроба вирішити одвічну дилему про те, що, з одного боку, праця лікаря (як і всяка інша суспільно-корисна праця) повинна бути справедливо оплачена, а з іншої – гуманна природа медичної професії припускає надання допомоги неімущим співгромадянам без оплати? А може все простіше? Можливо, Гіппократ вже розумів важливість добродійності для реклами? Так, в тих же "Повчаннях" він радить своєму учневі – "Якщо ти поведеш спочатку справу про винагороду, то, звичайно, наведеш хворого на думку, що, якщо не буде зроблено договору, ти залишиш його або недбало відноситимешся до нього, і не даси йому зараз ради. Про встановлення винагороди не слід піклуватися, оскільки ми вважаємо, що звертати на це увагу шкідливо для хворого, особливо при гострому захворюванні – швидкість хвороби, що не дає випадку до зволікання, примушує хорошого лікаря шукати не вигоди, а швидше придбання слави. Краще дорікати врятованим, ніж наперед оббирати тих, хто знаходяться в небезпеці". Значить, невдячність врятованих по відношенню до лікаря заслуговує докору навіть з погляду Гіппократа?
Головним принципом етики Гіппократа завжди вважали "Non nocere" – не нашкодь. Прихильником і переконаним пропагандистом гуманних принципів Гіппократа в Росії був основоположник вітчизняної клінічної медицини М.Я. Мудров. У жовтні 1813 р. у Московському університеті він виголосив промову «Слово про благочестя і моральні якості Гіппократова лікаря», яка згодом мала великий вплив на розвиток лікарської етики в Росії. М.Я. Мудров вважав за необхідне виховувати медиків у дусі гуманізму, чесності й безкорисливості. Мудров підкреслював, що придбання лікарської професії повинно бути справою не випадку, а покликання.
Клятва, запропонована Гіппократом, в своїй основі збереглася до наших днів. З невеликими змінами вона і сьогодні вимовляється вступаючим на цей терен. У 1949 Генеральна Асамблея прийняла Міжнародний кодекс медичної етики, що включає і Женевську декларацію.
Проте, в багатьох країнах є і свої «Клятви Гіппократа». За повідомленнями преси, в Північній Америці і Європі в 2006 р. текст клятви замінений «професійним кодексом». На думку авторів нового документа, текст, запропонований грецьким лікарем ще дві з половиною тисячі років назад, абсолютно не відображає реалій сьогоднішнього дня. «В часи Гіппократа не було таких важливих принципів роботи медиків, як пошана до інших фахівців і право пацієнта на власний вибір. Крім того, лікарі того часу не стикалися з постійними підозрами в непрофесіоналізмі з боку суспільства, властей і журналістів». У новому тексті виключені вимоги з неучасті в абортах, хірургічному лікуванні кам'яної хвороби і коректному поводженню з рабами.
У Росії «Присяга врача Советского Союза», затверджена в 1971 р., в середині 1990-х змінилася на «Клятву російського лікаря», а в 1999-у Держдумою був прийнятий і президентом Б. Єльциним підписаний новий текст «Клятви лікаря Росії», яку лікарі читають в урочистій обстановці при отриманні диплому.
У Ізраїлі лікарі приносять не клятву Гіппократа, а клятву єврейського лікаря. Це пов'язано з тим, що в традиційному тексті клятви Гіппократа згадуються боги старогрецького пантеону, що йде врозріз з іудаїзмом, де Бог один, і приносити клятви Його ім'ям не можна. Оскільки в Ізраїлі релігія не відокремлена від держави, у всіх єврейських вузах, що готують лікарів, клятва Гіппократа не використовується. Клятва єврейського лікаря відрізняється від клятви Гіппократа тільки в дрібних деталях, на зразок тих же самих посилань на богів.
В даний час на території США дія Клятви Гіппократа обмежена судовим прецедентом, заснованим на Homeland Security Act. Відповідно до цього прецеденту, лікарська допомога терористам і потенційним терористам визнана незаконною експертною допомогою на їх адресу і є кримінально караною.
У ряді випадків традиційна Клятва Гіппократа вступає в суперечність з вимогами частини суспільства, зокрема деяких медичних працівників. Зокрема, все частіше обговорюється можливість узаконити евтаназію, яка в корені суперечить традиційній клятві Гіппократа.
Контрольні питання
1. Історія виникнення «Клятви Гіппократа».